Рішення № 136867254, 22.05.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року Справа № 280/2354/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (далі Департамент соцзахисту населення ЗМР, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною відмову відповідача у складенні акту про встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) позивачем за його матір`ю, оформлену листом від 16.02.2026;

зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про складення акту про встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) за ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач звертався до Департаменту соцзахисту населення ЗМР з метою встановлення факту здійснення особою постійного догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 . Виїзд членів комісії, за адресою м. Запоріжжя, вул. Батарейна, 15 було призначено на 15.10.2025, однак виїзд членів комісії здійснено не було. Пояснює, що отримав лист від Департаменту від 16.10.2025 №Л-2500, у якому, зокрема зазначено, що в телефонній розмові позивачем було повідомлено, що він перебуває на роботі, у зв`язку з цим, позивача не було вдома, акт встановлення факту здійснення особою постійного догляду не складено, оскільки членами Комісії не було можливості виконати вимоги п. 9 Положення. Зауважує, що акт встановлення факту здійснення особою постійного догляду не було складено, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді від 23.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 25.03.2026 через систему «Електронний суд» надав до суду відзив (вх. №15928), в якому зауважує, що 15.10.2025 членами Комісії був здійсненний виїзд за адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , однак скласти Акт не було можливості, оскільки в телефонному режимі заявник повідомив, що перебуває на роботі. Разом з тим, члени Комісії доповіли, що двері відчинила ОСОБА_1 та розповіла, що вона сама готує собі їжу, сама їздить до лікарні. Оскільки, члени Комісії не мали можливості виконати вимоги абз. 6 Порядку, то Комісія не мала підстав для складання та видачу акту про встановлення факту здійснення постійного догляду. Також повідомляє, що пунктом 61 Порядку не встановлено обмежень щодо повторного звернення із заявою на складання та видачу акту встановлення факту здійснення особою постійного догляду. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

19.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до Департаменту соцзахисту населення ЗМР із заявою за встановленням факту здійснення постійного догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За результатами розгляду заяви, ОСОБА_4 було видано Акт № 489 від 27.08.2025, в якому зазначено, що факт здійснення постійного догляду Комісією не підтверджено.

07.10.2025 ОСОБА_4 повторно звернувся до Департаменту із заявою за встановленням факту здійснення постійного догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До заяви надано копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 480162 від 15.04.2024, в якій визначена І група інвалідності безстроково, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує постійного стороннього догляду.

15.10.2025 членами Комісії був здійсненний виїзд за адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач стверджує, що члени Комісії доповіли, що двері відчинила ОСОБА_1 та розповіла, що вона сама готує собі їжу, сама їздить до лікарні. Натомість, ОСОБА_1 в телефонному режимі повідомив, що перебуває на роботі.

У подальшому, позивач отримав лист Департаменту соцзахисту населення ЗМР від 16.10.2025 №Л-2500, у якому, зокрема зазначено, що Акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду не складено, оскільки членам Комісії не було можливості виконати вимоги пункту 9 Положення.

15.02.2026 представником позивача було направлено адвокатський запит щодо надання інформації (дати та часу) про повідомлення ОСОБА_1 про заплановану дату виїзду комісії, для відвідування особи, за якою здійснюється догляд та надання інформації про причини не перенесення дати виїзду комісії, для відвідування особи, за якою здійснюється догляд.

Листом від 16.02.2026 року № 01.01-10/577 відповідачем повідомлено, що членами Комісії не було можливості виконати вимоги пункту 9 Положення , оскільки в телефонній розмові позивачем було повідомлено, що він перебуває на роботі, у зв`язку з цим, позивача не було вдома, таким чином, акт встановлення факту здійснення особою постійного догляду не було складено.

Не погодившись з вказаними доводами відповідача, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Суд зазначає, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі -Закон №3543-XII), встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Із системного аналізу наведеної вище норми в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин слідує, що така визначає різні групи осіб за якими може здійснювати догляд військовозобов`язаний та у зв`язку із здійсненням такого догляду реалізовувати та набувати право на відстрочку.

Зокрема в силу наведених вище приписів, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду;

зайняті постійним доглядом за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд;

зайняті постійним доглядом за нею члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Водночас, порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560) визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Так, відповідно до Додатку № 5 Порядку Кабінет Міністрів України постановив, що документами, які підтверджують право на відстрочку за пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII є:

для особи, яка потребує постійного догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8);

для особи, яка зайнята постійним доглядом за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дружини (чоловіка), документи, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду дружиною (чоловіком) або іншим працездатним членом сім`ї (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу іншого працездатного члена сім`ї в постійному догляді або свідоцтво про смерть такого члена сім`ї, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про визнання безвісно відсутнім або рішення суду про оголошення його померлим), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Із системного аналізу норми пункту 9 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII слідує, що така визначає різні групи осіб за якими може здійснювати догляд військовозобов`язаний та набувати право на відстрочку.

Такими особами є, зокрема:

1) хвора дружина (чоловік) військовозобов`язаного, його дитина та/або його батько чи матір;

2) батько чи матір дружини (чоловіка) військовозобов`язаного.

При цьому, нормами Додатку № 5 Постанови № 560 чітко встановлено, які саме документи відносно вказаних вище груп слід надати військовозобов`язаному для отримання відстрочки від призову під час мобілізації.

Тобто, наведені вище приписи як Закону № 3543-XII, так і Порядку № 560 розмежовують як категорії осіб, за якими має здійснювати догляд військовозобов`язаний для отримання права на відстрочку, так і необхідні для цього документи, які він має надати до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Зокрема, у разі здійснення догляду за своєю матір`ю, для надання відстрочки від призову на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII для особи яка зайнята доглядом необхідно надати:

- документи, що підтверджують родинні зв`язки другого ступеня споріднення;

- документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Із наведеного вище слідує, що під час мобілізації військовозобов`язані, які зокрема зайняті постійним доглядом за своєю матір`ю чи батьком, який за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, не підлягають призову на військову службу, а для набуття права на відстрочку такій особі достатньо надати лише документ, який підтверджує родинні зв`язки та довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу члена сім`ї першого ступеня споріднення в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, а також документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Суд зазначає, що за нормами Постанови № 560 для встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) військовозобов`язаний, який здійснює догляд (постійний догляд), звертається із заявою на ім`я керівника виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання.

Розгляд заяви здійснює комісія із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), рішення про утворення якої приймається керівником виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного, який звернувся із відповідною заявою.

За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом матеріалів складає акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8).

Так, розпорядженням Запорізького міського голови від 30.08.2024 №220 р «Про визначення уповноваженого органу та утворення і затвердження складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду» відповідальним виконавчим органом міської ради щодо прийому заяв військовозобов`язаних осіб, які зареєстровані/ проживають на території Запорізької міської територіальної громади було визначено Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради. Крім того зазначеним розпорядженням утворено та затверджено склад комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду та затверджено Положення про порядок складання та видачі акту встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Суд наголошує, що виходячи з тексту листа від 16.10.2025 №Л-2500 Комісія повідомила позивача вже по самому факту їх прибуття за адресою м. Запоріжжя, вул. Батарейна, 15, без будь-якого завчасного попередження позивача про дату здійснення такого виїзду. Доказі протилежного відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

За приписами пункту 10 Положення про порядок складання та видачі акту встановлення факту здійснення особою постійного догляду якщо зміст заяви та доданих до неї документів відповідає вимогам цього Положення, Комісія визначає дату відвідування особи, за якою здійснюється постійний догляд, за адресою її постійного проживання, вказаною у Заяві, про що повідомляє військовозобов`язаного засобами телефонного зв`язку.

За результатами відвідування складається Акт у двох примірниках за формою, затвердженою Додатком 8 Порядку та підписується членами комісії. Комісія, відповідно до пункту 61 Порядку складає Акт за формою затвердженою Додатком 8 до Порядку.

Натомість, відповідачем не було складено Акту про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), у зв`язку з тим, що позивач був відсутнім за вказаною в заяві адресою в день її відвідання Комісією для встановлення факту здійснення постійного догляду, а тому у Комісії не було можливості виконати вимоги пункту 9 Положення.

Водночас така підстава відмови не узгоджується з нормами Постанови № 560.

Отже, відповідач необґрунтовано відмовив позивачу у видачі акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, тому дії відповідача належить визнати протиправними.

При цьому, оскільки комісія створена та діє при Департаменті соцзахисту населення ЗМР, що саме відповідачем не спростоване, суд вважає, що належним відповідачем є саме Департамент соцзахисту населення ЗМР.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, то суд враховує, що питання видачі Акту встановлення факту здійснення догляду є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу - відповідача.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи, органи місцевого самоврядування та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Враховуючи викладене вище, з метою захисту прав позивача належить зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2025 про видачу акту про встановлення факту здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1331,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соцзахисту населення ЗМР, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (69035, м. Запоріжжя, бул. Марії Примаченко, буд. 3, код ЄДРПОУ 37573438) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у видачі акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за його заявою від 07.10.2025.

Зобов`язати Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2025 про видачу акту про встановлення факту здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак