Ухвала суду № 136896009, 25.05.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/20064/16-ц

Провадження № 4-с/761/64/2026

У Х В А Л А

Іменем України

25 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарях: Каніковському Б.А., Поповій В.О., Журавльова М.Б.,

за участі

заявника: ОСОБА_1 ,

представника заявника: ОСОБА_2 ,

стягувача: ОСОБА_3 ,

представника Шевченківського відділу

державної виконавчої служби у місті Києві

Київського міжрегіонального управління

міністерства юстиції України: Савчук К.П.,

державного виконавця: Рабоволюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України, ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій, скасування постанов, -

В С Т А Н О ВИ В:

03.02.2026 року до суду надійшла вказана скарга, в якій заявник просить суд:

- визнати неправомірними дії начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича щодо скасування постанови старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калюжного Євгена Дмитровича від 30.04.2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 05.04.2017 №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва;

- скасувати постанову про скасування процесуального документу від 10.12.2025 року, винесену начальником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитром Євгеновичем у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 05.04.2017 №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рабоволюка Василя Вікторовича щодо:

- фактичного визначення заборгованості зі сплати аліментів у сумі 70 307,47 грн;

- накладення арешту на кошти на банківських рахунках боржника (постанова від 18.12.2025 року);

- накладення арешту на майно боржника (постанова від 18.12.2025 року);

- примусового стягнення заборгованості у сумі 70 307,47 грн.

- скасувати постанову про арешт коштів боржника від 18.12.2025 року, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рабоволюком Василем Вікторовичем у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 05.04.2017 №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва;

- скасувати постанову про арешт майна боржника від 18.12.2025 року, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рабоволюком Василем Вікторовичем у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 05.04.2017 №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва.

Вимоги скарги обгрунтовані тим, що на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2017 року у цивільній справі № 761/20064/16-ц, Шевченківським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист від 05.04.2017 року № 761/20064/16-ц про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь матері неповнолітнього сина - ОСОБА_3 .

На підставі зазначеного виконавчого листа 19.07.2017 року Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4. У межах якого 01.08.2017 року старшим державним виконавцем Шевченківського РВДВС м. Києва Микитин Оксаною Степанівною було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, зокрема, встановлено спосіб перерахування коштів - поштовим переказом на користь стягувача ОСОБА_3 ; покладено на роботодавця обов`язок щоквартально подавати виконавцю звіти про здійснені відрахування та виплати.

Починаючи з 10 липня 2019 року, неповнолітній син фактично проживав разом з батьком - ОСОБА_1 , що стало підставою для звернення останнього до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про припинення стягнення аліментів. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2023 року у цивільній справі № 761/34535/21, яке набрало законної сили після його перегляду Київським апеляційним судом (постанова від 15.02.2024 року), суд: припинив стягнення аліментів з ОСОБА_1 з 24 вересня 2021 року у зв`язку з проживанням дитини разом із батьком з 10.07.2019 року. У межах тієї ж цивільної справи № 761/34535/21 Київський апеляційний суд у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з матері 70 307,47 грн, які стягувалися з його доходів як аліменти за період з 10.07.2019 по липень 2021 року, відмовив виключно з мотивів недоведеності факту отримання матір`ю цих коштів та їх використання не в інтересах дитини.

Київський апеляційний суд не встановлював, що: аліменти не стягувалися з доходів батька; боржник ухилявся від виконання обов`язку зі сплати аліментів; існує заборгованість зі сплати аліментів з боку ОСОБА_1 .

Таким чином, у цивільній справі № 761/34535/21 суди обох інстанцій не встановили факту несплати аліментів та не визначили будь-якої заборгованості з боку ОСОБА_1 , а лише констатували відсутність доказів отримання коштів стягувачем - ОСОБА_3 .

Враховуючи набрання законної сили рішенням суду про припинення стягнення аліментів, 30 квітня 2024 року старший державний виконавець Шевченківського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Калюжний Євген Дмитрович, керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4.

Як зазначає заявник, зазначена постанова про закінчення виконавчого провадження була законною, обґрунтованою та такою, що відповідала межам повноважень державного виконавця.

10 грудня 2025 року начальником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченком Дмитром Євгеновичем було винесено постанову про скасування процесуального документу за результатами перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_4, якою: скасовано постанову старшого державного виконавця Калюжного Євгена Дмитровича від 30 квітня 2024 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_5; фактично відновлено виконавче провадження № НОМЕР_4; створено передумови для визначення «заборгованості» зі сплати аліментів у розмірі 70 307,47 грн та її примусового стягнення з ОСОБА_1 .

У постанові начальника Шевченківського ВДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича від 09 грудня 2025 року про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_4, яка стала підставою для винесення постанови від 10 грудня 2025 року про скасування процесуального документу, прямо зазначено, що у матеріалах виконавчого провадження наявні: звіти роботодавця про утримання аліментів із доходів ОСОБА_1 ; платіжні інструкції (доручення), що підтверджують перерахування роботодавцем утриманих сум на користь ОСОБА_3 через АТ «Укрпошта»; розрахунки заборгованості зі сплати аліментів, які підтверджують відсутність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів принаймні станом на 01 вересня 2023 року.

Як зазначено у скарзі, утримання аліментів роботодавцем із доходів ОСОБА_1 та їх подальше перерахування через АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_3 свідчить про фактичне виконання ОСОБА_1 аліментних зобов`язань.

Отже, сам начальник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитро Євгенович фактично підтвердив виконання ОСОБА_1 судового рішення у примусовому порядку щонайменше до 01.09.2023 року, що виключає наявність заборгованості та, відповідно, позбавляє правових підстав для відновлення виконавчого провадження, оскільки згідно рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06.02.2023 року у цивільній справі №761/34535/21, що набрало законної сили після його перегляду Київським апеляційним судом (постанова від 15.02.2024 року) припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 з 24 вересня 2021 року.

Незважаючи на встановлений самим начальником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченком Дмитром Євгеновичем факт примусового утримання аліментів з доходів ОСОБА_1 щонайменше по 01 вересня 2023 року, начальник Шевченківського ВДВС дійшов висновку про неправомірність дій старшого державного виконавця Калюжного Євгена Дмитровича, мотивуючи це тим, що останній нібито «не врахував постанову Київського апеляційного суду від 15.02.2024 року у цивільній справі №761/34535/21», оскільки у мотивувальній частині судового рішення зазначено про недоведеність факту отримання матір`ю дитини коштів у розмірі 70 307,47 гривень та/або витрат нею аліментів дитини не за цільовим призначенням.

Такий висновок, як зазначає заявник, є юридично хибним, внутрішньо суперечливим та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, з огляду на те що факт несплати аліментів боржником та факт неотримання грошових коштів стягувачем є різними юридичними фактами, які не є тотожними та не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку між собою.

Київський апеляційний суд у постанові від 15 лютого 2024 року у цивільній справі №761/34535/21 не встановив факту невиконання ОСОБА_1 аліментних зобов`язань; не встановив наявності заборгованості зі сплати аліментів; не поклав на ОСОБА_1 будь-яких негативних правових наслідків, пов`язаних з несплатою аліментів.

Грошові кошти вважаються стягнутими з моменту їх утримання з доходу боржника. Подальший рух таких коштів - у тому числі їх перерахування через АТ «Укрпошта», неотримання стягувачем, строки зберігання чи повернення - не може створювати заборгованість боржника, оскільки боржник виконав свій обов`язок у повному обсязі у момент примусового утримання коштів з його доходів.

Отже, висновок начальника Шевченківського ВДВС про необхідність врахування постанови Київського апеляційного суду є помилковим, а скасування постанови про закінчення виконавчого провадження - незаконним та необґрунтованим.

Заявник також вказує, що у межах виконавчого провадження посадові особи органів ДВС не наділені повноваженнями змінювати правові наслідки судового рішення, встановлювати нові обставини чи переглядати факти, які вже були предметом судового розгляду. Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає повноважень начальника органу державної виконавчої служби щодо: здійснення тлумачення мотивувальної частини судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки такі питання належать до компетенції суду, що ухвалив відповідне рішення; формування та застосування власних правових висновків, які не випливають безпосередньо зі змісту судового рішення та матеріалів виконавчого провадження; зміни або переосмислення правових наслідків судового рішення, яке набрало законної сили, у тому числі в частині встановлених судом обставин. Вчинення таких дій виходить за межі функцій виконавчого провадження як завершальної стадії судового розгляду та фактично призводить до переоцінки судового рішення, що не передбачено законодавством про виконавче провадження. Такий підхід узгоджується з правовою природою виконавчого провадження та з усталеною судовою практикою, відповідно до якої тлумачення судових рішень, з`ясування їх змісту та визначення правових наслідків належать до повноважень суду, який ухвалив відповідне рішення. У межах виконавчого провадження такі повноваження не реалізуються, а відступ від змісту судового рішення не допускається.

Як убачається з матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_5, заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2017 року у цивільній справі №761/20064/16-ц з урахуванням рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06.02.2023 року у цивільній справі №761/34535/21, було фактично виконано у повному обсязі, що й стало підставою для винесення старшим державним виконавцем Калюжним Євгеном Дмитровичем постанови про закінчення виконавчого провадження. На момент її винесення обставин, які б свідчили про невиконання рішення або наявність заборгованості, не існувало та документально не підтверджувалося.

За відсутності нових, об`єктивно встановлених обставин, які б свідчили про невиконання судового рішення або появу заборгованості після закінчення виконавчого провадження, скасування постанови про його закінчення не має правових підстав та суперечить положенням статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

На підставі незаконних постанов начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича, а саме: постанови від 09.12.2025 року про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_4; постанови від 10.12.2025 року про скасування постанови старшого державного виконавця від 30.04.2024 року про закінчення виконавчого провадження, державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рабоволюком Василем Вікторовичем були вчинені виконавчі дії, які не ґрунтувалися на вимогах закону та виходили за межі наданих йому повноважень, а саме: накладено арешт на кошти та майно ОСОБА_1 (постанови від 18.12.2025 року); фактично розпочато примусове стягнення заборгованості у сумі 70 307,47 грн.

При цьому у постановах про арешт прямо зазначено підставу застосування заходів примусового виконання - постанову Київського апеляційного суду від 15.02.2024 року у справі № 761/34535/21.

Водночас державним виконавцем не було винесено жодної постанови про визначення або розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, а сума 70 307,47 грн була зазначена безпосередньо у постановах про арешт як уже встановлена, без будь-якого процесуального оформлення та без дотримання порядку, передбаченого статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, постанови про арешт коштів та майна боржника, прийняті державним виконавцем за відсутності належного визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів у порядку, передбаченому статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження», є незаконними, оскільки унеможливлюють перевірку їх законності та обґрунтованості.

За таких обставин будь-які подальші виконавчі дії, зокрема накладення арешту на кошти та майно боржника, є передчасними та такими, що здійснені без належної правової підстави.

У даному випадку державний виконавець Рабоволюк Василь Вікторович: фактично визначив наявність заборгованості у сумі 70 307,47 грн; застосував заходи примусового виконання шляхом накладення арешту на кошти та майно боржника; не здійснив розрахунок заборгованості; не повідомив боржника про здійснений розрахунок та не надав можливості його перевірки чи оскарження.

Таким чином, заборгованість була використана як підстава для застосування заходів примусового виконання без дотримання обов`язкової процедури, встановленої статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження», що є істотним порушенням прав боржника, принципу правової визначеності та гарантій справедливого провадження.

Саме по собі зазначення певної грошової суми у постановах про арешт не може вважатися належним визначенням заборгованості, оскільки такі постанови: не містять жодного розрахунку; не визначають період, підстави та спосіб нарахування; не створюють можливості для перевірки правильності обчислення та ефективного судового оскарження.

Крім того, постановою начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_4 від 09.12.2025 року, державного виконавця Рабоволюка Василя Вікторовича не було зобов`язано визначати заборгованість, накладати арешт або застосовувати заходи примусового виконання.

Зазначеною постановою державного виконавця було зобов`язано лише привести виконавче провадження у відповідність до вимог законодавства, без надання будь- яких прямих вказівок щодо: визначення або донарахування заборгованості; встановлення її розміру; накладення арешту на кошти чи майно боржника; застосування заходів примусового виконання.

Отже, дії державного виконавця Рабоволюка Василя Вікторовича щодо фактичного визначення заборгованості та застосування заходів примусового виконання були самостійними, вчиненими з власної ініціативи, без належної процесуальної підстави та з перевищенням наданих йому повноважень.

Більше того, державний виконавець, посилаючись виключно на мотивувальну частину постанови Київського апеляційного суду від 15.02.2024 року у цивільній справі №761/34535/21, проігнорував матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_4, зокремарозрахунки попереднього державного виконавця - старшого державного виконавця Калюжного Євгена Дмитровича, згідно з якими заборгованість за зазначений судом період відсутня; офіційні звіти роботодавця боржника; платіжні доручення, що підтверджують фактичну та повну сплату аліментів.

