Рішення № 136892544, 26.05.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/7206/25

Провадження № 2/331/1193/2026

РІШЕННЯ

іменем України

26.05.2026

Олександрівський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Фісун Н.В., за участю секретаря судового засідання Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» Дідух Євген Олександрович через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом у якому просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 325,12 грн. та понесені судові витрати, а також просить в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((sі * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» . Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

В обґрунтування позову вказує на те, що 05.02.2024 року між ТОВ «Лінеура України» та відповідачем укладено договір №4360825 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура України» зобов`язується надати грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності в розмірі 2500,00 грн. строком на 350 днів з 05.02.2024 по 20.01.2025 з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 25 днів, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки передбачені договором згідно з графіком платежів. ТОВ «Лінеура України» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало кредит в сумі 2500,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту № НОМЕР_1 , яку відповідачем було особисто вказано під час укладення Договору. Відповідно до договору факторингу № 23/09/2024 від 23.09.2024 ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №4360825 від 05.02.2024. Станом на дату укладання договору факторингу № 23/09/2024 від 23.09.2024, строк дії договору №4360825 від 05.02.2024 не закінчився. А тому з дати факторингу 23.09.2024 (118 календарних дні) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою у сумі 7375,00 грн. Таким чином відповідач має заборгованість перед позивачем за договором №4360825 від 05.02.2024 на загальну суму 24 325,12 грн., яка складається з: 2500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 14 450,12 грн - нараховані проценти ТОВ «Лінеура України»; 7375,00 грн. - нараховані проценти ТОВ «Українські фінансові операції».

Відповідач в добровільному порядку заборгованість за кредитом не погашає, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду та просить суд задовольнити позов.

Ухвалою Олександрівського районного суду м.Запоріжжя від 15.12.2025 року відкрито провадження у цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін, відповідачу запропоновано подати відзив на позов.

Ухвалою Олександрівського районного суду м.Запоріжжя від 16.03.2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

06.04.2026 року від представника відповідача адвоката Габор В.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що Відповідачка не погоджується з позовними вимогами ТОВ «Українські фінансові операції», з огляду на наступне. Відсутність у позивача права вимоги від первісного позичальника ТОВ «Лінеура Україна». Так, на підтвердження переходу до позивача права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №4360825 від 05.02.2024 року, представником позивача долучено до матеріалів справи Договір факторингу №23/09/2024 від 23.09.2024 року. Разом з тим, матеріали справи не містять Акту прийому-передачі Реєстру Боржників, передбаченого п.1.2 Договору Факторингу. А отже виникають сумніви щодо погодженням між сторонами умов відступлення права вимоги щодо боржниці ОСОБА_1 .

Завищена сума заборгованості за відсотками За змістом п.1.4.1. та п.1.4.2. спірного кредитного договору №4360825 від 05.02.2024 року визначено, що стандартна процентна ставка становить 2,50% в день, знижена процентна ставка 1,63% в день. Згідно розрахунків заборгованості за період з 05.02.2024 року по 29.02.2024 року застосована процентна ставка 1,63%, а з 01.03.2024 року по 19.01.2025 року - 2,50%. Разом з цим, Законом України від 22.11.2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 року, стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.За таких обставин, умови укладеного між сторонами кредитного договору, передбачені п. 1.4.1 та п. 1.4.2 договору, щодо встановлення денної процентної ставки у розмірі 1,63% та 2,50% у відповідності до положень ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемними, а сума заборгованості по процентам в період з 05.02.2024 року по 19.01.2025 року - неправомірно нарахованою. Таким чином, враховуючи норми частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції на момент укладення спірного кредитного договору №4360825) застосуванню підлягає процентна ставка у розмірі 1% в день, що в сумі складає 8 750,00 грн. (2 500,00 грн. (тіло кредиту) х 1% х 350 днів). При цьому, враховуючи часткове погашення боргу відповідачкою 29.03.2024 року в сумі 50 грн., остаточна сума заборгованості по відсоткам має складати 8 700,00 грн. (8 750,00 грн. 50,00 грн.).

Вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч. ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також роз`яснення даному органу чи особі, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні трати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

При зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості позивач просив стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн. Акцентуємо увагу суду, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, пропорційності та розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні із виконаною адвокатом роботою. виходячи із принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, у разі задоволення позовних вимоги позивача, відповідачка просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з 10 000,00 грн. до 1 000,00 грн. При цьому, також звертають увагу суду, що перелік послуг, визначених п.п.1-6, 8 Акту №4360825 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25.11.2025 року (Далі Акт), не є належними видами послуг, які передбачені Законом України «Про адвокату та адвокатську діяльність». Що стосується послуги щодо представництва інтересів Клієнта, яка визначена п.10 Акту, то вказаний вид послуг фактично не наданий адвокатом. Прохають суд, у задоволенні позовних вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

У судове засідання представник позивача не з`явився, але просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення .

Представник відповідачки, адвокатка Кузнецова А.С. у судовому засіданні прохала суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав вказаних у відзиву.

Суд,заслухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 05.02.2024 року між ТОВ «Лінеура України» та відповідачем укладено договір №4360825 про надання коштів на умовах споживчого кредиту./а.с.19-29/.

Згідно із п.1.3 Договору строк кредиту 350 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 25 днів, детальні терміни повернення кредиту та сплати відсотків визначається Графіком платежів, що є додатком до Договору № 1.

Відповідно до п. 1.1. Договору його укладення здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний застосунок «Credit7». Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет.

Згідно з п.9.7 Договору він вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Клієнта, що відтворений шляхом використання Клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується для кожного разу використання та направляється Клієнту на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІТС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.

Для підписання Договору позивачу надано одноразовий ідентифікатор 49579, що підтверджується розділом 10 Договору.

Договір укладено на умовах строковості, поворотності, платності користування кредитними коштами у вигляді нарахування процентів.

Згідно з п. 3.1 Договору нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто методом «факт/факт».

Згідно з п. 1.4, 1.4.1 кредитного договору нарахування процентів здійснюється за стандартною (2,50%)

На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання Договору.

Крім того, 05.02.2024 позичальником підписано паспорт споживчого кредиту, що свідчить про отримання ним інформації про дані кредитодавця, умови кредитування, реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту, порядок повернення кредиту./а.с.16-18/.

Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулось через систему iPay.ua 05.02.2024 року на суму 2500,00 грн., що підтверджується копією листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №1387-0310 від 03.10.2025./а.с.40зв/ та листом від АТ КБ ПриватБанк від 30.03.2026 року.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.ч.12, 13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Згідно з п.2 ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами укладено кредитний договір у формі електронного документу з електронними підписами.

23.09.2024 між ТОВ «Українські фінансові операції», як фактором, та ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом було укладено Договір факторингу №23/09/2024, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за Кредитним договором, що підтверджується Витягом з реєстру боржників щодо відповідача./а.с.93-97/.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні, відповідно якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Крім того, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, судом встановлено, що у зобов`язанні, яке виникло щодо кредитного договору №4360825 від 05.02.2024, позичальником за яким є ОСОБА_1 , відбулась заміна кредитора ТОВ «Лінеура Україна» на ТОВ «Українські фінансові операції» відповідно до договору факторингу №23/09/2024 від 23.09.2024.

Договір факторингу №23/09/2024 від 23.09.2024 ОСОБА_1 у судовому порядку не оскаржувався.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст. 612ЦК України)

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. (ч. 2 ст. 615 ЦК України)

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Із наданих позивачем доказів судом встановлено, що між первісним кредитором та відповідачем у електронній формі укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 2500,00 грн.

Сторонами у належній формі погоджено розмір процентної ставки за користування кредитом.

Проте, умови кредитного договору відповідачем належним чином не виконані в передбачені договором строки, що призвело до виникнення заборгованості.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 має заборгованість за договором №4360825 від 05.02.2024 на загальну суму 24 325,12 грн., яка складається з: 2500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 14 450,12 грн - нараховані проценти ТОВ «Лінеура України»; 7375,00 грн. - нараховані проценти ТОВ «Українські фінансові операції».

У судовому засіданні представник відповідача суду пояснила, що ОСОБА_1 не заперечує про те, що ТОВ «Лінеура України» перерахувало на її рахунок кошти у розмірі 2500,00 грн, але вона вважає що завищена сума заборгованості за відсотками.

Щодо стягнення процентів у розмірі 21 825,12 грн.суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

Судом встановлено, що нараховані та пред`явлені до стягнення відсотки за весь період кредитування 21 825,12 грн, більше ніж у десять разів перевищує розмір заборгованості за основною сумою кредиту.

Суд вважає , що дана умова договору є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.

Таким чином, враховуючи норми частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» застосуванню підлягає процентна ставка у розмірі 1% в день, що в сумі складає 8 750,00 грн. (2 500,00 грн. (тіло кредиту) х 1% х 350 днів). При цьому, враховуючи часткове погашення боргу відповідачкою 29.03.2024 року в сумі 50 грн., остаточна сума заборгованості по відсоткам має складати 8 700,00 грн. (8 750,00 грн. 50,00 грн.).

З огляду на вказане, суд дійшов висновків, що вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків у відповідності до умов кредитного договору підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 8 700,00 грн. Вказана сума буде справедливою та співмірною з огляду на суму основного боргу.

Вирішуючи позовні вимоги про застосування положень ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України та зобов`язання органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

В свою чергу, згідно ч. 11 ст. 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Тобто, при ухваленні рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

Однак, це є правом суду, а не обов`язком, та має вирішуватись з урахуванням обставин конкретної справи.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Кредитні правовідносини між сторонами у даній справі виникли 24.01.2024 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час.

Отже, суд вважає, що вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч. ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також роз`яснення даному органу чи особі, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні трати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження отриманих правничих послуг позивач надав: копію Договору про надання юридичних послуг від 01.08.2024 укладеного між адвокатом Дідух Є.О.та ТОВ «Українські фінансові операції», копію акту приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання юридичних послуг від 25.11.2025 на суму 10 000,00грн.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

З огляду на зазначене, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом Дідух Є.О. юридичних послуг, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суд доходить висновку, що дана справа є незначної складності й не потребувала заявленого позивачем часу для підготовки процесуальних документів адвокатом, виходячи з співмірності заявлених вимог,часткового задоволення позовних вимог, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу на стадії розгляду у розмірі 10 000,00 грн підлягають задоволенню частково у розмірі 2000,00 грн, стягнувши зазначену суму з відповідача.

Крім того, відповідно до вимог п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1 115,35 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263,265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.11, 14, 626, 627, 629, 1054 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором №4360825 від 05.02.2024 року у розмірі 11 200,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 1 115,35 грн. сплаченого судового збору за подання позову та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.

Сторони по справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», код ЄДРПОУ 40966896, адреса місцезнаходження: 03045, м.Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

Повне судове рішення складено 28.05.2026 року.

Суддя: Н.В.Фісун