Рішення № 136861211, 22.05.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/3825/26

2-а/760/1257/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Сердюк Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Федак Максим Леонідович, до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий виклад обставин справи, позиції сторін.

До Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Федак Максим Леонідович, до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07 січня 2026 року поліцейським Кісілем Дмитром Андрійовичем відносно нього було складено постанову серії ЕНА № 6478676 про накладення адміністративного стягнення, згідно з якою «водій керував транспортним засобом з тріщиною на лобовому склі, чим порушив п. 6.8.5 ДСТУ 3649 від 2010 чим порушив п. 31.1 ПДР - технічний стан т/з та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів», та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП, у зв`язку з чим до позивача застосовано штраф у розмірі 340 грн. Позивач вказує, що штраф накладається в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян, а не в твердій грошовій сумі, а викладені обставини скоєння правопорушення не відповідають дійсності. У постанові не вказано прізвища, ім`я та по батькові, а також місце проживання та особисті підписи свідків, які б засвідчили факт правопорушення, і до неї не додано доказів (фото, відеофайли), відтак його вину поза розумним сумнівом не доведено. Позивач зазначив, що після зупинки повідомив поліцейського про намір знімати відео для збирання доказів, на що той безпідставно заявив про заборону зйомки працівників поліції у військовий час. Причиною зупинки інспектор назвав перевірку документів, що не може бути підставою для зупинки. Тріщину поліцейський виявив вже безпосередньо після зупинки під час спілкування, оскільки під час руху автомобіля її апріорі неможливо виявити. На пояснення позивача, що він їде у сервісний центр для заміни скла, поліцейський нічого не відповів і почав оформляти матеріали. Позивач заявив, що бажає скористатися правовою допомогою, проте через розряджений телефон не може викликати адвоката, і попросив відкласти розгляд. Поліцейський відмовив у відкладенні та розглянув справу без надання правової допомоги, а також відмовив у наданні письмових пояснень, чим грубо порушив права позивача, передбачені ст. 268 КУпАП та вимоги статей 254, 256, 278, 280, 283 КУпАП. Крім того, інспектор послався на неіснуючий у чинних актах стандарт ДСТУ 3649 від 2010 року, оскільки чинним є Наказ від 26.11.2012 № 270. Позивач наголошує, що розгляд справи було проведено інспектором безпосередньо на місці вчинення правопорушення, а не за місцезнаходженням відділу поліції, внаслідок чого його позбавили можливості ознайомитися з матеріалами та подати докази. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 року у справі № 1-11/2015, позивач вказує, що правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 121 КУпАП, не відносяться до переліку тих, за якими стягнення накладаються на місці вчинення за скороченим провадженням. Зважаючи на порушення процедури розгляду, обов`язок відповідача доказувати правомірність свого рішення за ст. 77 КАС України, а також на приписи ст. 62 Конституції України та принцип презумпції невинуватості, за яким усі сумніви тлумачаться на користь особи, позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування відзиву зазначив, що 07 січня 2026 року о 15 год. 12 хв. в м. Києві на Дніпровському шосе позивач керував транспортним засобом NISSAN PRIMERA, номерний знак НОМЕР_1 , з тріщиною на лобовому склі, чим порушив вимоги п. 6.8.5 ДСТУ 3649 від 2010 року та п. 31.1 Правил дорожнього руху. За вказане правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху інспектором поліції Кісілем Д. А. було правомірно винесено постанову серії ЕНА № 6478676 та накладено на позивача адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Відповідач наголошує, що оскаржувана постанова винесена уповноваженою посадовою особою, яка діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а розгляд справи проведено безпосередньо на місці вчинення правопорушення відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП. Інспектор за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні обставин, оцінив докази та врахував те, що він особисто під час виконання службових обов`язків бачив факт керування позивачем транспортним засобом з технічною несправністю. Стосовно доказів відповідач також зауважив, що відповідно до розділу VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1026 від 18.12.2018 року, строк зберігання відеозаписів становить 30 діб. При цьому, зазначена позивачем механічна описка в постанові щодо ДСТУ 3649 від 2010 не впливає на суть вчиненого правопорушення та його кваліфікацію і не може бути підставою для скасування рішення, що узгоджується з судовою практикою. Крім того, Розділом 4 пунктом 6 Наказу № 710 від 26.11.2012 року чітко встановлено заборону наявності сколів чи тріщин на вітровому склі в зоні роботи склоочисника з боку водія. Позивачем не було надано жодних доказів, які б спростовували факт наявності правопорушення. Щодо доводів позивача про порушення його прав за ст. 268 КУпАП, відповідач вказує, що санкція ч. 1 ст. 121 КУпАП не передбачає адміністративного арешту, а тому відсутність захисника при складанні постанови на місці не суперечить інтересам правосуддя. Окрім цього, наявний відеозапис підтверджує, що інспектор жодним чином не перешкоджав позивачу в реалізації права на отримання правової допомоги на місці або в телефонному режимі. Посилання позивача на порушення процедури розгляду справи також відхиляються відповідачем з посиланням на судову практику, оскільки такі обставини не спростовують суть вчиненого порушення. Також необґрунтованою є прохальна частина позову в частині визнання постанови протиправною, оскільки диспозиція статті 286 КАС України не передбачає такого способу захисту прав у даній категорії справ. Стосовно вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 4 500,00 грн, відповідач вважає її не співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом проведеної роботи, оскільки предметом судового розгляду є штраф у розмірі 340 грн, а сама справа є незначної складності та розглядається у спрощеному провадженні за наявності сталої судової практики. Відповідач зазначає, що така дія адвоката як «аналіз судової практики» відноситься до його загального обов`язку підвищувати свій професійний рівень, а не до професійної правничої допомоги у конкретній справі. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, розмір гонорару є завищеним та документально не підтвердженим, у зв`язку з чим у задоволенні позову та розподілі судових витрат слід відмовити.

Позивач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що обставини, викладені у відзиві відповідача, не відповідають дійсності. Позивач наголосив, що 07 січня 2026 року поліцейським 1 взводу 1 роти 1 батальйону полку-1 управління патрульної поліції в м. Києві капралом поліції Кісілем Дмитром Андрійовичем відносно нього було складено постанову серії ЕНА № 6478676, згідно з якою «водій керував транспортним засобом з тріщиною на лобовому склі, чим порушив п. 6.8.5 ДСТУ 3649 від 2010 чим порушив п. 31.1 ПДР - технічний стан т/з та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів», чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП. Позивач стверджує, що ці обставини не відповідають дійсності, оскільки після зупинки він повідомив поліцейського про намір знімати подію на відео для збирання доказів, на що отримав відповідь про заборону зйомки працівників поліції у військовий час. Першочерговою причиною зупинки інспектор назвав перевірку документів, а після зауваження позивача про відсутність такої підстави у ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський назвав підставою тріщину на лобовому склі. Позивач пояснив, що виявити тріщину під час руху було апріорі неможливо, пошкодження отримано щойно під час руху, і він безпосередньо прямує до сервісного центру для заміни скла, куди фізично необхідно доїхати. Позивач зазначає, що під час оформлення матеріалів він заявив клопотання про бажання скористатися правовою допомогою, проте через розряджений телефон не міг викликати адвоката, у зв`язку з чим просив відкласти розгляд справи. Поліцейський у відкладенні розгляду справи відмовив і підтвердив, що справа буде розглянута без надання правової допомоги. Також інспектор відмовив позивачу у наданні письмових пояснень, чим всупереч вимогам ст. 268 КУпАП, нормам прямої дії Конституції України та ст. 6 ЄКПЛ грубо порушив його права, зокрема право на справедливий суд, доступ до матеріалів справи, захист, юридичну допомогу та надання пояснень і зауважень до постанови. Крім того, матеріалами справи не доведено належними та допустимими доказами факту порушення ПДР, які б давали право на законну зупинку автомобіля відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», а в самій постанові не вказано доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення правопорушення. Позивач вказує, що поліцейський послався на неіснуючий у чинних актах стандарт ДСТУ 3649 від 2010, замість якого чинним є Наказ від 26.11.2012 № 270. Помилковість посилання не оспорюється і самим відповідачем у відзиві, проте позивач наголошує, що справа розглядається виключно в межах постанови, зміст якої ніхто не вправі змінювати, а зазначення неіснуючого нормативного акту, що є формою пред`явленого обвинувачення у розумінні практики ЄСПЛ, унеможливлює притягнення особи до відповідальності. Також позивач зазначає, що твердження відповідача щодо порушення п. 31.1 ПДР України не відповідають дійсності, оскільки тріщина на лобовому склі не є технічною несправністю, з якою забороняється експлуатація, вона жодним чином не впливає на технічний стан автомобіля та не порушує стандарти безпеки дорожнього руху. Посилання відповідача на 30-денний строк зберігання відеозапису позивач вважає безпідставними, зазначаючи, що обов`язок доведення законності дій покладається саме на орган поліції, який у випадках наявності порушень з власного боку навмисно не надає відеозапис до суду з метою приховання незаконності своїх дій, попри вимоги Інструкції № 1026 щодо безперервної зйомки портативним відеореєстратором. З огляду на викладене, а також положення ст. 19 Конституції України та ст. 71, 77 КАС України, позивач наголошує, що обов`язок доказування правомірності рішення повністю покладається на відповідача, а будь-який сумнів має трактуватися на користь особи.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, позивачу встановлено строк десять днів з дня отримання цієї ухвали на усунення недоліків шляхом належного оформлення позовної заяви відповідно до вищезазначених норм Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, шляхом уточнення кола осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Вказаною ухвалою у Департаменту патрульної поліції витребувано належним чином завірену копію адміністративної справи щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП, за наслідком розгляду якої було прийнято постанову серії ЕНА № 6478676 від 07 січня 2026 року.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, витребувані судом докази надані не були. Позивачем подано відповідь на відзив.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

07 січня 2026 року поліцейським 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в місті Києві капралом поліції Кісілєм Дмитром Андрійовичем прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6478876, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до оскаржуваної постанови суть правопорушення полягає у тому, що 07 січня 2026 року о 15 годині 12 хвилин в м. Києві на Дніпровському шосе ОСОБА_1 керував транспортним засобом NISSAN PRIMERA, номерний знак НОМЕР_1 , з тріщиною на лобовому склі, чим порушив вимоги п. 6.8.5 ДСТУ 3649 від 2010 року та п. 31.1 Правил дорожнього руху (технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів) та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121 КУпАП.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, до постанови додано бк 472671, проте відеозапис відповідачем суду не наданий.

Права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження постанови за статтею 289 КУпАП позивачу роз`яснено, копію постанови вручено, про свідчить власноручний підпис ОСОБА_1 в оскаржуваній постанові.

ІV. Застосовані норми права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У відповідності до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Положеннями пункту 8 частини 1 статті 23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07.11.2015 №1395.

У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (абз.1 п.4 розділ 1 Інструкції).

Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою і другою статті 121-3, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев`ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП, виноситься поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно з частинами 2 та 5 статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Отже, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.20.2001 №1306 (далі - ПДР).

Згідно з пунктом 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до пункту 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Як слідує зі змісту положень пункту 31.1 ПДР, Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Згідно з п. 6.8.5 ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання», яким керувався поліцейський при винесенні оскаржуваної постанови, на вітровому склі КТЗ не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників.

Разом із цим, пунктом 6 розділу 4 Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методи такої перевірки, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України 26 листопада 2012 року № 710 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України 30 квітня 2024 року № 396) передбачено, що на вітровому склі КТЗ не дозволено наявність сколів чи тріщин в зоні роботи склоочисника з боку водія. У інших зонах вітрового скла допускають незначні пошкодження основні види і максимальні розміри яких наведені у таблиці 5.

Вимоги ГОСТ 5727-88 «Скло безпечне для наземного транспортного засобу. Загальні технічні умови» не допускають наявність тріщин завдовжки більш як 50 мм на вітровому склі в зоні роботи склоочисників транспортного засобу.

Відповідно до частини 1 статті 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 251 КУпАП України передбачено, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, положення даної статті вказують на те, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

V. Мотиваційна оцінка та висновки суду.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 121 КУпАП в розрізі порушення вимог п. 31.1 ПДР України обов`язковому доказуванню підлягає факт невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам діючих стандартів безпеки дорожнього руху.

Згідно з п. 31.1 Правил дорожнього руху України, технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху.

На території України як національний стандарт безпечності технічного стану колісних транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, діє ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методики контролювання». Підпунктом 6.8.5 якого встановлено, що на вітровому склі колісних транспортних засобів не дозволено наявність сколів чи тріщин саме в зоні роботи склоочисників.

Аналогічна вимога міститься у п. 6 розділу 4 Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26.11.2012 № 710, який обмежує цю заборону зовнішньою зоною роботи склоочисника з боку водія.

Таким чином, сама по собі наявність будь-якої тріщини на лобовому склі автомобіля в силу діючого законодавства не утворює складу адміністративного правопорушення. Пошкодження скла є підставою для притягнення до відповідальності лише у випадку, якщо воно відповідає критеріям, визначеним стандартом - тобто, якщо тріщина розташована безпосередньо в зоні роботи склоочисників (з боку водія) та має відповідні лінійні виміри, що впливають на безпеку руху.

У разі якщо позиція водія щодо наявності тріщини як такої не належить до переліку умов, за яких заборонено експлуатацію безпосередньо за ПДР, це водночас не виключає іншу частину об`єктивної сторони правопорушення - «техничний стан і обладнання не відповідають вимогам стандартів», проте параметри цієї невідповідності мають бути чітко зафіксовані уповноваженою особою.

Судом встановлено, що в оскаржуваній постанові серії ЕНА № 6478676 від 07 січня 2026 року інспектор поліції обмежився лише загальним формулюванням, що водій «керував транспортним засобом з тріщиною на лобовому склі». Жодних відомостей щодо точного геометричного розташування цієї тріщини (зокрема, чи знаходиться вона в зоні роботи склоочисників, чи з боку водія), а також її розмірів, оскаржувана постанова не містить.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року у Департаменту патрульної поліції було витребувано матеріали адміністративної справи, які в тому числі включаю у себе відеозапис події «бк 472671», який міг би зафіксувати технічний стан автомобіля. Проте відповідач відеозапису суду не надав, посилаючись у відзиві на закінчення 30-денного строку його зберігання.

Посилання відповідача у відзиві на те, що строк зберігання відеозаписів відповідно до Інструкції МВС України № 1026 від 18.12.2018 року становить 30 діб, суд оцінює критично та відхиляє з огляду на таке. Обов`язок суб`єкта владних повноважень забезпечити збереження та надання суду доказів правомірності свого рішення є першочерговим та процесуальним обов`язком у розумінні КАС України, який не може нівелюватися внутрішніми відомчими строками зберігання інформації. Ненадання відповідачем відеозапису події позбавляє суд можливості перевірити як факт наявності самого правопорушення (тріщини на склі колісного транспортного засобу), так і правомірність підстав зупинки транспортного засобу інспектором, а також дотримання процедури розгляду справи, передбаченої статтями 268, 279, 280 КУпАП, яку позивач послідовно заперечує.

Суд зазначає, що визнання позивачем самого факту наявності тріщини (як пошкодження, отриманого щойно під час руху) за відсутності належної відеофіксації чи детального опису в постанові не може слугувати беззаперечним доказом його вини, оскільки позивач не визнавав розташування цієї тріщини саме в тій зоні скла, яка заборонена національними стандартами безпеки.

Враховуючи, що відповідачем не зафіксовано в постанові та не доведено належними і допустимими доказами (схемами, фото- чи відеоматеріалами) параметри тріщини (її розмір та розташування в зоні роботи склоочисників), суд вважає, що відповідач не виконав свій процесуальний обов`язок, визначений статтею 77 КАС України, та не довів наявність у діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Сама по собі оскаржувана постанова є лише формою фіксації правопорушення і за відсутності інших підтверджуючих фактичних даних (відеозапису, фотоматеріалів) не може слугувати єдиним та достатнім доказом вини позивача.

Стосовно процедурних порушень, на які посилався позивач (відмова у наданні правової допомоги, відмова у прийнятті письмових пояснень та безпідставна відмова у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи через розряджений мобільний телефон), суд зазначає, що вказані твердження позивача відповідачем жодним чином не спростовані через ненадання відеозапису з боку ДПП, що свідчить про недотримання інспектором вимог статей 245, 279, 280 КУпАП щодо всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

Беручи до уваги, що відповідач не виконав свій процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення та не надав витребуваних судом доказів, а сама по собі наявність тріщини на лобовому склі не утворює об`єктивну сторону складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, оскаржувана постанова є протиправною, необґрунтованою та підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 286 КАС України, яка є спеціальною нормою, за наслідками розгляду справи у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу.

Разом із цим, нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням вищевикладеного та з огляду на положення частини 3 статті 286 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом скасування постанови та закриття провадження у справі.

VІ. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 665,60 відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції, який підлягає стягненню з відповідача за правилами статті 139 КАС України.

Разом із цим, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (Пункт 1 частини 3 статті 132 КУпАП).

Відповідно до частини 2 та 3 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Матеріалами справи (договором про надання правової допомоги від 14.01.2026 року, додатком № 1 до договору про надання правової допомоги від 14.01.2026 року, витягом щодо переказу коштів) підтверджено здійснення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

Дослідивши надані документи на підтвердження понесених витрат, оцінивши співмірність заявленої суми із часом, витраченим адвокатом, обсягом підготовлених процесуальних документів та враховуючи, що відповідачем не надано беззаперечних доказів та обґрунтованих розрахунків на спростування співмірності таких витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі в розмірі 4 500,00 грн.

Керуючись статтями 55, 62 Конституції України, статтями 38, 210, 247, 288, КУпАП, статтями 2,7, 139, 243, 286, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Федак Максим Леонідович, до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.

Скасувати постанову поліцейського 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в місті Києві капралом поліції Кісіля Дмитра Андрійовича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6478876 від 07 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121 КУпАП закрити на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Дата складення повного судового рішення - 22 травня 2026 року.

Головуюча суддя Н.В. Сердюк