Ухвала суду № 136881290, 26.05.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 755/3485/26

Провадження № 2/761/11963/2026

У Х В А Л А

26 травня 2026 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Осаулов А.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вищевказана позовна заява.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї матеріали, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі з наступних підстав.

Так, згідно ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Таким чином, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц (провадження № 14-6цс18).

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Розглядаючи принцип цивільного судочинства крізь призму ролі суду в процесі, варто зазначити, що суд має владні повноваження у процесі провадження у справі, керуючи ходом судового засідання, забезпечуючи додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, як це передбачено нормами процесуального закону.

У свою чергу, у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову

З позовної заяви вбачається, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не виплати суми неотриманої спадшини у вигляді пенсійних виплат в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 за свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08.05.2024 р. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області виплатити суму неотриманої спадшини у вигляді пенсійних виплат в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 за свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08.05.2024 р.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом КАС України, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням {або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і підстава виникнення (з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, причому такі функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір).

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №460/280/19 зазначено, що для розгляду позову в порядку адміністративного судочинства необхідно встановити: по перше, чи є спір за своєю природою правовим, тобто чи звернення з позовом спрямоване на вирішення юридичного конфлікту між учасниками правовідносин; по друге, чи має такий спір ознаки публічно правового, тобто чи позовні вимоги ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. У протилежному випадку суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі №826/10249/18).

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої він може впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі №823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі №826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі №263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі №520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі №1240/1981/18 (пункти 16-17), від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах №712/5476/19 (пункт 19) і №368/561/19 (пункт 22)).

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18).

Варто завернути увагу, що предметом позову, який визначений стороною позивача, є не стягнення недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера в порядку спадкування, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а саме визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Згідно вимог п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вивчивши матеріали позовної заяви та зважаючи на вищезазначене, суддя прийшов до висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за зазначеним позовом.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 15, 186, 259, 260, 353 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи повинен відбуватися в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя: Осаулов А.А.