Рішення № 136909713, 28.05.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/2627/26

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати наказ начальника ГУНП в Житомирській області від 25 грудня 2025 № 137 о/с «Про звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого 3-го відділу управління оперативно-технічних заходів Головного управління Національної поліції в Житомирській області».

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області поновити на посаді оперуповноваженого 3-го відділу управління оперативно- технічних заходів Головного управління Національної поліції в Житомирській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 .

- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2025, на час прийняття рішення.

В обґрунтування позову зазначає, що спірним наказом його було звільнено відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 77 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) Закону України «Про національну поліцію»; ніяких документів, чи рапортів щодо згоди на переведення позивач не писав та не надавав.

Ухвалою від 28.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що До ГУНП в Житомирській області надійшов супровідний лист ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 25.12.2025 № 6/1931 до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.12.2025 № 229 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період». У змісті наказу вказано, що солдат ОСОБА_1 24.12.2025 відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022 призваний на військову службу під час мобілізації, у військовий час та направлений для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 . В результаті чого ГУНП в Житомирській області було видано наказ від 25.12.2025 № 137 о/с дск про звільнення ОСОБА_1 за п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VІІІ (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)); позивача обґрунтовано звільнено зі служби в поліції, наказ ГУНП в Житомирській області від 25.12.2025 № 137 о/с дск винесений в межах повноважень, на підставі вимог чинного законодавства та у спосіб визначений законом, а тому є обґрунтованим, та правомірним та таким що не підлягає скасуванню, а позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій просив позов задовольнити в повному обсязі та зазначив, що Закон України «Про Національну поліцію» не містить норм, які б регулювали порядок проходження служби поліцейським у разі його мобілізації та скасовували б гарантії, встановлені для таких осіб іншими законами; нормами Закону № 580-VIII, та Порядку не врегульовано сам порядок звільнення поліцейського, у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, що призваний на військову службу під час мобілізації. Алеж, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що позивача обґрунтовано звільнено зі служби в поліції, наказ ГУНП в Житомирській області від 25.12.2025 № 137 о/с дск винесений в межах повноважень, на підставі вимог чинного законодавства та у спосіб визначений законом, а тому є обґрунтованим, та правомірним та таким що не підлягає скасуванню, а позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області та з 13.10.2023 ОСОБА_1 призначено на на посаду оперуповноваженого сектору оперативно-технічних заходів відділу кримінальної поліції Житомирського районного управління поліції (а.с. 12 зворот).

Відповідно до наказу начальника ГУНП в Житомирській області від 09.10.2024 № 76о/с дск, відповідно до частини другої статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" та статті 18 Закону України "Про відпустки" старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженому 3-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУ НП в Житомирській області надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 09.10.2024 по 24.06.2025 (а.с. 13).

Наказом начальника ГУ НП в Житомирській області від 25.06.2025 № 388 о/с (а.с. 16) старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженому 3-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУ НП в Житомирській області надана відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду з 25.06.2025 по 24.12.2025.

24.12.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято наказ № 229 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" (а.с. 20), згідно якого ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1

Згідно наказу начальника ГУ НП в Житомирській області від 25.12.2025 № 136 о/с дск старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженому 3-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУ НП в Житомирській області, вважати приступившим до виконання службових обов`язків у зв`язку із закінченням терміну відпустки по догляду за дитиною з 25.12.2025.

25.12.2025 відповідачем прийнято наказ № 137 о/с дск яким відповідно до Закону України "Про Національну Поліцію" ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.8 ч. 1 ст. 77 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.11.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Питання звільнення зі служби в поліції регулюються статтею 77 Закону № 580-VIII.

Відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Позивача звільнено зі служби в поліції саме на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.

Обґрунтовуючи законність звільнення позивача, відповідач зазначає про те, що позивач фактично перейшов на службу до іншого міністерства - Міністерства оборони України, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції, оскільки, згідно до статті 66 Закону № 580-VIII, поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.

Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, однією з яких відповідно до п.5 ч.1 вказаної статті є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Відповідно до ч.1 ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у Постанові від 16.10.2019 у справі №805/3724/15-а, для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 К3пП України,

Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до п.5 ст.36 КЗпП у погоджений сторонами строк.

Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів. У разі відсутності зазначених умов переведення на інше підприємство відбутися в законний спосіб не може.

Оскільки позивач був саме призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, контракт про проходження військової служби із ним не укладався, що свідчить про відсутність підстав вважати, що він перейшов на роботу до іншого міністерства чи відомства.

Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Так, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визнає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону № 2322-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.3 ст.119 КЗпП України, а також ч.1 ст.53 і ч.2 ст.57 Закону України "Про освіту", ч.2 ст.44, ч.1 ст.54 і ч.3 ст.63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", ч.2 ст.46 Закону України "Про вищу освіту".

Слід зазначити, що нормами Закону №580-VIII не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації.

Разом із тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.10.2019 у справі № 825/598/17 та від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан, який в подальшому було продовжено.

Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи і посада на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову. Виплата грошового забезпечення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії, встановлені ч.3 ст.119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов`язок захисту Батьківщини.

Таким чином, можна сформувати висновок, що «призов на військову службу під час мобілізації» та «перехід у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)» не є тотожними поняттями.

Прийняття відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції було зумовлено призовом позивача на військову службу під час мобілізації.

За встановлених судом фактичних обставин на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею119 КЗпП України, які відповідачем не були дотриманні при прийнятті спірного наказу.

Згідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Враховуючи положення ч.1 ст.235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в ч.1 ст.235 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

В постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №804/958/16 зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 640/21065/18, від 27.04.2021 у справі № 826/8332/17, від 31.05.2021 у справі № 840/3202/18, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 25.02.2021 у справі № 820/292/17.

Відтак, наказ ГУ НП в Житомирській області від 25 грудня 2025 № 137 о/с не відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст.2 КАС України до такого роду рішень, тому його слід визнати протиправним і скасувати.

При цьому, відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваного наказу.

З огляду на викладене, враховуючи положення ч.3 ст.119 КЗпП України, суд вважає, що відповідач не мав права звільняти позивача зі служби в поліції, в тому числі на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону № 580-VIII.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ГУ НП в Житомирській області від 25 грудня 2025 № 137 о/с, яким ст. лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 25.12.2025 року звільнено зі служби за п.8 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) підлягають задоволенню.

Щодо поновлення позивача на посаді, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду, як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді, як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст.235 та статті 240-1 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняній до займаної посаді.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого 3-го відділу управління оперативно- технічних заходів Головного управління Національної поліції в Житомирській області з 25.12.2025.

У відповідності з п.2 ч.1 ст.371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 (далі - Закон № 2352-IX), внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Враховуючи вищевикладене, з дня набрання чинності Законом № 2352-IX за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу, слід зберігати лише місце роботи (посаду).

Тобто, внесеними змінами з роботодавця знято обов`язок по забезпеченню мобілізованому працівнику виплати середнього заробітку, оскільки держава взяла на себе обов`язок з виплати щомісячного грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та мобілізованим працівникам (зокрема, тим, що перебувають на військовій службі за контрактом) та при цьому з 19 липня 2022 року зняла цей обов`язок з роботодавців.

Оскільки закон не має зворотної дії в часі, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом.

Оскільки внесеними змінами з роботодавця державою знято обов`язок по виплаті середнього заробітку працівникам, які проходять військову службу по мобілізації, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню.

Згідно частини 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про судові витрати, суд зазначає, що позивач звільнена від сплати судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому судові витрати зі сплати судового збору стягненню з відповідача не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (Старий бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, код 40108625) задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати наказ начальника ГУНП в Житомирській області від 25 грудня 2025 № 137 о/с «Про звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого 3-го відділу управління оперативно-технічних заходів Головного управління Національної поліції в Житомирській області».

Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого 3-го відділу управління оперативно- технічних заходів Головного управління Національної поліції в Житомирській області лейтенанта поліції з 25.12.2025.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого 3-го відділу управління оперативно- технічних заходів Головного управління Національної поліції в Житомирській області лейтенанта поліції з 25.12.2025.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк