Ухвала суду № 136853836, 20.05.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

20 травня 2026 рокусправа № 380/22761/25

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий-суддя Кедик М.В.,

секретар судового засідання Вонсович Х.М.,

за участю:

позивач не прибув,

представник позивача Ділай М.П.,

представник відповідача 1 Якушик Ю.О.,

представник відповідача 2 Сташкевич Р.Я.,

третя особа ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові питання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Сокальської міської ради Львівської області, Комунальної установи Центр з обслуговування закладів освіти Сокальської міської ради Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Сокальської міської ради Львівської області, в якому згідно із заявою про збільшення та уточнення позовних вимог від 04.03.2026 (вх. № 17433), просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Сокальського міського голови № 210/02-10 від 11.11.2025 «Про проведення службового розслідування», в редакції розпорядження Сокальського міського голови від 18.11.2025 № 216/02-10 «Про внесення змін до розпорядження Сокальського міського голови № 210/02-10 від 11.11.2025»;

- стягнути з Комунальної установи «Центр з обслуговування закладів освіти» Сокальської міської ради Львівської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.11.2025 по день винесення рішення у справі;

- стягнути з Сокальської міської ради Львівської області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою від 24.11.2025 суддя відкрила провадження у справі та призначила справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 04.02.2026 суд прийняв до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог від 21.01.2026 (вх. № 4906) та заяву про доповнення до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 26.01.2026 (вх. № 5993), залучив до участі у справі другого відповідача Комунальну установу Центр з обслуговування закладів освіти Сокальської міської ради Львівської області (вул. Шашкевича, 86, м. Сокаль, Львівська обл., 8000).

Ухвалою від 04.03.2026 суд відмовив у прийнятті до розгляду заяви представника позивача про збільшення та уточнення позовних вимог від 04.03.2026, в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування Акту службового розслідування від 27.01.2026 щодо перевірки достовірності фактів невиконання або неналежного виконання керівником ЗЗСО Сокальський ліцей № 3 ОСОБА_2 своїх службових обов`язків, а також недодержання ним вимог законодавства; у решті заяву про збільшення та уточнення позовних вимог від 04.03.2026 прийняв до розгляду.

У підготовчому засіданні суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 11.11.2025 ОСОБА_2 , директору закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Сокальський ліцей № 3 Сокальської міської ради Львівської області, вручене розпорядження Сокальського міського голови Касяна С.В. від 11.11.2025 № 210/02-10 «Про проведення службового розслідування», п. 5 якого позивач відсторонений від здійснення повноважень за посадою на час проведення службового розслідування; п. 6 обов`язки керівника закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ст. Сокальський ліцей № 3 Сокальської міської ради Львівської області покладено на вчителя англійської мови закладу ОСОБА_1 та в п. 7 позивача зобов`язано забезпечити невідкладну передачу справ, документів та майна особі, зазначеній у п. 6 даного розпорядження, згідно з актом приймання-передачі; зобов`язано перебувати на своєму робочому місці та дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, сприяти проведенню службового розслідування. Крім того, 20.11.2025 йому під розписку вручено розпорядження Сокальського міського голови від 18.11.2025 № 216/02-10 «Про внесення змін до Розпорядження Сокальського міського голови 210/02-10 від 11.11.2025», яким викладено резолютивну частину розпорядження у новій редакції та доповнено розпорядження пунктами 8, 9,10.

Пункти 5, 6, 7, 8, 9, 10 розпорядження Сокальського міського голови Касяна С.В. від 11.11.2025 № 210/02-10 «Про проведення службового розслідування», у редакції розпорядження Сокальського міського голови від 18.11.2025 № 216/02-10 «Про внесення змін до Розпорядження Сокальського міського голови 210/02-10 від 11.11.2025» вважає незаконними, такими, що суперечать діючому трудовому законодавству, законодавству про освіту та місцеве самоврядування, не відповідають вимогам Статуту Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Сокальський ліцей № 3 Сокальської міської ради Львівської області, діючим посадовим інструкціям та підлягають скасуванню.

Суд поставив на обговорення питання про закриття провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Позивач у судовому засіданні щодо закриття провадження у справі поклався на розсуд суду.

Представник відповідача -1 в судовому засіданні щодо закриття провадження у справі заперечив.

Представник відповідача -2 в судовому засіданні щодо закриття провадження у справі поклався на розсуд суду.

Третя особа в судовому засіданні щодо закриття провадження у справі поклалася на розсуд суду.

При постановленні ухвали суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Суд зазначає, що наявність лише статусу суб`єкта владних повноважень в однієї зі сторін не є достатньою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Визначальною ознакою є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правові відносини можна визначити як врегульовані правом суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб`єктами владних повноважень. Публічне право є певним чином функціонально-структурною підсистемою права, яка виражає державні, міждержавні і суспільні відносини. До предмета правового регулювання публічним правом належать такі об`єкти: побудова і функціонування держави та її інститутів; інститути громадянського суспільства; механізм і рівні самоврядування; засади правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми та інститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.

У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами" від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 475 зазначається, що головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Загальними критеріями для того, щоб визначити за спірними правовідносинами адміністративну юрисдикцію, є суб`єктний склад сторін (однією із сторін повинен бути суб`єкт владних повноважень) та предмет спору відповідно до природи спірних правовідносин (наявність публічно-правових відносин між сторонами під час виконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій на основі законодавства, тобто при реалізації цим суб`єктом своїх владних функцій та повноважень, визначених законодавством). Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Окрім того, вирішальну роль у віднесенні спору до однієї з правових юрисдикцій відіграє підстава його виникнення та те, за захистом яких саме прав особа звернулась до суду.

Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №815/6096/17 (К/9901/49528/18) від 27.02.2019, при наданні спору статусу публічно-правового з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановити наявність таких підстав: 1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади; 2) чи складала така особа присягу посадової особи; 3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.

Загальним законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.

Так, суд встановив, та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 призначений на посаду керівника закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ст. Сокальський ліцей № 3 Сокальської міської ради Львівської області на підставі контракту від 30.06.2020, зі змінами внесеними згідно з Додатковою угодою № 01 від 25.11.2021.

У подальшому, розпорядженням Сокальського міського голови від 11.11.2025 № 210/02-10 «Про проведення службового розслідування» в редакції розпорядження Сокальського міського голови від 18.11.2025 № 216/02-10 «Про внесення змін до розпорядження Сокальського міського голови № 210/02-10 від 11.11.2025» керівник закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ст. Сокальський ліцей № 3 Сокальської міської ради Львівської області ОСОБА_2 відсторонений від здійснення повноважень за посадою на час проведення службового розслідування.

Також суд встановив, що посада керівника закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ст. Сокальський ліцей № 3 Сокальської міської ради Львівської області (директора закладу загальної середньої освіти) не відноситься до посад публічної (державної) служби, а правовідносини сторін регулюються Кодексом законів про працю України та мають приватноправовий (трудовий) характер.

Предметом оскарження у цій справі є розпорядження Сокальського міського голови № 210/02-10 від 11.11.2025 «Про проведення службового розслідування» в редакції розпорядження Сокальського міського голови від 18.11.2025 № 216/02-10 «Про внесення змін до розпорядження Сокальського міського голови № 210/02-10 від 11.11.2025».

Отже, відповідач у відносинах із позивачем діяв як роботодавець, а не як суб`єкт владних повноважень у розумінні КАС України.

Суд зауважує, що оскаржене розпорядження безпосередньо впливає на трудові та пов`язані з ними соціальні права позивача як працівника, що свідчить про наявність між сторонами трудового спору.

Згідно з вищезазначеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, спори, пов`язані з порушенням трудових прав працівників, не належать до юрисдикції адміністративних судів, а підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту саме цивільних прав та інтересів.

З огляду на те, що спір у цій справі пов`язаний із реалізацією позивачем права на працю, що регулюється нормами КЗпП України та Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» і випливає із трудових відносин, оскільки стосується соціальних гарантій працівника, а не безпосередньо виконання відповідачем владних управлінських функцій чи процедурних питань проходження служби, суд дійшов висновку, що такий спір є трудовим і підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Поряд з цим суд враховує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін суд, встановлений законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом.

Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикції, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Враховуючи суть спірних правовідносин, цей спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин і має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правилами частини першої статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Отже, провадження у справі належить закрити та роз`яснити позивачеві, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та віднесений до юрисдикції місцевого загального суду.

Керуючись ст. ст. 238, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Провадження у адміністративній справі № 380/22761/25 за позовом ОСОБА_2 до Сокальської міської ради Львівської області, Комунальної установи Центр з обслуговування закладів освіти Сокальської міської ради Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження закрити.

Повернути ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 1211,50 грн згідно з квитанцією від 14.11.2025 № 124 та сплачену суму судового збору у розмірі 13311,20 грн згідно з квитанцією від 26.01.2026 № TLF6-D11L-ZDYE.

Роз`яснити позивачу, що вирішення такого спору здійснюється за правилами цивільного судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення складений 25.05.2026.

Суддя Кедик М.В.