Рішення № 136856940, 26.05.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/2240/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнати протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнати протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення документів ОСОБА_1 , передбачених пунктами 7-8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 "Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції", без прийняття рішення, передбаченого пунктом 9 вказаного Порядку, про призначення або про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути документи щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, передбачені пунктами 7-8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції» та прийняти рішення, передбачене пунктом 9 зазначеного Порядку про призначення або про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року (головуючий суддя Кушнір В.О.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано докази у відповідача.

У зв`язку зі звільненням судді з посади, на підставі розпорядження керівника апарату суду №7-Р від 16 березня 2026 року проведено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатом якого адміністративну справу №600/2240/25-а було передано для розгляду судді Лелюку О.П.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року (головуючий суддя Лелюк О.П.) прийнято дану справу до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; роз`яснено учасниками справи, що її розгляд починається спочатку.

У поданому до суду позові позивач вказав, що не погоджується з діями відповідача щодо повернення документів про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби в органах внутрішніх справ, без прийняття рішення про призначення або про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. На думку позивача, він не повинен відповідати за неналежне виконання органами державної влади своїх функцій, пов`язаних з процедурою встановлення інвалідності. Крім того висновки відповідної МСЕК, яким позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності 40% внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, ніким не оскаржувалось і не скасовувалось у встановленому законом порядку, а, відтак, на думку позивача, відсутні підстави для їх неврахування при вирішенні питання про призначення йому одноразової грошової допомоги. Позивач вважає, що Міністерство внутрішніх справ України як суб`єкт владних повноважень було зобов`язане прийняти рішення за результатом розгляду матеріалів позивача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а не повертати матеріали відносно позивача без прийняття відповідного рішення (або про призначення, або про відмову у призначенні спірної одноразової грошової допомоги).

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено про те, що під час розгляду матеріалів щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги було встановлено порушення проведення медико-соціальної експертизи, яке полягає у незалученні при її проведенні представника закладу охорони здоров`я МВС. Наявність зазначеного недоліку унеможливила прийняття позитивного рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач проходив службу у МВС України з 10 квітня 1996 року по 25 грудня 2009 року.

Згідно з довідкою до акта оглядку МСЕК серії 12 ААГ №354712 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Інвалідність встановлено строком до 01 квітня 2026 року, дата переогляду 14 березня 2026 року.

Згідно з довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №090692 ступінь втрати позивачем професійної працездатності у відсотках становить 40% (одноразово).

Як вбачається з наявних у справі матеріалів і не заперечується сторонами, 05 березня 2025 року позивач звертався до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Чернівецькій області Головного сервісного центру МВС із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності через наявність захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Вказане звернення позивача було направлено на розгляд до Міністерства внутрішніх справ України.

11 квітня 2025 року Міністерство внутрішніх справ України направило на адресу РСЦ ГСЦ МВС в Чернівецькій області лист №12804-2025, в якому вказано про повернення матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

Згідно із змістом зазначеного листа під час опрацювання матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Департаментом охорони здоров`я МВС України було вказано, що медико-соціальна експерта комісія проведена з порушенням пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, відповідно до якого медико-соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров`я МВС. Зокрема, ОСОБА_1 не оформляв направлення на медико-соціальну експертну комісію в ДУ «ТМО МВС України по Чернівецькій області», представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучалися, що є прямим порушенням вимог Положення. Невідповідність надісланих матеріалів вимогам Положення та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, унеможливила прийняття Міністерством рішення за ними.

Як свідчить зміст наявних у справі матеріалів, копію вказаного листа позивач отримав 23 квітня 2025 року.

За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 якого одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 15 Розділу ХІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №580-VIII за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

При цьому суд зауважує, що зазначеними нормами пункт 15 Розділу XI Закону №580-VIII доповнено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей» від 23 грудня 2015 року №900-VIII, який прийнято з метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, реалізації конституційних принципів рівності, справедливості, пропорційності й недискримінаційності під час унормування законом соціального й правового захисту як діючих поліцейських, так і колишніх працівників міліції, включаючи пенсіонерів, інвалідів, а також членів їх сімей, інших осіб. Особа, яка втратила працездатність у зв`язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» порядок виплати одноразової грошової допомоги працівникам міліції врегульовувався нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850.

Частиною шостою статті 23 Закон №565-XII було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 07.03.2018 (справа №464/5571/16-а), від 21.06.2018 (справа №822/31/18), від 28.08.2018 (справа №804/6297/17), від 05.11.2019 (справа №405/705/17 (2-а/405/30/17)).

На виконання вимог статті 23 Закону України «Про міліцію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21 жовтня 2015 року №850, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі Порядок та умови №850), відповідно до пункту 2 якого днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії або у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно з пунктом 3 Порядку та умов №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Отже, за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання чи у разі, якщо така інвалідність пов`язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», виплата якої здійснюється відповідно до Порядку та умов №850. Таке право обумовлено наявністю визначених законодавством підстав, як полягають, зокрема, у тому, що захворювання особи повинно бути пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13.02.2018 у справі №808/1866/16, від 18.10.2018 у справі №369/13187/17 та від 28.03.2019 у справі №296/10138/16-а, від 17.04.2020 у справі №822/736/17, від 16.03.2020 у справі №641/10426/16-а.

Пунктами 7-9 Порядку та умов №850 встановлено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією або витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; постанови відповідної військово-лікарської, медичної (військово-лікарської) комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції.

МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, або до уповноваженої установи МВС для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що відповідач був зобов`язаний розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про призначення йому одноразової грошової допомоги з доданими до неї документами протягом місяця з дня надходження такої заяви. Такий розгляд мав полягати у наданні всебічної оцінки заяві та документам, які були додані до неї позивачем, з прийняттям у встановлений законом строк рішення або про задоволення (призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності через наявність захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ), або про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви з наданням вмотивованої та обґрунтованої відповіді з посиланням на відповідні норми законодавства.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що, як встановлено пунктом 14 Порядку та умов №850, призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Отже, вказаною нормою встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у призначенні грошової допомоги, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд наголошує, що чинне законодавство передбачає чіткий алгоритм дій щодо порядку та умов призначення і виплати колишнім працівникам міліції одноразової грошової допомоги, а також містить чітку регламентацію повноважень Міністерства внутрішніх справ України з прийняття рішення за результатами розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги, а саме: або про призначення одноразової грошової допомоги, або про відмову у призначенні такої допомоги. При цьому законодавством не передбачено права суб`єкта владних повноважень відступати від положень Порядку та умов №850.

Між тим, як вбачається зі встановлених у цій справі обставин, відповідачем було повернуто надані позивачем документи, без прийняття відповідного рішення ані про задоволення вимог заяви, ані про відмову у їх задоволенні з підстав, визначених пунктом 14 Порядку та умов №850, що не відповідає вимогам пункту 9 Порядку та умов №850.

Суд наголошує, що повернення документів заявнику не може ототожнюватися із рішенням, яке має бути прийняте у відповідності до вимог пункту 9 Порядку та умов №850.

Стосовно посилань відповідача на те, що подані позивачем документи підлягають поверненню з підстав порушення вимог Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, які, на думку Міністерства внутрішніх справ України, полягають у незалученні при проведенні експертизи представника закладу охорони здоров`я МВС та не оформленні направлення до ДУ «ТМО МВС України по Чернівецькій області», суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03 грудня 2009 року, чинною до 01 січня 2025 року, було затверджено Положення про медико-соціальну експертизу (далі - Положення №1317), яке визначало процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (пункт 3 Положення №1317).

Відповідно до пункту 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у м. Києві та м. Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.

Згідно з пунктом 6 Положення №1317 висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов`язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Відповідно до пункту 10 Положенням №1317 залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії: 1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю.

Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров`я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.

До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.

Отже, склад комісії затверджується МОЗ залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності. Проте участь представника закладів охорони здоров`я МВС не є безумовною. Нормами Положення №1317 не передбачено того, що саме при медичному огляді осіб з числа МВС залучаються представники закладів охорони здоров`я МВС.

Суд зауважує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання органами державної влади своїх функцій щодо залучення представника закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії. Висновок МСЕК, яким позивачу встановлено ІII групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, не оскаржувався жодною зацікавленою особою, не був визнаний протиправним і не скасований у встановленому законом порядку.

Крім того, стверджуючи у листі від 11 квітня 2025 року №12804-2025 про те, що позивач не оформив направлення на медико-соціальну експертну комісію у ДУ «ТМО МВС України по Чернівецькій області», відповідач не вказав жодних норм законодавства, якими передбачено отримання колишнім працівником міліції такого направлення для проведення медико-соціальної експертизи.

Також суд звертає увагу на те, що з наданих сторонами доказів щодо проходження позивачем медико-соціальної експертизи неможливо встановити вказану відповідачем інформацію, оскільки довідка містить лише підпис голови МСЕК.

Відповідач свої доводи про відсутність у складі комісії представників закладів охорони здоров`я МВС не підтверджує жодними доказами.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність посилань відповідача на порушення Положення №1317 при проведенні медико-соціальної експертизи позивача, які полягали у незалученні представника закладу охорони здоров`я МВС та не оформленні направлення у ДУ «ТМО МВС України по Чернівецькій області», що призвело до унеможливлення прийняття рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Тому суд погоджується із твердженнями позову про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 05 березня 2025 року про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності через наявність захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

В контексті наведеного суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17, в якій зазначено, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Отже, зважаючи на неналежний розгляд відповідачем заяви ОСОБА_1 від 05 березня 2025 року про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності через наявність захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, належним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин та заявлених позовних вимог буде зобов`язання Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути документи щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції» від 21 жовтня 2015 року №850 та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених судом у цьому рішенні.

Аналогічної позиції у подібних відносинах притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 04 вересня 2024 року (справа №240/34764/22), 10 березня 2025 року (справа №240/34764/22), 02 вересня 2025 року (справа №240/2120/25), 12 січня 2026 року (справа №240/16433/23)

Відтак, заявлений позов підлягає задоволенню.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість позиція відповідача є необґрунтованою та безпідставною.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частин першої та сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у справі квитанції від 14.05.2025 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнати протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 05 березня 2025 року про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності через наявність захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути документи щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції» від 21 жовтня 2015 року №850 та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених судом у цьому судовому рішенні.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 968 грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 травня 2026 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), відповідач Міністерство внутрішніх справ України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 00032684).

Суддя О.П. Лелюк