Рішення № 136851747, 25.05.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року Справа№200/3067/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому (з урахуванням ухвал Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 200/2710/26 про відкриття провадження, про роз`єднання позовних вимог та ухвали від 21 квітня 2026 року у справі № 200/3067/26 про прийняття до провадження адміністративної справи) просив:

- визнати протиправною бездіяльність 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення та інших додаткових виплат за період з 01.12.2022 року по 19.05.2023 року із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

- стягнути з 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на його користь недоотриману частину грошового забезпечення та інших додаткових виплат в розмірі 110 216,42 грн. за період з 01.12.2022 року по 19.05.2023 року, які мали розраховуватися із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, та з утриманням військового збору у розмірі 1,5 відсотка відповідно п. 2 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ.

Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу.

Позов обґрунтовував тим, що протягом спірного періоду проходження військової служби відповідач невірно застосовував п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а саме невірно обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військове звання (застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року - 1762 грн., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року та є вищим), що призвело до виплати грошового забезпечення, а також виплат, які обчислюються виходячи з посадового окладу та/або окладу за військовим званням в меншому розмірі, та, відповідно, до порушення його права на належне грошове забезпечення.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що протягом спірного періоду розрахунок складових грошового забезпечення позивача проводився із застосуванням п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103), а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатками до цієї постанови Кабінету Міністрів України. Вважав, що діяв правомірно.

Також вважав, що грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, одноразова грошова допомога при звільненні, не є постійними та обов`язковими і надаються в межах затверджених асигнувань, а отже не підлягають перерахунку з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Вважав, що зміна розміру прожиткового мінімуму на 2022 - 2023 роки не є підставою для зміни розміру окладів за посадою і спеціальним званням осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту та, відповідно, для перерахунку раніше виплачених сум грошового забезпечення.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, то вважав, що відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснювати на користь позивача таку компенсацію у зв`язку з передчасністю.

Щодо вимог про утримання військового збору у розмірі 1,5 відсотка відповідно п. 2 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ, то вважав їх такими, що задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідач є неприбутковою бюджетною установою, яка утримується за рахунок державного бюджету і на яку поширюються вимоги бюджетного законодавства України. Наразі фінансування відповідача в умовах воєнного стану спрямоване на його належне функціонування та забезпечення умов для відбиття військової агресії Російської Федерації, наявний фінансовий ресурс направляється на здійснення заходів щодо охорони громадського порядку та безпеки, укріплення обороноздатності, протидії російській загрозі.

Оскільки відповідач утримується за рахунок кошторису та фінансується за рахунок коштів державного бюджету, тому з огляду на норми ст.23 Бюджетного кодексу України, забороняється здійснення нарахування платежів та бюджетних зобов`язань з бюджету за відсутністю бюджетного призначення.

Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що в період з 10.11.2016 року по 26.10.2025 року ОСОБА_1 проходив службу у 15 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області.

Вказані обставини підтверджуються довідкою від 26.01.2026 року № 29, що складена Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, та не заперечуються відповідачем.

Протягом спірного періоду проходження позивачем служби - з 01.12.2022 року по 19.05.2023 року відповідач обчислював розміри її посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Це вплинуло на розмір інших складових грошового забезпечення позивача (щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які розраховуються виходячи з посадового окладу та/або окладу за військовим званням).

Вказані обставини підтверджуються, зокрема довідкою про щомісячні види грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 12.12.2024 року (довідка від 09.02.2026 року № 1, що складена 15 державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області), та не заперечуються відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018 року, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому, Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

24.02.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» визнано протиправним та скасовано.

Отже, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, якою внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Проте вказані зміни відбулися після виникнення спірних правовідносин, тому застосуванню не підлягають.

Разом з цим, з 29.01.2020 року знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).

Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 року в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 року у справі №200/3757/20-а.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Оскільки положення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати суперечить положенням п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню.

Отже, з 29.01.2020 року протягом спірного періоду суб`єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов`язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року 1762 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року 2684 грн.

Отже, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду проходження позивачем служби - з 01.12.2022 року по 19.05.2023 року включно грошове забезпечення позивача мало обчислюватися згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020 року до 20.05.2023 року (тобто по 19.05.2023 року включно), а саме із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік (в даному випадку станом на 01.01.2022 року та станом на 01.01.2023 року).

Застосування відповідачем протягом зазначеного періоду прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року (як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані), який є нижчим від вказаних прожиткових мінімумів, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.

З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту шляхом задоволення позову в цій частині шляхом, який гарантував би повне їх відновлення та унеможливив би подальше звернення до суду (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої частини грошового забезпечення у визначеному позивачем розмірі за спірний період з 01.12.2022 року по 19.05.2023 року, то суд вважає їх передчасними, оскільки відповідний перерахунок грошового забезпечення відповідачем ще не проведений і, відповідно, недоплачена сума грошового забезпечення ще не визначена.

З огляду на наведене в цій частині позов підлягає задоволенню частково та іншим шляхом - шляхом, який обрано судом (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

При обранні способу захисту та відновлення порушених прав позивача судом враховано те, що розмір прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року чітко встановлений законами України про Державний бюджет України на відповідний рік (в даному випадку, станом на 01.01.2022 року та станом на 01.01.2023 року, а не на 01.01.2018 року, як помилково вважав відповідач), що не потребує додаткового відображення його в резолютивній частині судового рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судом врахована правова позиція, що викладена Верховним Судом у постанові від 05.06.2024 року у справі № 420/18318/23.

Щодо похідних позовних вимог зобов`язального характеру, що стосуються компенсації сум податку з доходів фізичних осіб (з недонарахованої та недоплаченої суми грошового забезпечення).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до п. 2 - 6 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 22 червня 2018 року в справі № 812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року в справі №815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».

Пізніше Верховний Суд змінив свої висновки, зазначивши, що оскільки нарахування та виплата спірного грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату відповідно до вимог Закону, тому нарахування та виплата такого грошового забезпечення має бути проведена позивачу відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (постанови Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі № 400/1119/21, від 31.01.2024 року у справі №320/6441/22, від 30.04.2024 року у справі №360/700/23).

З огляду на наведене відновлення порушених прав позивача має відбуватися із застосуванням п. 2 зазначеного Порядку.

Щодо похідних позовних вимог зобов`язального характеру, що стосується виплати недоотриманого грошового забезпечення з утриманням військового збору у розмірі 1,5 відсотка

При прийнятті рішення судом також враховані положення п. 2 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» (щодо необхідності застосування яких у сторін є спір), якими визначено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Цей Закон набрав чинності 01.12.2024 року.

До набрання чинності цим Законом пп. 1.3 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України (в редакції від 01.10.2024 року) було визначено, що ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту (згідно з яким об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу).

З огляду на наведене відновлення порушених прав позивача має відбуватися із застосуванням наведених положень (щодо застосування яких між сторонами існує спір).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Згідно з ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки на час винесення судового рішення позивачем не подано доказів, необхідних для вирішення питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень витрат на професійну правничу допомогу (яке заявлялося позивачем), тому дане питання не вирішується. Однак воно може бути вирішено шляхом ухвалення додаткового рішення за умови подання позивачем відповідних доказів з цього питання протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскільки на час винесення судового рішення позивачем не подано всіх доказів, необхідних для вирішення питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень витрат на професійну правничу допомогу (яке заявлялося позивачем), тому дане питання не вирішується. Однак воно може бути вирішено шляхом ухвалення додаткового рішення за умови подання позивачем відповідних доказів з цього питання протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (85102, Донецька обл., Краматорський р-н, м. Костянтинівка, вул. Бурденко, 24; код ЄДРПОУ 38101840) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не застосування в період з 01.12.2022 року по 19.05.2023 року включно при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення (в тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення) - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020 року.

Зобов`язати 15 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області провести щодо періоду з 01.12.2022 року по 19.05.2023 року включно ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (в тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення) - шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020 року, та виплатити йому їх недоотримані частини (за вирахуванням утриманих податків та зборів, зокрема військового збору за ставкою 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування відповідно п. 2 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 25 травня 2026 року.

Суддя Т.В. Логойда