Рішення № 136861559, 21.05.2026, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/529/26

Провадження № 2/135/446/26

РІШЕННЯ

Іменем України

21.05.2026 Ладижинський міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Корнієнка О.М.,

з участю секретаря судових засідань Кузьміних О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Ладижин Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 03.06.2019 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено Договір №Z06.22301.005334285 комплексного банківського олбслуговування. Згідно з умовами цього кредитного договору позичальнику ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 74 999 грн під 21.99% річних із зобов`язанням повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором платежів, в тому числі і процентів.

11.12.2025 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір №11-12/25, відповідно до якого ТОВ «АТ «Ідея Банк»» відступилона користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №Z06.22301.005334285.

ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 146 817,82 грн, з яких: 55 761,25 грн заборгованість за тілом кредиту; 39 963,57 грн заборгованість за нарахованими процентами; 51 093 грн заборгованість за комісіями.

Позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» подав до суду заяву про уточнення розміру позовних вимог, згідно якої просив стягнути заборгованість з відповідача в сумі 95 724,82 грн, з яких 55 761,25 грн заборгованість за тілом кредиту; 39 963,57 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Факторинг Партнерс» за кредитним договором №Z06.22301.005334285 розмірі 95 724,82 грн, яку позивач просив стягнути із відповідача та стягнути судові витрати

У судове засідання представник позивача не з`явився, хоча про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. У позовній заяві представник позивача просив розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи за зареєстрованою адресою місця проживання, в судове засідання не з`явився.

Представник відповідача ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Просила поновити строк для подачі відзиву, посилаючись на те, що відповідач не отримував копію ухвали про відкриття провадження у справі, а представник відповідача ознайомилась із справою 04.05.2026, подала відзив 07.05.2026, однак з технічних причин не приєднались додатки, що підтверджують повноваження представника.

У відзиві представник відповідача зазначила, що в справі відсутні документи, що підтверджували б повноваження особи, яка підписала кредитний договір від імені АТ «Ідея Банк». Відсутні докази ознайомлення відповідача з умовами кредитного договору і того, що саме ці умови та правила надання фінансових послуг були погоджено з відповідачем. Розмір комісії в сумі 52 093 грн не визначений безпосередньо в тексті договору. Розмір комісії не був погоджений сторонами як істотна умова договору в підписаному тексті. Відтак, нарахування комісії не має договірної підстави. Така комісія суперечить ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» та Постанові Національного банку України №681 від 08.10.2015.

Також представник відповідача вказала на те, що розрахунки заборгованості не містять деталізованої щомісячної розшифровки нарахування відсотків із зазначенням дати нарахування, бази нарахування, застосованої процентної ставки та суми нарахованих відсотків за кожний розрахунковий період. Без такої деталізації неможливо перевірити правильність розрахунку. Обидва розрахунки включають комісію у розмірі 51 093 грн, яка є незаконною. Включення незаконної складової до загальної суми заборгованості робить увесь розрахунок недостовірним та неприйнятним як доказ. Також розрахунок від ТОВ «Факторинг Партнерс» охоплює 91 день після відступлення права вимоги (11.12.2025 12.03.2026), проте позивач не долучив жодних доказів, які б підтверджували право нараховувати відсотки у такий спосіб після відступлення. Умови договору щодо нарахування відсотків є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику. Тому вважає можливим зменшити розмір процентів за договором. Також зазначає про завищення витрат на правову допомогу, оскільки витрати в розмірі 25000 грн. є неспівмірними із складністю справи та затраченим часом, а тому підлягає зменшенню. Витяг з реєстру боржників не є первинним документом відступлення права вимоги та не може підтверджувати факт переходу права вимоги до нового кредитора. Також просить застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що відповідно до графіку платежів за договором, останній платіж мав відбутись 03.06.2022, з цієї дати починається перебіг строку позовної давності щодо всього обсягу непогашеної заборгованості. А позов подано більш як через чотири роки після спливу строку за останнім платежем.

Розглянувши доводи представника відповідача, суд вважає необхідним поновити строк для подачі відзиву, враховуючи, що доводи представника відповідача щодо пропуску строку на подачу відзиву є обґрунтованими та відповідають матеріалам справи.

Представник позивача подала до суду відповідь на відзив в якому зазначила, що твердження представника відповідача щодо неукладеності Договору та відсутності в ньому істотних умов суперечать фактичним обставинам справи. Банк повною мірою виконав свої зобов`язання забезпечивши видачу кредитних коштів, якими відповідач скористався на свій розсуд. Відповідач протягом тривалого часу визнавав умови Договору, що підтверджується неодноразовим здійсненням платежів на погашення заборгованості. Укладений договір містить застереження про те, що відповідач до моменту підписання ознайомився із договором комплексного банківського обслуговування та тарифами банку, погодився на них. Позичальник погодився із усіма умовами договору, зокрема і розміром процентної ставки. 08.09.2022 між ОСОБА_1 та АТ «Ідея банк» укладено Додаткову угоду №Z06/22301/005334285/1 до кредитного договору, згідно якої сторони погодили порядок повернення боргу. Оскільки відповідач невчасно здійснював погашення заборгованості, то проценти за користування кредитом нараховувались на неповернену суму кредиту, а при внесенні платежів першочергово проводилось погашення для оплати прострочених платежів. Позивачем, який набув право вимоги до відповідача за договором факторингу, не здійснювалось жодних нарахувань за кредитним договором №Z06.22301.005334285. Незгода позичальника з умовами кредитування не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню. ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права вимоги за кредитним договором, відповідно до договору факторингу. На підтвердження виконання умов договору факторингу надано платіжну інструкцію по переказу коштів, яка підтверджує здійснення оплати за договором факторингу. Витягом з реєстру боржників підтверджено, що під номером 1878 в реєстрі боржників зазначено про перехід прав вимоги за кредитним договором, укладеним банком з ОСОБА_1 . Надання витягу з реєстру було обумовлено захистом персональних даних інших осіб, які не стосуються даної справи, та достатністю для даної справи інформації, викладеної у витязі з реєстру. Строк позовної давності вражають не пропущеним. Відповідачем не доведено неспівмірності витрат на правничу допомогу.

Суд, дослідивши доводи сторін, викладені у позовній заяві, відзиві та відповіді на відзив, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства відноситься, зокрема принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України.

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена в статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно ч.1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору кредиту №Z06.22301.005334285 від 03 червня 2019 року, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним (що відповідає належному виконанню відповідно до ст. 516 ЦК України). Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Судом встановлено, що 03.06.2019 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z06.22301.005334285, за умовами якого Товариство надало позичальнику ОСОБА_1 кредит на суму 74 999 грн, строком на 36 місяців, із процентною ставкою 21,99% річних, дата повернення кредиту 03.06.2022 (п.п.1.2., 1.3., 1.4, 1.6. Договору).

Відповідно до п.1.5. Договору під час користування кредитом Банк надає Позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим Договором та Договором комплексного обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата відповідно до п.5 Додатку №1 як «інші послуги банку»

Відповідно до п.1.7. Договору Банк надає кредит Позичальнику для власних потреб шляхом переказу коштів в розмірі 74999.00 гривень на рахунок № НОМЕР_1 Позичальника, який відкритий в АТ «Ідея Банк» та позичальник доручає Банку оплатити страховий внесок за рахунок кредиту в розмірі 6506,76 гривні згідно з умовами Договору добровільного страхування, укладеного відповідно до п.2 цього Договору.

Відповідно до п.1.8. Договору змінювана процентна ставка визначається як змінна частина ставки в розмірі 9,5% збільшена на маржу Банку в розмірі 12,49%.

Банком було надано позичальнику кредитні кошти, що підтверджено ордерами-розпорядженнями про видачу кредиту та сплату страхового внеску.

08.09.2022 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №Z06/22301/005334285/1 від 08.09.2022, відповідно до умов якої сторони визнають та підтверджують наявність боргу позичальника за кредитним договором №Z06.22301.005334285 в сумі 128 291,24 грн, з яких: 65 946,83 грн заборгованість за тілом кредиту; 27 163,86 грн заборгованість за нарахованими процентами; 35 180,55 грн заборгованість за комісіями.

Проте відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором в не виконав, не сплачував кошти на погашення тіла кредиту і проценти за користування кредитом згідно кредитного договору.

В зв`язку з цим, станом на 11.12.2025 (дата передачі права вимоги за договором факторингу №11-12/25) у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед Товариством за кредитним договором №Z06.22301.005334285 від 03.06.2019.

11.12.2025 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір №11-12/25, відповідно до якого ТОВ «АТ «Ідея Банк»» відступилона користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №Z06.22301.005334285.

Згідно з п.2.2. Договору факторингу права вимоги, які Клієнт відступає Фактору за цим Договором, відступаються в розмірі заборгованості боржників перед Клієнтом та визначені в Реєстрі Боржників для друку (Додаток №2), що підписується Сторонами в день укладання цього Договору і передається на підставі Акту приймання-передачі Реєстру Боржників для друку.

Відповідно до поданої заяви позивач зменшив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту та нарахованими процентами.

Позивач вказує, що набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №Z06.22301.005334285 в сумі 95 724,82 грн, з яких 55 761,25 грн заборгованість за тілом кредиту; 39 963,57 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Встановлено, що ТОВ «Факторинг Партнерс» має право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №Z06.22301.005334285 від 03.06.2019 на підставі укладеного договору факторингу №11-12/25 від 11.12.2025.

Виписка банку за кредитним рахунком та Довідка-розрахунок заборгованості за кредитним договором №Z06.22301.005334285 від 03.06.2019 наданий суду позивачем є належним та допустимим доказом стосовно розміру заборгованості відповідача за тілом кредиту та нарахованими процентами.

Тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №Z06.22301.005334285 в розмірі 95 724,82 грн, з яких 55 761,25 грн заборгованість за тілом кредиту; 39 963,57 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «Факторинг Партнерс» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Таким чином, оскільки встановлено існування між сторонами кредитних зобов`язань та неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, суд вважає, що згідно з вимогами статті 526 ЦК України, позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №Z06.22301.005334285 в сумі 95 724,82 грн підлягають задоволенню.

Укладення кредитного договору та виконання кредитодавцем своїх обов`язків за договором підтверджено копією кредитного договору №Z06.22301.005334285 від 03.06.2019, на якому міститься власноручний підпис позичальника ОСОБА_1 , та випискою за відкритим в банку рахунком позичальника ОСОБА_1 .

Надана позивачем виписка за договором має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5, а також є належним доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитної картки зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості, яка відповідачем не спростована, що підтверджується і змістом пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21) також дійшов висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У даній справі, позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення з ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов`язків та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Вищенаведене узгоджується, з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17.

Доводи відзиву про те, що позивач не довів факт укладення кредитного договору через ненадання документів, що підтверджували б повноваження особи, яка підписала договір від імені АТ «Ідея Банк», судом не беруться до уваги, оскільки вказуючи на відсутність таких доказів, відповідач не спростував таке твердження позивача, враховуючи, що за умовами кредитного договору видно, що з боку банку він підписаний уповноваженим працівником. Така практика є загальноприйнятною для укладення договорів.

При цьому, заперечуючи проти вказаної обставини, відповідачем не надано доказів на її спростування, не заявлялось клопотань про витребування доказів для підтвердження своїх доводів.

Твердження у відзиві про відсутність доказів ознайомлення відповідача із умовами кредитного договору є голослівним, оскільки в договорі кредиту, підписаного позичальником, вказано, що він ознайомився із умовами договору та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, Тарифами банку (п. 1.5, 3.3 Договору кредиту).

Заперечення відповідача щодо правильності проведеного позивачем розрахунку заборгованості, до уваги судом не беруться, оскільки сторона відповідача в суді не надала відповідних доказів, не долучила до матеріалів справи свого розрахунку заборгованості з відповідним обґрунтуванням, тобто, своїх заперечень не довела, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Посилання сторони відповідача на те, що умови договору щодо нарахування відсотків призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику через непропорційно високі відсотки, є безпідставними, оскільки згідно умов кредитного договору сторонами було погоджено розмір відсотків за користування кредитними коштами. Враховуючи строк кредитування а також те, що розмір нарахованих відсотків не перевищує суми отриманого кредиту, суд не знаходить правових підстав для зменшення розміру нарахованих відсотків в зв`язку з їх завищеним розміром.

При цьому, відповідач не заперечував факт отримання та використання кредитних коштів, часткове виконання умов кредитного договору шляхом сплати відповідних платежів, а також факту неналежного виконання зобов`язань перед банком, тому відсутні підстави вважати, що між сторонами не склалися договірні правовідносини.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20 та постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 638/20143/23.

Надання позивачем не всього реєстру боржників до договору факторингу, а лише завіреного витягу з реєстру боржників, в якому вказано, що під №1878 реєстру передано право вимоги боржника ОСОБА_1 за договором №Z06.22301.005334285, а також першої та останньої сторінки реєстру, на думку суду підтверджує факт передачі до нового кредитора вказаного права вимоги, виходячи із засад розумності, належності та достатності доказу у вказаній частині. Оскільки жодних доказів на спростування передачі прав вимоги відповідачем не надано, сумнівів в достовірності витягу в ході судового розгляду не встановлено.

Разом з тим, суд вважає обґрунтованою позицію сторони відповідача в частині безпідставності нарахування оплати за нарахованою комісією за обслуговування кредиту.

Незважаючи на те, що позивач, уточнив позовні вимоги та зменшив їх розмір на суму стягнення комісії, суд вважає, що комісія за обслуговування кредиту не повинна була нараховуватись.

Так, встановлено, що умовами укладеного кредитного договору передбачено сплату позичальником комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) зроблено висновок, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У той же час, у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення умов кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Тому при розрахунку заборгованості за кредитним договором не повинен був враховуватись обов`язок позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості.

Нікчемність вказаної умови договору має правове значення при визначенні розміру кредитної заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь кредитодавця.

Так, у разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнанні недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів.

Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 61-1536св17.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України. Положення цієї статті застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Суд враховує, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнанні недійсними, тому він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів.

Згідно наданих позивачем виписки по рахунку позичальника видно, що ОСОБА_1 сплачував кошти на погашення заборгованості за договорами кредиту.

Так, з виписки видно, що позичальником на погашення заборгованості сплачувались кошти, з яких на погашення плати за обслуговування по кредитному договору (комісії) було зараховано загалом 40 462,86 грн.

Зважаючи на те що у ОСОБА_1 був відсутній обов`язок зі сплати комісії банку через нікчемність таких умов кредитного договору, то сума основного боргу за тілом кредиту та відсотками підлягає зменшенню на суму фактично сплаченої комісії.

Враховуючи вищевикладене, суд, при визначенні розміру кредитної заборгованості відповідача за кредитним договором, вважає за необхідне зарахувати стягнуті з останнього кошти за комісію в рахунок непогашеної заборгованості, тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №Z06.22301.005334285 від 19.06.2019 у розмірі 55 261,96 грн. (55 761,25 + 39 963,57 40 462,86 = 55 261,96). В наведеному розрахунку вказані суми: 55 761,25 грн заборгованість за тілом кредиту; 39 963,57 грн заборгованість за нарахованими процентами, 40 462,86 грн сплачені відповідачем кошти зараховані на погашення боргу по комісії.

Підсумовуючи наведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково на загальну суму 55 261,96 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту.

Щодо твердження представника відповідача у відзиві про застосування строку позовної давності, слід відмітити таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п. 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Поряд з цим, у період дії карантину в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», строк якого неодноразово продовжувався та триває досі.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19 (який був чинний на день звернення до суду із позовом), відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З урахуванням того, що з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на всій території України тривав карантин, а із 24 лютого 2022 року та на момент подання позивачем у цій справі позовної заяви про стягнення заборгованості (31 березня 2026 року) в Україні вже діяв правовий режим воєнного стану, то відповідно до п. 12 та п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивач не пропустив позовну давність, визначену ст. 257 ЦК України, тому підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку з її пропуском у суду першої інстанції не було.

Зважаючи на викладене, доводи відзиву відповідача про подачу позову із спливом строку позовної давності є безпідставними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони всі судові витрати.

По даній справі позивачем сплачено судовий збір 2662,40 грн та вказано, що понесено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000 грн. на підтвердження вказаних витрат позивач посилається на Договір про надання правової допомоги від 02.07.2024, Заявку на надання юридичної допомоги від 02.02.2026, витяг з Акту про надання юридичної допомоги від 27.02.2026.

Разом з тим, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній справі, який зазначений позивачем в сумі 25000 грн, не є співмірним з складністю справи (справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, невеликий обсяг досліджуваних доказів, позовна заява є типовою з іншими справами позивача), та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та часу необхідного для виконання робіт (зокрема, написання відповіді на відзив), ціною позову, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що витрати на правничу допомогу мають складати 8 000 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу мають бути присуджені позивачу з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач пред`явив позов на загальну суму 95 724,82 грнгрн. Позов задоволено на суму 55 261,96 грн. Відтак, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме 6 155,41 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 530, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 76, 80, 81, 89, 141, 258-259 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (м.Київ, вул.Ґедройця Єжи, буд.6, офіс 521, ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за кредитним договором №Z06.22301.005334285 від 03.06.2019 у розмірі 55 261,96 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 6 155,41 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його повного складення до Вінницького апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 26.05.2026.

Суддя