Рішення № 136862802, 22.05.2026, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 127/26692/25

2/468/93/26

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2026 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді Муругова В.В., за участю секретаря судового засідання Зарванської Л.В., представника позивача Сокири В.В. (в режимі відеоконференції), представника відповідача Головченка О.А. (в режимі відеоконференції), розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу №127/26692/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем ОСОБА_1 09.03.2024 року в електронній формі був укладений кредитний договір №660734701, за яким кредитор надав відповідачу кредит в сумі 11 600 грн.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу, за яким новий кредитор отримав право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

19.12.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу, за яким позивач отримав право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

04.06.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» був укладений договір факторингу, за яким позивач отримав право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором в сумі 54 148,68 грн.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання по поверненню кредиту та сплаті процентів утворилась заборгованість в сумі 54 148,68 грн, з яких 11 599,32 грн заборгованість за тілом кредиту, 42 549,36 грн заборгованість по процентам за користування кредитом.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.

Позов надійшов до Вінницького міського суду Вінницької області через систему «Електронний суд» 25.08.2025 року (сформований в системі «Електронний суд» 23.08.2025 року).

15.09.2025 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області справа передана за підсудністю до Баштанського районного суду Миколаївської області.

22.10.2025 року справа надійшла до Баштанського районного суду Миколаївської області.

27.10.2025 року відкрите провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та судове засідання по розгляду справи по суті призначене на 08.12.2025 року.

19.01.2026 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечив проти задоволення позову, оскільки позивач не довів виникнення між сторонами кредитних правовідносин, умови кредитного договору є несправедливими, внаслідок чого проценти майже в чотири рази перевищують тіло кредиту. Кредитодавцем розраховані проценти з порушенням вимог закону щодо обмеження розміру процентів. Представник відповідача вважав, що не відбулась передача права вимоги за договорами факторингу, крім того директор ТОВ «Юніт Капітал» одночасно була головним бухгалтером в ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», що спростовує дійсну передачу прав вимоги. Крім того безпідставно після укладення одного з договорів факторингу новий кредитор продовжив нарахування процентів за договором. Представник відповідача вказав, що відповідач підлягає звільненню від сплати судового збору, як член малозабезпеченої сім`ї. Також представник відповідача вважав, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, не були неминучими та фактично не були понесені, оскільки особа, яка таку допомогу надавала позивачу є засновником ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» , яке передало право вимоги позивачу, натомість позивач спеціалізується на відповідній діяльності щодо надання фінансових послуг, тому повинен мати спеціалістів, які дозволять реалізувати механізм судового стягнення заборгованості за такі фінансові послуги.

20.01.2026 року від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог з врахуванням обмежень розміру щоденного проценту за користування кредитом відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Разом з тим, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

За такого, оскільки відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі вказана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження і перше судове засідання було призначене на 08.12.2025 року, то саме до цього позивач мав право зменшити розмір позовних вимог. Натомість відкладення судового розгляду 08.12.2025 року за клопотанням відповідача вказаний строк не поновило, оскільки згідно з ч. 3 ст. 217 ЦПК України з оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті. Тому головуючий спочатку відкрив засідання, тим самим розпочавши розгляд справи, а вже потів вирішив клопотання відповідача про відкладення.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки позивач пропустив визначений законом строк подання заяви про зменшення позовних вимог та не заявив клопотання про поновлення такого строку, то заява про зменшення позовних вимог не розглядається судом та не враховується про розгляді справи відповідно до ст. 126 ЦПК України.

20.01.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказав, що відповідач самостійно зареєструвалась в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора та обрала бажані умови кредитування та при укладенні кредитного договору в електронній формі були дотримані вимоги закону. Передача права вимоги до відповідача була здійснена на підставі відповідних договорів факторингу та окремо складених на їх виконання реєстрів прав вимог та на момент підписання відповідних реєстрів прав вимог договір між відповідачем та первісним кредитором вже був укладений.

22.01.2026 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких загалом підтримав викладену у відзиві на позовну заяву позицію щодо необґрунтованості позову.

За клопотаннями сторін ухвалою від 10.03.2026 року витребувані додаткові докази.

16.03.2026 року, 26.03.2026 року та 31.03.2026 року витребувані докази надійшли до суду.

Представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши наявні у справі матеріали (копію платіжного доручення від 09.03.2024 року; копію порядку укладення договорів у вигляді електронного документа; копію довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі від 29.12.2024 року; копію порядку дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога»; копію заявки на отримання грошових коштів в кредит від 09.03.2024 року; копію правил надання грошових коштів у позику; копію паспорта споживчого кредиту від 09.03.2024 року; копію договору кредитної лінії №660734701 від 09.03.2024 року; копію акту прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2025 року; копію додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 05.06.2025 року; копію договору про надання правничої допомоги від 05.06.2025 року з додатком; копію виписки з особового рахунку; розрахунок заборгованості; копію платіжних інструкцій; копію договору факторингу від 04.06.2025 року з додатками; копію реєстру боржників; копію платіжних інструкцій; копію договору факторингу від 19.12.2024 року з додатками; копію реєстру прав вимоги; копію акту звірки від 31.12.2024 року; копію протоколу узгодження предмету факторингової операції від 11.06.2024 року; копію договору факторингу від 28.11.2018 року з додатками та додатковими угодами; копію реєстру прав вимоги; копію повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 10.06.2025 року; копію транзакцій позичальника; копію повідомлення ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога»; копію довідки ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» від 24.05.2025 року; копію відомостей про народження з мобільного застосунку; копію індивідуальних відомостей про застраховану особу; копію довідки виконавчого комітету Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області від 12.01.2026 року; копію виписки по рахунку; копію Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.01.2026 року; копію довідки ПФУ від 06.10.2025 року; копію свідоцтва про народження; копію довідки АТ «ТАСКОМБАНК» від 07.01.2026 року; копію деталей QR-коду; копію відомостей про ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» ; копію балансу ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; копію фінансових результатів ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; копію звіту про рух грошових коштів ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; копію звіту про власний капітал ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; копію відомостей про доходи; копію наказу від 09.09.2022 року про призначення головного бухгалтера; копію наказу про припинення трудового договору від 10.06.2024 року; копію відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; копію відображення повідомлень про прийняття на роботу та звільнення з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» ОСОБА_2 ; повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 19.03.2026 року; виписку по рахунку ОСОБА_1 ), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що 09.03.2024 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №660734701 в електронній формі, за яким кредитор надав відповідачу кредит у сумі 11 600 грн. строком до 08.04.2029 року, з умовою сплати процентів в розмірі 2,5% за кожен день.

Відповідач неналежно виконав свої зобов`язання по поверненню кредиту та сплаті процентів, внаслідок чого утворилась заборгованість.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу, за яким новий кредитор отримав право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

19.12.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу, за яким позивач отримав право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

04.06.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» був укладений договір факторингу, за яким позивач отримав право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором в сумі 54 148,68 грн.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно із ст.ст.1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч.2 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За такого укладення договору в електронній формі за допомогою одноразового ідентифікатора прирівнюється до укладення договору в письмовій формі.

При цьому позивач надав відповідні докази укладення первісним кредитором з відповідачем такого договору в електронній формі (кредитний договір, платіжне доручення від 09.03.2024 року, довідку щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі від 29.12.2024 року; заявку на отримання грошових коштів в кредит від 09.03.2024 року.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже в даному випадку укладений 09.03.2024 року кредитний договір є правомірним за презумпцією, спростувати яку відповідно до принципу змагальності має саме відповідач, і очевидним є те, що така презумпція не може бути спростована лише заявленням заперечень проти позову без надання належних достатніх та допустимих доказів, які б спростували таку презумпцію. Натомість відповідач жодних доказів проти заявленого до нього позову на надав, не надав він також доказів звернення до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій щодо нього, тим самим не спростував вказану вище презумпцію.

Крім того відповідно до постанови Великої Плати Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі № 916/3027/21 обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У зв`язку з вказаним вище, наданими сторонами та витребуваними судом доказами та встановленою законом презумпцією, суд вважає встановленим те, що 09.03.2024 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора був укладений кредитний договір №660734701 в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитора, за яким кредитор надав відповідачу грошові кошти в сумі 11 600 грн у кредит строком повернення до 08.04.2029 року, з умовою сплати процентів в розмірі 2,50% в день.

При цьому при укладенні відповідного кредитного договору позичальник сам на власний розсуд визначав те, на який рахунок йому мають бути перераховані кредитні кошти, при цьому з повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» та виписки по рахунку ОСОБА_1 слідує, що відповідні кредитні кошти в сумі 11 600 грн надійшли 09.03.2024 року саме на рахунок відповідачки ОСОБА_1 .

Суд не погоджується з позицією сторони відповідача щодо того, що не відбулась передача права вимоги за договорами факторингу від первісного кредитора до клієнтів за договорами факторингу, в тому числі до позивача.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

При цьому позивач надав копії договорів факторингу з додатками, копії платіжних доручень про внесення факторами клієнтам плати за укладеними договорами факторингу та копії реєстру прав вимог, якими підтверджується перехід за плату права вимоги щодо відповідача від первісного кредитора до позивача.

Відповідні договори факторингу є правомірними за презумпцією відповідно до ст. 204 ЦК України та вказана презумпція жодним чином не спростована.

Така презумпція не спростовується і тим фактом, що директор ТОВ «Юніт Капітал» (клієнта за одним із договорів факторингу) одночасно була головним бухгалтером в ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактора за вказаним договором факторингу), з врахуванням наданих доказів дійсного переказу грошових коштів в якості плати за договором факторингу від фактора клієнту.

Також умови всіх трьох договорів факторингу передбачали передачу як права грошової вимоги до боржників, строк виконання якої настав, так і право майбутньої вимоги за відповідними кредитними договорами.

При цьому, оскільки на час відступлення прав строк кредитування не сплив, то фактори мали право продовжувати нарахування процентів за кредитним договором як право майбутньої вимоги, строк виконання якої настав після передачі права вимоги.

Із ст. 526 ЦК України слідує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення ЦК України про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Таким чином, діями відповідача були порушені встановлені законодавством правила виконання цивільно-правових правочинів і права позивача на отримання виконання зобов`язання за відповідним кредитним договором.

Позивач в тексті позову вказав, що за кредитним договором №660734701 від 09.03.2024 року утворилась заборгованість в сумі 54 148,68 грн, з яких 11 599,32 грн заборгованість за тілом кредиту, 42 549,36 грн заборгованість по процентам за користування кредитом.

При цьому, як вказано вище, заява позивача про зменшення позовних вимог не враховується судом через пропуск процесуальних строків її подання без ініціювання питання про їх поновлення.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за вказаним вище договором, то суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Разом з тим Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року №3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, (далі - Закон України №3498-IX) ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнена частиною 4, у якій зазначена формула розрахунку денної процентної ставки за споживчим кредитом, та частиною 5, у якій визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Також у п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %.

Разом з тим у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 зазначено, що згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

В даній справі кредитний договір був укладений 09.03.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України №3498-ІХ, а тому умови договору мали бути визначені з урахуванням норм п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та розмір денної процентної ставки повинен відповідати описаним вище положенням вказаного закону.

Отже проценти за кредитним договором №660734701 від 09.03.2024 року з урахуванням вимог ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» і п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» повинні нараховуватись з 09.03.2024 року по 21.04.2024 року включно в розмірі 2,5 % в день, з 22.04.2024 року по 19.08.2024 року включно в розмірі 1,5% в день, з 20.08.2024 року по 04.09.2024 року включно (в межах розрахунку) - 1% в день.

З розрахунку заборгованості (Т.1 а.с. 71) слідує, що станом на 21.04.2024 року заборгованість за процентами становила 2192,30 грн (13 791,62 грн (загальної заборгованості) 11 599,32 грн (тіла кредиту)).

З 22.04.2024 року по 19.08.2024 року включно проценти становлять 20 878,80 грн ((11 599,32 грн х 1,5%) х 120 днів).

За період з 20.08.2024 року по 04.09.2024 року включно (в межах розрахунку позивача) проценти становлять 1855,89 грн ((11 599,32 грн х 1%) х 16 днів).

Загалом за вказані вище періоди проценти становлять 24 926,99 грн (2192,30 + 20 878,80 + 1855,89).

Загалом за договором №660734701 від 09.03.2024 року підлягає стягненню заборгованість в сумі 36 526,31 грн, з яких: 11 599,32 грн. тіло кредиту; 24 926,99 грн. проценти, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 141 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які задоволені судом на 67 %, тому з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1623,01 грн. (2422,40 грн. х 67%).

Також судом мають бути розподілені витрати позивача на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподіл таких витрат, суд виходить з наступного.

Факт понесення витрат на професійну правничу допомогу підтверджується наданими суду копією договору про надання правничої допомоги від 05.06.2025 року з додатком, копією додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 05.06.2025 року та копією акту прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2025 року.

Згідно з ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Крім того, відповідно до пропорційності, як основної засади цивільного судочинства, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін і зробила висновок, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, не має значної складності щодо обсягу доказів та встановлення фактичних обставин спору, має типовий характер для справ про стягнення заборгованості за кредитом. Загальна ціна позову в даній справі становить 54 148,68 грн, натомість заявлені до відшкодування витрати позивача на професійну правничу допомогу 7000 грн., що становить значну частину від ціни позову.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зафіксованої зокрема у рішеннях у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року та у справі «Гімайдуліна та інші проти України» від 10.12.2009 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

За такого, з врахуванням принципу пропорційності судових витрат предмету спору та ціні позову, з врахуванням критерію реальності адвокатських витрат та їх дійсної необхідності, суд вважає, що пропорційними та необхідними будуть витрати на професійну правничу допомогу по даній справі в розмірі 3000 грн., яка підлягає розподілу між сторонами.

При цьому, згідно зі ст. 141 ЦК України вказані витрати також підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які задоволені судом на 52 %, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2010 грн. (3000 грн. х 67 %).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12; 13; 81; 264; 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №660734701 від 09.03.2024 року 36 526 (тридцять шість тисяч п`ятсот двадцять шість) гривень 31 копійку.

В задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за договором в більшому розмірі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 1623 (одну тисячу шістсот двадцять три) гривні 01 копійку в рахунок відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 2010 (дві тисячі десять) гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошене скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (вул. Рогнідинська, 4А офіс 10 м. Київ, ідентифікаційний код 43541163);

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Повне судове рішення складене 27.05.2026 року.

суддя: