Рішення № 136900547, 26.05.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/13744/25

Категорія 38

2/295/1384/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Єригіної І.М.,

при секретарі судового засідання Барашивець Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачем було укладено кредитний договір №102920489 від 13.04.2024, на виконання умов якого, Товариство надало позичальнику грошові кошти (кредит), зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами та комісії, у розмірі та строки встановлені договором. Даний договір був укладений в електронному вигляді, з використанням електронним підпису з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Товариство свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі надавши відповідачеві кредитні кошти. На підставі договору відступлення прав вимоги право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку із чим, має заборгованість у розмірі 105015,54 грн, яка складається з наступного: 22363,60 грн заборгованість за тілом кредиту; 68847,94 грн заборгованість за відсотками; 2394,00 грн. заборгованість за комісією, 11410,00 грн. заборгованість по неустойці. Тому, позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості.

Ухвалою суду від 24.11.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

У судове засідання представник позивача не з`явився, через підсистему Електронний суд подав заяву про розгляд справи без його участі, у якій позовні вимоги повністю підтримав.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав заяву в якій позов визнав частково та вказав не заперечує проти стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів в розмірі тіла кредиту. Проте розмір відсотків вважає завищеним та несправедливим.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір №102920489 від 13.04.2024 за умовами якого відповідач отримав грошові кошти в сумі 22820 грн. на строк 345 днів з 13.04.2024 року.

Згідно п.1.1 Договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п.1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2 договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути Кредитедавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Комісія за надання кредиту 2622,00 грн., яка нараховується за ставкою 11,50 відсотків від суми кредиту одноразово.

Згідно п.1.3 Договору кредит надається строком на 345 днів.

Відповідно до п.1.5 загальні витрати позичальника за кредитом складають 156485,80 грн. Денна процентна ставка складає 1,99%.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит у сумі 22820 грн., що підтверджується платіжним дорученням №86860801. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на нього обов`язки перед позивачем не виконав, порушив умови кредитного договору.

24.09.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір №112-МЛ/Т, за умовами якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги відносно боржників ТОВ «Мілоан», у тому числі відносно боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №102920489 від 13.04.2024. Внаслідок цього відповідач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги №112-МЛ/Т від 24.09.2024, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 у сумі 105015,54 грн.

Вирішуючи спір, суд враховує наступні положення законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Непогашення відповідачем заборгованості за кредитним договором свідчить про порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи вищевикладене, відповідач істотно порушив умови кредитного договору, ст. 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, в зв`язку з чим утворилась заборгованість, відтак, позовні вимоги в частині заборгованості за тілом кредиту та комісією підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд не погоджується зі складеним позивачем розрахунком кредитної заборгованості з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно з Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року. Враховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 26 лютого 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, тому нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %. Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

У даній справі кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем був укладений 27 квітня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, умови договору щодо встановлення денної процентної ставки вище 1 % є нікчемними в силу положень частини п`ятої статті 8 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи наведене, суд здійснює перерахунок відсотків, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за ставкою 1 % в день, що складає 78 729 грн. (22820 х 1 % х 345).

Відповідач подав заяву у якій просив зменшити зазначену суму, посилаючись на те, що сума є завищеною, надмірною та неспівмірною із сумою основного боргу.

Суд звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Мілоан», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення відповідачем такого договору перетворюється на непомірний тягар для нього, як споживача, та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, суд вважає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Отже, положення кредитного договору щодо відсоткової ставки не відповідає загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.

Таким чином, суд дійшов висновку про зменшення розміру відсотків за користування кредитом з 78729,00 грн. до 22820,00 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 11410,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

А відтак, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача неустойки за невиконання зобов`язань належить відмовити.

Щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості за комісією слід зазначити наступне.

Як встановлено судом, умовами договору про споживчий кредит передбачено комісію за надання кредиту. Проте, ні умовами вказаного договору, ні іншими доказами не підтверджено зміст та перелік зазначених послуг (сплати комісії за надання кредиту).

Як визначено у п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц викладена правова позиція, відповідно до якої умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування»№ 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.

Проте, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача комісії не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки такі послуги не є послугою у розумінні вказаного Закону, тому позовні вимоги в частині стягнення комісії у розмірі 2394,00 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Мілоан» відповідачем здійснено погашення заборгованості у розмірі 456,40 грн. (111,39 + 294,38 +5 0,63) по тілу кредиту та 13 692 грн. (5134,50 + 2088,61+ 5519,52 + 949,37) по процентам.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення заборгованості у загальному розмірі 31 491,60 грн, яка складається з наступного: 22363,60 грн. (22820 - 456,40) заборгованість за тілом кредиту; 9 128 (22820-13692) грн заборгованість за відсотками.

Стосовно розподілу витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Правову допомогу при зверненні до суду з позовною заявою позивачу надавало АО «Апологет». Позивачем заявлено до стягнення відшкодування витрат на надання правничої допомоги в розмірі 8000,00 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу Позивачем надано копії: Договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року, Акту № Д/2422 про надання послуг від 20.08.2025, детальний опис наданих робіт від 20.08.2025 року.

Частиною 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, які враховує суд при розподілі судових витрат, зокрема, суд має оцінити обгрунтованість таких витрат та пропорційність їх до предмету спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Верховний Суд у постанові від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено правовий висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Справа, яка розглядається судом, відноситься до категорії малозначних. Позовна заява є типовою, її текст майже повністю дублюється у інших позовних заявах позивача, які перебувають на розгляді в суді, її підготовка, а також вивчення документів та надання консультацій у такій справі не передбачає значних витрат зусиль та часу.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з урахуванням пропорційного зменшення у зв`язку з частковим задоволенням позову, а також характеру правовідносин, ціни позову, обсягу та реальності наданих адвокатом послуг, необхідності вчинення процесуальних дій, принципів обґрунтованості, співмірності судових витрат та розумності їхнього розміру, суд доходить висновку про необхідність їх стягнення у розмірі 3000 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягають до стягнення з відповідача витрати з оплати судового збору пропорційно до задоволених вимог, тобто 726,42 грн. (105015,54/31491,60*2422,40).

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12,13,76-82,89,141,223,263,265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 102920489 від 13.04.2024 року в розмірі 31491,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 726,42 грн. сплаченого згідно платіжної інструкції №20244 від 27.08.2025 року, а також 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»; місце знаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28; код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1

Суддя І.М. Єригіна