Рішення № 136882768, 18.05.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8735/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року. м.Львів.

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Юрківа О.Р.,

за участю:

секретаря судового засідання Некоз М.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спільним майном,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 06.08.2025 між ОСОБА_4 та позивачкою було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дерев?янко Л.М., зареєстрований в реєстрі за №1338. Відповідно до п.1 вказаного Договору позивачка купила квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складається з однієї кімнати житловою площею 11,2 кв.м. До квартири відноситься Приміщення ІІ (вбиральня на 1-му поверсі) площею 2,3 кв.м., що знаходиться в загальному користуванні. До квартири також належить комора в підвалі площею 2,0 кв.м. Квартира розташована на другому поверсі цегляного будинку. Вказані дані Договору відповідають даним, що відображені у витягу з Державного реєстру речових прав № 438464430 від 06.08.2025, а також в Технічному паспорті, виготовленому ОКП ЛОР «БТІтаЕО» від 08.11.2016. Відповідно відповідач не дає користуватись згаданою вбиральнею, що знаходиться в загальному користуванні, встановивши в дверях вбиральні замок, закриває їх на ключ, який знаходиться тільки у відповідача. Відповідач заявив, що дана вбиральня перебуває у його власності і він не має наміру надавати доступ до вбиральні. Вважає, що відповідач протиправно чинить перешкоди в користуванні вбиральнею, відтак в силу норм ст. ст.4, 5 ЦПК України, звертається до суду за захистом своїх порушених прав у спосіб, визначений законами України, а саме способом усунення перешкод в користуванні приміщенням ІІ (вбиральня на 1-му поверсі) площею 2,3 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 , що знаходиться в загальному користуванні, шляхом зобов?язання відповідача надати ключі від дверей вбиральні. Твердження відповідача, що вказана вбиральня перебуває у його власності не відповідають дійсності, адже така є майном загального користування, до якого відповідач не має жодного відношення, з огляду на наступне. Згідно з Договором купівлі-продажу квартири від 31.08.2018 ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_3 . Як вбачається з вказаного договору, згідно технічного паспорта на квартиру складеного 02.10.2012 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» квартира складається з однієї житлової кімнати. Житлова площа квартира становить 11,8 кв.м., жодної згадки про вбиральню в договорі немає. Згідно з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності га нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна №442782767 від 09.09.2025 відповідач -є власником квартири АДРЕСА_3 , загальною та житловою площею 11,8 кв.м. 3 відповіді ОКП ЛОР «БТІтаО» N?3877 від 0б.10.2025 на адвокатський запит від 20.00.2025 № 19/25-H вбачається, що приміщення вбиральні, що розташоване на першому поверсі будинку N АДРЕСА_2 позначене на плані ІІ, площею 2,3 кв.м. знаходиться в загальному користуванні. Відповідно, відповідач придбав лише квартиру АДРЕСА_4 . Жодних відомостей про вбирально ні у договорі-2, ні в технічному паспорті, ні у інформації немає. Відтак, віповідач протиправно привласнив вбиральню, котра є в загальному користуванні та всупереч вимог закону чинить перешкоди в користуванні такою. В матеріалах інвентарної справи, яка ведеться ОКП ЛОР «БТІтаО» на квартиру АДРЕСА_5 , у складі цієї квартири вбиральня теж не відображена, про що стало відомо адвокату під час ознайомлення. Позивачка зауважує, що будинок АДРЕСА_2 є триповерховим житловим будинком в якому розташовано квартири, які належать різним власникам. Враховуючи наведене просить позов задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 24.10.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13.11.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

09.01.2026 року на адресу суду надійшов відзив в якому відповідач стверджує, що доводи позивачки є безпідставними і повністю спростовуються наданими позивачкою належними і допустимими доказами,посилаючись на те, що 31.08.2018 року відповідачем було придбано у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3 . В квартирі АДРЕСА_6 з 2017 року проживала, як квартиронаймач, позивачка, 06.08.2025 року позивачкою було придбано вказану квартиру АДРЕСА_6 у ОСОБА_4 . На 1 поверсі будинку АДРЕСА_7 , як зазначено позивачем, знаходиться вбиральня площею 2,3 м. кв. В ході оформленні договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_8 31 серпня 2018 року між відповідачем та ОСОБА_5 останньою було передано ключі до приміщення площею 2,3 м. кв. в якому розміщувався санвузол та душова кабінка. Вказане приміщення знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_7 . При оформленні договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_8 31 серпня 2018 року ОСОБА_5 було повідомлено що приміщення площею 2,3 м. кв. в якому розміщувався санвузол та душова кабінка відноситься до квартири АДРЕСА_4 . На підтвердження вказаної обставини ОСОБА_5 було повідомлено, що вказаним приміщенням користувалась виключно вона як власниця. Всі решта квартири у будинку АДРЕСА_7 , в тому числі і квартира позивачки, крім квартири відповідача, обладнані санвузлами, і ніхто з мешканців будинку АДРЕСА_7 не лише не користувався приміщенням вбиральні площею 2,3 м. кв., але і не висловлював бажання чи намір користуватися вказаним приміщенням. Факт обладнання всіх решта квартири у будинку АДРЕСА_7 , в тому числі і квартира позивачки санвузлами, підтверджується даними поверхових планів багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_2 , та актами біжучих змін від 2016 року на квартиру АДРЕСА_1 , фотокопії яких отримано при ознайомленні з матеріалами інвентарної справи на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 . Не висловлювала намір користуватися спірним приміщенням з 2018 року і сама позивачка, яка в цей час винаймала квартиру АДРЕСА_9 . Таким чином, за усним погодженням з іншими співвласниками будинку АДРЕСА_7 , в тому числі і власником квартири АДРЕСА_10 , на той час, до відчуження її позивачці, погоджено, що приміщенням вбиральні, відображене під літ. ІІ, яке розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_2 , площею 2.3 кв.м. користується саме відповідач., оскільки єдиний хто немає в приміщенні квартири санвузла, але саме відповідач займається облаштуванням даного санвузла, його обслуговуванням та оплатою за його водовідведення, водокористування. В подальшому, а саме, з серпня 2018 року відповідачем у вбиральні площею 2,3 м. кв. було встановлено конвектор електричний, пральну машину, рушникосушку. Також, відповідачем було підведено до вказаного приміщення вбиральні площею 2,3 м. кв. водопостачання та електропостачання та встановлено прилади обліку і з цього ж часу відповідачем здійснюється оплата за водо та електропостачання вбиральні площею 2,3 м. кв. Відповідачем було проведено переобладнання спірного приміщення, витрачено власні кошти на приведення вказаного приміщення у стан, що дозволяє використовувати його за призначенням. Всі ці дії з обладнання спірного приміщення здійснювалось і здійснюється виключно за кошти відповідача. Вказані обставини підтверджуються даними платіжних інструкцій, акту 215 323 від 2021 року про прийняття вузла розподільного обліку на абонентський облік, акту 027082 від 17.06.2025 року про прийняття вузла розподільного обліку на абонентський облік, паспорта лічильника № НОМЕР_1 , рахунку на оплату опломбування лічильника води. В своїй позовній заяві позивачка як на підставу позову покликається на те, що неможливість користуватися вбиральнею площею 2,3 м. кв., яка знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_7 , порушує її права. Однак, вказана обставина спростовується тим, що у розпорядженні позивачки є санвузол в приміщенні її власної квартири АДРЕСА_10 , що знаходиться на другому поверсі будинку АДРЕСА_7 і з 2017 року остання, очевидно користуючись санвузлом у власній квартирі, не висловлювала жодних претензій щодо користування спірним майном. Окрім цього зазначає, що питання користування спільним майном визначається всіма співвласниками багатоквартирного будинку, а позивачка не зверталась ні до управляючої компанії ні до зборів співвласників квартир будинку АДРЕСА_7 . Враховуючи наведене просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивачки у судовому засіданні позов підтримав, з підстав викладених у ньому та просить його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст.15ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права уразі його порушення,невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвстановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом

Судом встановлено, що було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дерев?янко Л.М., зареєстрований в реєстрі за №1338. Відповідно до п.1 вказаного Договору позивачка купила квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складається з однієї кімнати житловою площею 11,2 кв.м. До квартири відноситься Приміщення ІІ (вбиральня на 1-му поверсі) площею 2,3 кв.м., що знаходиться в загальному користуванні. До квартири також належить комора в підвалі площею 2,0 кв.м. Квартира розташована на другому поверсі цегляного будинку. /а.с.4-5/.

Як вбачається з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності га нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна №442782767 від 09.09.2025 відповідач -є власником квартири АДРЕСА_3 , загальною та житловою площею 11,8 кв.м.

3 відповіді ОКП ЛОР «БТІтаО» N?3877 від 06.10.2025 на адвокатський запит від 20.00.2025 № 19/25-H вбачається, що приміщення вбиральні, що розташоване на першому поверсі будинку N АДРЕСА_2 позначене на плані ІІ, площею 2,3 кв.м. знаходиться в загальному користуванні. /а.с.13/.

Як вбачається з інвентарної справи, яка ведеться ОКП ЛОР «БТІтаО» на квартиру АДРЕСА_5 , у складі цієї квартири вбиральня теж не відображена /а.с.15-30/.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Статтею 317 ЦК Українипередбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Частинами першою - сьомою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно частини другої статті 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно достатті 379 ЦК Українижитлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Пунктом 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391,396 ЦК, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 06.08.2019 по справі № 914/843/17 зазначив, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, які згідно положення ч.4 ст.263 ЦПК України суд застосовує до спірних правовідносин.

Частиною першою та другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (пункт 1 частини першої та частина друга статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.11.2011 № 14-рп/2011, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп/2004 про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників, про що зазначено в частині першійстатті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

За змістом статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»,співвласники мають право:1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників;2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника;3) одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання;4) безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом;5) ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії;6) на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника;7) інші права, визначені законом.

Таке ж я міститься і у п. 1 ч. 1ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»

багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зіст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У частині першійстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Окрім цього в судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_5 , яка показала суду, що придбала квартиру у 2014 році з приміщенням, зробила ремонт, у правових документах не було вказано що належить вбиральна, при продажі квартири вбиральну врахувала в ціну ремонту, вбиральну окремо не продавала.

Проаналізувавши наявні у матеріалах справи письмові докази у сукупності, вислухавши пояснення обох сторін, установивши, що позивачка є власником квартири АДРЕСА_6 на АДРЕСА_2 , а отже позивачка має право користуватися та розпоряджатися належним їй майном, проте відповідач, який є власником квартири АДРЕСА_3 , чинить їй перешкоди у користуванні таким майном, шляхом ненадання на неодноразові вимоги позивачки ключа від вбиральні, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом усунення перешкод у користуванні майном, та надати ключі від вбиральні за вказаною адресою.

При цьому, суд враховує, що під час розгляду справи відповідача визнавав ті обставини, що відповідач не надає позивачці ключа від вбиральні.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; уразі відмовив позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про наявність законних підстав для задоволення заявлених позовних вимог, понесені позивачко судові витрати, що складаються із судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн, підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 19, 81,141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 16, 190, 319, 321, 325, 328, 369,379, 382, 383, 386, 391 ЦК України, Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спільним майном - задовольнити повністю.

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні приміщенням вбиральні, під літ. II, розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_2 , площею 2,3 кв. м., та знаходиться в загальному користуванні.

Зобов`язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_3 ключі від дверей вбиральні за вказаною адресою.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір 1211,20 грн.

Повний текст рішення проголошено 26.05.2026 року о 16 год. 10хв.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя О.Р. Юрків.