Рішення № 136869465, 27.05.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 травня 2026 року справа № 520/3282/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) , Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службі під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, оформлене протоколом № 12 від 10.02.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.02.2026 разом з підтвердними документами та за результатами її розгляду прийняти рішення щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію у спосіб, визначений Порядком №560.

В обгрунтування позовних вимог зазначалося, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 . 09.02.2026р. ОСОБА_1 було подано до ІНФОРМАЦІЯ_3 через Центр надання адміністративних послуг м. Харкова заяву про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (утримання повнолітньої дитини з інвалідністю ІІ групи). Згідно повідомлення № 20260209-484884 від 16.02.2026р. Комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 було розглянуто заяву (номер заяви 20260209- 484884) та підтвердні документи позивача щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (утримання повнолітньої дитини з інвалідністю ІІ групи) та за результатом її розгляду протоколом № 12 від 10.02.2026 ухвалено рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у зв`язку з невідповідністю прізвищ батька і дитини ( ОСОБА_2 ).

Позивач вважав, що зазначене є незаконним, суперечить чинному законодавству України та порушує права позивача.

Ухвалою суду від 04.03.2026р. відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав та надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

При цьому зазначалося, що подана позивачем заява від 09.02.2026р. про надання відстрочки разом із доданими документами була розглянута комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами розгляду документів протоколом комісії від 10.02.2026 №12 було прийнято рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що подані позивачем документи не підтверджують належним чином обставини, на які він посилається як на підставу для отримання відстрочки. Зокрема, у наданому свідоцтві про народження дитини зазначено прізвище « ОСОБА_3 », яке не співпадає з прізвищем заявника « ОСОБА_1 », що унеможливлює однозначне встановлення родинного зв`язку між позивачем та зазначеною особою на підставі поданих документів. При цьому, як зазначалося, позивачем не було надано документів, які б підтверджували зміну прізвища або інші обставини, що усували б зазначену невідповідність.

Ухвалу суду від 14.04.2026р. до участі у справі в якості другого відповідача залучено Комісію з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відзив на позовну заяву не надала.

Суд зазначає, що надання відзиву є правом відповідача. Відповідно до частини 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є громадянином України, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наданими копіями військово-облікових документів ОСОБА_1 , військово-обліковим документом, сформованим у мобільному застосунку «Резерв плюс» (номер в реєстрі Оберіг 150620231455449100183), а також витягом з послужної карти військовозобов`язаного. Сторонами у справі вказані обставини не заперечуються.

Також судом встановлено, що 09.02.2026р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.7 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" через Центр надання адміністративних послуг м. Харкова, надавши заяву про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (утримання повнолітньої дитини з інвалідністю ІІ групи).

Відповідно до повідомлення № 20260209-484884 від 16.02.2026, сформованого засобами мобільного застосунку «Дія», позивача було повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 було розглянуто заяву (номер заяви 20260209- 484884) та підтвердні документи ОСОБА_1 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (утримання повнолітньої дитини з інвалідністю ІІ групи) та за результатом її розгляду протоколом № 12 від 10.02.2026 ухвалено рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у зв`язку з невідповідністю прізвищ батька і дитини ( ОСОБА_2 ).

Згідно копії витягу з протоколу від 10.02.2026р. № 12 засідання Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , наданої до матеріалів справи, вбачається, що позивачу було відмовлено у наданні відстрочки у зв`язку з невідповідністю прізвищ дитини та батька (позивача).

Доводи позовної заяви полягають у тому, що під час розгляду заяви позивача від 09.02.2026р. про надання відстрочки комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 всупереч п. 60 Порядку № 560 не було направлено відповідний запит до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації та перевірки відомостей про те, чи дійсно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є донькою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У разі направлення відповідного запиту комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 було б продовжено строк розгляду заяви ОСОБА_1 про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (утримання повнолітньої дитини з інвалідністю ІІ групи) до отримання відповіді від органу державної влади.

Натомість, як стверджувалося у позовні заяві, комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 не було перевірено факт батьківства ОСОБА_1 , а передчасно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Автор позовної заяви вважав, що Закони України та нормативно правові акти не містять обов`язку для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період мати однакові прізвища для батька і дитини.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частинами п`ятою, сьомою статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII(далі - Закон №3543-XII).

Згідно з ч.3 ст.22 Закону №3543-ХІІ, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

При цьому, ст.23 Закону №3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, пунктом 7 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІ установлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.

За змістом пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, у тому числі: оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Як визначено абзацом восьмим пункту 11 цього Положення, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560.

Додатком 5 до Порядку №560 зазначено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, відповідно до якого документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 7 частини першої статті 23 Закону №3543-XII для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи: для підтвердження інвалідності дитини - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

для підтвердження родинних стосунків - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Тобто, Порядком чітко визначено перелік документів, які необхідно подати, серед яких, зокрема, документ, що підтверджує родинні стосунки - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

В даній справі позивачем було надано, зокрема, документи, з яких слідує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , встановлено з 03.02.2025 по 03.02.2027 ІІ (другу) групу інвалідності (інвалідність дитинства, має інвалідність дитинства), що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 225/25/209/B; дата прийняття рішення 04.02.2025; номер рішення 225/25/209/P), рекомендаціями, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (номер витягу 225/25/209/I), посвідченням серії НОМЕР_3 дитини з інвалідністю на ім`я ОСОБА_4 , 2006 р.н. (в посвідченні зазначено відомості про матір ОСОБА_5 , 1983 р.н.); нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 від 10.06.2024 року, до компетентних органів, у якій зазначено, що її колишнім чоловіком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , належним чином виконуються обов`язки як батька щодо повного матеріального утримання нашої неповнолітньої дочки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а саме: забезпечує дитину харчуванням, одягом, житлом, створює дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку, відпочинку, лікування, покриває всі додаткові витрати на дитину, бере участь у її догляді, вихованні та піклуванні (посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Троханенко І.І.; зареєстровано в реєстрі за № 300).

Вказані обставини відповідачем не заперечувались, а перелічені документи не були підставою для відмови у наданні відстрочки.

Як вбачається судом з наданих до суду копій свідоцтва про народження ОСОБА_4 Серія НОМЕР_4 , її батьком вказано ОСОБА_1 , натомість заявником про надання відстрочки був позивач у цій справі - ОСОБА_1 , що вбачається з копії його паспорту серія НОМЕР_5 , тобто інша особа.

Суд зауважує, що спірне питання полягає не у тому, що батько і дитина повинні мати однакові прізвище, як вказувалося в позовній заяві, а у тому, що право на надання відстрочки в даному випадку має саме батько дитини з інвалідністю, і його батьківство має бути підтверджено належними документами, які приєднуються до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацію, а саме - свідоцтвом про народження дитини.

При цьому, Комісія з питань надання відстрочки самостійно батьківство не встановлює. Що стосується можливості витребувати відомості, що необхідні для підтвердження батьківства позивача щодо ОСОБА_3 , то у позовній заяві не конкретизовано куди саме повинна була звернутися Комісія з метою з`ясування батьківства. Також не зазначено в позовній заяві і яким чином передчасність відмови у наданні відстрочки завдала шкоди права та законним інтересам позивача, який не позбавлений можливості повторно звернутися до відповідача з питання надання відстрочки від призову на військову службу.

Звертаючись до суду в цій справі та фактично стверджуючи про своє батьківство щодо ОСОБА_3 , позивач суду належних доказів цього не надав, обмежившись наданням копій тих документів, які надсилались ним відповідачу разом з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та посиланнями на те, що факт батьківства мала з`ясувати Комісія з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, як згадувалося вище, копія свідоцтва про народження Серія НОМЕР_4 однозначно про батьківство позивача щодо ОСОБА_3 не свідчить, тому, без внесення відповідних змін в актовий запис про народження дитини, не підтверджує право позивача на надання йому відстрочки у спірних правовідносинах.

В зв`язку з цим суд зазначає, що згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору:

1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов`язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи сторони спору.

Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов`язком встановити об`єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи сторонами спору згаданого вище процесуального обов`язку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23:

1) Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі;

2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності;

3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.;

4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров