Постанова № 136861875, 27.05.2026, Чернівецький районний суд Вінницької області

"27" травня 2026 р.

Справа №150/257/26

Провадження по справі №3/150/85/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року с. Мазурівка

Суддя Чернівецького районного суду Вінницької області Л.П. Цимбалюк, розглянувши матеріали, які надійшли від Могилів Подільського районного відділу поліції Головного управління національної поліції України у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, непрацюючого, відомості щодо РНОКПП невідомі (згідно відповіді ДРФО за даними, надісланими у запиті, неможливо однозначно ідентифікувати особу)

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 51 КУпАП, -

ВСТАНОВИЛА:

03.04.2026 об 11 год. 50 хв. громадянин ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 шляхом вільного доступу із сумки, що знаходилася в будинку, таємно викрав грошові кошти номіналом по 500 гривень на загальну суму 2000 гривень 00 копійок, чим завдав ОСОБА_2 матеріального збитку на вище вказану суму.

Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.51 КУпАП дрібне викрадення чужого майна, вартість якого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ОСОБА_1 належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному вебсайті судової влади України, а також шляхом надіслання судової кореспонденції на вказану у протоколі про адміністративне правопорушення адресу проживання. Однак, до суду ОСОБА_1 жодного разу не з`явився, причини його неявки суду невідомі.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності правопорушника ОСОБА_1 суд виходить з наступного:

Відповідно до ст.1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Згідно з ч.1 ст.9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІУ "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами. Однак у ч. 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов`язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов`язань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.

Відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 29 рішення по справі "Надточій проти України" Суд зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Проте, відповідно до практики Європейського суду, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумінні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Важливе значення мають і висновки у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» - заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Приписами ч.2 ст.268 КУпАП визначений вичерпний перелік справ про адміністративні правопорушення, під час розгляду яких участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою, і справи щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності за ст.51 КУпАП до таких відносяться, однак, задля забезпечення оперативності розгляду справи, суддя, приймаючи постанову за результатами розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за його відсутності, не порушив право його на захист, оскільки вжив усіх заходів по повідомленню останньої про час та місце розгляду справи.

Крім того, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.51 КУпАП ОСОБА_1 було повідомлено, що розгляд справи відбудеться за викликом у Чернівецькому районному суді Вінницької області.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 , знаючи про наявність судового провадження відносно нього, ним не цікавився, жодних заходів, направлених на обізнаність щодо стану відомого їй судового провадження не вчиняла, будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду справи відносно неї в суді, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, жодних заяв чи клопотань не направляв, а отже ОСОБА_1 не добросовісно користувався належними йому процесуальними правами та не виконував належним чином процесуальні обов`язки.

З метою всебічності і об`єктивності, оперативності і своєчасності розгляду справи даної категорії, уникнення тяганини розгляду приходжу до висновку про розгляд справи у відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, участь якої відповідно до статті 268 КУпАП не є обов`язковою, на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши та оцінивши в сукупності всі обставини справи, приходжу до наступного висновку.

Положеннями ч.2 ст. 51 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У 2026 році прожитковий мінімум становить 3328 гривень.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.51 КУпАП, доведена матеріалами справи, зокрема: протоколом серії ВАД за №679330, складеним 09.04.2026 ПОГ СПОГ ВВГ Могилів Подільського районного відділу поліції Головного управління національної поліції України у Вінницькій області Антонюком В.А; протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 03.04.2026, складеним інспектором СРПП Могилів Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області Шведою О.В.; письмовими поясненнями потерпілої ОСОБА_2 та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , які додано до протоколу про адміністративне правопорушення.

Претензій матеріального характеру до ОСОБА_1 потерпілою особою не заявлено.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 256 КУпАП, відповідно до якої орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Практика Європейського суду з прав людини вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом», яке має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Оцінивши надані докази в сукупності, суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.51 КУпАП і його вина доведена наявними матеріалами справи.

В силу ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів правил України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, а за змістом ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом (ст.245 КпАП України).

Дослідивши та оцінивши в сукупності всі обставини справи, керуючись законом та правосвідомістю, приходжу висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.51 КУпАП.

Оцінюючи в сукупності всі обставини справи приходжу до висновку, що такий вид адміністративного стягнення за вчинене правопорушення як адміністративний арешт є занадто суворим відносно ОСОБА_1 .

Застосування відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт з відрахуванням двадцяти процентів заробітку не вбачається доцільним, оскільки, ОСОБА_1 непрацюючий.

Тому, ґрунтуючись на засадах справедливості та виваженості, задля досягнення мети адміністративного стягнення, керуючись законом та правосвідомістю, приходжу висновку, що єдино вірним та правильним буде застосування відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді громадських робіт в межах санкції вище вказаної статті, якою встановлено відповідальність за вчинені правопорушення.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самими правопорушником, так і іншими особами (ст.23 КпАП України).

Відповідно до статті 40-1 КпАП України судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюються законом.

Згідно п.5 Підрозділу 1 Розділу XX «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень.

Відповідно до статті 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюються законом.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, №3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч.2 ст.4 вище зазначеного Закону у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлена - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» від 03.12.2025, №4695-IX встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3328 гривень 00 копійок.

Виходячи із положень Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, №3674-VI, приходжу до висновку про стягнення із ОСОБА_1 , на якого накладається адміністративне стягнення за вчинені адміністративні правопорушення, судового збору.

На підставі Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, №3674-VI та керуючись ст., ст.51 ч.2, 280, 283, 284 КУпАП, -

ПОСТАНОВИЛА:

Визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.51 КУпАП та застосувати відносно нього адміністративне стягнення у вигляді 30 (тридцяти) годин громадських робіт.

Стягнути із ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок, який підлягає стягненню за наступними реквізитами: отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ 22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП) рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106.

Постанова може бути оскаржена згідно статей 287-289 КУпАП особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, потерпілим, протягом десяти днів з дня її винесення.

В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк може бути поновлено органом, правомочним розглядати дану справу.

СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК