Рішення № 136872519, 27.05.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/397/26

Провадження № 2/302/297/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Пухальського С. В.,

секретаря судового засідання Сити Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Міжгір`я Закарпатської області, у порядку спрощеного позовного провадження,цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 14 жовтня 2025 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями було укладено Договір № 561081-КС-001 про надання кредиту, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач зазначає, що відповідачу було направлено пропозицію (оферту) укласти кредитний договір, яку останній прийняв шляхом введення одноразового ідентифікатора UA-6502, надісланого на номер мобільного телефону, вказаний ним під час реєстрації в особистому кабінеті. У зв`язку із цим між сторонами було укладено кредитний договір в електронній формі.

Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 15 000,00 грн на умовах строковості, поворотності та платності, а відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором. Процентна ставка за користування кредитом становила 0,01 % за кожен день користування кредитом.

На виконання умов договору ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» перерахувало кредитні кошти у сумі 15 000,00 грн на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 .

Позивач зазначає, що відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку із чим станом на 13 березня 2026 року утворилася заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 25 684,50 грн, яка складається із:

?15 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

?34,50 грн заборгованість за процентами за користування кредитом;

?7 500,00 грн проценти, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України;

?3 150,00 грн заборгованість за комісією.

У зв`язку із наведеним позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Ухвалою суду від 27 березня 2026 року у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Водночас судом визначено, що розгляд, формування та зберігання матеріалів справи здійснюються у змішаній формі паперовій та електронній.

Ухвалою суду від 27 березня 2026 року витребувано докази.

Відповідно до вимог частини 5 статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) сторони в судове засідання не викликалися, проте відповідачу було встановлено строк в п`ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву.

Відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

08 травня 2026 року через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач ОСОБА_1 заперечив проти задоволення позову в частині стягнення суми заборгованості за комісією.

У відзиві відповідач зазначив, що умови кредитного договору в частині встановлення комісії за управління кредитом є незаконними та такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». Посилаючись на частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач вказав, що кредитору заборонено встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які комісії чи інші платежі за дії, які не є послугою у розумінні закону, а умови договору щодо таких платежів є нікчемними.

Також відповідач зазначив, що комісія за управління кредитом не є діяльністю кредитора з надання позичальнику окремого матеріального чи нематеріального блага, а тому не може вважатися послугою та підлягати оплаті. На підтвердження своєї позиції відповідач послався на постанову Верховного Суду України від 12.09.2012 року, лист Національного банку України від 09.11.2005 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 26.12.2012 року.

У зв`язку із наведеним відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за комісією, а у разі задоволення решти позовних вимог розстрочити виконання рішення суду строком на десять місяців із можливістю сплати заборгованості частинами.

13 травня 2026 року через систему «Електронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечив проти доводів відповідача щодо неправомірності нарахування комісії за надання кредиту та просив суд врахувати, що відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, порушення умов договору та наявності заборгованості.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що умовами кредитного договору прямо передбачено обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту, а відповідні умови були погоджені сторонами під час укладення договору та відображені у графіку платежів і паспорті споживчого кредиту. Позивач звернув увагу на те, що всі істотні умови договору, у тому числі щодо розміру комісії, процентної ставки, строку кредитування та порядку погашення заборгованості, містяться безпосередньо у тексті кредитного договору, який відповідач підписав шляхом використання одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Також представник позивача послався на положення Закону України «Про споживче кредитування», Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами загальної вартості кредиту для споживача та судову практику Верховного Суду й апеляційних судів, відповідно до яких комісія за надання кредиту може бути складовою загальних витрат за споживчим кредитом та підлягає стягненню у разі погодження сторонами.

Крім того, представник позивача зазначив, що доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості є детальним, містить відомості щодо руху коштів, нарахування процентів, комісії та здійснених платежів, а відповідач не надав власного контррозрахунку заборгованості чи інших належних доказів на спростування наведеного розрахунку.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду представник позивача вказав, що така заява є необґрунтованою, оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження обставин, які б істотно ускладнювали виконання можливого рішення суду або робили його неможливим.

Суд, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі письмовими доказами, всебічно і повно з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи сторін та оцінивши докази у їх сукупності відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, дійшов таких висновків.

Судом установлено, що 14.10.2025 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір в електронній формі, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн на умовах строковості, поворотності та платності, а відповідач зобов`язався повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом.

Умовами договору передбачено нарахування процентів у розмірі 0,01 % за кожен день користування кредитом на залишок заборгованості протягом фактичного строку користування коштами відповідно до погодженого сторонами графіку платежів.

ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином та надало позичальнику грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн шляхом їх перерахування на банківську картку № НОМЕР_2 , що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

З відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 01.04.2026 року № 20.1.0.0.0/7-260329/2185-БТ вбачається, що банківська картка № НОМЕР_1 емітована на ім`я ОСОБА_1 .

При цьому відповідачем у поданому відзиві не заперечувалося укладення кредитного договору, факт отримання кредитних коштів, належність йому вказаної банківської картки, а також наявність заборгованості за тілом кредиту, процентами та платежами, нарахованими відповідно до статті 625 ЦК України. Заперечення відповідача стосувалися виключно правомірності нарахування та стягнення комісії за кредитним договором.

Внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору станом на 13.03.2026 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 25 684,50 грн, яка, згідно з розрахунком позивача, складається з: 15 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 34,50 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 7 500,00 грн проценти, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України; 3 150,00 грн заборгованість за простроченими платежами за комісією.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Частиною першою статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Оскільки відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором платежів, він порушив умови укладеного між сторонами кредитного договору.

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Разом з тим, оцінюючи доводи відповідача щодо неправомірності нарахування комісії за кредитним договором, суд виходить з такого.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшов висновку, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця, а виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

При цьому Верховний Суд зазначив, що надання фінансового інструменту фактично є наданням кредиту позичальнику та здійснюється при виконанні прав і обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії кредитодавця не є окремою самостійною послугою, що об`єктивно надається позичальнику та підлягає оплаті.

Також у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, що не є послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемною. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 686/9372/16 (провадження № 61-663св21).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зазначено, що кредитодавець не вправі стягувати з позичальника плату (комісію) за дії, які здійснюються ним на власну користь або є наслідком реалізації його прав та обов`язків за кредитним договором, зокрема за управління кредитом, ведення кредитної справи, облік заборгованості чи супровід договору, оскільки такі дії не становлять окремої банківської чи фінансової послуги, замовленої позичальником.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом, і в такому випадку визнання його недійсним судом не вимагається.

У даній справі умовами кредитного договору передбачено обов`язок позичальника сплачувати комісію за надання та обслуговування кредиту, однак позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що така комісія встановлена саме за надання відповідачу окремої самостійної послуги, відмінної від дій, які кредитодавець здійснює при виконанні власних обов`язків за кредитним договором.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 3 150,00 грн задоволенню не підлягають.

Суд критично оцінює доводи представника позивача, викладені у відповіді на відзив, про те, що комісія є складовою загальних витрат за споживчим кредитом та підлягає стягненню у зв`язку з її погодженням сторонами при укладенні договору.

Сам по собі факт погодження сторонами умови договору щодо сплати комісії не свідчить про безумовну правомірність її стягнення, оскільки зміст таких умов має відповідати вимогам законодавства про захист прав споживачів та Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірна комісія встановлена саме за надання відповідачу окремої додаткової фінансової чи супровідної послуги, яка фактично надавалася позичальнику та не охоплювалася виконанням кредитодавцем власних обов`язків за кредитним договором.

За таких обставин наведені позивачем доводи не спростовують висновку суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за комісією.

Водночас вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитом та сумою, нарахованою відповідно до статті 625 ЦК України, є обґрунтованими, підтверджуються наявними у справі доказами та відповідачем фактично не спростовані.

Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 561081-КС-001 від 14.10.2025 року у загальному розмірі 22 534,50 грн, яка складається з: 15 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 34,50 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 7 500,00 грн проценти, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання рішення.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, розміру заборгованості, часткового визнання відповідачем позовних вимог, а також з метою забезпечення реального виконання судового рішення, суд вважає за можливе частково задовольнити заяву відповідача та розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості строком на п`ять місяців рівними платежами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково на суму 22 534,50 грн із заявлених 25 684,50 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 335,95 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-283, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411) заборгованість за кредитним договором № 561081-КС-001 від 14.10.2025 року у розмірі 22 534,50 грн (двадцять дві тисячі п`ятсот тридцять чотири гривні 50 копійок), з яких:

?15 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

?34,50 грн заборгованість за процентами за користування кредитом;

?7 500,00 грн заборгованість, нарахована відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 3 150,00 грн відмовити.

Розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 561081-КС-001 від 14.10.2025 року у розмірі 22 534,50 грн строком на п`ять місяців зі сплатою рівними щомісячними платежами по 4 506,90 грн, починаючи з місяця, наступного за місяцем набрання рішенням суду законної сили.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» судовий збір у розмірі 2 335,95 грн (дві тисячі триста тридцять п`ять гривень 95 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справа розглянута без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.