Постанова Київського апеляційного суду у цивільній справі №761/34535/21 не містить визначення суми заборгованості, не здійснює її розрахунок та не спростовує наявних доказів сплати аліментів, однак державний виконавець Рабоволюк Василь Вікторович самостійно надав їй зміст та правові наслідки, яких вона не має, чим фактично підмінив судове рішення та вийшов за межі своїх повноважень.

Таким чином, дії та рішення державного виконавця Рабоволюка Василя Вікторовича є незаконними, такими, що прийняті з порушенням статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», принципу правової визначеності, а також з перевищенням наданих законом повноважень, що є самостійною та достатньою підставою для їх скасування.

02.03.2026 року до суду надійшов відзив Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України на вимоги скарги в якому уповноважений представник просить відмовити в її задоволенні. Як зазначено у відзиві, на підставі заяви ОСОБА_3 щодо перевірки матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_4 начальником Відділу проведено перевірку законності виконавчого провадження в результаті якої винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження та скасовано постанову державного виконавця Калюжного Є.Д. від 30.04.2024 про закінчення виконавчого провадження.

Державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рабоволюком В.В. 18.12.2025 винесено постанови про арешт коштів та майна боржника на підставі статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Стосовно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів зазначено, що відповідно до пункту 4 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів розрахунок аліментів. Бухгалтерія підприємства де був працевлаштований боржник надсилала на адресу Відділу звіти та платіжні інструкції які підтверджували перерахунок утриманих з боржника коштів стягувачу, однак стягувачем вищезазначені кошти не отримувалися. У зв`язку з вищевикладеним державним виконавцем до ТОВ «Енерджи Карс» та ТОВ «ПГС Плюс» направлено вимогу державного виконавця якою зобов`язано надати до відділу звіти з платіжними інструкціями щодо утримання з ОСОБА_1 аліментів за весь період утримання починаючи з 30.05.2016 року з урахуванням витрат на поштовий переказ, а також надати інформацію стосовно повернення утриманих з ОСОБА_1 коштів на рахунки ТОВ «Енерджи Карс» та ТОВ «ПГС Плюс» по кожній платіжній інструкції окремо. Згідно інформації АТ Укрпошта вимогу державного виконавця від 16.02.2026 ТОВ «Енерджи Карс» отримало за довіреністю 22.02.2026, а ТОВ «ПГС Плюс» 20.02.2026. Станом на дату надання відзиву відповіді на вимогу державного виконавця відсутні, що унеможливлює складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

03.03.2026 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_3 на вимоги скарги в яких вона просила відмовити в її задоволенні. Як зазначено в запереченнях, суд апеляційної інстанції дослідив, що в матеріалах виконавчого провадження наявні документи на підставі яких встановлено, що аліменти не отримуються стягувачем. Постанова начальника Шевченківської ДВС винесена з дотриманням всіх норм і законів чинного законодавства України.

ОСОБА_1 надав державному виконавцю Калюжному Є. Д., рішення саме Шевченківського районного суду м.Києва, а не рішення апеляційної інстанції, на підставі, якого державний виконавець в жодному разі не закрив би одразу виконавче провадження, адже в рішенні апеляційної інстанції вказано недоведеність отримання аліментів, тим самим не доведено і сплату аліментів, адже як вказано в рішенні апеляційної інстанції, до виконавчого провадження внесені документи, де вказано, що кошти повертались на рахунки компанії в якій працював боржник. Тим самим, при перевірці виконавчого провадження, особисто керівник ДВС, ОСОБА_4 , виявив введення в оману державного виконавця боржником ОСОБА_1 на протязі ведення та вчинення дій всього виконавчого провадження, адже в силу завантаженості державних виконавців, та знаючи це, ОСОБА_1 умисно надавав документи, як то неповне рішення суду, а саме не рішення апеляційної інстанції, а рішення Шевченківського суду по припиненню стягненню аліментів, упускаючи, що суд відхилив стягнення суми коштів з ОСОБА_3 не зарахувавши їх, як аліменти на дитину, тим самим умисно не надавши правильне рішення державному виконавцю, здійснив шахрайські дії та ввів державного виконавця в оману та змусив винести постанову по закінченню виконавчого провадження. Також твердження представника Скаржника, щодо виконаного судового рішення вводить суд в оману, адже суд апеляційної інстанції прийшов зовсім до іншого висновку, вказуючи, що державним виконавцем приймалися документи де вказано, що кошти повертались на рахунки підприємства, тим самим кошти не стягнуті, а повернуті на рахунки підприємства.

