Рішення № 136909645, 28.05.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року Справа№200/9065/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, до відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, до відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:

- винести рішення, яким усунути перешкоди для призначення йому трудової пенсії, зобов`язавши відповідачів при призначенні йому трудової пенсії зарахувати періоди роботи на посадах: слюсаря-інструментальника 5-го розряду цеха товарів народного споживання ПрАТ «Старокраматорський машинобудівний завод», у період часу з 24.06.1988 по 03.12.1992 року; учня модельника по дерев`яним моделям модельного цеха ПрАТ «Старокраматорський машинобудівний завод», у період часу з 03.12.1992 по 16.03.1993 року;

- зобов`язати відповідачів при призначенні йому трудової пенсії зарахувати період перебування на обліку у Краматорському центрі зайнятості з виплатою допомоги по безробіттю у період з 08.08.2000 по 20.12.2000 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Наказом № 421 від 24.06.1988 року позивач був прийнятий на роботу у Старокраматорський машинобудівний завод на посаду слюсаря-інструментальника 5 розряду у цех товарів народного споживання. Наказом № 561 від 03.12.1992 року він був переведений у модельний цех на посаду учня модельника по дерев`яним моделям. Наказом № 234 від 16.03.1993 року він був звільнений з роботи за ст. 38 КЗпП України. У період з 08.08.2000 по 20.12.2000 року позивач перебував на обліку у Краматорському центрі зайнятості, де йому була призначена та виплачувалась допомога по безробіттю. Позивач зауважив, що 15 вересня 2025 року він звернувся у Краматорське відділення ГУ ПФУ у Донецькій області з заявою про призначення йому трудової пенсії. У процесі цього з`ясувалося, що призначенню перешкоджає неможливість зарахування трудового стажу у вищевказаний період його роботи у зазначеному підприємстві. Оскільки «наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення та не прийнятий вказаний період перебування його на обліку у Центрі зайнятості, оскільки «відсутні накази про відновлення виплат». Позивач зауважив, що про це було вказано у рішенні про відмову у призначенні пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області №053130014784 від 23.09.2025 року. Позивач зазначив, що отримати будь-які документи щодо його роботи на підприємстві у нього немає об`єктивної можливості, оскільки з початком бойових дій ПрАТ «Старокраматорський машинобудівний завод» припинило свою роботу і доступу до їхнього архіву у нього немає та Центр зайнятості у Краматорську не працює і отримати від них будь-які документи у нього також немає можливості. Позивач закцентував свою увагу на тому, що у зв`язку з цим йому необхідно в судовому порядку зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецької області зарахувати вказаний трудовий стаж та період перебування його на обліку у Краматорському центрі зайнятості для призначення трудової пенсії.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було надано відзив на позовну заяву, в якому було зазначено наступне, що позивач звернувся із заявою від 15.09.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058 IV від 09.07.2003 року. Вік позивача на момент звернення становить 59 років 10 місяців. Страховий стаж позивача становить 27 років 07 місяців 16 днів. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: - починаючи з 1 січня 2028 - від 25 до 35 років. До страхового стажу не зараховано період роботи з 27.06.1988 по 15.03.1993 згідно трудової книжки від 06.01.1982 НОМЕР_1 , оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення та не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 08.08.2000 по 20.12.2000, оскільки відсутні накази про відновлення виплат. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.09.2025 № 053130014784 по зверненню від 15.09.2025 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 32 роки та зверненням за призначенням пенсії раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Позивач на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Відповідач 1 звернув увагу, що ним не приймалось рішення по суті заяви позивача, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (відповідач 2) та з огляду на викладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є неналежним відповідачем у даній справі. Відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було надано відзив на позовну заяву, в якому було зазначено наступне, що позивач 15.09.2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що розглядає заяву Головне управління. Відповідно до п. 4.3 Порядку 22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За наслідками розгляду заяви та наданих документів 23.09.2025 Головним управлінням винесено рішення № 053130014784 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058 за відсутності необхідного страхового стажу 22 роки. Одночасно позивача повідомлено, що право на пенсійну виплату виникає з 17.10.2028. Позивач на обліку в Головному управлінні не перебуває та пенсію не отримує. Відповідач 2 зауважив, що відповідно до ст. 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу 32 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого ч. 1 ст. 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2028 року від 25 до 35 років. Відповідач зазначив, що позивач звернувся за пенсією у віці 59 років 10 місяців. Страховий стаж на момент звернення складав 27 років 07 місяців 16 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: період роботи з 27.06.1988 по 15.03.1993 згідно трудової книжки від 06.01.1982 НОМЕР_2 , оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення; період отримання допомоги по безробіттю з 08.08.2000 по 20.12.2000, оскільки відсутні накази про відновлення виплат. Відповідно до п. 4.7 Порядку 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів. Водночас, документи можуть братися до уваги лише за умови, що вони містять повні та достовірні відомості. дозволяють ідентифікувати особу та період роботи/ навчання, видані на підставі первинних документів. Пенсійний фонд України, діючи в межах повноважень, визначених законодавством, не наділений правом тлумачити або виправляти записи у трудових книжках, а зобов`язаний оцінювати лише інформацію. У зв`язку з тим, що у поданих документах наявні виправлення та відсутні накази про відновлення виплат, Головне управління не має правових підстав для зарахування відповідних періодів до страхового стажу, у зв`язку з чим відмова у зарахуванні спірних періодів роботи відповідає вимогам законодавства, є обґрунтованою та такою, що не порушує прав позивача. Для зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів необхідно надати уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів. З урахуванням наведеного, відповідач 2 просив відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Позивачем було надано відповідь на відзив відповідача 2, в якій він просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи провести в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлений відповідачу 1 строк для надання на адресу Донецького окружного адміністративного суду: відзиву на позовну заяву та усіх наявних доказів на підтвердження зазначеного у ньому. Встановлений відповідачу 2 строк для надання на адресу Донецького окружного адміністративного суду: відзиву на позовну заяву та усіх наявних доказів на підтвердження зазначеного у ньому; копії пенсійної справи позивача, довідку форми РС-право та ОК-5 по позивачу.

Про відкриття провадження відповідачі були повідомлені належним чином, відповідно до наявної у них реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 25.12.2025 та 02.04.2026 року відповідно.

Позивач про відкриття провадження по справі був повідомлений належним чином шляхом направлення копії процесуального документу за адресою реєстрації позивача, що підтверджується карткою обліку вихідних документів Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2026 року №200/9065/25.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідно до наявного в матеріалах справи копії паспорту серії НОМЕР_4 виданого Краматорським МВ УМВС України в Донецькій області від 19.01.1998 року є громадянином України.

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ЄДРПОУ: 13486010, в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, ЄДРПОУ: 20987385, в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач звернувся до територіальних органів ПФУ з заявою про призначення йому пенсії за віком від 15.09.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи позовною заявою та спірним рішенням.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було розглянуто заяву позивача від 15.09.2025 за принципом екстериторіальності та 23.09.2025 було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №053130014784.

В вищенаведеному рішенні відповідача було зазначено наступне: - «Відмова у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_3 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 15.09.2025. Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявника 59 років 10 місяців. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) становить 32 роки. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: починаючи з 1 січня 2028 - від 25 до 35 років. Страховий стаж заявника становить 27 років 07 місяців 16 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.06.1988 по 15.03.1993 згідно трудової книжки від 06.01.1982 НОМЕР_2 , оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення; період отримання допомоги по безробіттю з 08.08.2000 по 20.12.2000, оскільки відсутні накази про відновлення виплат. Додатковий коментар: для зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів необхідно надати уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів. Працює. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 053130014784 від 23.09.2025 (далі-Рішення) про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону за відсутності необхідного страхового стажу 32 роки. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Право на призначення пенсії за наявними заявник набуде 17.10.2028.».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

Згідно із преамбулою Закону №1058-IV, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 визначено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частина перша статті 92 Конституції України).

Судом встановлено, що позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України від 15.09.2025 року із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до приписів Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.

За принципом територіальності орган який розглянув заяву був визначений Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Слід зауважити, що на час звернення з даною заявою про призначення пенсії позивач ще не набув необхідного віку 60 років, що також відображено у спірному рішенні.

В свою чергу, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області під час розгляду заяви позивача встановило наявність у нього страхового стажу 27 років 07 місяців 16 днів, та оскільки позивач на час розгляду не мав необхідних 32 роки страхового стажу, відповідач відмовив йому у призначенні пенсії за віком.

У своєму рішенні відповідач зазначив, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.06.1988 по 15.03.1993 згідно трудової книжки від 06.01.1982 НОМЕР_2 , оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення; період отримання допомоги по безробіттю з 08.08.2000 по 20.12.2000, оскільки відсутні накази про відновлення виплат та для зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів необхідно надати уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) вказаного Закону, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).

Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637, вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зауважує, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17.

Суд зауважує, що на час заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) (далі Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців».

Згідно положень пункту 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (із змінами, далі Постанова № 656), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110

Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.

Відповідно до постанови КМУ від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», трудові книжки раніше встановленого зразка обмінові не підлягають (пункт 1); відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4).

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку проаналізувати записи зазначені у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 дата заповнення 06.01.1982 року, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

З урахуванням наведеного, в трудовій книжці позивача в наявності наступні записи (у межах спірного періоду):

Старокраматорський машинобудівний завод:

- з 27.06.1988 року прийнятий в цех товарів народного споживання слюсарем інструментальником 5 розряду;

- з 03.12.1992 року переведений у модельний цех учнем модельщика по дерев`яним моделям;

- з 15.03.1993 року звільнений від займаної посади за власним бажанням (номера записів 13-15 в трудовій книжці);

Краматорський центр зайнятості:

- з 21.03.2000 року виплата допомоги по безробіттю;

- з 13.06.2000 відкладено виплату по безробіттю;

- з 08.08.2000 відновлено виплату по безробіттю;

- з 09.08.2000 відкладено виплату по безробіттю;

- з 10.10.2000 відновлено виплату по безробіттю;

- з 20.12.2000 скорочено виплату допомоги по безробіттю;

- з 18.02.2000 припинено виплату допомоги по безробіттю (номера записів 32-38 в трудовій книжці).

Суд вже зазначав по справі, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, яка встановлює виключний пріоритет перед іншими документами для визначення страхового стажу.

В той же час, відповідно до п.1, п.2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку, що періоди роботи позивача з 27.06.1988 по 15.03.1993 року (включно) та період перебування його у центрі зайнятості з 08.08.2000, з 10.10.2000 по 20.12.2000 року підлягають зарахуванню до його загального страхового стажу.

Період перебування позивача у центрі зайнятості з 09.08.2000 по 09.10.2000 року задоволенню не підлягає, оскільки в трудовій книжці зазначено, що виплату в цей період було відкладено.

Суд зазначає, що відповідно до приписів ч.ч.2, 3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Суд зауважує, що рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним рішення відповідача 2 від 23.09.2025 №053130014784 та як наслідок скасувати це рішення, враховуючи, що воно прийнято не на підставі Конституції та законодавства України.

З огляду на визнання протиправним та скасування спірного рішення, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його заяви є зобов`язання відповідача 2 повторно розглянути дану заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду.

Такий висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 по справі №461/4544/18 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 по справі №509/1350/17.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень суд вважає за необхідне визнати протиправним та як наслідок скасувати рішення відповідача 2 від 23.09.2025 №053130014784 про відмову у призначенні пенсії позивачу, та як похідна вимога, зобов`язати відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 15.09.2025 року із зарахуванням до його загального страхового стажу періоди роботи з 27.06.1988 по 15.03.1993 року (включно) та період перебування його у центрі зайнятості 08.08.2000, з 10.10.2000 по 20.12.2000 року, з урахуванням висновків суду по цій справі.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до приписів ч.1 та ч.2 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.8 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 17.11.2025, позивач за подання адміністративного позову сплатив 1212,00 грн. судового збору.

Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у розмірі 1211,20 грн., оскільки саме цим управлінням було розглянуто заяву позивача та не зараховано деякі період його трудової діяльності.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010), до відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд.83, ЄДРПОУ: 20987385) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ: 20987385) від 23.09.2025 №053130014784 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ: 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) про призначення пенсії від 15.09.2025 року із зарахуванням до його загального страхового стажу періоди роботи з 27.06.1988 по 15.03.1993 року (включно) та період перебування його у центрі зайнятості 08.08.2000, з 10.10.2000 по 20.12.2000 року, з урахуванням висновків суду по цій справі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд.83, ЄДРПОУ: 20987385) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28 травня 2026 року.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець