Рішення № 136873242, 27.05.2026, Решетилівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 546/282/26

номер провадження 2/546/449/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Зіненка Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

23 березня 2026 року до Решетилівського районного суду Полтавської області через систему «Електронний суд» надійшла вищевказана позовна заява, вимоги якої обґрунтовані тим, що 22 січня 2022 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 96002263 (далі - Договір). Відповідно до умов Договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6500,00 грн. Як зазначає представниця позивача кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов укладеного Договору. Однак ОСОБА_1 не виконувала належним чином умови Договору, у зв`язку з чим у відповідачки виникла заборгованість в сумі 23270,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 6500,00 грн та процентами 16770,00 грн.

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» був укладений договір факторингу № 01092025/1, згідно з умовами якого позивач отримав право вимоги за кредитним договором № 96002263.

Посилаючись на вищезазначені обставини, представниця позивача просить стягнути з відповідачки заборгованість, оскільки ОСОБА_1 своє зобов`язання за договором не виконала. Також просить стягнути з відповідачки судові витрати у виді судового збору та витрат на правову допомогу.

22 квітня 2026 року до суду від відповідачки ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона зазначила наступне.

Наданий позивачем лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на підтвердження видачі кредитних коштів не є належним доказом, оскільки не відображає кому належить рахунок отримувача, не містить повного номера рахунку та не підтверджує, що саме відповідачка отримала кредитні кошти. Також зазначила,що вказаний лист не є первинним документом та лише відображає певну операцію в сервісі, але не підтверджує зарахування коштів саме на рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 .

Також відповідачка зазначила, що матеріали справи не місять належних доказів того, що відповідачці було передано примірник додаткового договору від 11 лютого 2022 року.

Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості містить запис про здійснену 11 лютого 2022 року операцію на суму 3380,00 грн, після якої проценти обнуляються. Жодним первинним документом не підтверджено здійснення відповідачкою такого платежу.

Зокрема надані позивачем докази містять суперечності та не дозволяють перевірити правильність заявленої до стягнення суми.

Щодо доказів щодо стосуються переходу права вимоги ОСОБА_1 зазначила, що витяг із реєстру прав вимог лише відображає позицію сторін договору щодо наявності певної вимоги, але не є первинним документом фактичного надання кредиту відповідачці.

Щодо витрат на правову допомогу, які понесла сторона позивача, відповідачка зазначила, що їх розмір є явно завищеним та не співмірним зі складністю справи та фактичним обсягом роботи.

Посилаючись на вищезазначені обставини, відповідачка просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також просила відмовити у стягненні витрат на правову допомогу, а у випадку їх часткового розподілу зменшити до мінімального розміру.

27 квітня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, яка обґрунтована наступним.

Щодо укладення кредитного договору представник позивача зазначив, що в матеріалах справи міститься довідка про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025, згідно з якою встановлено, що ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «ІРБІС» здійснила акцепт оферти позичальником шляхом підписання договору № 96002263 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який містить унікальний код підпису 714278, номер мобільного телефону та електронну адресу для надсилання персонального ідентифікатора (0997932472), дату та час підписання (22.01.2022) та номер/маску картки ( НОМЕР_1 ), що підтверджує домовленість відповідачки та первісного кредитора, спрямовану на укладення правочину в електронній формі.

З метою підтвердження факту укладення правочину в електронній формі позивачем через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» додано до позовної заяви візуальну форму оригіналу електронного доказу - договору про надання фінансового кредиту № 96002263 від 22.01.2022 разом із відповідними додатками, укладеними між відповідачкою та первісним кредитором, у преамбулі яких зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, прізвище, ім`я та по батькові відповідачки, її електронну поштову адресу (e-mail), номер телефону та одноразовий ідентифікатор.

Щодо розміру заборгованості представник позивача зазначив, що як вбачається з розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 96002263, загальна сума заборгованості відповідачки перед позивачем станом на 01.09.2025 становить 23270,00 грн, з яких: 16770,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 6500,00 грн заборгованість за відсотками. Поряд із цим, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 96002263, відповідачем 11.02.2022 здійснено платіж у розмірі 3380,00 грн, які були зараховані в рахунок погашення заборгованості за відсотками, що є конклюдентними діями та свідчить про визнання ним факту укладення кредитного договору і правомірності вимог позивача за ним. Відповідачка не спростувала розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами, не надала альтернативного розрахунку заборгованості, а її заперечення зводяться виключно до формального та необґрунтованого заперечення позовних вимог, без наведення конкретних обставин чи доказів на їх підтвердження. Крім того, відповідачкою не надано жодних належних та допустимих доказів повернення кредитних коштів на умовах і в порядку, визначених кредитними договорами, ані первісним кредиторам, ані новому кредитору, що свідчить про невиконання нею взятих на себе договірних зобов`язань.

Щодо переходу права вимоги представник позивача зазначив, що матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що підтверджують факт відступлення права вимоги до відповідачки від первісного кредитора до позивача договором про надання фінансового кредиту № 96002263 від 22.01.2022.

Щодо витрат на правову допомогу представник позивача зазначив, що позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідачки витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 5500,00 грн підлягають до задоволення.

Ухвалою судді від 01 квітня 2026 року у справі відкрите провадження та постановлено здійснювати розгляд справи 30 квітня 2026 року за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

30 квітня 2026 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів та відкладено розгляд справи на 27 травня 2026 року.

Копію ухвали від 01 квітня 2026 року та копію ухвали від 27 травня 2026 року відповідачка отримала 06 квітня 2026 року та 07 травня 2026 року відповідно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 59, 89). У відзиві на позов ОСОБА_1 просила розглядати справу за її відсутності (а.с. 60-64).

Суд, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи та давши їм належну оцінку, доходить наступних висновків.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 22 січня 2022 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту (далі Договір) № 96002263, шляхом підписання відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора кодом «714278» (а.с. 18-24).

Відповідно до умов Договору товариство надає кредит клієнту у розмірі 6000,00 грн з оплатою по процентні ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2. цього Договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 3.2. Договору стандартна процентна ставка становить 3,00%. Також вказаним пунктом встановлена процентна ставка на рівні 2,60%, яка діє протягом пільгового періоду.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки.

Цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 22.04.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором.

Також відповідачка підписала електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора коду «714278» додаток до Договору та додатковий договір до договору про надання фінансового кредиту (далі Договір) № 96002263 (звор. а.с. 23 а.с. 24, звор. а.с. 24 а.с. 25).

У довідці про ідентифікацію, виданій 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Ірбіс», зазначений акцепт оферти позичальницею ОСОБА_1 для укладення договору № 96002263: унікальний ідентифікатор (код підпису) 714278, номер телефону НОМЕР_2 , дата та час підписання 1/22/2022, номер картки/маска картки НОМЕР_1 (а.с. 14).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» листом від 21 жовтня 2025 року повідомило ТОВ « ФК «Ірбіс», що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Також зі змісту вказаного листа установлено, що між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та позивачем укладено договір на переказ коштів. Відповідно до зазначеного договору 22 січня 2022 року о 12 год. 56 хв. було здійснено переказ на картку № НОМЕР_1 в сумі 6500,00 грн (а.с. 32).

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором у відповідачки ОСОБА_1 виникла заборгованість в сумі 23270,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 6500,00 грн та процентами 16770,00 грн (а.с. 36-37).

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «ФК «Ірбіс» укладено договір факторингу № 01092025/01 (далі - Договір факторингу) (а.с. 26-28).

Згідно з пунктом 2.1. Договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених договором. Перехід права вимоги: право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної у додатку № 1 до цього договору (пункт 4.1. Договору факторингу).

Відповідно до Витягу з додатку № 1 до Договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Позика» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 96002263 від 22 січня 2022 року. Сума заборгованості становить 23270,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 6500,00 грн та процентами 16770,00 грн (а.с. 12).

Згідно з копією платіжної інструкції № 6054383 від 02 вересня 2025 року позивач сплатив на рахунок ТОВ «ФК «Ірбіс» оплату за відступлення права вимоги згідно договору факторингу № 01092025/01 від 27.08.2025 в сумі 3490472,17 грн (а.с. 34).

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частини перша та друга статті 1046 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

Факт укладення такого договору належним чином підтверджено доказами, наявними у матеріалах справи.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису) договір між відповідачем та кредитором не було б укладено.

Так, підписання договору відповідачкою підтверджується змістом договору, який містить усю необхідну для ідентифікації особи інформацію, а саме: прізвище, ім`я, по батькові відповідачки, номер паспорта та дату його видачі, РНОКПП та адресу місця проживання.

Доказів підписання договору від імені відповідачки іншими (третіми) особами, у тому числі через вчинення шахрайських дій, відповідачкою суду не надано, доказів звернення з даного факту до правоохоронних органів також не надано.

Отже, суд вважає, що позивачем доведено належними та достатніми доказами факт укладення договору саме відповідачкою.

Між тим суд звертає увагу на наступне.

За змістом частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з умовами Договору кредит надається клієнту в безготівковій формі на рахунок клієнта за реквізитами платіжної картки - № НОМЕР_1 .

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною третьою статті 13 цього закону продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Крім того, Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Главою 3 цього закону визначено порядок виконання платіжних операцій.

Так, статтями 39, 40 даного закону визначено, що положення цієї глави застосовуються до платіжних операцій, що виконуються на території України, у тому числі до тих, що розпочинаються або завершуються на території України. Форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством. Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції. Зазначена ініціатором у платіжній інструкції інформація має передаватися без змін незалежно від залучення до виконання платіжної операції надавачів платіжних послуг, задіяних як посередники, комерційні агенти, чи використання платіжних систем. Надавач платіжних послуг платника приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію або відмовляє у її прийнятті в порядку, визначеному цим Законом. Платіжна інструкція може бути відкликана в порядку, визначеному цим Законом. Надавач платіжних послуг зобов`язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції. Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Однак платіжної інструкції, квитанції або іншого документу, що підтверджує факт перерахування коштів відповідачці та отримання їх ОСОБА_1 , який мав бути сформований відповідно до вимог закону, стороною позивача надано не було.

Наданий позивачем лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення», в якому зазначено, що 22 січня 2025 року о 12 год. 56 хв. було здійснено переказ на картку № НОМЕР_1 в сумі 6500,00 грн, не є належним підтвердженням про перерахування кредитних коштів у розумінні Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про платіжні послуги».

Із наведеного слідує, що саме по собі підписання цього договору не є підтвердженням перерахування коштів за його умовами та не доводить факту видачі (перерахування) позичальнику кредитних коштів.

Окрім того суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мінюсту від 12.04.12 № 578/5, згідно з яким до первинних документів, які фіксують факт виконання господарських операції і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах віднесені: касові, банківські документи, повідомлення банків, виписки банків, корінці квитанцій і касових чекових книжок та ін.

Тобто банківська виписка про стан рахунку є належним та допустимим доказом.

Позивач, у свою чергу, виписку по рахунку відповідачки не надав. Клопотання про витребування виписки від банківської установи було подане представником позивача, однак судом було відмовлено у його задоволенні у зв`язку з пропуском процесуального строку.

З цих підстав суд вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості, у якому зазначена сума кредиту не може поза розумним сумнівом доводити указану обставину.

Положеннями статті 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до частини четвертої статті 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Однак сторона позивача не виконала вимоги, встановлені частиною четвертою статті 83 ЦПК України, та звернулася до суду з клопотанням про витребування доказів із пропуском процесуального строку лише після надходження до суду відзиву на позов.

Відповідно до частин першої та другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Правилами статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Водночас належних доказів на підтвердження виконання кредитором умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів позивачем надано не було.

Зважаючи на викладене, ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів отримання позичальницею ОСОБА_1 кредитних коштів, якими зокрема могли бути платіжні інструкції, суд доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Суд не оцінює доводи сторін щодо нарахування процентів та інших обставин, оскільки дійшов висновку, що позивачем не доведено видачу кредитних коштів відповідачці.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі судові витрати у виді судового збору та витрат на правову допомогу слід покласти на позивача ТОВ «ФК «Позика».

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 83, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем, покласти на позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА», юридична адреса: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Київ, 21/1, ідентифікаційний код юридичної особи 39493634.

Представниця позивача Міньковська Анастасія Володимирівна, адреса: пр. Берестейський, 65, м. Київ, 03117, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Відповідачка ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Суддя Ю.В. Зіненко