Рішення № 136863372, 25.05.2026, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/10688/25

Провадження № 2/489/896/26

РІШЕННЯ

Іменем України

25 травня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі

головуючого судді Микульшиної Г.А.,

із секретарем судових засідань Бородіною В.Ю.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

встановив:

В грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Сініло Т.В. із застосуванням системи «Електронний суд» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 в період з 2007 року по 2009 рік. Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу шлюб між сторонами було розірвано 17.09.2009. В період спільного проживання у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу залишився проживати разом з матір`ю та перебував на її утриманні. У відповідності до рішення суду 20.01.2009 з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення сином повноліття. Виконавчий лист по вказаній справі перебував на примусовому виконанні з 17.02.2009. Станом на 12.12.2025 (досягнення сином повноліття)рішення суду про стягнення аліментів відповідачем не виконується та сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів становить 193 240,93 грн. Оскільки відповідач ОСОБА_2 систематично не виконує свої зобов`язання зі сплати аліментів, що призвело до утворення заборгованості у визначеному вище розмірі, позивач вважає за необхідне стягнути з нього неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з квітня 2023 року по 11.12.2025 року, яка загалом становить 589 231,46 грн. Проте у відповідності до положень ст. 196 СК України ОСОБА_1 обмежує розмір неустойки (пені) по аліментам, що заявлений нею до стягнення, розміром заборгованості по аліментам, а саме 193 240,93 грн.

Згідно ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 29.12.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Від відповідача ОСОБА_2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого він просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості з пені по аліментам не відповідає вимогам діючого законодавства та складений арифметично невірно, оскільки здійснюючи нарахування неустойки (пені) по аліментам за конкретний місяць, вона помножує суму заборгованості по аліментам за цей місяць на загальну кількість днів прострочення, внаслідок чого сума пені в багато разів перевищує уму заборгованості по аліментам за вказаний місяць, що автоматично призводить до значного підвищення загальної суми боргу з пені (неустойки). Також відповідач вказував на те, що він не в повній мірі погоджується з наданим органом ДВС розрахунком заборгованості по аліментам, оскільки він не є абсолютно конкретним, не містить повного періоду нарахувань та оплат аліментів, що унеможливлює для відповідача подання ним своїх заперечень проти такого розрахунку. Окремо ОСОБА_2 вказував на те, що строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (пені) становить один рік. Однак всупереч положень діючого законодавства позивач звертається до суду із позовом про стягнення з нього пені по аліментам за значно довший період часу.

21.05.2026 від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сініло Т.В. надійшла відповідь на відзив, згідно якої вона спростовує заперечення відповідача проти позову та наполягає на його задоволенні. Зокрема вказувала на те, що заперечення ОСОБА_2 проти розрахунку заборгованості, виконаного державним виконавцем Інгульського відділу ДВС, є безпідставними і необґрунтованими, вказаний розрахунок є чинним та боржником не оскаржений. Посилалась на те, що з долучених до відзиву письмових доказів вбачається, що відповідачу було достеменно відомо про стягнення з нього аліментів та наявності у нього заборгованості, що свідчить про тривалу та свідому поведінку боржника з ухилення від сплати аліментів. Також зазначала про те, що твердження ОСОБА_2 про розповсюдження на вимоги про стягнення неустойки (пені) по аліментам строку позовної давності тривалістю в один рік ґрунтується на помилковому тлумаченні діючого законодавства.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, повідомлений судом про розгляд справи належним чином. 25.05.2026 від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального у правління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з`явився, повідомлений судом про розгляд справи належним чином.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 2007 року. Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 шлюб між ними було розірвано 17.09.2009 (а.с. 7).

У відповідності до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

20.01.2009 Ленінським районним судом м. Миколаєва було постановлено рішення по справі № 2-1186/2009 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відповідно до якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19.11.2008 та до його повноліття (а.с. 9).

На виконання вказаного рішення 02.02.2009 по справі № 2-1186/2009 Ленінським районним судом м. Миколаєва було видано виконавчий лист, який було пред`явлено ОСОБА_1 до примусового виконання (а.с. 10).

17.02.2009 державним виконавцем Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 11423499 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1186, виданого 02.02.2009 Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі частини (а.с. 12 зворотня сторона).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у ВП № 11423499, боржник ОСОБА_2 , станом на 11.12.2025 заборгованість останнього зі сплати аліментів становить 193 240,93 грн. (а.с. 17 зворотня сторона).

Згідно розрахунку заборгованості пені за прострочення сплати аліментів, долученого до позовної заяви ОСОБА_1 , за період з 01.04.2023 по 11.12.2025 розмір неустойки (пені) за прострочення відповідачем сплати аліментів склав 589 231,46 грн. (а.с. 23).

Вирішуючи вказаний спір, суд виходить з наступного правового регулювання.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України)

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

У відповідності до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Щодо дослідження питання стягнення пені за невиплачені аліменти, то суд вважає, що в даному випадку це не тільки міра відповідальності боржника, а з огляду на життєві обставини це інструмент забезпечення найкращих інтересів дитини, та з усвідомленням, що гроші на утримання дитини не є «статичною субстанцією». Це життєва необхідність для забезпечення гідного рівня життя дитини щодня, обов`язок щодо якої покладається рівною мірою на обох батьків. При цьому, у разі невиконання такого обов`язку, потреби дитини не припиняються, а продовжують існувати, та мають бути задоволені за рахунок батьків належним чином. Тож, пеня за несплачені аліменти є справедливим інструментом, який стоїть на варті поновлення найкращих інтересів дитини.

Як встановлено судом, заборгованість по аліментам у розмірі 193 240,93 грн. відповідачем сплачена не була. Між тим, відповідач ОСОБА_2 , не сплачуючи аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі, визначеному судовим рішенням від 20.01.2009, знав про існування заборгованості (що підтверджують долучені ним звернення до органів ДВС) та розумів про наслідки такої несплати у вигляді неустойки.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів за правилами статей 77-80 ЦПК України, які б свідчили, що він, як платник аліментів, вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, тобто відповідач не довів відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 196 СК України.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що боржник вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання своїх зобов`язань зі сплати аліментів. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів виникла з вини самого відповідача, унаслідок його бездіяльності щодо виконання судового наказу про стягнення аліментів.

При цьому суд не приймає до уваги заперечення відповідача проти позову в тій частині, що здійснений позивачем розрахунок неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки такі твердження спростовуються положеннями ч. 1 ст. 196 СК України (У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості). Крім того, відповідачем не надано суду власного (альтернативного) розрахунку заборгованості за вказаний період.

Також не заслуговують на увагу твердження ОСОБА_2 про те, що він ставить під сумнів розрахунок заборгованості по аліментам, виконаний державним виконавцем Інгульського ВДВС, оскільки такий розрахунок ним у встановленому законом порядку оскаржено не було, зауважень до його змісту до уповноважених органів не подано.

Безпідставними є також заперечення відповідача проти позову в частині строку позовної щодо вимог про стягнення неустойки (пені) зі сплати аліментів в один рік, оскільки у відповідності до положень ч. 1 ст. 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги, що зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, дослідивши надані докази, з`ясувавши розмір несплачених аліментів за виконавчим провадженням № 11423499 та за кожним з періодичних платежів, установивши строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню. А саме, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, керуючись положеннями ч. 1 ст. 196 СК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дитини станом на 11 грудня 2025 року за період з квітня 2023 року по 11 грудня 2025 року в розмірі 193 240,93 грн.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., судом встановлено наступне.

Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду: копію договору № 212 про надання правничої допомоги від 25.12.2025; копію детального розрахунку наданих послуг; копію акту наданих послуг від 02.03.2026; копію квитанції від 03.03.2026; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; копію ордера.

Судом встановлено, що розмір витрат ОСОБА_1 на оплату професійної правничої допомоги у даній справі становить 5 000,00 грн., що підтверджується вищепереліченими доказами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.

Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 13.03.2025 по справі № 275/150/22.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги тривалість розгляду справи, складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання адвокатських робіт (наданих послуг), керуючись принципами диспозитивності та змагальності, суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справі обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Оскільки позивач при зверненні до суду з позовною заявою про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів звільнена від сплати судового збору, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись статтями 141-142, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів по виконавчому провадженню № 11423499 станом на 11 грудня 2025 року за період з квітня 2023 року по 11 грудня 2025 року в розмірі 193 240,93 грн. (сто дев`яносто три тисячі двісті сорок гривень 93 копійки).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.(одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 27.05.2026.

Суддя Г.А. Микульшина