Згідно з діючим законодавством, рішення суду вважається виконаним лише у випадку, коди стягувач отримав кошти. Однак так як стягувач їх не отримала, тому оскаржувані постанови є правомірними.

В судовому засіданні заявник та його уповноважений представник вимоги скарги підтримали та просили її задовольнити з підстав, викладених у скарзі.

ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги скарги не підтримала та просила відмовити в її задоволенні з підстав необгрунтованості.

Представник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України та державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України Рабоволюк В.В. в судовому засіданні заперечили проти задоволення скарги так як дії начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України, його постанова та подальші дії щодо виконання виконавчого листа є правомірними.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши їх в сукупності, вислухавши учасників процесу, суд приходить до висновку про часткове задоволення заявлених вимог за наступних підстав.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Як встановлено судом, на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 30 січня 2017 року (справа №761/20064/17) 05.04.2017 року видано виконавчий лист за яким стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу), але не менше тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, і до досягнення дитиною повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи від дня пред`явлення позову - 30 травня 2016 року.

Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України розпочав виконавче провадження НОМЕР_5 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.

В межах зазначеного виконавчого провадження, постановою від 01.08.2017 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що отримує у ТОВ "Енерджі Карс", м. Київ, вул. Зоологічна, 4-А кімн. 139. Як зазначив виконавець в постанові, здійснювати відрахування із доходів боржника у відповідності до чинного законодавства по 50%, з них 17% в рахунок погашення заборгованості та 33% поточних аліментів, кошти перераховувати поштовим переказом на користь Стягувач: ОСОБА_3 НОМЕР_6, дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 . Зобов`язано підприємство, установу, організацію, фізичну особу, фізичну особу - підприємця здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховувати кошти у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Крім того, зобов`язано підприємство, установу, організацію, фізичну особу, фізичну особу - підприємця щокварталу надсилати виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Суду не надано доказів що державний виконавець змінював спосіб сплати аліментів. Так само суду не надано доказів звернення стягувача із проханням змінити спосіб сплати аліментів.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 06.02.2023 року (справа №761/34535/21) припинено стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30 травня 2016 року по день досягнення дитиною повноліття, що здійснюється на підставі виконавчого листа № 761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 05 квітня 2017 року, починаючи з 24.09.2021 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 70 307,47 гривень (сімдесят тисяч триста сім гривень 47 копійок), які стягувались з ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 05 квітня 2017 року на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якості аліментів за період з 10 липня 2019 року по липень 2021 року на користь ОСОБА_3 , та внести на особистий рахунок дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № НОМЕР_2 , відкритому в Головному управлінні по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк", МФО 322669, код отримувача 3965609579.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини від заробітку(доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 24.09.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_3 не погодилась з рішенням суду та звернулась з апеляційною скаргою. Постановою Київського апеляційного суду від 15.02.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 70 307,47 гривень (сімдесят тисяч триста сім гривень 47 копійок), які стягувались з ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 05 квітня 2017 року на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якості аліментів за період з 10 липня 2019 року по липень 2021 року на користь ОСОБА_3 , та внесення на особистий рахунок дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № НОМЕР_2 , відкритому в Головному управлінні по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк", МФО 322669, код отримувача 3965609579 - скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Як встановлено судом апеляційної інстанції: "...заборгованість по аліментах станом на 31.08.2018 року складала 5 990,78 грн.

Постановою державного виконавця від 09.01.2020 виконавчий документ було передано для виконання до підприємства ТОВ "ПГС ПЛЮС".

Заборгованість по аліментах станом на 01.03.2019 року складала 20 540,94 грн.

Суд першої інстанції, перевіряючи математичні розрахунки загального розміру стягнутих аліментів в рамках вказаного виконавчого провадження встановив, що з липня 2019 року по липень 2021 року з заробітної плати позивача було відраховано та перераховано поштовим переказом відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 70 307,47 грн., що підтверджено наявними в матеріалах платіжними дорученнями, звітами про здійснення відрахування та виплат.

Колегія суддів, встановивши всі фактичні обстави справи та дослідивши й оцінивши зібрані у справі докази, дійшла обґрунтованого висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що відповідач отримувала кошти у розмірі 70 307,47 гривень як аліменти на дитину та/або витратила аліменти дитини не за цільовим призначенням з огляду на наступне.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в матеріалах справи міститься лист від ТОВ «Енержі Карс» адресований Державному виконавцю Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві від 11.11.2020, у якому йдеться про те, що підприємство здійснювало щомісячно відрахування з доходів боржника у відповідності до чинного законодавства та перераховує кошти на протязі трьох днів, проте стягнуті аліменти у відповідності до розпорядження державного виконавця перераховуються поштовим переказом на адресу стягувача, але їм не отримуються і в наслідок повертаються на рахунок підприємства (т. 2 а.с. 212-213).

Державним виконавцем в подальшому були прийняті документи про перерахування коштів, які не можуть бути прийняті судом як доказ того, що аліменти були дійсно отримані ОСОБА_3 .

При цьому наявність фінансових документів про нарахування аліментів на думку колегії суддів не може бути єдиним і достатнім доказом отримання ОСОБА_3 аліментів дитини.

Питання щодо належного використання ОСОБА_3 аліментів на дитину позивачем не вирішувалось, перед органом опіки не ставилось....".

Так як зазначені обставини встановлені рішенням суду, на підставі положень ч.5 ст.82 ЦПК України, вони не підлягають доказуванню

Таким чином з тексту рішення вбачається, що судом як першої так і апеляційної інстанцій встановлено, що з липня 2019 року по липень 2021 року із заробітної плати позивача було відраховано та перераховано поштовим переказом відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 70 307,47 грн., що підтверджено наявними в матеріалах платіжними дорученнями, звітами про здійснення відрахування та виплат. Водночас позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що відповідач отримувала кошти у розмірі 70 307,47 гривень як аліменти на дитину та/або витратила аліменти дитини не за цільовим призначенням.

Так як строк стягнення аліментів згідно рішення суду закінчено 24.09.2021 року, старший державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калюжний Євген Дмитрович постановою від 30.04.2024 року закінчив виконавче провадження НОМЕР_5 на підставі п.7 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «По виконавче провадження».

Перевіряючи законність дотримання державним виконавцем вимог чинного законодавства України при здійсненні виконавчих дій по виконавчому провадженню НОМЕР_5, начальник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитро Євгенович Постановою про результати перевірки законності виконавчого провадження від 09.12.2025 року прийшов до висновку що дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калюжного Євгена Дмитровича при здійсненні виконавчого провадження НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа №761/20064/16 від 05.04.2017 року виданого Шевченківським районним судом м.Києва є такими, що вчинені з порушенням вимог статей 18, 39 Закону України «По виконавче провадження».

Зазначеною постановою начальник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитро Євгенович скасував постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_5 від 30.04.2024 та зобов`язав державного виконавця Рабоволюка В.В. привести виконавче провадження у відповідності до вимог Закону.

Так у постанові зазначено, що 27.06.2022 року здійснено розрахунок заборгованості по аліментам, починаючи з 01.02.2021 року по 01.06.2022 року. Заборгованість по аліментам відсутня.

Таким чином, суд приходить до висновку, що враховуючи зазначене в постанові від 09.12.2025 року та ту обставину, що стягнення аліментів припинено з 24.09.2021 року, станом на 24.09.2021 року заборгованість за аліментами була відсутня.

Суду не надано доказів що стягувач зверталась до виконавця щодо несплати/неотримання аліментів.

Крім того, з постанови від 09.12.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 сплачував аліменти, зокрема по 01.09.2023 року (тобто майже два роки після дати припинення їх сплати). Так як при здійсненні 01.09.2023 року розрахунку заборгованості було встановлено її відсутність за період з 01.12.2022 року по 01.09.2023 року.

Начальник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитро Євгенович в постанові від 09.12.2025 року вказав, що старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калюжним Євгеном Дмитровичем при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.04.2024 року не враховано постанову Київського апеляційного суду №761/34535/21 від 15.02.2024. ОСОБА_1 в суді не доведено що кошти в сумі 70 307,47 грн. сплачені як аліменти на утримання дитини, тобто на момент закінчення виконавчого провадження у боржника наявна заборгованість у розмірі 70 307,47 грн.

Суду не було надано розрахунок заборгованості за аліментами на вказану суму.

Постановою від 10.12.2025 року начальник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитро Євгенович скасував документ "Постанова про закінчення виконавчого провадження" від 30.04.2024, що видав Калюжний Євген Дмитрович (не діє) при примусовому виконанні виконавчого листа № 761/20064/16-ц виданого 05.04.2017 Шевченківським районним судом м. Києва.

В подальшому постановами від 18.12.2025 року державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рабоволюк В.В. наклав арешт на грошові кошти та майно боржника ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання правомірності постанови начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитром Євгеновичем про скасування процесуального документу від 10.12.2025 року у ВП № НОМЕР_4 суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 3 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 71 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) передбачає порядок виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Частина 3 статті 71 закону передбачає, що визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленомуСімейним кодексом України.

Згідно з ч.4 ст.71 Закону, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі:

1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача;

2) подання заяви стягувачем або боржником;

3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи;

4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;

5) закінчення виконавчого провадження.

Суду не надано доказів, що при закінченні виконавчого провадження - 30.04.2024 року було проведено розрахунок заборгованості за аліментами та встановлено існування заборгованості.

В той же час, з оскаржуваної постанови від 09.12.2025 року вбачається, що 26.09.2022 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 було здійснено розрахунок заборгованості по аліментам, починаючи з 01.02.2021 по 01.09.2022 року та заборгованість відсутня. Розрахунок заборгованості надіслано стягувачці. Сторони не надали суду доказів, що зазначений розрахунок заборгованості було оскаржено.

Таким чином суд приходить до висновку, що згідно з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_4 станом на 26.09.2022 року (і на час коли у ОСОБА_1 згідно з рішенням суду відсутній обов`язок сплачувати аліменти), заборгованість була відсутня.

В оскаржуваній постанові начальником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитром Євгеновичем не встановлено існування заборгованості зі сплати аліментів на момент закінчення виконавчого провадження.

Згідно з положеннями ч.7 ст.71 Закону, після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, за відсутності заборгованості із сплати аліментів підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, повертають виконавцю постанову про стягнення аліментів з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу присуджених йому сум аліментів. Якщо відраховані з боржника суми аліментів не були перераховані стягувачу, виконавець письмово повідомляє стягувачу про розмір заборгованості, що утворилася, та роз`яснює йому права на звернення з позовом до підприємства, установи, організації, фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи, якщо така заборгованість утворилася з їхньої вини.

Під час розгляду даної скарги встановлено що аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду про стягнення аліментів були відраховані із заробітної плати ОСОБА_1 та перераховані в той спосіб, який визначений державним виконавцем у постанові про звернення стягнення на заробітку плату боржника.

Крім того, варто зауважити, що ТОВ «Енерджі Карс» листом від 24.04.2026 року підтвердило що за період з 30.05.2016 року по 08.11.2023 року аліменти перераховані ОСОБА_3 в повному обсязі, відсутні будь-які суми аліментів, які залишилися не перерахованими.

Аналогічний лист надало ТОВ «ПГС Плюс» 24.04.2026 року та зазначило, що за період з 01.07.2019 року по 31.10.2019 року аліменти перераховані стягувачу в повному обсязі та відсутні будь-які повернуті кошти.

Частина 8 статті 71 Закону визначає, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Варто звернути увагу, що предметом спору у справі №761/34535/21 не був розмір заборгованості зі сплати аліментів, судом лише перевірялись обставини отримання/неотримання стягувачем аліментів за період з 10.07.2019 року по липень 2021 року так як у вказаний період часу, як зазначив ОСОБА_1 , син проживав з ним та відповідно відсутні підстави для отримання матір`ю аліментів.

Крім того, начальником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитром Євгеновичем не взято до уваги фактичну сплату ОСОБА_1 аліментів поза строком, визначеним у справі №761/34535/21 - 24.09.2021 року.

Закон України «Про виконавче провадження» не надає повноваження уповноваженим посадовим особам виконавчої служби керуватись мотивувальною частиною рішення суду для вирішення питання існування заборгованості зі сплати аліментів, враховуючи що така заборгованість не була предметом спору.

Таким чином на думку суду, начальником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитром Євгеновичем, за відсутності розрахунку заборгованості та будь-яких інших доказів порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» у ВП № НОМЕР_4 безпідставно скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 30.04.2024 року.

На момент вирішення скарги, державним виконавцем не було встановлено розмір заборгованості зі сплати аліментів у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, враховуючи, що станом на момент вирішення скарги державним виконавцем у спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження» не встановлено існування заборгованості зі сплати аліментів, під час розгляду справи не надано доказів існування заборгованості зі сплати аліментів станом на 24.09.2021 року, враховуючи належність способу захисту порушеного права, суд приходить до висновку про часткове задоволення скарги та скасування постанови про скасування процесуального документу від 10.12.2025 року, винесену начальником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитром Євгеновичем у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 05.04.2017 №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва; скасування постанови про арешт коштів боржника від 18.12.2025 року, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рабоволюком Василем Вікторовичем у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 05.04.2017 №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва; скасування постанови про арешт майна боржника від 18.12.2025 року, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рабоволюком Василем Вікторовичем у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 05.04.2017 №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва.

Враховуючи що начальник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитро Євгенович наділений згідно із положеннями Закону України «Про виконавче провадження» повноваженнями перевіряти законність дій виконавця та скасовувати їх процесуальні документи, а державний виконавець відповідно має повноваження накладати арешт та майно та кошти боржника, вчиняти дії щодо примусового виконання рішення суду, тому суд не вбачає законом передбачених підстав для задоволення вимог скарги в частині: визнання неправомірними дії начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича щодо скасування постанови старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калюжного Євгена Дмитровича від 30.04.2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 05.04.2017 №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва; визнання неправомірними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рабоволюка Василя Вікторовича щодо: фактичного визначення заборгованості зі сплати аліментів у сумі 70 307,47 грн; накладення арешту на кошти на банківських рахунках боржника (постанова від 18.12.2025 року); накладення арешту на майно боржника (постанова від 18.12.2025 року); примусового стягнення заборгованості у сумі 70 307,47 грн.

В судовому засіданні ОСОБА_3 просила прийняти клопотання про притягнення до кримінальної відповідальності скаржника і представника скаржника за введення суд в оману, прийняти клопотання про позбавлення свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю представника скаржника ОСОБА_2, прийняти клопотання про притягнення до відповідальності за наклеп на керівника Шевченківської ДВС Нідченка Д.Є., та державного виконавця Рабовлюка В.В. та винести окрему ухвалу щодо вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення. Однак, суд не вбачає підстав для винесення окремої ухвали так як це право суду та ОСОБА_3 не позбавлена можливості самостійно звернутись із відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення за наявності ознак такого правопорушення.

Крім того, направлення звернення щодо діяльності адвоката Дикої Т.В., притягнення до кримінальної відповідальності скаржника та його представника не належить до компетенції суду при вирішенні вимог скарги.

Щодо вимог представника ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 27 000,00 грн суд зазначає наступне.

Стаття 452 ЦПК України визначає, що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Так, ч. 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 3 ст. 137 ЦПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з п.47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення під 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім того, ст. 136 ч. 4 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 136 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження вимог про стягнення судових витрат понесених ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом в суді цієї справи, було надано до суду: копію Договору про надання правової допомоги №56/26-ц від 27.01.2026 року; акт прийому-передачі послуг від 03.02.2026 року на суму 10 000,00 грн.; копію рахунку на оплату №05 від 03.02.2026 року на суму 10 000,00 грн.; акт прийому-передачі послуг від 03.03.2026 року на суму 4 000,00 грн.; копію рахунку на оплату №08 від 03.03.2026 року на суму 4 000,00 грн.; акт прийому-передачі послуг від 24.04.2026 року на суму 13 000,00 грн.; копію рахунку на оплату №12 від 24.04.2026 року на суму 13 000,00 грн.

Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

В той же час, необхідно зазначити, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановити, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/19098/21 від 01 лютого 2023 року).

Отже, враховуючи викладене, заяву про зменшення витрат на правничу допомогу, так як вимоги скарги задоволені частково, суд вважає, що заявлений представником стягувача розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок заявника, не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому суд приходить до висновку про зменшення його розміру та стягнення із заявника на користь стягувача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5 000,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд

ухвалив:

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України, ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій, скасування постанов - задовольнити частково.

Скасувати постанову про скасування процесуального документу від 10.12.2025 року, винесену начальником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нідченко Дмитром Євгеновичем у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 05.04.2017 №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва.

Скасувати постанову про арешт коштів боржника від 18.12.2025 року, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рабоволюком Василем Вікторовичем у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 05.04.2017 №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва.

Скасувати постанову про арешт майна боржника від 18.12.2025 року, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Рабоволюком Василем Вікторовичем у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 05.04.2017 №761/20064/16-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва.

Стягнути з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34967593, адреса: м.Київ, вул.Саксаганського, буд.110) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині вимоги скарги задоволенню не підлягають.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Суддя: Притула Н.Г.