Ухвала суду № 1368650, 17.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010,  м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“17” жовтня 2007р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                  Ланченко Л.В.

                                                           Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

                              Степашка О.І.

при секретарі:  Ликовій В.Б.

за участю представників:

позивача:неявка

відповідача: Москаленко Г.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2005 р.

у справі  № 11/169

за позовом               Повного товариства «Софія»

до                               Державної податкової інспекції у Дніпровському районі        м. Києва

про                             визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

            У травні 2005 року Повне товариство «Софія» (далі – ПТ «Софія») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі  - ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 21.04.2005 року № 0000502301/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов’язання за платежем – податок на прибуток не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, оскільки, по-перше, на думку позивача, ним було правомірно віднесено до валових витрат вартість придбаних торгових патентів, і по-друге, податковим органом неправомірно не враховані дані уточнюючої декларації, поданої позивачем, а тому безпідставно донараховано податок на прибуток.    

            Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.06.2005р, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2005р., позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від  21.04.2005 року № 0000502301/0.

            Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

            В касаційній скарзі скаржник просить скасувати дане рішення та ухвалу з мотивів порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову у позові повністю.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги.

Представники позивача в судове засідання не з’явились.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст.221 Кодексу адміністративного судочинства України.        

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає  задоволенню  з  огляду на таке.

            Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.04.2005 року № 0000502301/0, яким визначено суму податкового зобов’язання  за платежем: податок на прибуток у розмірі 174525,00 грн., в т.ч. 116350,00 грн. – основний платіж та 58175,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.   

            Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акту від 19.04.2005р. № 2249/23-24595950 «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства  ПТ «Софія» за період з 01.01.2002р. по 01.01.2005р.» (далі – Акт перевірки).

            За даними вказаного Акту перевірки податковим органом встановлено, що  позивачем занижено податок на прибуток за 2002, 2003 та 2004 роки, внаслідок порушення вимог п. 16.3. ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (далі Закон України від 28.12.1994р.                  № 334/94-ВР) та віднесення до валових витрат вартість торгових патентів, придбаних позивачем на майбутні періоди. А також внаслідок порушення вимог «Порядку складання декларації про прибуток», затвердженого Наказом ДПА України від 08.07.1997р. № 214 та подання до податкового органу невірно заповнених, з численними помилками декларацій про прибуток підприємства за 9 місяців 2002року та 2002рік. При цьому, на думку відповідача, дані уточнюючої декларації, не можуть бути відображені в особовому рахунку позивача, так як відповідно до п. 6 «Рекомендацій щодо прийому та термінів розгляду податкових декларацій з податку на прибуток і механізмів реалізації виявлених правопорушень», затверджених Наказом ДПА України  № 253 від 11.05.1999р. така декларація носить інформаційний характер.

            Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, положення Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (у відповідній редакції) не містять будь-яких застережень відносно зменшення податку з прибутку у звітному періоді лише на вартість тих торгових патентів, дія яких розповсюджується на такий звітний період. А також вказали на те, що податковий орган при визначенні (донарахуванні) податкового зобов’язання має право посилатися лише на норму податкового закону, а не на підзаконний нормативний акт.   

             В свою чергу, відповідач, в касаційній скарзі не згоден за даними твердженнями судів попередніх інстанцій, та вважає, що ними не було враховано  те, що «Порядок складання декларації про прибуток», затвердженого Наказом ДПА України від 08.07.1997р. № 214 розроблений на підставі Закону України від 28.12.1994р.  № 334/94-ВР  і є обов’язковим для виконання, а також, не застосовано приписи п. 6 «Рекомендацій щодо прийому та термінів розгляду податкових декларацій з податку на прибуток і механізмів реалізації виявлених правопорушень», затверджених Наказом ДПА України  № 253 від 11.05.1999р.

            Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з даними доводами відповідача, оскільки вони суперечать вимогам законодавства та є без безпідставними.

            Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті здійснення своєї діяльності ПТ «Софія» придбало в 2002 році торгові патенти на загальну суму 18 500,00 грн., в 2003 році на загальну суму 33660,00 грн., в 2004 році на  загальну суму 32200,00 грн.

            Відповідно до п. 16.3. ст. 16 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (в редакції, чинній на період за який проводилася перевірка) податок з прибутку, отриманого від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», підлягає сплаті до бюджету в сумі, визначеній у відповідності до цього закону, зменшеній на вартість придбаних торгових патентів для здійснення цього виду діяльності.

            Отже, враховуючи приписи п. 16.3 ст. 16 зазначеного Закону саме на  ці суми й був зменшений податок на прибуток підприємства, що відображено в деклараціях на прибуток підприємства за 2002 рік, 2003 рік та 2004 рік.

            Таким чином, у даному випадку судами обгрунтовано визначено, і це не спростовано відповідачем в касаційній скарзі, що вказана норма Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР не містить будь-яких застережень відносно зменшення податку на прибуток  у звітному періоді лише на вартість тих торгових патентів,  дія яких розповсюджується на такий звітний період. Тому, твердження відповідача про те, що вартість всіх інших торгових патентів, придбаних  платником податку на майбутні звітні періоди, зменшує податок підприємства на прибуток тільки в тих податкових періодах, на які розповсюджується дія таких патентів, є фактично власним тлумачення податковим органом  закону.

            Відносно епізоду щодо заниження позивачем податку на прибуток внаслідок невірно заповнених, з численними помилками декларацій про прибуток підприємства за 9 місяців 2002 року та 2002 рік, судами попередніх інстанцій встановлено таке.

            Позивач в другому кварталі 2002 року перерахував до бюджету суму податку з дивідендів в розмірі 46050, 000 грн. Однак сума в розмірі 30 150,00 грн. помилково не була внесена в декларацію  про прибуток підприємств за  І півріччя 2002 року. 

            Відповідно до вимог абз. 2 п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (в редакції чинній на час подання декларацій) (далі – Закон України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ) у разі коли у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, такий платник податків зобов’язаний подати нову податкову декларацію, що містить виправлені показники.

            Отже, враховуючи приписи даної норми позивачем у листопаді 2002р. було подано уточнюючу декларацію про прибуток, проте податковим органом з посиланням на приписи п. 6 «Рекомендацій щодо прийому та термінів розгляду податкових декларацій з податку на прибуток і механізмів реалізації виявлених правопорушень», затверджених Наказом ДПА України  № 253 від 11.05.1999р.,вона врахована не була.

            Відповідно до п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІконтролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

            а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

            б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

            в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зооов язання.

            Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інпшх видів перевірок платника податків;

            г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов’язкового платежу), є контролюючий орган.

            Згідно з пунктом 6.1. ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р.  № 2181-ІІІ у разі коли сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове  повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов’язань, сума податку чи збору (обов’язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов’язання (штрафних санкцій за їх наявності). 

            Таким чином, системний аналіз вищенаведених норм матеріального права вказує на те, що відповідач повинен був самостійно нарахувати позивачу податкове зобов’язання з посиланням на норми закону. Проте, як свідчать фактичні обставини справи, при здійсненні нарахування податкового зобов’язання податковий орган керувався лише даними особової картки позивача та прийняв спірне податкове повідомлення-рішення на підставі підзаконного акту,  а не закону.

            Отже, у даному випадку суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, про те, що  податкове повідомлення-рішення від 21.04.2005 року № 0000502301/0 прийнято з порушенням норм законодавства України та підлягає визнанню недійсним.

            Згідно з ч.1 ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної  інстанції  залишає  касаційну скаргу  без задоволення, а  судові рішення - без змін, якщо визнає,  що суди першої  та  апеляційної  інстанцій  не  допустили  порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.                

            Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі               м. Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2005р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2005р. у справі № 11/169 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий(підпис) Конюшко К.В.Судді

(підпис)Ланченко Л.В.                

(підпис)

(підпис)

Нечитайло О.М.

Пилипчук Н.Г.(підпис)Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                               В.Б. Ликова