Рішення № 136851856, 26.05.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року Справа№200/2671/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення № 056750013832 «Про відмову в призначені пенсії від 06.02.2026 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 04 січня 1987 року по 08 червня 1994 року, з 15 вересня 1995 року по 30 вересня 1996 року, з 21 лютого 2007 року по 07 лютого 2008 року, з 03 квітня 2008 року по 27 лютого 2009 року, з 02 червня 2009 року по 22 грудня 2009 року, з 11 лютого 2010 року по 30 листопада 2010 року, з 18 лютого 2011 року по 30 листопада 2011 року, з 12 березня 2012 року по 31 серпня 2012 року та з 03 вересня 2012 року по 28 вересня 2012 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в строку подання відзиву на позовну заяву копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 30 січня 2026 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком. За результатами розгляду поданих документів відповідач рішенням № 056750013832 від 06.02.2026 року відмовив йому в призначенні пенсії у зв`язку з не зарахуванням до страхового стажу спірних періодів роботи з 04 січня 1987 року по 08 червня 1994 року та з 15 вересня 1995 року по 30 вересня 1996 року. Крім того, зазначив, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 21 лютого 2007 року по 07 лютого 2008 року, з 03 квітня 2008 року по 27 лютого 2009 року, з 02 червня 2009 року по 22 грудня 2009 року, з 11 лютого 2010 року по 30 листопада 2010 року, з 18 лютого 2011 року по 30 листопада 2011 року, з 12 березня 2012 року по 31 серпня 2012 року та з 03 вересня 2012 року по 28 вересня 2012 року, проте в рішенні не відображено відмову у їх зарахуванні. Зазначив, що працівник Відділу обслуговування громадян № 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомив йому, що не сканувала вкладиш у трудову книжку серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2007 року під час його звернення 30 січня 2026 року із заявою про призначення пенсії, оскільки періоди роботи у російській федерації до трудового стажу особи зарахуванню не підлягають. Зазначив, що вказаний вкладиш у сканованому виді міститься в електронній пенсійній справі позивача, оскільки в жовтні 2025 року зазначений вкладиш був відсканований працівником Відділу обслуговування громадян № 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у відповідь на звернення ОСОБА_1 щодо переведення його паперової трудової книжки в електронний формат. Отже, відповідач у своєму розпорядженні мав відомості, зазначені у вищенаведеному вкладиші серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2007 року. Спірне рішення відповідача вважає протиправним, просив задовольнити позов.

Відповідач через канцелярію суду у встановлені судом строки, надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою від 30.01.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058. За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, рішенням № 056750013832 від 06.02.2026 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи у розмірі 32 роки. При цьому, до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 з 04.01.1987 по 08.06.1994, оскільки найменування підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення позивача з 08.06.1994, не відповідає найменування підприємства, на яке позивача було прийнято з 04.01.1987, а також періоди роботи на території Російської Федерації, враховуючи те, що з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 12.03.1992, відсутні правові підстави для врахування до страхового стажу періоду роботи в іншій державі.

Відповідач не надав суду витребувані ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року докази, причин не повідомив.

Враховуючи положення ч. 9 ст. 80 КАС України суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами у справі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Слов`янським МВ УМВС України в Донецькій області 12 грудня 2000 року, РНОКПП НОМЕР_4 ), є особою, що претендує на призначення пенсії.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) є суб`єктом владних повноважень, органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

30.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Суд встановив на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25 липня 1984 року, що ОСОБА_1 працював у Слов`янському заводі будівельних машин ім. XXV з`їзду КПРС об`єднання «Бетонмаш» у період з 04.01.1987 по 08.06.1994 року, а саме:

- на підставі наказу №3 від 30.12.1986 року прийнято слюсарем-ремонтником 4 розряду;

- на підставі наказу №41 від 14.08.1987 року переведено слюсарем механоскладальних робіт 4 розряду;

- на підставі наказу № 433 від 30.12.1987 року змінено найменування професії на слюсар-ремонтник 3 розряду;

- на підставі наказу №380/ок від 05.10.1993 року присвоєно 6 розряд слюсаря-ремонтника вуглекислотної станції;

- на підставі наказу №194 від 08.06.1994 року звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Суд встановив, що запис про звільнення завірений печаткою відділу кадрів Акціонерного товариства «БЕТОНМАШ».

Крім того, суд встановив на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 від 25 липня 1984 року, що ОСОБА_1 працював у підприємстві «АнКат» у період з 15.09.1995 по 30.09.1996 року, а саме:

- на підставі наказу №122-л від 14.09.1995 року прийнято слюсарем-ремонтником 4 розряду для роботи вахтовим методом;

- на підставі наказу №13/І-л від 24.01.1996 року присвоєно 5 розряд слюсаря-монтажника;

- на підставі наказу №83-л від 30.09.1996 року звільнено за ст. 31 КЗпП РФ за власним бажанням.

Окрім того, суд встановив на підставі відомостей вкладишу в трудову книжку серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2007 року, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Сигнал» у період з 21.02.2007 по 07.02.2008 року, а саме:

- на підставі наказу №28/25к від 21.02.2007 року прийнято слюсарем механо-складальних робіт;

- на підставі наказу № 20к від 07.02.2008 року звільнено за спливом строку трудового договору, п. 2 ст. 77 ТК РФ.

Крім того, суд встановив на підставі відомостей вкладишу в трудову книжку серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2007 року, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Сигнал» у період з 21.02.2007 по 07.02.2008 року, а саме:

- на підставі наказу №68ка від 03.04.2008 року прийнято слюсарем механо-складальних робіт;

- на підставі наказу № 43ка від 27.02.2009 року звільнено за спливом строку трудового договору, п. 2 ч. 1 ст. 77 ТК РФ.

Крім того, суд встановив на підставі відомостей вкладишу в трудову книжку серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2007 року, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Сигнал» у період з 02.06.2009 по 22.12.2009 року, а саме:

- на підставі наказу №119к від 02.06.2009 року прийнято слюсарем ремонтником 5 розряду;

- на підставі наказу № 269к від 22.12.2009 року звільнено за власним бажанням, п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ.

Окрім того, суд встановив на підставі відомостей вкладишу в трудову книжку серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2007 року, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Сигнал» у період з 11.02.2010 по 30.11.2010 року, а саме:

- на підставі наказу № 51к від 11.02.2010 року прийнято слюсарем механо-складальних робіт 5 розряду;

- на підставі наказу № 307к від 30.11.2010 року звільнено за власним бажанням, п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ.

Крім того, суд встановив на підставі відомостей вкладишу в трудову книжку серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2007 року, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Сигнал» у період з 18.02.2011 по 30.11.2011 року, а саме:

- на підставі наказу №044к від 18.02.2011 року прийнято ізолювальником на термоізоляції 5 розряду;

- на підставі наказу №278к від 30.11.2011 року звільнено за власним бажанням, п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ.

Окрім того, суд встановив на підставі відомостей вкладишу в трудову книжку серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2007 року, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Сигнал» у період з 12.03.2012 по 31.08.2012 року, а саме:

- на підставі наказу № 040к від 12.03.2012 року прийнято слюсарем механо-складальних робіт 5 розряду;

- на підставі наказу № 172к від 31.08.2012 року звільнено за спливом строку трудового договору, п. 2 ч. 1 ст. 77 ТК РФ.

Крім того, суд встановив на підставі відомостей вкладишу в трудову книжку серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2007 року, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Сигнал» у період з 03.09.2012 по 28.09.2012 року, а саме:

- на підставі наказу № 176к від 03.09.2012 року прийнято слюсарем механо-складальних робіт 5 розряду;

- на підставі наказу № 201к від 28.09.2012 року звільнено за власним бажанням, п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ.

06.02.2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення № 056750013832 про відмову у призначенні пенсії.

Рішення обґрунтоване тим, що вік заявника 60 років. Страховий стаж особи становить 23 роки 5 місяців 16 днів. До періоду трудової діяльності не враховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 04.01.1987 по 08.06.1994 оскільки назва на печатки не відповідає назві при прийняті на роботу, 15.09.1995 по 30.09.1996 оскільки стаж набутий в Російській Федерації.

Відповідно до розрахунку стажу ОСОБА_1 до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 04.01.1987 по 08.06.1994 року, з 15.09.1995 по 30.09.1996 року, з 21.02.2007 по 07.02.2008 року, з 03.04.2008 по 27.02.2009 року, з 02.06.2009 по 22.12.2009 року, з 11.02.2010 по 30.11.2010 року, з 18.02.2011 по 30.11.2011 року, з 12.03.2012 по 31.08.2012 року, з 03.09.2012 по 28.09.2012 року.

Отже, спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком через не зарахування певних періодів роботи до страхового стажу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (надалі Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до положень статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року №637 (далі Порядок №637), передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов`язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.

Пунктами 23 та 24 Порядку №637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком №637.

20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція № 162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 Інструкції № 162).

Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3.Інструкції №162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1983 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції №162).

Відповідно до пункту 2.8 Інструкції №162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Згідно з пунктом 2.9 Інструкції №162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11 пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта середня, середня спеціальна і вища вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т.п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 Інструкції №162 при звільненні працівника всі записи про роботу, нагороди та заохочення, які внесено в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

При цьому, з 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 2.12 Інструкції №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Згідно з п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти висновку, що обов`язок заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, а тому, на переконання суду, наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача як засвідчення запису про звільнення печаткою з відмінною назвою підприємства від назви підприємства, на яке було працевлаштовано позивача, або ж відсутність записів про перейменування підприємства не можуть бути підставою для не зарахування до страхового стажу останньої спірних періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними відповідно до вимог Інструкції № 162.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач, виносячи оскаржуване рішення, не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Також у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки, а саме: назва підприємства на печатці не відповідає назві підприємства при прийняті на роботу не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду роботи до стажу роботи позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Разом з тим, суд зазначає, Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок №22-1).

Так, відповідно до пункту 1.8 розділу І Порядку №22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія.

Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку №22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов`язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, її конституційного права на пенсійне забезпечення.

Суд звертає увагу, що реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов`язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.

Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на якому працював позивач, для призначення пенсії.

Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.

При цьому, відповідач не встановив недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача загалом, та вищевказаних записів окремо, а отже її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені обставини не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист, а тому відомості трудової книжки безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Враховуючи викладене, період роботи з 04.01.1987 по 08.06.1994 року підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Стосовно не зарахування періодів роботи з 15.09.1995 по 30.09.1996 року, з 21.02.2007 по 07.02.2008 року, з 03.04.2008 по 27.02.2009 року, з 02.06.2009 по 22.12.2009 року, з 11.02.2010 по 30.11.2010 року, з 18.02.2011 по 30.11.2011 року, з 12.03.2012 по 31.08.2012 року, з 03.09.2012 по 28.09.2012 року, суд зазначає таке.

Згідно із ч.2 ст.4 Закону №1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

За положенням статті 26-1 Закону № 1058, у разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого ч. ч. 1-3 ст. 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України";

Відповідно до п. п. 5-1, 5-2 розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058, періоди трудової діяльності з 1 січня 1992 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» за межами України в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР, зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пенсії, призначені в Україні з урахуванням положень Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року до дати припинення її дії для України, продовжують виплачуватися з урахуванням положень цієї Угоди.

Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із ст. 11 зазначеної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до п. 1 ст. 13 Угоди 1992 року, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Згідно з п. 2 ст. 13 Угоди 1992 року, пенсійні права громадян держав учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

14 січня 1993 рому укладена Угода між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян Україні і росії, які працюють за межами своїх країн, (далі Угода 1993 року).

Відповідно до ст. 1 Угоди 1993 року, дія цієї Угоди поширюється на осіб […], які є громадянами або постійно проживають на території однієї із Сторін […] та здійснюють свою трудову діяльність на умовах найму на території іншої Сторони […].

За положенням п. 2 ст. 4 Угоди 1993 року, передбачав, що трудова діяльність працівника оформлюється трудовим договором (контрактом), укладеним з роботодавцем згідно з трудовим законодавством Сторони працевлаштування. […].

Відповідно до п. 2 ст. 6 Угоди 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

За правилами ч. 3 ст. 6 Угоди 1993 року, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Відповідно до ст. 7 Угоди 1993 року, питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

За правилами ст. 11 Угоди 1993 року, документи, видані з метою реалізації цієї Угоди на території однієї сто за встановленою формою, або їх копії, засвідчені в установленому порядку, приймаються на території іншої Сторони без легалізації.

Відповідно до ст. 12 Угоди 1993 року, ця Угода набирає чинності з моменту підписання.

Згідно з п. 1 ст. 13 Угоди 1993 року, ця Угода укладається строком на п`ять років і буде автоматично продовжуватись кожного разу на один рік, якщо жодна з Сторін не заявить про свій намір припинити її дію шляхом письмового повідомлення не менш як за 6 місяців до закінчення відповідного періоду.

За положенням п. 2 ст. 13 Угоди 1993 року, передбачено, що у разі денонсації Угоди її положення залишаються чинними щодо трудових договорів (контрактів), укладених Працівниками з роботодавцями, до закінчення строку, на який вони були укладені.

15 квітня 1994 року Уряди Арезбайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан та України уклали Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів (далі Угода 1994 року), яка набрала чинності 11 серпня 1995 року, ратифікована Україною 11 липня 1995 року і набрала чинності для України 22 серпня 1995 року.

Частиною 2 ст. 4 Угоди 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Відповідно до ст. 9 Угоди 1994 року питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (та) двосторонніми угодами.

За правилами ст. 18 Угоди 1994 року у разі припинення дії цієї Угоди її положення залишаються чинними щодо трудових договорів (контрактів), укладених працівниками з роботодавцями (наймачами), до закінчення терміну, на який вони були укладені.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Угоди 1994 року ця Угода укладається терміном на п`ять років і буде автоматично продовжуватися кожного разу на один рік. Кожна зі Сторін може заявити про свій намір вийти з цієї Угоди шляхом письмового повідомлення депозитарія про це не менш ніж за шість місяців до закінчення відповідного періоду.

Так, положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

01.12.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

29.11.2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Отже, Постанова від 29.11.2022 №1328 набрала чинності 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04 лютого 2023 року №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.

Також, 30 червня 2022 року набув чинності Федеральний закон від 11 червня 2022 року №175-ФЗ «Про денонсацію Російською Федерацією з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення», яким була денонсована Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, підписану в місті Москва 13 березня 1992 року.

Крім того, з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення.

29 червня 2023 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 3192-ІХ Про зупинення у відносинах України з російською федерацією та Республікою Білорусь дії Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів та Протоколу про внесення змін і доповнень до Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року (далі Закон № 3192), який набрав чинності 21 липня 2023 року.

За п. 1 Закону № 3192 зупинена у відносинах України з російською федерацією та Республікою Білорусь дія Угоди 1994 та Протоколу про внесення змін і доповнень до цієї Угоди.

24 червня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 639 Про припинення дії Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (далі - Постанова КМУ № 639).

За п. 1 Постанови КМУ № 639 припинена дія Угоди 1993 року.

Відповідно до п. 2 Постанови КМУ №639 Міністерству закордонних справ України доручено повідомити в установленому порядку уряд російської федерації про припинення дії Угоди 1993 року.

Постанова КМУ № 639 набрала чинності 27 червня 2023 року.

Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо.

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

За наявності чинних положень Угоди, у період роботи позивача, що гарантували відповідне пенсійне право та соціальний захист, позивач не може нести тягар негативних наслідків у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу для призначення пенсії.

Окрім того, у силу приписів Угод пенсійні права громадян держав-учасниць, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Суд звертає увагу, що денонсація Угоди означає, що Угода припинила породження зобов`язань російської федерації у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Так, у постанові від 28 січня 2025 року у справі № 620/3530/22 Верховний Суд навів висновок, зокрема:

«25. Відповідно до оскаржуваного рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії до страхового стажу позивача не зараховано період його роботи у російській федерації з 2007 по 2018 роки.

28. Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

35. Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів (йдеться про Угоди 1992, 1993, 1994 років) передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

40. Отже, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці.

42. Суди попередніх інстанцій також зазначали, що автентичність записів у трудовій книжці позивача у спірні періоди відповідачем не оспорюється. Трудова книжка позивача містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди, такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

43. За таких обставин, суди дійшли вірного висновку про відсутність достатніх підстав для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача, записи про які містяться у трудовій книжці позивача, до його страхового стажу, а відтак визнали дії відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів протиправними.

44. Крім того, Суд зазначає, що відповідно до ст. 13 Угоди 1992 року кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

45. Постановою від 29 листопада 2022 року № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди 1992 року. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в п. 1 цієї постанови.

46. Таким чином, Угода 1992 року припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30 травня 2023 року.

47. У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

48. Отже, на час звернення позивача до відповідача (23 лютого 2022 року) Угода була чинною. Окрім того, не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (ст. 13 Угоди 1992 року).

49. Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.

50. Крім того, надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

51. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне сформувати такий правовий висновок: відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.»

Крім того, відповідач у спірному рішенні не надав правової оцінки періодами роботи з 21.02.2007 по 07.02.2008 року, з 03.04.2008 по 27.02.2009 року, з 02.06.2009 по 22.12.2009 року, з 11.02.2010 по 30.11.2010 року, з 18.02.2011 по 30.11.2011 року, з 12.03.2012 по 31.08.2012 року, з 03.09.2012 по 28.09.2012 року.

При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував проти того, що електронна пенсійна справа позивача не містила відскановану копію вкладиша трудової книжки, копії пенсійної справи позивача не надав.

Водночас, зі змісту відзиву суд встановив, що відповідач в цілому заперечував проти зарахування всіх періодів роботи позивача на території російської федерації.

Отже, відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 15.09.1995 по 30.09.1996 року, з 21.02.2007 по 07.02.2008 року, з 03.04.2008 по 27.02.2009 року, з 02.06.2009 по 22.12.2009 року, з 11.02.2010 по 30.11.2010 року, з 18.02.2011 по 30.11.2011 року, з 12.03.2012 по 31.08.2012 року, з 03.09.2012 по 28.09.2012 року не ґрунтується на чинному законодавстві України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За таких обставин, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог, задовольнивши їх частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.02.2026 року №056750013832 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.01.2026 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди з 04.01.1987 по 08.06.1994 року, з 15.09.1995 по 30.09.1996 року, з 21.02.2007 по 07.02.2008 року, з 03.04.2008 по 27.02.2009 року, з 02.06.2009 по 22.12.2009 року, з 11.02.2010 по 30.11.2010 року, з 18.02.2011 по 30.11.2011 року, з 12.03.2012 по 31.08.2012 року, з 03.09.2012 по 28.09.2012 року.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 1064,96 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.02.2026 року №056750013832 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (юридична адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 30.01.2026 року, зарахувавши до страхового стажу періоди з 04.01.1987 по 08.06.1994 року, з 15.09.1995 по 30.09.1996 року, з 21.02.2007 по 07.02.2008 року, з 03.04.2008 по 27.02.2009 року, з 02.06.2009 по 22.12.2009 року, з 11.02.2010 по 30.11.2010 року, з 18.02.2011 по 30.11.2011 року, з 12.03.2012 по 31.08.2012 року, з 03.09.2012 по 28.09.2012 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (юридична адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривень 96 коп.

Рішення прийнято, складено в повному обсязі та підписано 26 травня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Троянова