Рішення № 136894255, 25.05.2026, Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/366/26

Провадження № 2/499/384/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 травня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з вказаною позовною заявою, згідно якого просив суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором №0962908104 у розмірі 39660,00 грн., судовий збір у розмірі 2662,40 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 уклали Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0962908104 від 25.02.2020 року, за умовами якого первісний кредитор надав позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити за його використання відсотки. В подальшому права вимоги за кредитним договором були відступлені позивачу на підставі договорів факторингу та відступлення права вимоги. Відповідно позивач є новим кредитором ОСОБА_1 за Договором №0962908104 від 25.02.2020 року. Станом на день подання позову прострочена заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним договором становить 39660,00 грн, з яких: борг за тілом кредиту 2000,00 грн, борг за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги 36050,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками з моменту відступлення права вимоги та по дату складання розрахунку у розмірі 1610,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак в позовні заяві зазначено про можливість проведення розгляду справи у відсутність представника позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, на адресу суду повернувся конверт, в якому відповідачу направлялася судова повістка, з відмітками, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Водночас у своїй постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 352/54/19, провадження № 61-9596св21 ВС зазначив, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Тому, зважаючи на ту обставину, що відповідачу судова кореспонденція була направлена за адресою місця реєстрації, встановленій судом, то відповідач вважається такою, що належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не надала, відзиву не надіслала, про причини неявки не повідомила, тому суд визнає її неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у її відсутність за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, надані позивачем, встановив фактичні обставини, відповідні спірні правовідносини і дійшов наступних висновків.

25.02.2020 року, відповідач ОСОБА_1 дистанційно, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, а саме: шляхом надсилання електронного повідомлення про накладання електронного підпису одноразовим ідентифікатором підписала Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0962908104 з ТОВ «ІНФІНАНС», що підтверджується доданою до позовної заяви копією зазначеного документа.

У пункті 1.1 вищезгаданого договору зазначено, що товариство надає позичальнику фінансову послугу з надання коштів у позику, у т.ч. і на умовах фінансового кредиту, а саме: кошти на умовах фінансового кредиту (надалі по тексту кредит) для власних потреб на умовах цього договору, а також згідно Правил надання грошових коштів у позику, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «MoneyBOOM» (надалі - Правила), а позичальник зобов`язується отримати та належним чином використовувати і повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити відсотки й інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами.

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (тут і нижче у тексті норми права застосовуються у редакції, що діяла станом на дату підписання договору) фінансова послуга визначається як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно з частиною першою статті 4 вищезгаданого закону фінансовими вважаються такі послуги, зокрема, як надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до ст. 1046 та ч.1 ст. 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, зокрема, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 638, абз.2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

З огляду на вищезгадані норми права та зміст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що сторони уклали в письмовій формі в електронному вигляді Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0962908104 від 25.02.2020 року, який за своєю правовою природою є кредитним договором, а саме договором про споживчий кредит (далі у тексті Кредитний договір).

На підставі укладеного Кредитного договору між його сторонами виникли кредитні правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Умовами укладеного Кредитного договору передбачено: кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) в межах строку дії Договору 36 календарних місяців з дня підписання Договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем визначеного сторонами у відповідних додатках до Договору. Строк користування кожним траншем є окремим та визначається відповідно до умов Договору (пункт 1.2); мета отримання кредиту для власних потреб (пункт 1.3); загальний (максимальний) розмір кредитної лінії 20 000,00 грн (пункт 1.5); в рамках дії даного Договору сторони погодили наступні загальні умови, а саме: до умов даного Договору застосовується фіксована процентна ставка. Порядок обчислення процентної ставки встановлюється цим пунктом Договору та Правилами: максимальний строк (кількість календарних днів користування кредитом (траншем) 30 календарних днів; діючий ліміт (сума) кредиту (в національній валюті) 20 000,00 грн; максимальна відсоткова ставка, нараховується за один календарний день на суму фактичного залишку заборгованості 1,75%. Відсотки за користування поточним кредитом (траншем) нараховуються за один календарний день від фактичної суми грошових коштів, які Позичальник зобов`язаний повернути Товариству в рамках наданого кредиту (траншу) в день такого нарахування (пункт 1.6).

Згідно з п. 1.13 Кредитного договору датою видачі кредиту є 25.02.2020 року (дата перерахування грошових коштів на рахунок позичальника).

Також у вищезгаданому пункті зазначено, зокрема, що: при отриманні кредиту на банківську платіжну картку, датою видачі кредиту є дата перерахування грошових коштів на рахунок позичальника; у разі надання кредиту відповідними траншами, датою видачі кредиту є перерахування грошових коштів на рахунок позичальника.

За п. 2.7 Кредитного договору позичальник має право в межах строку користування кредитною лінією подавати необмежену кількість запитів на отримання чергового кредиту (траншу) на умовах, визначених договором.

У п. 3.1 Кредитного договору сторони погодили, зокрема, що перший фінансовий кредит (транш) надається позичальнику на підставі заповненої та особисто підписаної позичальником Заявки-Анкети та Додатка № 2 до договору, які є невід`ємною частиною даного договору. В Заявці-Анкеті на отримання першого фінансового кредиту (траншу) зазначено суму першого фінансового кредиту та строк користування ним.

У пункті 3.3 Кредитного договору визначено, що строк користування поточним кредитом (траншем) може бути змінений виключно за умови попередньої сплати відсотків за фактичну кількість днів користування поточним кредитом, в т.ч. прострочених, та сплати пені на відповідний рахунок товариства з цільовим призначенням «Оплата за продовження строку дії користування поточним кредитом за Договором №0962908104 від 25.02.2020 року».

Відповідно до п. 1.11 Кредитного договору за продовження/зміну строку дії користування поточним кредитом (траншем) позичальником сплачуються нараховані відсотки (у разі наявності штрафні санкції) за основним боргом до дня здійснення продовження строку дії поточного кредиту.

Згідно з п. 2.8 Кредитного договору позичальник має право на умовах, визначених в Правилах, продовжити строк дії користування поточним кредитом (траншем).

Суд встановив також, що 17.03.2020 року ОСОБА_1 в межах дії Кредитного договору підписала електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора Заявку-Анкету на отримання кредиту у ТОВ «ІНФІНАНС», у якій просила надати їй кредит на наступних умовах: сума кредиту 2000,00 грн, термін кредиту 30 днів.

Факт зарахування вказаних коштів на рахунок відповідача підтверджено копією платіжного доручення наданого АТ «ОщадБанк» на виконання ухвали суду про витребування доказів.

В подальшому, 14 липня 2021 року, ТОВ «Вердикт Капітал», як фактор з однієї сторони, та ТОВ «ІНФІНАНС», як клієнт з іншої сторони уклали Договір факторингу № 14-07/21 (далі у тексті Договір факторингу), за пунктом 2.1 якого клієнт - первісний кредитор зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги, а фактор зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками, в тому числі і право вимоги до ОСОБА_1 , що підтверджується реєстром боржників.

Надалі, 10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал», як первісний кредитор з однієї сторони, та позивач - ТОВ «Коллект Центр», як новий кредитор з іншої сторони, підписали (уклали) Договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (далі у тексті Договір відступлення), за пунктом 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у Додатках №1 та №3 до цього договору (надалі також Реєстр боржників), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за договорами позики (кредитними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за Права вимоги грошові кошти у розмірі та у порядку, визначених цим Договором. Права вимоги, що є предметом цього Договору належить Первісному кредитору на підставі в т.ч. Договору Факторингу № 14-07/21 від 14 липня 2021 року.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини та відповідно до ст. 512, 514 ЦК України право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №0962608104 перейшло з 10.01.2023 від ТОВ «Вердикт Капітал» до позивача і з цієї дати останній є новим кредитором у кредитному правовідношенні, яке виникло між кредитодавцем та відповідачем на підставі Кредитного договору.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 39660,00 грн, що складається: із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2000,00 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 37660,00 грн.

Згідно з положеннями статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит.

Суд констатує, що за умовами вищезгаданого Кредитного договору відповідач отримала кредитні кошти в сумі 2000,00 гривень, користувалася ними та не повернула їх.

За відсутності доказів належного виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 2000,00 гривень є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо обґрунтованості позовних вимог у частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами.

Як слідує зі змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості позивач просить стягнути з відповідача, окрім заборгованості по тілу кредиту, заборгованість за нарахованими процентами у сумі 37660,00 гривень, які була нараховані за період з 17.03.2020 року по 27.02.2026 рік.

Частиною першою статті 1048 ЦК України, положення якої застосовуються до спірних правовідносин в силу припису ч.2 ст.1054 ЦК України, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 містяться наступні правові висновки: установлений кредитним договором строк кредитування визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати (п. 93); у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (п.103); твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (п.116); Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

У даній справі, суд встановив, що сторони Кредитного договору обумовили його строк 36 календарних місяців, тобто строк у межах якого позичальник має право подавати необмежену кількість запитів на отримання чергового кредиту (траншу). При цьому, максимальний строк користування кожною окремою частиною (траншем) становить - 30 календарних днів.

Про наведене також свідчить дата закінчення договору (16.04.2020), вказана кредитодавцем у Реєстрі боржників до Договору факторингу, яка припадає на останній строк 30-денного періоду від дати видачі окремого траншу у сумі 2000,00 грн (17.03.2020).

Таким чином, строк кредитування за виданим кредитом становить 30 календарних днів.

Як уже зазначалося вище, сторони Кредитного договору передбачили можливість продовження строку дії користування поточним кредитом (траншем) за певних визначених умов та обумовили це відповідними обставинами такими як попередня сплата позичальником відсотків за фактичну кількість днів користування поточним кредитом, в т.ч. прострочених, та сплати пені на відповідний рахунок товариства з відповідним цільовим призначенням платежу.

Проте, доказів існування тих обставин, якими сторони Кредитного договору обумовили можливість продовження строку дії користування поточним кредитом (траншем), позивач суду не надав і матеріали справи їх не містять.

За змістом ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 5-7 ст. 81 ЦПК України).

Передбачений процесуальним законом принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача.

Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13, постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21.09.2022 по справі № 645/5557/16-ц.

Таким чином, оскільки матеріали справи містять докази надання 17.03.2020 кредиту (траншу) строком на 30 календарних днів, а позивач не довів тієї обставини, що строк дії користування цим кредитом (траншем) було продовжено у встановленому порядку, то суд дійшов висновку про те, що правомірним є нарахування процентів за користування кредитом лише в межах погодженого сторонами строку надання кредиту (траншу) упродовж 30 днів.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами підлягають задоволенню частково, на суму 1050,00 грн (2000,00 грн х 1,75% х 30 днів).

У зв`язку з цим, заявлені позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами у сумі 36610,00 гривень, які нараховані поза межами строку кредитування, є безпідставними і у їх задоволенні слід відмовити.

Підсумовуючи вказане, у цій справі суд дійшов висновків про те, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 3050,00 грн, з яких: 2000,0 грн заборгованість за тілом кредиту та 1050,00 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Отже, позов слід задовольнити частково.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.133ЦПК України позивачем повідомлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесені і які очікує понести позивач в зв`язку із розглядом справи становить - сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2662,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн.

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Згідно частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, позивачем ставилось питання про стягнення з відповідача на його користь суми понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн. Від відповідача заперечень щодо розміру понесених судових витрат не надходило.

При цьому, аналізуючи обґрунтованість та пропорційність розміру таких витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), вважає, що надані представником позивача документи не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а розмір витрат на правову допомогу у цій справі в 13000,00 грн. на дотримання вимог співмірності є необґрунтованим та явно завищеним.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідача сума витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн., що буде об`єктивно відповідати вимогам співмірності, а тому заява представника позивача у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що із ОСОБА_1 належить стягнути суму сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 205,00 грн. (задоволено 7,7%)

Керуючись ст.1-18, 76-81, 141, 259, 263-265, 274-279, 352, 354,355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (вул. Мечнікова 3, офіс 306, м. Київ код ЄДРПОУ 44276926) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» суму заборгованості за договором №0962908104 від 25.02.2020 року, яка становить 3050,00 грн. (три тисячі п`ятдесят гривень 00 коп.) та складається з:

- 2000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту;

- 1050,00 грн. сума заборгованості за відсотками;

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 205,00 грн. (двісті п`ять гривень 00 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