Рішення № 136909972, 27.05.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/485/26

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанови,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач), у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у знятті арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 58107158, та зобов`язати відповідача скасувати раніше накладений арешт у виконавчому провадженні №58107158, про що винести відповідну постанову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (у зв`язку з відсутністю у боржника майна), проте не скасовано постанову про арешт коштів боржника від 15.07.2021.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначене на 27.01.2026.

Судове засідання 27.01.2026 не відбулося у зв`язку з оголошенням на території Житомирської області повітряної тривоги. Судове засідання відкладено на 17.02.2026.

Судове засідання 17.02.2026 не відбулося у зв`язку з неявкою усіх учасників судового розгляду. Судове засідання відкладено на 03.03.2026.

Судове засідання 03.03.2026 не відбулося у зв`язку з неявкою усіх учасників судового розгляду. Судове засідання відкладено на 24.03.2026.

У судове засідання 24.03.2026 сторони не з`явилися. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Від представника відповідача надійшов відзив, у якому, проти задоволення позову заперечила та просила відмовити в його задоволенні. Також у відзиві просила розглядати справу без її участі.

Суд, враховуючи позицію представників сторін, вважає за можливе перейти до подальшого розгляду справи у письмовому провадженні.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у письмовому провадженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

Згідно інформації з АСВП, у провадженні Богунського відділу державної виконавчої служби перебувало на виконанні виконавче провадження з примусового виконання постанови №315392 від 17.08.2018, виданої Управлінням патрульної поліції в Житомирській області про стягнення з ОСОБА_1 адміністративного штрафу в розмірі 850 грн АСВП № 58107158.

В межах вищезазначеного виконавчого провадження була винесена постанова про арешт коштів боржника від 15.07.2021.

Державним виконавцем 18.11.2022 винесено постанову про повернення виконавчого провадження стягувачу за п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження" (відсутність у боржника майна), при цьому не скасовано вказану вище постанову про накладення арешту на кошти боржника.

Представник позивача 12.12.2025 звернувся до Богунського ВДВС у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про зняття арешту, який був накладений в межах виконавчого провадження АСВП 58107158.

Листом від №173354 від 24.12.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для зняття арешту з майна та коштів позивача та рекомендував звернутися до суду.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі по тексту також Закон № 1404-VIII).

Положеннями статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За приписами частини першої, пункту 1 частини другої, пункту 7 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону №1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частинами п`ятою і шостою статті 12 Закону №1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону №1404-VIII).

З наведених правових норм слідує, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення виконавчого провадження. В свою чергу, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.

У постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №569/17603/18 та від 22.12.2021 у справі №634/292/21 зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.

Велика Палата Верховного Суду 14.05.2025 у cправі № 2/1522/11652/11 зазначила, що законодавцем чітко передбачено випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону №1404-VIII).

Крім того, у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22 (провадження № 61-9753св23) зроблено висновок, що арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема, через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України.

Розглядаючи позов ОСОБА_1 , суд вважає означені правові висновки застосовними до спірних відносин з огляду на те, що в межах цих відносин позивачем оскаржується бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту з його коштів та майна як боржника, накладеного в межах виконавчого провадження, за яким виконавчий документ повернуто стягувачу (не органу, який його видав) на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII.

При цьому слід зазначити, що позивач помилково вважає виконавче провадження закінченим.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при поверненні виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні №58107158 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII у державного виконавця були відсутні законодавчо вмотивовані підстави для зняття арешту з коштів боржника (позивача).

Враховуючи встановлені обставини, оскільки судом не встановлено наявності підстав для зняття арешту з коштів боржника у межах ВП №58107158, передбачених частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VIII з огляду на винесення в межах означеного виконавчого провадження постанови про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для зняття арешту з майна та коштів боржника.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених позивачем витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України (майдан С.П.Корольова, 3/14, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10001, РНОКПП/ЄДРПОУ: 35021511) про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанови відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова

27.05.26