Рішення № 13686555, 03.02.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

03 лютого 2011 р. Справа 11/199-10

за позовом приватного підприємства «Агропром», м. Волочиськ Хмельницької області

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,

м. Калинівка Вінницької області

про стягнення 58975,19 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:

від позивача - Н. Сапьолкіна за довіреністю б/н. від 01.10.2010р.;

від відповідача - не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «Агропром»грошові кошти в сумі 58 975, 19 грн., з них 44 952, 48 грн. основний борг, 1 240, 81 грн. пеня, 11 238, 12 грн. штрафу, 240, 16 грн. три відсотки річних та 1 303, 62 грн. втрати від зміни індексу інфляції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору поставки № 40-06/10 ВН від 08.06.2010р. позивач за накладними поставив відповідачу товар (засоби захисту рослин) на загальну суму 44952,48 грн., за який останній зобовязався провести розрахунки відповідно до положень п. 2.2 договору.

В порушення взятих на себе зобовязань відповідач не провів розрахунків за поставлений товар. Вимогу про сплачу заборгованості залишив без відповіді та задоволення.

Таким чином, на момент звернення до суду за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 44952,48 грн..

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалі від 06.12.2010р. щодо надання документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про розгляд справи в суді повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення № 20410587.

Зважаючи на відсутність належних доказів в матеріалах справи та з метою забезпечення реалізації сторонами права на судовий захист своїх прав та інтересів, ухвалою від 22.12.2010р. розгляд справи відкладено на 03.02.2011р..

В судовому засіданні встановлено, що відповідач не скористався своїми правами не надавши визначених судом документів та не забезпечивши явки свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 цього Кодексу.

Перевіривши доводи позивача поданими доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

08 червня 2010 року між приватним підприємством «Агропром»(позивач, за договором Постачальник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 ( відповідач, за договором Покупець) укладено договір поставки № 40-06/10 ВН.

Відповідно до п. 1.1. договору в строки, визначені договором, Постачальник зобовязується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а Покупець зобовязується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму.

Згідно з п. 1.2. договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки Покупцю та базис поставки, вартість товару, термін оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невідємними частинами договору.

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що Покупець проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника у банківській установі. Термін та схема оплати кожної партії товару будуть обговорюватися сторонами в кожному конкретному випадку окремо та відображатися у відповідних специфікаціях-додатках.

Пунктом 2.3. договору визначено, що протягом строку дії договору, грошові зобовязання Покупця існують і підлягають сплаті у гривні. Сума у гривні, яку Покупець повинен сплатити Постачальнику як оплата вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікаціях) на офіційний курс гривні до іноземної валюти, який буде встановлений українською міжбанківською валютною біржею на день фактичної опати Покупцем ціни договору (її неоплаченої частини), однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної оплати вартості товару Покупцем, менший (нижчий) або рівний курсу, який був встановлений на день підписання договору.

В період з 08.06.2010р. по 22.06.2010р. сторонами підписано ряд додатків до договору якими встановлено назву товару, його кількість, ціну, загальну вартість, терміни поставки та календарний графік платежів. Так, 08.06.2010р. підписано додаток № 1 до договору № 40-06/10 ВН, 18.06.2010р. додаток № 2, 19.06.2010р. додаток № 3, 21.06.2010р. додаток № 4, 22.06.2010р. додаток № 5.

На виконання умов договору позивач згідно видаткових накладних № РН-0000836 від 09.06.2010р., № РН-0000915 від 19.06.2010р., № РН-0000927 від 21.06.2010р., № РН-0000951 від 23.06.2010р.поставив відповідачу товар визначений договором на загальну суму 44952,48 грн., який останній отримав згідно довіреностей № 7 від 08.06.2010р., № 17 від 18.06.2010р., № 8 від 18.06.2010р., № 12 від 21.06.2010р..

Як свідчать матеріали справи та пояснення представника позивача, відповідачем не проведено розрахунків за поставлений товар.

09.09.2010р. позивачем направлено на адресу відповідача вимогу за № 116 про сплату боргу, яку останній отримав 16.09.2010р., проте залишив без належного реагування.

Таким чином, на день слухання справи заборгованість за договором поставки № 40-06/10 ВН від 08.06.2010р. становить 44952,48 грн..

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає та таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлений товар згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товару належним чином.

Однак, відповідач не виконав свого обовязку щодо повного розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договором в розмірі 44 952,48 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 1240,81 грн. пені, 1303,62 грн. втрат від зміни індексу інфляції, 240,16 грн. 3% річних та 11238,12 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 7.2.1. договору визначено, що за затримку з оплатою за поставлений товар, Покупець несе відповідальність сплачуючи штраф в розмірі 25% від суми боргу (його неоплаченої частини), а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період прострочення суми заборгованості за кожний день протермінування оплати.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорах, він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши за допомогою бази даних «Законодавство України»правильність нарахування заявлених до стягнення сум пені, річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вказані суми є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Штраф в розмірі 11238,12 грн. визначений позивачем відповідно до положень договору, а відтак підлягає задоволенню в повному обсязі.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи, що викладені вище позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та законодавству, а тому позов підлягає задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

При розгляді справи судом зясовано, що при зверненні до суду позивачем платіжним дорученням № 335043192 від 10.11.2010р. зайво сплачено 0,25 грн. державного мита, а тому мито у вказаному розмірі підлягає поверненню відповідно до ст. 8 Декрету України «Про державне мито».

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (22400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь приватного підприємства «Агропром»(31200, Хмельницька область, м. Волочиськ, вул. Котовського, 7, код 32810350) 44952 (сорок чотири тисячі девятсот пятдесят дві) грн. 48 коп. боргу; 1240 (одну тисячу двісті сорок) грн. 81 коп. пені; 11238 (одинадцять тисяч двісті тридцять вісім) грн. 12 коп. штрафу; 240 (двісті сорок) грн. 16 коп. 3% річних; 1303 (одну тисячу триста три) грн. 62 коп. інфляційних втрат; 589 (пятсот вісімдесят девять) грн. 75 коп. - витрат зі сплати державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Повернути приватному підприємству «Агропром»(31200, Хмельницька область, м. Волочиськ, вул. Котовського, 7, код 32810350) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 0 (нуль) грн. 25 коп. перерахованого за платіжним дорученням № 335043192 від 10.11.2010р. (оригінал платіжного доручення № 335043192 від 10.11.2010р. знаходиться в матеріалах справи № 11/199-10).

5.Один примірник рішення направити позивачу, відповідачу направити копію рішення.

Повне рішення складено 07.02.2011р.

Суддя В. Матвійчук

Дане рішення скріплена печаткою суду є підставою для повернення державного мита з бюджету.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу - (31200, Хмельницька область, м. Волочиськ, вул. Котовського, 7)

3- відповідачу - (22400, АДРЕСА_1)