Рішення № 136858199, 26.05.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/4269/24

Провадження № 2/638/342/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова

у складі головуючої судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судових засідань - Сікорського А.С.

учасники справи:

позивач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання

в с т а н о в и в:

06 березня 2024 року представник Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" Пономарьова Н.В. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання.

Позовна заява мотивована тим, що позивач надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання.

Користувачу щомісячно не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, здійснюють оплату послуг Комунального підприємства «Харківські теплові мережі».

За період з 01.12.2018 по 31.01.2022 за відповідачами обліковується борг у сумі 51 674 грн 49коп.

В зв`язку з наведеним позивач просив стягнути з відповідачів вказану суму заборгованості.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 березня 2024 року по справі відкрито спрощене позовне провадження.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Харкова від 13.05.2024 позовні вимоги задоволено. Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01 грудня 2018 року по 31 січня 2022 року в розмірі 51674 П`ятдесят одна тисяча шістсот сімдесят чотири) грн 49 коп., три відсотки річних у розмірі 86 (вісімдесят шість) грн 17 коп., інфляційні витрати у розмірі 249 (двісті сорок дев`ять) грн 97 коп.; стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

08 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування вказаного заочного судового рішення.

Заява про скасування судового рішення мотивована тим, що при ознайомлені зі справою ОСОБА_1 виявила некоректні нарахування сум з оплати послуг за користування гарячою водою, оскільки показники лічильників іноді передавалися невчасно у зв`язку з пандемією.

ОСОБА_1 зазначає, що виїхала з малою дитиною з Харкова та проживає поза межами міста, у той же час нарахування з оплати послуг користування гарячою водою здійснювалися за нормативами.

Також, відповідач зазначає, що у лютому 2021 року подавала до позивача заяву про реструктуризацію боргу, проте, відповідь отримала лише через п`ять місяців, коли борг уже був завеликим, оскільки, припав на опалювальний сезон, а відповідач оформити субсидію не встигла.

Крім того, ОСОБА_1 просила суд застосувати строк позовної давності у вказаній справі.

Разом із заявою про перегляд заочного рішення відповідачем також подано клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 15.12.2025 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення. Прийнято до провадження заяву ОСОБА_1 та призначено судове засідання.

03 березня 2026 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про застосування позовної давності. Вказане клопотання мотивовано тим, що позивачем порушено права відповідача в частині реструктуризації боргу та оформлення субсидії в зв`язку з чим сума за оплату послуг нарахована некоректно.

Так, ОСОБА_1 вважає, що має сплатити борг лише за період з 01.03.2021 по 15.04.2021 не більше 20% від суми нарахованого боргу.

Крім того, вказує, що рахунок відкрито між Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» та чоловіком ОСОБА_1 , а не з нею особисто.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача, повідомлений належним чином про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.

Користувачу щомісячно не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, здійснюють оплату послуг Комунального підприємства «Харківські теплові мережі».

За період з 01.12.2018 по 31.01.2022 за відповідачами обліковується борг у сумі 51 674 грн 49коп.

Як вбачається з довідок про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 01 березня 2024 року та 07 березня 2024 року у квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 10).

Позивачем за вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_5 , що свідчить про надання позивачем відповідачам послуг з опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 5-7).

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції до 01 травня 2019 року (далі - Закон), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до статті 13 Закону в редакції до 01 травня 2019 року, одним з видів житлово-комунальних послуг є комунальні послуги, до яких відносяться централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.

Статтею 20 Закону в редакції до 01 травня 2019 року передбачено, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 5 Закону визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Приписами пункту 5 частини другої статті 7 Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до статті 9 Закону в редакції з 01 травня 2019 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім, випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV до 01 травня 2019 року відповідні відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово - комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Статтею 13 даного Закону № 1875-IV визначено, що централізоване постачання гарячої води та централізоване опалення відноситься до комунальної послуги.

Пунктом 1 статті 20 Закону 1875-V унормовано, що споживачі зобов`язані укласти договір на надання житлово-комунальні послуги, підготовлений виконавцем такої послуги на основі типового договору. Аналогічна норма закріплена і в Законі України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII в редакції з 01 травня 2019 року (далі Закон № 2189-VIII), а саме в пункті 1 частини другої статті 7 Закону 2189-VIII.

Після офіційного опублікування виконавцем (виробником) комунальної послуги на своєму офіційному сайті типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води відповідачі не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин, не припинив споживання зазначених послуг, здійснювали нерегулярно оплату за надані послуги, отже, здійснювали дії, що свідчать про укладення публічного договору приєднання до умов вказаного договору (частина сьома статті 26 Закону № 1875-IV та частина п`ята статті 13 Закону № 2189-VIII).

Таких висновків суд дійшов також з урахуванням норм статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Нормою статті 641 ЦК України встановлено, що пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи встановлені вище обставини та норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачами укладено договір в порядку статей 633, 634, 638, 642 ЦК України про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води і водовідведення на умовах типового договору, що був офіційно опублікований та розміщений на сайті позивача. Отже, між сторонами на підставі публічного договору склалися фактичні договірні відносини щодо послуг з теплопостачання. Крім того, суд наголошує, що договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не потребує обов`язкового двостороннього підписання письмової форми договору.

Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено обов`язок споживача оплатити надані послуги.

Відповідно до положень Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 березня 2015 року № 1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» встановлені тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню КП «Харківські теплові мережі».

Згідно з п. 37 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Згідно з пунктом 32 Правил вартість послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення визначається за обсягом спожитих послуг та встановленими відповідно до законодавства тарифами. Інформування споживачів про намір зміни (коригування) тарифів на послуги з обґрунтуванням такої необхідності здійснюється виконавцем відповідно до законодавства. У разі зміни (коригування) тарифів протягом строку дії договору нові розміри тарифів застосовуються з моменту їх введення в дію та не потребують внесення сторонами додаткових змін до договору. Виконавець зобов`язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну (коригування) цін/тарифів на послуги виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу в один із способів, що гарантують доведення інформації до споживачів, які зазначені у пункті 11 цих Правил, з посиланням на рішення відповідного органу.

Таким чином, пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Обов`язок щодо оплати споживачем комунальної послуги унормовано також в пункті 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII в редакції з 01 травня 2019 року.

Аналіз вищенаведених положень законодавства свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

На підставі викладеного, у відповідачів виникли зобов`язання щодо сплати заборгованості за надані комунальні послуги. Не укладення письмового договору про надання послуг не є підставою для звільнення відповідача як споживача від оплати відповідних послуг.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 221/515/15-а, згідно з якою, споживачі зобов`язані оплатити житлово - комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному розмірі, а також в постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного суду, викладеної у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 7128916/17-ц, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина перша статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року). Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно з пунктом п`ятим частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Враховуючи викладене, споживач зобов`язаний оплатити отримані ним житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. За таких обставин зобов`язання відповідача оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 30 жовтня 2013 року по справі № 6-59цс13 та від 25 листопада 2014 року у справі №3-184гс14.

Відповідно до відомостей про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання (а.с.5) відповідачам нараховано заборгованість за період з 01.12.2018 по 31.01.2022 у сумі 51 674 грн 49коп.

Так, ОСОБА_1 вважає вказане нарахування неправомірним та просить застосувати строк позовної давності, щодо періоду нарахування заборгованості. Суд з даного питання зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, що передбачено ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 рок № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності". Цим Законом виключено з ЦК України п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення", а отже поновлено перебіг позовної давності.

Схожих висновки викладені у постанові Постанова Великої Палати ВС від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, постанові КАС ВС від 13.09.2022 у справі № 320/10756/21, постанові КЦС ВС від 31.05.2023 у справі № 938/632/20, відповідно до яких, на час дії карантину, викликаного коронавірусною хворобою та на час воєнного стану строки позовної давності не застосовуються.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а з 30 січня 2024 року до 04 вересня 2025 року.

Наведене свідчить, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду було продовжено до 04 вересня 2025 року.

До суду з позовною заявою представник Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» звернувся 06.03.2024, тому враховуючи вищевикладене, позовну давність позивачем не пропущено.

Що стосується доводів відповідача про те, що оскільки договір у позивача заключено з чоловіком відповідача, що стягнення боргу з неї є неправомірним, суд зазначає таке.

Згідно даних відомостей нарахування та оплати за послуги з теплопостачання, за адресою: АДРЕСА_1 наявний особистий рахунок НОМЕР_1 , де споживачем є ОСОБА_1 .

Як вже вказано вище, відповідно до даних довідок про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 01 березня 2024 року та 07 березня 2024 року у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 10).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не заперечується факт реєстрації місця постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Частинами 1, 6 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до Законів України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Постанови КМ України від 2 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», Постанови КМ України від 7 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» (в редакціях нормативно-правових актів, які діяли в спірний період) реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла; витяг з Реєстру територіальної громади є документом, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) осіб; за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Водночас згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

За змістом положень ст. 29 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 4 чинного Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Зареєструвавши своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачі в добровільному порядку, перед державою та іншими особами, особисто визначили, що вважають квартиру саме за цією адресою своїм місцем постійного проживання, а відтак мають не лише право користування вищевказаною квартирою, а й обов`язки в частині сплати коштів за надані комунальні послуги.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які докази стосовно того, що в період, виникнення заборгованості за надані комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровано місце постійного проживання відповідачів, що останнім чинили перешкоди у користуванні даним житловим приміщенням.

