Рішення № 136885617, 25.05.2026, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 521/2511/26

Провадження № 2/177/949/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 травня 2026 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «Укр кредит фінанс» Дідиченко Д.Г. через систему «Електронний суд» звернулася 23.02.2026 до суду з указаною позовною заявою та просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр кредит фінанс» заборгованість за кредитним договором від 30.05.2024 № 1400-5780 у загальному розмірі 7500,00 грн, а також судові витрати в справі.

В обґрунтування пред`явлених вимог представник позивача вказав, що 30.05.2024 між ТОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту creditkasa.com.ua , який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр кредит фінанс», укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1400-5780. На виконання умов даного договору позичальнику надано одноразовий ідентифікатор для підписання договору та підтвердження ознайомлення з правилами та іншими супутніми документами. За умовами кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит у розмірі 1500,00 грн для задоволення особистих потреб на строк 365 днів, із базовим періодом 21 день, із застосуванням заниженої відсоткової ставки 1,45% у день, стандартною ставкою 1,45% у день. Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу через партнера АТ КБ «Приватбанк» кредитні кошти на картковий рахунок, указаний відповідачем. Однак, ОСОБА_1 не надавала своєчасно товариству грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, тим самим допустила порушення виконання покладених на неї зобов`язань. У результаті цього, станом на 13.01.2026 виникла заборгованість у загальному розмірі 9663,75 грн, що включає: пристрочену заборгованість за кредитом 1500,00 грн, прострочену заборгованість за нарахованими процентами 7938,75 грн, прострочену заборгованість за комісією 225,00 грн. Позивачем прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності та часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами та комісією у загальній сумі 2163,75 грн, за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 7500,00 грн, а тому просить суд стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину, що складається з простроченої заборгованості в розмірі 1500,00 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 6000,00 грн.

Ухвалою судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Через систему «Електронний суд» відповідачем 20.04.2026 подано відзив на позовну заяву та клопотання про визнання доказу - файл, на якому міститься договір № 1400-5780 та паспорт кредиту, неналежним та недопустимим, оскільки роздруківка PDF-файлу не є належним підтвердженням цілісності та незмінності тексту договору та дозволяє власнику веб-сторінки (позивачу) вносити зміни в односторонньому порядку, про що викладено у постанові КЦС ВС від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23. Відповідач повністю заперечує проти позовних вимог про стягнення з неї заборгованості у розмірі 7500,00 грн та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою незгоду мотивує тим, що кредитний договір є неналежним доказом. Оскільки позивачем не надано оригіналу електронного доказу, він є недопустимим у розумінні ст. 95 ЦПК України. У порушення ст. 100 ЦПК України, позивачем надано до суду паперову копію договору № 1400-5780, хоча цей документ є електронним правочином. Позивачем порушено вимоги щодо форми та змісту паспорту кредиту, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування». Згідно з інструкціями НБУ щодо заповнення форми паспорту споживчого кредиту, він має містити інформацію про умови кредитування в стислій, зрозумілій та однозначній формі. ТОВ «Укр кредит фінанс» подав паспорт кредиту на 18 сторінках, який містить порівняльні таблиці трьох різних кредитів продукту. Обтяження документа сторонньою інформацією на 13-ти зайвих сторінках є формою введення в оману та перешкоджає усвідомленому вибору споживача. Також, позивачем при нарахуванні відсотків, порушено граничний розмір денної ставки, який відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про захист споживачів» не може перевищувати 1%. Окрім того, ОСОБА_1 посилається ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та несправедливість умов договору. Розмір відсотків 6000,00 грн відповідно до розміру кредиту 1500,00 грн є несправедливою умовою договору. Нарахування відсотків за межами строку дії кредиту, після 29.05.2025, суперечить позиції ВП ВС у справі № 444/9519/12, сума в розмірі 7500,00 грн є довільною та математично необґрунтованою.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, шляхом направлення судових повісток до електронного кабінету системи «Електронний суд», однак до суду не з`явилися, про причини неявки не повідомили.

Представник позивача разом із позовом подала заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутністю, на задоволенні позовних вимог наполягала. Правом на подання відповіді на відзив на позовну заяву не скористалася.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний сторонами спосіб захисту, категорію та складність справи, належне повідомлення сторін, суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що між ТОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 30.05.2024 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1400-5780 продукту «CreditKasa», за умовами якого товариство відкриває для позичальника кредитну лінію шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.

Умовами даного договору між його сторонами обумовлено, що строк кредитування 365 календарних днів із моменту перерахування кредиту позичальнику, дата повернення кредиту 29.05.2025 (п. 4.13 договору). Розмір кредиту 1500,00 грн (п. 4.1 договору). Тип процентної ставки фіксований. Процентна ставка за користуванням кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом, однак позичальнику на умовах, вказаних у даному договорі (програма лояльності), може надаватися можливість скористатися кредитом за пільговою та/або зниженою процентними ставками. Надані клієнту в межах програм лояльності ставки діють і залишаються незмінними протягом усього періоду дії пропозиції в межах програми лояльності за умови дотримання клієнтом усіх умов відповідної програми лояльності (п. 4.7 договору). Базовий період складає 21 календарний день, перебіг першого базового періоду починається з дати надання/видачі кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого базового періоду (п. 4.8 договору). Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за стандартною процентною ставкою 1,45% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання права користування кредитом за зниженою ставкою (п. 4.10 договору). Комісія за видачу кредиту становить 15,00% від суми виданого кредиту (п. 4.11 договору). Реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 17957,42% (п. 4.15 договору). Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору (за весь строк кредитування) складає: 9663,75 грн та включає в себе суму кредиту та проценти за користування кредитом (п. 4.15 договору).

Указаний договір підписаний його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», про що зазначено розділі 3 договору.

До вказаного договору позивачем надано правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «CreditKasa», які розміщені на веб-сайті кредитодавця, що разом з вказаним договором складають єдиний договір та визначають усі істотні умови договору та надання кредиту.

Як передбачено п. 12.1 договору, укладаючи цей договір відповідач підтверджує, що попередньо уважно ознайомився з правилами на веб-сайті кредитодавця, повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись договору, а тому добровільно та свідомо укладає договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.

Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. (ч. 3).

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 30.05.2024 підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором договір про відкриття кредитної лінії № 1400-5780, чим погодилася із запропонованими умовами кредитного договору.

Договір містить докладну інформацію щодо особи позичальника ОСОБА_1 , зокрема індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, реквізити банківської карти, електронну адресу, на яку відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника.

Щодо тверджень відповідача про визнання договору № 1400-5780 неналежним та недопустимим доказом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним із моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19; від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 та від 22.11.2021 у справі № 234/7719/20.

У постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 викладено правовий висновок, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № 1400-5780 укладений у вигляді електронного договору (у розумінні Закону України «Про електронну комерцію» (розділ 3 договору), та є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У відзиві та клопотанні про визнання доказу неналежним та недопустимим, ОСОБА_1 посилаючись на постанову Верховного суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23, вказує, що позивачем подано паперову копію електронного доказу, яка не вважається письмовим доказом, а оскільки оригінал електронного договору, який ставиться під сумнів відповідачем, не подано, суд не може брати такий доказ до уваги.

Суд зауважує, що паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим (Постанова КЦС ВС від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23, постанова ОП КГС ВС від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21; постанова КГС ВС від 29.01.2021 у справі № 922/51/20).

Факт підписання відповідачем кредитного договору підтверджується його змістом, де зазначена уся необхідна для ідентифікації особи інформація, а саме: прізвище, ім`я, по батькові; податковий номер; номер паспорта, реквізити банківської картки, адреса місця проживання, номер телефону, електронна адреса, тощо.

Позивачем подано квитанцію про перерахування коштів на картковий рахунок, зазначений у договорі № 1400-5780, та довідку про перерахування суми кредиту, де вказано номер платежу, платіжну систему, суму транзакції, дату проведення транзакції та номер картки, на яку перераховані кошти, де, зокрема, сума транзакції збігається із сумою наданого кредиту, дата проведення транзакції з датою укладеного договору та зазначено частково номер картки, на яку перераховані кошти, який співпадає з реквізитами платіжної банківської картки, вказаної відповідачем ОСОБА_1 у розділі 13 «Реквізити сторін» договору про відкриття кредитної лінії від 30.05.2024 № 1400-5780.

Суду видається малоймовірним можливість отримання коштів від фінансової компанії без попереднього укладення договору та повідомлення позичальником власних банківських реквізитів, на які мали б бути зараховані кредитні кошти.

Відповідачем ОСОБА_1 , яка ставила під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу договору, клопотання про витребування оригіналу електронного доказу перед судом не заявлялося.

Будь-яких пояснень стосовного того, яким чином персональні дані відповідача наявні у первісного кредитора, ОСОБА_1 не надано. Тобто доказів, які б спростували укладення ОСОБА_1 договору через веб-сайт кредитодавця, належність засобів зв`язку, зокрема номеру мобільного телефону та електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_1 , а також отримання коштів на картковий рахунок, матеріали справи не містять.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватися лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Тобто, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Так, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (Постанови КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (п. 41); Постанова ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц) (пункт 81).

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. (Постанова КГС ВС від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункт 43); Постанова ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц) (пункт 81).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (п. 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Суд зауважує, що відповідач, як клієнт банківської установи, має повний та безперешкодний доступ до інформації про рух коштів на власних рахунках та не була позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, які могли б підтверджувати або спростовувати факт отримання кредиту.

Таким чином, дослідивши кожен наданий доказ окремо, а також їх взаємний зв`язок у сукупності, суд вважає договір від 30.05.2024 № 1400-5780 належним доказом, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису, після підписання якого у сторін виникли взаємні права та обов`язки, та відхиляє доводи відповідача, викладені нею у відзиві на позовну заяву.

Між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у ТОВ «Укр кредит фінанс» виникло зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача виникло зобов`язання з повернення кредитних коштів.

ТОВ «Укр кредит фінанс» свої зобов`язання за договором виконав, а відповідач отримала 30.05.2024 кредитні гроші в сумі 1500,00 грн на вказану нею платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту № 1400-5780 від 30.05.2024 та квитанцією АТ КБ «Привтабанк».

Між сторонами виник спір щодо належного виконання відповідачем кредитних зобов`язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог з дотриманням принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд виходить з наступного.

За змістом ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином, згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Так, ТОВ «Укр кредит фінанс» на виконання умов договору від 30.05.2024 № 1400-5780 надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами, чим виконав свої зобов`язання за договором, тоді як відповідач, користуючись кредитними коштами, належним чином не виконувала свої зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості за сумою кредиту в розмірі 1500,00 грн, яку суд вважає доведеною.

Щодо тверджень відповідача про несправедливість умов нарахування відсотків за користування кредитом, суд зауважує, що укладаючи договір № 1400-5780 ОСОБА_1 погодилася з умовами кредитування, строком дії договору, розміром відсоткової ставки за користування кредитом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Відповідач, підписанням кредитного договору, підтвердила, що до укладення договору уважно ознайомилася з текстом цього договору та правилами, а також отримала від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною другою та п`ятою статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на веб-сайті кредитодавця, що забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання (п.12.4.1 договору).

Суд враховує, що ОСОБА_1 користувалася кредитним коштами, упродовж 2 років із дня укладення договору № 1400-5780 не застосовувала заходів щодо розірвання договору, а тому до її тверджень щодо несправедливості умов договору суд відноситься критично.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.01.2019 у справі № 526/405/13 вказав, що факт невчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх недійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими, що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ, передбачених кредитним договором.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості за процентами.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, після надання кредитних коштів відповідачу, позивачем одноразово нараховано комісію у розмірі 15% від суми кредиту, що становить 225,00 грн, та щоденно нараховувалися відсотки за узгодженою у договорі відсотковою ставкою 1,45% у день, що становить 21,75 грн.

У відзиві відповідач посилається на положення ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» про застосування максимального розміру денної процентної ставки в розмірі 1% у день.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначені Законом України «Про споживче кредитування».

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ прийнято 22.11.2023 та набрав чинності 24.12.2023 (далі по тексту - Закон № 3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та доповнено п. 17 розд. IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно з п. 17 розд. IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів із дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи із 25.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5 %, із 23.04.2024 - денна ставка не більше 1,5 %, із 21.08.2024 - денна ставка не більше 1 %.

Як визначено п. 4 розд. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-ІХ, надавачам фінансових послуг, не зазначеним у п. 3 цього розділу, та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На підставі викладеного, виходячи з розміру зобов`язання за основною сумою боргу, умов укладеного між відповідачем та ТОВ «Укр кредит фінанс» договору від 30.05.2024 № 1400-5780, заборгованість за відсотками за укладеним між сторонами договором підлягає зменшенню, яку слід розраховувати виходячи із встановленої в ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки в 1 % за період із 21.08.2024 по 29.05.2025 (строк дії договору), а саме 282 дні, що становить 4230,00 грн із розрахунку: 1500,00 грн * 1% * 282 дні.

Суд погоджується з розміром заборгованості за відсотками, нарахованими за користування кредитом за період із 30.05.2024 до 20.08.2024 із застосуванням відсоткової ставки 1,45%, яка правильно розрахована позивачем та складає 1805,25 грн, підстав для перерахунку якої суд не вбачає.

Відповідно до поданого розрахунку, після 29.05.2025 (закінчення строку дії договору) позивачем відсотки ОСОБА_1 не нараховувалися, а тому доводи в частині нарахування процентів за межами строку дії договору, судом відхиляються.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заборгованість ОСОБА_1 за договором від 30.05.2024 № 1400-5780 станом на 29.05.2025 (строк дії договору) становила 1500,00 грн за кредитом, 6035,25 грн за відсотками та 225 грн за комісією.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Як визначено ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки, користуючись своїм правом, позивач звернувся до суду з вимогою стягнення з відповідача не повної суми заборгованості за кредитним договором, а лише її частини, що складається з простроченої заборгованості у розмірі 1500,00 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 6000,00 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, які підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно зі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 2662,40 грн, у рахунок відшкодування судового збору (а.с.1).

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 287, 354, 355 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598, юридична адреса: бульв. Лесі Українки, буд. 26, офіс 407, м. Київ) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 30.05.2024 № 1400-5780 у загальному розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок, що включає:

-прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок;

-прострочену заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598, юридична адреса: бульв. Лесі Українки, буд. 26, офіс 407, м. Київ) у рахунок відшкодування судових витрат зі сплати судового збору 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів після проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.05.2026

Суддя: