Рішення № 136909206, 27.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 рокуСправа №160/7350/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Самарівськоі міськоі ради (вул. Гетьманська, l4, м. Самар, Дніпропетровська обл., ЄДРПОУ 04052206), Самарівської міської ради (вул. Гетьманська, l4, м. Самар, Дніпропетровська обл., ЄДРПОУ 34359199) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

26.03.26 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Самарівськоі міської ради, Самарівської міської ради, в якому позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Самарівської міської ради та Виконавчого комітету Самарівської міської ради, що полягає у:

- невжитті організаційних заходів щодо початку розробки нового Статуту територіальної громади міста Самар відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо народовладдя на рівні місцевого самоврядування»;

- ненаданні повної, достовірної та своєчасної відповіді на звернення ОСОБА_1 від 06.03.2026 № РЄЗСО-121 (зареєстроване 09.03.2026 № М-687) у спосіб, що відповідає вимогам статті 15 Закону України «Про звернення громадян» та статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

- неповідомленні в установленому порядку про наявність інформації щодо підготовки проєкту статуту благодійним фондом «Право на захист» при розгляді інформаційного запиту від 25.02.2026.

2. Зобов`язати Самарівську міську раду у місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили:

- прийняти рішення про початок розробки нового Статуту територіальної громади міста Самар;

- створити робочу групу з підготовки проєкту Статуту із залученням представників громадськості;

- затвердити план-графік підготовки Статуту, передбачивши в ньому етапи громадського обговорення та консультацій;

- оприлюднити на офіційному вебсайті міської ради інформацію про початок процедури, склад робочої групи та план-графік.

3. Зобов`язати Виконавчий комітет Самарівської міської ради надати Позивачу копії:

- рішення про початок розробки статуту;

- розпорядчого акта про створення робочої групи;

- плану-графіку підготовки статуту;

- матеріалів консультацій з громадськістю (у разі їх наявності на момент виконання рішення суду).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що статут територіальної громади є основним документом, що визначає форми участі мешканців у місцевому самоврядуванні. Зволікання з його прийняттям порушує його права, як учасника територіальної громади, в участі у самоврядуванні та є підставою для зобов`язання відповідачів вчинити дії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2026 відкрито провадження у справі № 160/7350/26 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

09.04.2026 Виконавчим комітетом Самарівськоі міської ради надано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України № 2330-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо народовладдя на рівні місцевого самоврядування», обов`язок забезпечення прийняття статуту територіальної громади встановлений до 01.01.2027 року. Станом на момент звернення позивача цей строк не настав, а отже відсутні правові підстави вважати, що Самарівська міська рада та Виконавчий комітет Самарівської міської ради порушили вимоги законодавства.

09.04.2026 Самарівською міською радою надано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України № 2330-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо народовладдя на рівні місцевого самоврядування», обов`язок забезпечення прийняття статуту територіальної громади встановлений до 01.01.2027 року. Станом на момент звернення позивача цей строк не настав, а отже відсутні правові підстави вважати, що Самарівська міська рада та Виконавчий комітет Самарівської міської ради порушили вимоги законодавства.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 25.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Самарівської міської ради із запитом на публічну інформацію щодо розробки та впровадження нового Статуту територіальної громади міста Самар, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо народовладдя на рівні місцевого самоврядування».

Листом від 03.03.2026 № Т-129/0/11-26 Виконавчий комітет Самарівської міської ради повідомив позивача, що питання розробки нового статуту Самарівської міської територіальної громади перебуває в процесі попереднього обговорення, документи, проєкти рішень, розпорядчі акти, робочі групи або інші матеріали з цього питання станом на теперішній час не розроблялись та не приймались. Відповідно, інформація щодо розробки нового статуту Самарівської міської територіальної громади у формі документів чи матеріалівна паперових, електронних і інших носіях відсутня.

06.03.2026 ОСОБА_1 подав до Самарівської міської ради клопотання про початок процедури розробки нового Статуту територіальної громади міста Самар та надання відповідних підготовчих документів, в якому просив:

1. Розпочати процедуру розробки нового Статуту територіальної громади міста Самар зокрема: підготувати проект рішення Самарської міської ради про початок розробки статуту; створити робочу групу з підготовки проекту статуту; залучити представників громадськості до підготовки статуту; підготувати та оприлюднити план розробки нового статуту. 2. Надати копії документів що стосуються початку розробки нового статуту, зокрема: 1. проекти рішень Самарської міської ради щодо розробки статуту; 2. розпорядження міського голови або рішення виконавчого комітету щодо створення робочої групи; 3. документи щодо формування робочої групи; 4. план або графік підготовки статуту; 5. матеріали консультацій з громадськістю; 6. інші документи, що стосуються розробки нового Статуту територіальної громади міста Самар.

Листом від 23.03.2026 № ЗВГ № 300/0/12-26 Виконавчий комітет Самарівської міської ради повідомив позивача, що станом на дату розгляду звернення проєкти рішень Самарівської міської ради щодо розробки статуту, розпорядження міського голови або рішення виконавчого комітету щодо створення робочої групи, документи щодо формування робочої групи, розпорядчі акти щодо створення робочої групи, план або графік підготовки статуту, матеріали консультацій з громадськістю, інші документи, що стосуються розробки нового Статуту територіальної громади міста Самар - не приймались та не створювались, а тому відсутні підстави для надання їх копій. При цьому відсутність на даний час окремих організаційних рішень не свідчить про порушення вимог законодавства, оскільки встановлений законом строк для приведення статуту у відповідність ще не настав, а відповідна робота може здійснюватися у межах визначеного періоду.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідачів щодо нездійснення розробки нового Статуту територіальної громади міста Самар, позивач і звернувся до суду із даною позовною заявою.

Втім, враховуючи обставини справи та предмет спору, суд вважає за необхідне дослідити наявність чи відсутність порушеного права чи законного інтересу позивача у даному випадку.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Однак, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але й вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

До таких висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 у справі №288/1557/16-а та у постанові від 10.09.2021 року у справі № 826/13497/17. Ці висновки Верховного Суду стосуються узагальненої правової оцінки питання права на судовий захист у адміністративному судочинстві, умов та порядку реалізації цього права, а тому можуть бути застосовані й до справи, яка розглядається.

У Рішенні Конституційного Суду від 18 червня 2002 року (справа №1-16/2002 (№12-рп/2002) у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 140 Конституції України (справа про об`єднання територіальних громад) визначено, що положення частини першої статті 140 Конституції України визначили місцеве самоврядування як право територіальної громади - первинного суб`єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень - вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України та дали визначення територіальної громади як жителів села, селища, міста чи добровільного об`єднання жителів кількох сіл у сільську громаду.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд зазначив, що у випадку порушення прав територіальних громад, то будь-який з членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення.

Отже, для вирішення питання про наявність порушеного права позивача, а відтак і права на судовий захист, визначальним є встановлення його належності до відповідної територіальної громади, а також реальності порушення його права, як члена територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 540/427/19.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 .

Вказана адреса за територіальним знаходженням відноситься до територіальної громади міста Самар.

Водночас, спірним питанням у цій справі є наявність чи відсутність порушення прав позивача, як члена територіальної громади міста Самар, бездіяльністю Виконавчого комітету Самарівськоі міськоі ради та Самарівської міської ради шляхом нездійснення розробки нового Статуту територіальної громади міста Самар.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР, у редакції від 11.07.2001, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється, серед іншого, на принципах колегіальності.

Згідно з ч. 1 статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста (ч.1 ст. 6 «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Законом України від 09.05.2024 №3703-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо народовладдя на рівні місцевого самоврядування» внесено зміни у Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, зокрема, Законом №3703-ІХ статтю 19 викладено в такій редакції:

"Стаття 19. Статут територіальної громади

1. Рішення про затвердження статуту територіальної громади приймається сільською, селищною, міською радою на основі Конституції та законів України з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування та забезпечення реалізації права жителів на участь у вирішенні питань місцевого значення.

2. Затвердження статуту територіальної громади є обов`язковим.

3. Статутом територіальної громади визначаються:

1) загальні характеристики та особливості територіальної громади, засади здійснення місцевого самоврядування на її території, символіка територіальної громади;

2) форми та порядок участі територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення;

3) особливості організації роботи органів місцевого самоврядування;

4) засади відносин органів та посадових осіб місцевого самоврядування з органами самоорганізації населення, об`єднаннями громадян, іншими суб`єктами;

5) форми та порядок здійснення громадського контролю за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування;

6) засади відкритості та прозорості діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, порядок їх реалізації;

7) порядок інформування, звітування перед територіальною громадою сільського, селищного, міського голови, депутатів ради та старост;

8) вимоги до кількості підписів громадян на підтримку електронної петиції до органу місцевого самоврядування та строку збору підписів;

9) засади розвитку територіальної громади;

10) інші питання місцевого значення, що стосуються життєдіяльності територіальної громади та не суперечать закону".

Суд звертає увагу, що абзацем четвертим підпунктом 5 пункту 1 розділу I цього Закону, зокрема, ч. 2 ст. 19 «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено обов`язок затвердження статуту територіальної громади органом місцевого самоврядування.

Водночас, суд звертає увагу на наступне.

Згідно п 2. ч.1 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №3703-ІХ , абзац четвертий підпункту 5 пункту 1 розділу I цього Закону набирає чинності з 1 січня 2027 року.

Згідно ч.4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №3703-ІХ, органам місцевого самоврядування до набрання чинності абзацом четвертим підпункту 5 пункту 1 розділу I цього Закону вжити заходів щодо затвердження статуту територіальної громади або приведення його у відповідність з вимогами цього Закону.

Частиною 5 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №3703-ІХ встановлено, що до затвердження сільськими, селищними, міськими радами статутів територіальних громад або до приведення їх у відповідність з вимогами цього Закону порядок реалізації форм участі територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення визначається рішеннями рад, що діяли на день набрання чинності цим Законом.

Враховуючи вказані норми, суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вважає, що відповідачі зобов`язані здійснити розробку та затвердження саме нового Статуту територіальної громади міста Самар.

Водночас, такі доводи є необгрунтованими та безпідставними, оскільки відповідно до ч.4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №3703-ІХ, органи місцевого самоврядування до набрання чинності абзацом четвертим підпункту 5 пункту 1 розділу I цього Закону мають «альтернативні види поведінки», а саме:

1) або вжити заходів щодо затвердження статуту територіальної громади

2) або привести статут територіальної громади у відповідність з вимогами Закону №3703-ІХ.

Відтак, суд робить висновок про відсутність обов`язку у відповідачів станом, як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду даної справи, безальтернативного обов`язку щодо затвердження нового статуту територіальної громади.

При цьому, суд окремо зауважує на такому.

Як встановлено частиною 5 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №3703-ІХ встановлено, що до затвердження сільськими, селищними, міськими радами статутів територіальних громад або до приведення їх у відповідність з вимогами цього Закону порядок реалізації форм участі територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення визначається рішеннями рад, що діяли на день набрання чинності цим Законом.

Тобто, вказаною нормою визначено, що право реалізації форм участі територіальної громади у вирішенні питань місцевого значення до моменту затвердження сільськими, селищними, міськими радами статутів територіальних громад або до приведення їх у відповідність регулюється рішеннями рад, що діяли на день набрання чинності цим Законом.

Судом встановлено, що у 2015 році депутатами Новомосковської міської ради шостого скликання прийнято СТАТУТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ МІСТА НОВОМОСКОВСЬКА, який опубліковано 19 травня 2021 року на сайти Самарівської міської ради. (Посилання на статут https://samar-rada.dp.gov.ua/pro-misto/statut-mista).

Отже, суд вказує, що на даний час діє СТАТУТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ МІСТА НОВОМОСКОВСЬКА прийнятий у 2015 році, який є чинним та забезпечує форми участі мешканців даної територіальної громади у місцевому самоврядуванні.

Означене вказує про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача про порушення його законних права та/або інтересів з боку суб`єкта владних повноважень.

Доводи наведені позивачем не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник уважає, начебто, що певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Отже, суд доходить висновку, що доводи позивача є абстрактними. Відсутнє обґрунтування негативного впливу 869 на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси саме позивача. Отже, позивач не визначив його власні права, свободи чи інтереси, які мав би захистити (поновити) суд. Це підтверджує відсутність належного об`єкта захисту в суді.

Як неодноразово зазначав Верховний суд у своїх рішеннях, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст. 139 КАС України не відшкодовуються.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Самарівськоі міськоі ради (вул. Гетьманська, l4, м. Самар, Дніпропетровська обл., ЄДРПОУ 04052206), Самарівської міської ради (вул. Гетьманська, l4, м. Самар, Дніпропетровська обл., ЄДРПОУ 34359199) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко