Рішення № 136903448, 27.05.2026, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/2387/25

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"27" травня 2026 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Шпортун С.В.,

за участі секретаря судових засідань Белінської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 136/2387/25,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеною вище заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 136/2387/25, мотивуючи тим, що 23.04.2026 Липовецьким районним судом Вінницької області було ухвалено рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Липовецька державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яким вимоги залишено без задоволення, утім не було вирішено питання про судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, про які було зазначено у заяві по суті та понесено відповідачем, тому просили ухвалити додаткове рішення у справі №136/2387/25, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 документально підтвердженні судові витрати в розмірі 15 679 (п`ятнадцять тисяч шістсот сімдесят дев`ять) гривень 00 коп.

У судове засідання учасники цивільної справи не з`явились, будучи належним чином повідомленими, представники сторін ОСОБА_5 та Борусевич С.Й. надали заяви про розгляд питання у їх відсутність та їх довірителів.

Представник позивача Кислов Ю.А. направив клопотання про зменшення розміру витрат сторони відповідача на професійну правничу допомогу, вказуючи, що обґрунтованою і співмірною із складністю даної справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є сума 5 000 грн., за умови надання Відповідачем підтверджуючих документів факту їх оплати.

З огляду на викладене, суд не вбачав перешкод для ухвалення додаткового рішення у відсутність учасників цивільного процесу.

Суд, вивчивши та дослідивши заяву, матеріали цивільної справи в рамках якої її подано, встановив, що 23.04.2026 Липовецьким районним судом Вінницької області було ухвалено рішення у цивільній справі № 136/2387/25, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Липовецька державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, - було відмовлено.

Зі змісту відзиву наданого представником відповідача ОСОБА_2 встановлено, що відповідач визначила попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які очікує понести в зв`язку із розглядом справи у розмірі 20 000,00 грн. з яких: 13 700 грн., - витрати на професійну правничу допомогу; 4 000,00 грн., - витрати пов`язані з явкою до суду відповідача та її представника та 2 300,00 грн., - витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, докази у підтвердження розміру витрат, сторона відповідача зобов`язалась надати у порядку та строки передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України).

На підтвердження витрат відповідачем до заяви про ухвалення додаткового рішення було надано: Договір про надання професійної правничої допомоги адвоката № 217 від 23.01.2026 р.; Додаткова угода №1 від 23.01.2026 року, відповідно до якої сторонами визначено фіксовану суму гонорару в розмірі 13700,00 грн., підписанням цієї угоди підтверджено розрахунок між сторонами, у п.3 Додаткової угоди обумовлено зобов`язання клієнта компенсувати фактично понесені витрати пов`язані із представництвом; Детальний опис робіт (наданих послуг) від 28.04.2026, відповідно до якого встановлено витрачений адвокатом час на зазначені послуги 10 год. 20 хв., обумовлено понесені адвокатом витрати на оформлення та відправку документів; Лист-підтвердження щодо проведених розрахунків між адвокатом Борусевич С.Й. та ОСОБА_1 на виконання умов договору за №217 від 23.01.2026 та додаткової угоди №1 від 23.01.2026; Акт №28/04 від 28.04.2026 року про надану правничу допомогу у період з 23.01.2026 по 23.04.2026 рр. до договору про надання професійної правничої допомоги адвоката №217 від 23.01.2026 р.; Квитанцію №1921331 від 27.01.2026 р. на суму 139,50 грн та №1921337 від 27.01.2026 р. на суму 139,50 грн.; Чеки №255912 від 18.02.2026 року на суму 1179,80 грн, №267392 від 18.03.2026 року на суму 867,11 грн., №24060057 480923 від 23.04.2026 року на суму 1562,99 грн.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ст. 133 ЦПК України).

Згідно з положенням пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно до задоволеної суми.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значення справи для сторін.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі Тімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник мас право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 21.07.2020 у справі №915/1654/19.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін…

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі N 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі N 317/1209/19 (провадження N 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі N 648/1102/19 (провадження N 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі N 554/2586/16 (провадження N 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі N 753/1203/18 (провадження N 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі N 159/5837/19 (провадження N 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі N 178/1522/18 (провадження N 61-3157св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2023 року у справі N 824/9/22 (провадження N 61-11644ав22) зазначено, що: "при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини".

Відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у справі N 127/9918/14-ц (провадження N 61-12700св22)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд наголошує, що надані відповідачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 наведені такі висновки:

"…учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права".

"…У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".

У справі, що розглядається, суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (складністю справи та виконаних адвокатом робіт, їх обсягом та значенням справи для сторони), дійшов висновку не присуджувати відповідачу на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення, ураховуючи те, що дана справа належить до категорії спадкових справ, у яких вищими судами сформовано сталі позиції, які тривалий час не змінювались, та на які містяться посилання у відзиві, отож адвокату не було потреби вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, інші заяві по суті, окрім відзиву не подавались, що свідчить про розумну необхідність зменшення розміру судових витрат, оскільки розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності); такі витрати не мають характеру необхідних і неспівмірні з виконаною роботою.

Ураховуючи заперечення відповідача щодо співмірності наданих адвокатом послуг та за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачам, фінансового стану сторін, які є непрацездатними особами в силу віку, враховуючи обсяг виконаних робіт, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, ураховуючи критерій розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у розмірі 6 000 грн. як розмір гонорару, а також витрат на пальне, що були пов`язані із явкою представника до суду 1200,00 грн. (600,00 грн. х 2 судові засідання, оскільки 23.04.2026 розгляд справи відбувся за відсутності сторін та представників на підставі поданих заяв, що можливе було у спосіб їх надання через систему Електронний суд) та 279,00 грн. витрати пов`язані із направленням документів, що не буде становити для сторони по суті додатковий спосіб отримання доходу, а для іншої сторони не буде надмірним тягарем.

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 12 ЦПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява підлягає до часткового задоволення.

Керуючись статтями 133, 137, 141, 270 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 136/2387/25, - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7479, 00 (сім тисяч чотириста сімдесят дев`ять) гривень 00 коп.

У решті відмовити.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом 30-ти днів безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя С.В. Шпортун