Окрім зазначеного, відповідачі від надання житлово-комунальних послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися, зокрема докази відключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води до матеріалів справи не надано, а тому відповідачі мають відшкодувати в повному обсязі вартість наданих позивачем до квартири послуг.

У постанові Верховного Суду від 2 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_1 на те, що вона є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки вона зареєстрована у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.

Також у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 757/37752/18-ц (провадження № 61-1165Осв 19) з аналогічного питання Верховний Суд дійшов висновку, що «звернення позивача із заявою у червні 2016 року, в якій він вказував, що його матір у квартирі не проживає, не може бути підставою для перерахунку заборгованості, яка виникла за минулий час, оскільки таке зменшення розміру плати за послуги може враховуватись лише з часу звернення. Докази про те, що позивач або члени його сім`ї звертались із відповідними заявами до відповідача про зменшення розміру оплати до червня 2016 року, у матеріалах справи відсутні. Факт не проживання у вказаній квартирі не підтверджено належними та допустимими доказами, а судами правомірно не прийняли до уваги договір оренди іншого житлового приміщення як такий, що підтверджує вказаний факт»

Висновки судів попередніх інстанцій у цій частині не спростовують і доводи заявника про неврахування судами Порядку звільнення наймачів (власників) квартир (приватних будинків) та членів їх сімей за період їх тимчасової відсутності від оплати за комунальні послуги (гаряче та холодне водопостачання, водовідведення, газопостачання), затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 409/1843.

Нормою пункту 4.2 цього Порядку передбачено, що умовою несплати вартості ненаданих послуг з холодного та гарячого водопостачання, водовідведення, газопостачання при тимчасовій відсутності одного або декількох членів сім`ї є своєчасне подання в житлово-експлуатаційну організацію та в управління експлуатації газового господарства документів, що підтверджують факт відсутності одного або декількох членів сім`ї, і лише після надання такого документа не пізніше місячного терміну».

Таким чином, відповідачі у справі у розумінні положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII є споживачами послуг, відтак зобов`язані сплачувати отримані фактично послуги.

Згідно з п. 27 Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 споживач інформує протягом місяця з дня настання таких змін виконавця про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно, а також про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, з метою подальшого внесення змін до договору.

Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що кореспондується з п. п. 11 п. 45 Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182, споживач зобов`язаний інформувати протягом місяця виконавця про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, з метою подальшого внесення виконавцем змін до договору та проведення розподілу загальних обсягів спожитих послуг між споживачами багатоквартирного будинку з урахуванням внесених змін.

Доказів того, що відповідачі, до моменту подання позовної заяви до суду зверталися до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» з повідомленням (уточненням) про зміну кількості фактично проживаючих осіб у квартирі, відповідачами не надано.

Отже, саме споживач, має інтерес до надання достовірних відомостей про кількість осіб, які мають зареєстроване місце проживання у квартирі або кількість фактично проживаючих осіб, а також відомостей про зміну кількості таких осіб.

Обов`язку періодичної перевірки кількості осіб, які мають зареєстроване місце проживання у квартирі або кількість фактично проживаючих осіб, у виконавця комунальної послуги немає, плата за надані послуги нараховується у відповідності до достовірних відомостей, наданих споживачем.

На підставі заяви споживача із підтверджуючими документами про зміну фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача та користуються послугою, виконавцем послуг вносяться відповідні зміни до договору та системи розподілу загальних обсягів спожитих послуг між споживачами багатоквартирного будинку.

Таким чином, у разі зміни кількості фактично проживаючих/зареєстрованих осіб у квартирі, відповідачі зобов`язані надати відповідну заяву, а відсутність такої є порушенням споживачем вимог нормативно-правових актів в частині зобов`язань споживача інформувати виконавця в місячний термін про зміну фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача та користуються послугою, у виконавця відсутні правові підстави для проведення перерахунку обсягів наданих послуг та розміру плати за надані послуги споживачу в попередніх періодах.

Таким чином, відповідачі, які не знімалися з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_2 , в розумінні вимог закону є споживачами, які отримували послуги і зобов`язані сплачувати отримані фактично послуги.

Окрім зазначеного, відповідачі протягом спірного періоду не звертались до позивача щодо документального оформлення не проживання в квартирі.

Отже, зважаючи на те, що відповідачі протягом спірного періоду не змінювали зареєстроване місце проживання, а також не звертались протягом спірного періоду до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» щодо уточнення кількості зареєстрованих та/або фактично проживаючих осіб у квартирі, то правових підстав для звільнення відповідачів від сплати коштів за надані житлово-комунальні послуги у спірний період, чи здійснення перерахунку вартості наданих послуг не вбачається.

Щодо необхідності стягнення заборгованості за надані комунальні послуги у солідарному порядку, а не згідно часток у праві власності.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальним споживачем є фізична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 9 листопада 2017 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються на рівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами, та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житло-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Споживачі (співвласники квартири, особи з зареєстрованим місцем проживання за адресою) користуються наданими позивачем в квартиру комунальними послугами на рівні з усіма та в довільному й повному обсязі, а не відповідно до своєї частки права власності на квартиру.

Надана в квартиру послуга з постачання теплової енергії та послуга з постачання гарячої води є неподільною, а відповідно заборгованість за оплату наданих в квартиру комунальних послуг підлягає солідарному стягненню як із власників квартири так і з інших осіб, що в ній проживають та користуються наданими в квартиру послугами в повному обсязі.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а відповідно позивач звернувся з позовом до суду щодо тої особи, відомості про яку були наявні у позивача.

Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).

Згідно частини 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України.

Тобто, діюче законодавство надає кредитору право, у разі солідарного обов`язку боржників (що має місце у даній справі), заявляти вимогу про виконання обов`язку як до усіх боржників разом, так і до когось з них конкретно за вибором кредитора.

Позивач звернувся із позовом до суду про солідарне стягнення усієї заборгованості за вищевказаною квартирою із осіб, повні відомості про яких наявні у позивача, що не позбавляє в подальшому права відповідача, який виконав зобов`язання зі сплати коштів за отримані послуги, стягнути ці кошти із інших власників чи мешканців житла, відповідно до частки споживання кожного.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача у вказаній частині суд відхиляє.

Також, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач неправомірно надав відповідь про реструктуризацію боргу із запізненням, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не мала змоги вчасно оформити субсидію.

Суд зазначає, що реструктуризувати заборгованість є правом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», а не його обов`язком. Крім того, звертаючись до позивача із вказаною вимогою, відповідач повинна була дізнатися про умови здійснення реструктуризації Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі». Відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував обов`язок позивача здійснити реструктуризацію боргу (договору чи іншого нормативно-правового документу).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Положеннями частини першої статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями статті 629 ЦПК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів за комунальні послуги незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено законом.

Матеріали справи свідчать, що Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 .

У порушення вимог чинного законодавства відповідачі не в повному обсязі сплачували вартість наданих послуг, внаслідок чого у відповідачів перед позивачем утворилась заборгованість за надані послуги за період з 01 грудня 2018 року по 31 січня 2022 року в розмірі 51674,49грн., що підтверджується відомістю про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежа.

Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, зокрема, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок по оплаті отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша стаття 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

На підставі вищевикладеного суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період з 01 грудня 2018 року по 31 січня 2022 року в розмірі 51674,49грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У зв`язку з наявністю заборгованості на прострочену суму позивачем також нараховані інфляційні витрати в розмірі 249,97 грн та 3% річних в розмірі 86,17 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

За таких обставин, розглядаючи справу на підставі наданих позивачем доказів, суд доходить висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за опалення і гарячу воду з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача інфляційних витрат у розмірі 249,97 грн та 3% річних в розмірі 86,17 грн., в межах заявлених позовних вимог, є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Статтею 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріали справи свідчать, що позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 3028,00 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 2215 від 15 лютого 2024 року, який підлягає стягненню з відповідачів, в рівних частках, по 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн. 00 коп., з кожного з відповідачів.

Керуючись статтями 265, 268, 273 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01 грудня 2018 року по 31 січня 2022 року в розмірі 51674 ( п`ятдесят одна тисяча шістсот сімдесят чотири) грн 49 коп., три відсотки річних у розмірі 86 (вісімдесят шість) грн 17 коп., інфляційні витрати у розмірі 249 (двісті сорок дев`ять) грн 97 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір по 1 514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»; адреса місцезнаходження: вул. Мефодіївська, 11, м. Харків, 61037; код ЄДРПОУ 31557119, МФО 351823 рахунок НОМЕР_2 в філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб - адресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному веб - порталі судової влади України.

Повний текст судового рішення складено 26 травня 2026 року.

Суддя В.М. Яковлева