Ухвала суду № 136888608, 08.05.2026, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/314/26

провадження № 1-кп/368/112/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2026 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючий - суддя ОСОБА_1

При секретарі: ОСОБА_2

З участю сторін кримінального провадження:

Сторона обвинувачення:

Прокурор - ОСОБА_3

Потерпіла сторона:

Представник потерпілої юридичної особи - ОСОБА_4

Сторона захисту:

Обвинувачений - ОСОБА_5

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6

- розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кагарлик Київської області у підготовчому судовому засіданні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 , - адвоката ОСОБА_6 про повернення обвинувального акту прокурору, -

- в рамках кримінального провадження за ч.ч. 2, 4 ст. 197 - 1 КК України, яке внесено 06.06.2025 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025111230001209, відносно обвинуваченого:

- ОСОБА_7 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вікники Білогірського району Хмельницької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , пенсіонера, раніше не судимого), -

- якому в рамках даного кримінального провадження 05.02.2026 року органом досудового розслідування (слідчим) повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч. 2 ст. 197 - 1 КК України, - у вчиненні умисних, протиправних дій, які виразилися у вчиненні самовільного зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земель в охоронних зонах;

- ч. 4 ст. 197 1 КК України, - у вчиненні умисних, протиправних дій, які виразилися у вчиненні самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній в частині другій цієї статті, -

- відносно якого в рамках даного кримінального провадження під час досудового розслідування, - запобіжний захід не обирався, та, відповідно, станом на даний час, - не обрано, суд, -

В С Т А Н О В И В :

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 08.05.2026 року, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 , - адвокат ОСОБА_6 заявив клопотання про повернення обвинувального акту проукрору, про що подав письмове клопотання наступного змісту:

- До Кагарлицького районного суду Київської області надійшов обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025111230001209 від 06.06.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 197-1 тач. 4 ст. 197-1 КК України (справа № 368/314/26).

Зазначений акт затверджено 26.02.2026 року прокурором у кримінальному провадженні - начальником Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_3 .

Вважає, що вказаний обвинувальний акт не відповідає приписам кримінального процесуального закону та підлягає поверненню прокурору з наступних підстав.

Так, п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно усталеної практики повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Вичерпні вимоги до змісту обвинувального акту та його додатків викладено в ст.ст. 109, 291 КПК України.

Повернення прокурору обвинувального акту зі стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції, допускається лише у разі порушення прокурором або слідчим вказаних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, тобто підводиться підсумок стадії досудового розслідування шляхом формулювання офіційного обвинувачення. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт, серед іншого, повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінатьну відповідальність та формулювання обвинувачення: розмір шкоди, завданої криміначьним правопорушенням.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено, що обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень кримінального процесуального закону формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 № 8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити дані про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2008 у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст. 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51 )»,

Пунктом 3 (а) ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення, що є однією із гарантій права на справедливий суд.

З наведеного вбачається, що обвинувачення має бути викладено чітко, воно повинно бути конкретним, містити дані про час, місце, мотив та інші обставини вчинення злочину, оскільки особа має право знати, в чому саме вона обвинувачується і захищатися від пред`явленого їй обвинувачення. В ньому, серед іншого, має бути виписана як об`єктивна так і суб`єктивна сторона злочину.

Таким чином, фактично відсутність в обвинувальному акті у розумінні ст. 291 КПК України викладення чіткого формулювання обвинувачення особи у вчиненні конкретних дій, які утворюють склад злочинів, є істотним недоліком обвинувального акту, істотно впливає на визначеність обвинувачення та його межі, є порушенням права учасників кримінального провадження на захист та права на справедливий суд. обов`язок забезпечення яких покладається на суд.

Відповідно до вимог ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Норми кримінального процесуального законодавства, зокрема ст. 348 КПК України покладають на суд обов`язок роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 зазначив, що у тексті підпункту «а» п. З ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82. п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. З ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті.

У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» № 25444/94. п. 52; рішення від 25.07.2000 у справі «Матточіа проти Італії». № 23969/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34). До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).

Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.

Проте, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні в частині формулювання обвинувачення та правової кваліфікації кримінальних правопорушень вказаним вимогам, а відповідно і приписам ст. 291 КПК України, не відповідає.

Так, згідно ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Відповідно до приписів ст. 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається кримінальним правопорушенням.

Елементами кримінального правопорушення є об`єкт злочину, об`єктивна сторона злочину, суб`єктивна сторона злочину та суб`єкт злочину.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи у даному конкретному випадку не є кримінального правопорушення. Кожен із елементів складається з певних ознак.

Виходячи з вищевказаного, обвинувачення повинно містити опис необхідних ознак всіх елементів кримінального правопорушення та обгрунтуванням їх наявності.

Як було зазначено вище, одним із обов`язкових елементів складу будь-якого кримінального правопорушення є суб`єктивна сторона кримінатьного правопорушення, яка характеризується виною, а також мотивом та метою.

Статтею 23 КК України визначено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та 'її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Відповідно до ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Згідно правової кваліфікації кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 12025111230001209 дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 197-1 КК України кваліфікуються як вчинення самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті.

Така не конкретна правова кваліфікація виключає можливість встановлення направленості умислу обвинуваченого, так як за ч. 2 ст. 197-1 КК України у даному випадку кваліфікуючими ознаками самовільного зайняття земельної ділянки є вчинення таких дій щодо: а) земельних ділянок особливо цінних земель; б) земель в охоронних зонах; в) земель в зонах санітарної охорони; г) земель в санітарно-захисних зонах; д) земель в зонах особливого режиму використання земель, та свідчить про невідповідність викладення правової кваліфікації кримінального правопорушення вимогам закону.

Віднесення земельних ділянок до вказаних зон та до особливо цінних земель регламентовано ст.ст. 112, 113, 114, 115 та 150 ЗК України, що свідчить про їх відмінність між собою у цій частині.

При цьому, вказане свідчить про відсутність у правовій кваліфікації визначення предмету злочину, притаманного ч. 4 ст. 197-1 КК України через призму ч. 2 ст. 197-1 КК України,

Одночасно, відсутність у цьому випадку такої конкретизації земель у правовій кваліфікації кримінального правопорушення унеможливлює здійснення належного захисту обвинуваченого ОСОБА_7 від пред`явленого обвинувачення та є свідченням істотного порушення вимог кримінального процесуального закону щодо дотримання права обвинуваченого на захист.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 28.05.2015 у справі № 5-1141 км 15 в аналогічній ситуації колегія суддів звернула увагу на невідповідність обвинувального акту чинному закону та зазначила, що «Така неконкретність обвинувачення є порушенням передбаченого ст. 42 КПК України права ОСОБА1 знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують та способі його вчинення, і залежно від цього здійснювати своє право на захист, шо у силу положень ст. 412 КПК України також є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону».

Окрім того, згідно формулювання обвинувачення та правової кваліфікації кримінальних правопорушень такі дії ОСОБА_7 , на думку сторони обвинувачення, свідчать про наявність в діях обвинуваченого кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 197-1 КК України та ч. 4 ст. 197-1 КК України.

Водночас, у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення зазначено, що в 2007 році ОСОБА_7 самовільно зайняв земельну ділянку площею 484,3 кв.м., яка розташована у прибережній захисній смузі водного об`єкту - великої річки Дніпро, напроти належного йому на праві власності домоволодінь за адресою : АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , та у подальшому в період часу 2007-2025 без наявності відповідної дозвільної документації на вказаній земельній ділянці діючи умисно, із корисливих мотивів, здійснив самовільне будівництво будівель та споруд на цій земельній ділянці.

Відповідно, таке формулювання свідчить про наявність у діях ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, без додаткової кваліфікації його дій, та є доказом невідповідності між викладом фактичних обставин кримінального правопорушення та його кваліфікацією і формулюванням обвинувачення.

Доказом цього є судова практика, зокрема постанови Верховного Суду, згідно якого поняття кримінально караного самовільного будівництва має специфіку, яка полягає у його поєднанні із самовільним зайняттям земельної ділянки.

Переглядаючи судові рішення у касаційному порядку даної категорії справ. Верховний Суд погоджувався з кваліфікацією таких справ тільки за ч. 3 чи відповідно ч. 4 ст. 197-1 КК України без додаткової кваліфікації таких дій за ч. 1 чи відповідно ч. 2 ст. 197-1 КК України у разі вчинення таких дій на одній і тій же земельній ділянці (постанови Верховного Суду від 04.09.2025 у справі № 753/4989/23, від 11.02.2026 у справі № 520/16589/19, від 14.11.2023 у справі № 758/2732/23).

Таким чином, вказане свідчить про те. що юридична кваліфікація дій ОСОБА_7 , а саме вчинення двох кримінальних правопорушень, не відповідає викладеним у обвинувальному акті фактичним обставинам, де згідно формулювання стверджується про вчинення одного кримінального правопорушення, та доводить невідповідність обвинувального акту приписам закону.

Все вищевказане у своїй сукупності свідчить про неконкретність обвинувачення, суперечливість у викладі фактичних обставин, правової кваліфікації дій обвинуваченого, формулюванні обвинувачення та є істотним порушенням кримінального процесуального закону стороною обвинувачення.

Положеннями ст. 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.10.2012 № 223-1430/0/4-12 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» в підготовчому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам статей 291. 292 КПК: зокрема, якщо ці документи містять положення, що суперечать одне одному: у документах наведено недопустиму натуралізацію опису злочину: вони не підписані слідчим (крім випадків, коли прокурор склав їх самостійно) чи не затверджені прокурором; до них не долучено передбачені законом додатки.

Таким чином, вищевказані у клопотанні обставини, які свідчать про неконкретність та суперечливість обвинувального акту, перешкоджають реалізації обвинуваченим ОСОБА_7 передбаченого ст.ст. 42, 43 КПК України права знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

У зв`язку з цим, зазначені вище недоліки обвинувального акту перешкоджають об`єктивному розгляду провадження, і з огляду на це є підстави для повернення його прокурору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 109, 110, 291-293, п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, - захисник обвинуваченого просить суд винести судове рішення у виді ухвали, на підставі якої:

1. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025111230001209 від 06.06.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 197-1 та ч. 4 ст. 197-1 КК України (справа № 368/314/26) - повернути прокурору у кримінальному провадженні - начальнику Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_3 чи іншому уповноваженому прокурору Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури.

На запитання суду захисник обвинуваченого зазначив:

- фактично, дійсно, - обвинувальний акт, - формально відповідає вимогам, які зазначені в ст. 291 КПК України, проте, - обвинувачення не конкретне, зокрема, - в обвинуваченні не зазначено чітко юридично правовий статус землі, але лише здійснено відсилання на попередні частини ст. 197 1 КК України.

В разі гіпотетичної відмови в задоволенні його клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, - сторона захисту залишає за собою право скористатися процесуальною нормою, яка передбачена ч. 1 ст. 348 КПК України, - вимагати від суду роз`яснення суті обвинувачення.

В судовому засіданні, яке відбулося 08.05.2026 року, - обвинувачений ОСОБА_7 , - підтримав клопотання свого захисника.

В судовому засіданні, яке відбулося 08.05.2026 року, - прокурор, - начальник Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 , - заперечував проти клопотання захисника обвинуваченого про повернення обвинувального акту прокурору.

Свою правову позицію щодо заперечення проти клопотання захисника, - прокурор обгрунтовував тим, що, на його думку, - обвинувальний акт відповідає вимогам, які визначені ст. 291 КПК України.

В судовому засіданні, яке відбулося 08.05.2026 року, - представник потерпілої юридичної особи, - ОСОБА_4 , - заперечувала проти задоволення клопотання захисника, так як на її думку, - будь кому зрозуміле обвинувачення, яке зазначене в обвинувальному акті.

Суд, розглянувши клопотання захисника обвинуваченого про повернення обвинувального акту прокурору, вислухавши сторону захисту (захисника адвоката та обвинуваченого), які підтримали клопотання, вислухавши сторону обвинувачення (прокурора), який категорично заперечував проти клопотання захисника, вислухавши представника потерпілої юридичної особи, яка заперечувала проти клопотання захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження (в частині, що стосується процесуальної можливості повернення обвинувального акту прокурору), - приходить до висновку щодо відмови в задоволенні клопотання захисника, - шляхом винесення судового рішення у виді ухвали, як окремого процесуального документу (з постановленням в нарадчій кімнаті), обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права:

- 11.03.2026 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за ч.ч. 2, 4 ст. 197 - 1 КК України, яке внесено 06.06.2025 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025111230001209, відносно обвинуваченого:

- ОСОБА_7 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вікники Білогірського району Хмельницької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , пенсіонера, раніше не судимого), -

- якому в рамках даного кримінального провадження 05.02.2026 року органом досудового розслідування (слідчим) повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч. 2 ст. 197 - 1 КК України, - у вчиненні умисних, протиправних дій, які виразилися у вчиненні самовільного зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земель в охоронних зонах;

- ч. 4 ст. 197 1 КК України, - у вчиненні умисних, протиправних дій, які виразилися у вчиненні самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній в частині другій цієї статті, -

- відносно якого в рамках даного кримінального провадження під час досудового розслідування, - запобіжний захід не обирався, та, відповідно, станом на даний час, - не обрано.

11.03.2026 року автоматизованою системою документообігу Кагарлицького районного суду Київської області на підставі ч. 3 ст. 35 КПК України для слухання кримінального провадження був визначений суддя Кагарлицького районного суду Київської області ОСОБА_1 , присвоєно, - справа № 368/314/26, провадження № 1 кп/368/112/26.

11.03.2026 року Кагарлицьким районним судом Київської області винесено ухвалу, згідно якої:

1. Відкрити провадження у справі.

2. Призначити підготовче судове засідання в кримінальному провадженні за ч.ч. 2, 4 ст. 197 - 1 КК України, яке внесено 06.06.2025 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025111230001209, відносно обвинуваченого:

- ОСОБА_7 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вікники Білогірського району Хмельницької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , пенсіонера, раніше не судимого), -

- якому в рамках даного кримінального провадження 05.02.2026 року органом досудового розслідування (слідчим) повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч. 2 ст. 197 - 1 КК України, - у вчиненні умисних, протиправних дій, які виразилися у вчиненні самовільного зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земель в охоронних зонах;

- ч. 4 ст. 197 1 КК України, - у вчиненні умисних, протиправних дій, які виразилися у вчиненні самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній в частині другій цієї статті, -

- відносно якого в рамках даного кримінального провадження під час досудового розслідування, - запобіжний захід не обирався, та, відповідно, станом на даний час, - не обрано, -

- у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кагарлицького районного суду Київської області (адреса: 09201, Київська область, м. Кагарлик, вул. Володимира Великого, 3), на 15 год. 00 хв. 20.03.2026 року.

3. В судове засідання викликати учасників судового провадження:

- прокурора, - процесуального керівника, або прокурора, який включений до складу групи прокурорів по даному кримінальному провадженню, - в зал судових засідань Кагарлицького районного суду Київської області, адреса: 09201, Київська область, м. Кагарлик, вул. Володимира Великого, 3;

- обвинуваченого ОСОБА_7 , (моб. тел.: (067) 203 11 00), - в зал судових засідань Кагарлицького районного суду Київської області, адреса: 09201, Київська область, м. Кагарлик, вул. Володимира Великого, 3;

- захисника обвинуваченого ОСОБА_7 , - адвоката ОСОБА_6 , (050) 310 97 16), - в зал судових засідань Кагарлицького районного суду Київської області, адреса: 09201, Київська область, м. Кагарлик, вул. Володимира Великого, 3.

4. Підготовче судове засідання на підставі ч. 1 ст. 31 КПК України проводити суддею одноособово, в наступному складі суду:

Головуючий - суддя : ОСОБА_1

при секретарі: ОСОБА_2 .

5. Копію ухвали направити вищепереліченим учасникам судового провадження.

Що стосується мотивації суду про відкриття провадження у справі та призначення до підготовчого судового засідання, то в мотивувальній частині ухвали про відкриття провадження зазначено наступне:

- розглянувши вищевказаний обвинувальний акт, - вважаю, що дане кримінальне провадження може бути призначене до підготовчого судового засідання з огляду на наступне:

- вищевказаний обвинувальний акт складений 26 лютого 2026 року слідчим СВ Обухівського РУП ГУ НП в Київській області, - майором поліції ОСОБА_8 , - в приміщенні ВП № 1 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Кагарлик, вул. Ярослава Мудрого, 13, та 26 лютого 2026 року затверджено прокурором, -начальником Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 , - в приміщенні Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури Київської області за адресою: Київська область, Обухїівський район, м. Кагарлик, вул. Кооперативна, 3, та формально відповідає вимогам ст. 291 КПК України, зокрема, в ньому міститься:

- найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

- анкетні відомості обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

- вказано дані потерпілої юридичної особи (Код юридичної особи 04358218, юридична адреса: 09230, Київська область, Обухівський район, м. Ржищів, вул. Соборна, буд. 22);

- прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

- виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

- вказано, що обставин, які обтяжували б покарання обвинуваченого не встановлено;

- вказано, що обставин, які б пом`якшували б покарання обвинуваченого не встановлено;

- вказано розмір шкоди, яка завдана кримінальним правопорушенням;

- цивільний позов заявлено прокурором спільно з надходженням до суду обвинувального акту;

- вказано, що в даному кримінальному провадженні відсутні витрати на залучення експерта;

- вказано дату та місце його складення та затвердження.

Суд звертає увагу на ту обставину, що в ухвалі про відкриття провадження зазначено, що обвинувальний акт саме формально, - відповідає вимогам, які зазначені в ст. 291 КПК України.

Проте, - захисник обвинуваченого вважає, що слід повернути обвинувальний акт прокурору за наявності наступних юридично значущих обставин:

- згідно усталеної практики повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Вичерпні вимоги до змісту обвинувального акту та його додатків викладено в ст.ст. 109, 291 КПК України.

Повернення прокурору обвинувального акту зі стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції, допускається лише у разі порушення прокурором або слідчим вказаних вимог.

Обвинувачення має бути викладено чітко, воно повинно бути конкретним, містити дані про час, місце, мотив та інші обставини вчинення злочину, оскільки особа має право знати, в чому саме вона обвинувачується і захищатися від пред`явленого їй обвинувачення. В ньому, серед іншого, має бути виписана як об`єктивна так і суб`єктивна сторона злочину.

Таким чином, на думку захисника обвинуваченого, - фактично відсутність в обвинувальному акті у розумінні ст. 291 КПК України викладення чіткого формулювання обвинувачення особи у вчиненні конкретних дій, які утворюють склад злочинів, - є істотним недоліком обвинувального акту, істотно впливає на визначеність обвинувачення та його межі, є порушенням права учасників кримінального провадження на захист та права на справедливий суд, обов`язок забезпечення яких покладається на суд.

Відповідно до вимог ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Норми кримінального процесуального законодавства, зокрема ст. 348 КПК України покладають на суд обов`язок роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення.

Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.

Проте, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, - обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні в частині формулювання обвинувачення та правової кваліфікації кримінальних правопорушень вказаним вимогам, а відповідно і приписам ст. 291 КПК України, - на думку захисника, - не відповідає.

Згідно правової кваліфікації кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 12025111230001209 дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 197-1 КК України кваліфікуються як вчинення самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті.

Така не конкретна правова кваліфікація виключає можливість встановлення направленості умислу обвинуваченого, так як за ч. 2 ст. 197-1 КК України у даному випадку кваліфікуючими ознаками самовільного зайняття земельної ділянки є вчинення таких дій щодо:

а) земельних ділянок особливо цінних земель;

б) земель в охоронних зонах;

в) земель в зонах санітарної охорони;

г) земель в санітарно-захисних зонах;

д) земель в зонах особливого режиму використання земель, -

- та свідчить про невідповідність викладення правової кваліфікації кримінального правопорушення вимогам закону.

Віднесення земельних ділянок до вказаних зон та до особливо цінних земель регламентовано ст.ст. 112, 113, 114, 115 та 150 ЗК України, що свідчить про їх відмінність між собою у цій частині.

При цьому, вказане свідчить про відсутність у правовій кваліфікації визначення предмету злочину, притаманного ч. 4 ст. 197-1 КК України через призму ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Одночасно, відсутність у цьому випадку такої конкретизації земель у правовій кваліфікації кримінального правопорушення унеможливлює здійснення належного захисту обвинуваченого ОСОБА_7 від пред`явленого обвинувачення та є свідченням істотного порушення вимог кримінального процесуального закону щодо дотримання права обвинуваченого на захист.

Окрім того, згідно формулювання обвинувачення та правової кваліфікації кримінальних правопорушень такі дії ОСОБА_7 , на думку сторони обвинувачення, свідчать про наявність в діях обвинуваченого кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 197-1 КК України та ч. 4 ст. 197-1 КК України.

Водночас, у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення зазначено, що в 2007 році ОСОБА_7 самовільно зайняв земельну ділянку площею 484,3 кв.м., яка розташована у прибережній захисній смузі водного об`єкту - великої річки Дніпро, напроти належного йому на праві власності домоволодінь за адресою : АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , та у подальшому в період часу 2007-2025 без наявності відповідної дозвільної документації на вказаній земельній ділянці діючи умисно, із корисливих мотивів, здійснив самовільне будівництво будівель та споруд на цій земельній ділянці.

Відповідно, таке формулювання свідчить про наявність у діях ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, без додаткової кваліфікації його дій, та є доказом невідповідності між викладом фактичних обставин кримінального правопорушення та його кваліфікацією і формулюванням обвинувачення.

Таким чином, вказане свідчить про те, що юридична кваліфікація дій ОСОБА_7 , а саме вчинення двох кримінальних правопорушень, - не відповідає викладеним у обвинувальному акті фактичним обставинам, де згідно формулювання стверджується про вчинення одного кримінального правопорушення, та доводить невідповідність обвинувального акту приписам закону.

Все вищевказане у своїй сукупності свідчить про неконкретність обвинувачення, суперечливість у викладі фактичних обставин, правової кваліфікації дій обвинуваченого, формулюванні обвинувачення та є істотним порушенням кримінального процесуального закону стороною обвинувачення.

У зв`язку з цим, зазначені вище недоліки обвинувального акту перешкоджають об`єктивному розгляду провадження, і з огляду на це є підстави для повернення його прокурору.

Суд не погоджується із вищевказаною правовою позицією захисника обвинуваченого щодо наявності підстав для повернення обвинувального акту, з огляду на наступне:

Дійсно, згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно вимог вищевказаної норми процесуального права, - обвинувальний акт повертається прокурору, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України.

Положення п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, - по своїй правовій природі є відисльною нормою, та, в даному випадку є відсильною нормою до норми процесуального права, яка регулює вимоги до обвинувального акту.

Вимоги до обвинувального акту чітко визначені законодавцем в ст. 291 КПК України, - зокрема, - ч. 2 ст. 291 КПК України чітко конкретизує, що повинен містити обвинувальний акт.

Як вбачається з обвинувального акту, - він формально відповідає вимогам, які визначені в ч. 2 ст. 291 КПК України, а тому суд вважає, що станом на даний час, - немає підстав для повернення обвинувального акту прокурору.

Що стосується обвинувачення, то, згідно п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, - обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Тобто, - прокурор в обвинувальному акті, - формує обвинувачення на власний розсуд з урахуванням обставин справи, які встановлені під час досудового розслідування на підставі належних та допустимимх доказів, а суд, - розглядає кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, і, гіпотетично, - недоліки, які були допущені прокурором під час формулювання обвинувачення, - можуть послугувати для суду для винесення судового рішення у виді виправдувального вироку.

Дійсно, - згідно усталеної практики повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Повернення прокурору обвинувального акту зі стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції, - допускається лише у разі порушення прокурором або слідчим вказаних вимог, причому, - не формальні порушення, а такі порушення, якій по своїй правовій природі є непереборними обставинами до слухання кримінального провадження.

Згідно ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, тобто підводиться підсумок стадії досудового розслідування шляхом формулювання офіційного обвинувачення.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень кримінального процесуального закону формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, - кваліфікуючих ознак.

Згідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 № 8, - суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити дані про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2008 у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст. 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51 )»,

Пунктом 3 (а) ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення, що є однією із гарантій права на справедливий суд.

З наведеного вбачається, що обвинувачення має бути викладено чітко, воно повинно бути конкретним, містити дані про час, місце, мотив та інші обставини вчинення злочину, оскільки особа має право знати, в чому саме вона обвинувачується і захищатися від пред`явленого їй обвинувачення. В ньому, серед іншого, має бути виписана як об`єктивна так і суб`єктивна сторона злочину.

Згідно ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Норма, яка передбачена ст. 348 КПК України, - покладає на суд обов`язок роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 зазначив, що у тексті підпункту «а» п. З ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82. п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. З ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті.

У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» № 25444/94. п. 52; рішення від 25.07.2000 у справі «Матточіа проти Італії». № 23969/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34). До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).

Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.

Проте, суд не вважає, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні не відповідає приписам ст. 291 КПК України, - що і є підставою для відмови в задоволенні клопотання захисника.

Відповідно, суд, враховуючи вищевказане, - за необхідне зауважити на наступне:

- як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, - підозру ОСОБА_7 , - було пред`явлено ще 05.02.2026 року.

Проте, - з моменту пред`явлення підозри, та під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження (виконання вимог ст. 290 КПК України), - стороною захисту не було здійснено будь яких юридично значущих дій щодо оскарження пред`явленого обвинувачення, причому на протязі досить тривалого часу, - більше 20 днів.

Стороною захисту піднято питання щодо пред`яленого обвинувачення лише під час підготовчого судового засідання, що, поруч з тими фактами, що сторона двічі не з`являлася в підготовчі судові засідання без поважних причин, - на думку суду, - лише свідчить про затягування судового процесу.

Далі, - обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні формально відповідає вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України, - а тому суд вважає, що немає підстав для повернення обвинувального акту прокурору.

Суд зазначає, що норми КПК України є по своїй правовій природі імперативними, тобто, - їх і саме їх необхідно дотримуватися і застосовувати при розгляді правовідносин, які виникають під час провадження в кримінальних провадженнях.

Імперативно, - дозволяється повертати обвинувальний акт проукрору лише в тому випадку, якщо, зокрема, - обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Суд наголошує, що захисник на запитання суду, - сам зазначив, - що обвинувальний акт в рамках даного кримінального провадження, - формально містить елементи, які перелічені в ч. 2 ст. 291 КПК України.

Також суд вважає, що при складанні та подачі обвинувального акта проукрором до суду, - прокурором не допущені суттєві порушення норм матеріального та процесуального права.

Що стосується пред`явленого обвинувачення, то сторона обвинувачення (прокурор), - наділена процесуальним правом змінити обвинувачення в суді, - використовуючи норму процесуального права, якою є ст. 338 КПК України.

Згідно вимог вищевказаної норми права, - прокурор має право змінити обвинувачення під час судового розгляду, тобто, - на стадії яка слідує після стадії підготовчого судового засідання, причому, - законодавцем не забороняється зміна обвинувачення на будь якій стадії судового розгляду, - до винесення судом ухвали про закінчення з`ясування справи та перевірки їх доказами.

В разі відсутності процесуальної ініціативи проукрора, яка спрямована буде на зміну обвинувачення (уточнення обвинувачення), - суд буде розглядати дане кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, і, гіпотетично, - судом може бути винесено виправдувальний вирок, адже суд вважає, що правова позиція сторони захисту є дещо слушна, адже, на думку суду, - сторона обвинувачення при формулюванні обвинувачення допустила надлишковий формалізм.

Окрім того, - суд на підставі ч. 1 ст. 348 КПК України, - роз`яснює стороні захисту (обвинуваченому) суть обвинувачення, - після зачитування обвинувального акту прокурором.

Відповідно, - суд вважає, що юридично значущих підстав для повернення обвинувального акту прокурору немає, а тому, - в задоволенні клопотання захисника, - слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 1, 2, п.п. 13, 14, 22, 24 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 4, 5, 7, ч.ч. 1, 2 ст. 314, ч. 2 ст. 369, ст.ст. 370 372, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Відмовити в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 , - адвоката ОСОБА_6 про повернення обвинувального акту прокурору, -

- в рамках кримінального провадження за ч.ч. 2, 4 ст. 197 - 1 КК України, яке внесено 06.06.2025 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025111230001209, відносно обвинуваченого:

- ОСОБА_7 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вікники Білогірського району Хмельницької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , пенсіонера, раніше не судимого), -

- якому в рамках даного кримінального провадження 05.02.2026 року органом досудового розслідування (слідчим) повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч. 2 ст. 197 - 1 КК України, - у вчиненні умисних, протиправних дій, які виразилися у вчиненні самовільного зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земель в охоронних зонах;

- ч. 4 ст. 197 1 КК України, - у вчиненні умисних, протиправних дій, які виразилися у вчиненні самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній в частині другій цієї статті, -

- відносно якого в рамках даного кримінального провадження під час досудового розслідування, - запобіжний захід не обирався, та, відповідно, станом на даний час, - не обрано.

Ухвала окремо від остаточного рішення суду першої інстанції (вироку чи ухвали) окремому оскарженню не підлягає, на неї може бути подане заперечення під час подачі апеляційної скарги на остаточне рішення суду (ухвалу чи вирок) першої інстанції в даному кримінвальному провадженні.

Суддя: ОСОБА_1