Рішення № 136851675, 25.05.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року Справа№200/2735/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, пл. Соборна, будинок 3 ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.03.2026 №9652/03-216 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 08.03.2026 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986 по теперішній час (категорія 4), що підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю серії НОМЕР_2 , довідкою Центру надання адміністративних послуг Бучанської міської ради від 07.01.2026.

08.03.2026 позивач звернувся через веб-портал електронних послуг із заявою про призначення пенсії, за віком (зі зменшенням пенсійного віку) відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 4 категорії) як потерпілій від Чорнобильської катастрофи.

17.03.2026 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №9652/03-216 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з непідтвердженням наданими разом із заявою про призначення пенсії документами факту перебування (проживання) позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС станом на 01.01.1993.

Вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 15 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказав, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою від 08.03.2026 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. Страховий стаж ОСОБА_1 становить 39 років 0 місяців 6 днів. Період роботи (проживання) в зоні посиленого радіологічного контролю становить станом на 01 січня 1993 року - 9 місяців 4 дні. До періоду постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю не враховано періоди згідно довідки Бучанської міської ради від 07.01.2026 № 14.1 08/48 з 13.10.1987, оскільки не визначена дата зняття з місця реєстрації. Згідно диплома від 26.06.1989 № 829912 позивач навчався в Середньому професійно технічному училищі №13 м. Києва з 01.09.1986 по 23.06.1989. Місто Київ не відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, передбачених Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106. Згідно військового квитка від 29.10.1989 № НОМЕР_3 місце проходження військової строкової служби з 11.10.1989 по 22.04.1992, не визначено.

За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 17.03.2025 № 104450017332 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно статті 55 Закону № 796.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 .

Позивач має статус громадянина (громадянки), який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю у 1986 р. 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 15.06.1993.

08.03.2026 позивач звернувся через веб-портал електронних послуг із заявою про призначення пенсії, за віком (зі зменшенням пенсійного віку) відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як потерпілий від Чорнобильської катастрофи, (4 категорії).

Зазначену заяву було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.03.2026 № 104450017332 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

У рішенні зазначено наступне.

Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вік заявника: 55 років.

Період роботи (проживання) в зоні посиленого радіологічного контролю становить 22 роки 9 місяців 4 дні, в тому числі станом на 01 січня 1993 року- 9 місяців 4 дні.

Страховий стаж особи становить 39 років 6 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.

До періоду постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю не враховано періоди згідно довідки Бучанської міської ради від 07.01.2026 № 14.1-08/48 з 13.10.1987, оскільки не визначена дата зняття з місця реєстрації. Згідно диплома від 26.06.1989 №829912 заявник навчався в Середньому професійно-технічному училищі №13 м. Києва з 01.09.1986 по 23.06.1989. Місто Київ не відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, передбачених Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106. Згідно військового квитка від 29.10.1989 № 0234808 місце проходження військової строкової служби з 11.10.1989 по 22.04.1992, не визначено.

Вирішено відмовити заявнику в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно статті 55 Закону №796 у зв`язку з тим, що заявник прожив (пропрацював) у зоні посиленого радіоекологічного контролю менше 4 років станом на 01.01.1993.

Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`я, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Приписами статті 55 вказаного Закону передбачені умови призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з абзацом 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.

При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 3 статті 55 Закону № 796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Згідно з пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали в зоні посиленого радіологічного контролю, провадиться у разі вибору цих осіб згідно з нормами Закону № 1058-IV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.

Отже, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка постійно проживала або постійно працювала в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01 січня 1993 року протягом не менше 4-х років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

При цьому постійне проживання такої особи або постійна робота у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні три повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.

Відповідно до частини 2 статті 55 Закону № 796-ХІІ пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Період збільшення віку виходу на пенсію передбачений статтею 26 Закону №1058-IV, згідно з якою особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону № 796-XII право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-ІV.

Як зазначено у рішенні про відмову у призначенні пенсії, згідно з наданими позивачем документами не підтверджено право на зниження пенсійного віку.

Стосовно підтвердження періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, то суд зазначає наступне.

Так, право на пенсію зі зниженням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років (абзац 6 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII).

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Тобто, з метою підтвердження права на призначення пенсії на умовах статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам має подати одночасно з заявою про призначення пенсії, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106, смт. Буча Київської області (де проживає позивач) належить до зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4).

Частиною 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.

Статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.

Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 року № 501 (далі - Порядок № 501), який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії НОМЕР_2 , громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 501, видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.

Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).

З аналізу наведених правових норм слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є відповідне посвідчення.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 року у справі № 572/47/17 та від 15.01.2021 року у справі № 520/7846/17 та від 21.11.2019 року у справі № 572/47/17, який враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України.

Таким чином, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Порядком № 501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

Відтак, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Надаючи особі посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_2 , підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01 січня 1993 року постійно проживав чи постійно навчався у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

Доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент звернення до суду з даним позовом не надано.

Крім того, суд наголошує на тому, що наявність у позивача на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії дійсного посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю та відповідно має право на пільги і компенсації, встановленні Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок чорнобильської катастрофи" (категорія 4), свідчить про те, що Вінницькою обласною державною адміністрацією було вже визнано, що період проживання (роботи) позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року становить більше 4 років.

Таким чином, період проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 становить більше 4 років, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У сукупності викладеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії щодо самостійного розрахунку стажу, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.

При цьому, суд вправі лише перевіряти дії відповідача щодо правильності зарахування (незарахування) того чи іншого періоду до стажу для призначення пенсії. За відсутності розрахунку стажу, у суду відсутні підстави самостійно його розрахувати.

Суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а відповідач в порушення вказаних вище приписів чинного законодавства України, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не здійснив аналізу усіх умов щодо набуття останнім права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на дату подання заяви, належним чином не обґрунтував спірну відмову.

Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 в справі №348/2160/15-а (провадження №К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов`язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що відмова відповідача в призначені позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи починаючи з моменту звернення за призначенням, а саме з 13.03.2025 року є необґрунтованою та протиправною.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області від 17.03.2026 № 104450017332 є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

Таким чином, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи починаючи з 08.03.2026.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Позивач зазначив, що за звернення із даним позовом до суду ним було сплачено судовий збір, що підтверджується наявним у справі платіжним дорученням та договором про надання правової допомоги/юридичних послуг №04042604 на суму 17 000 гривень 00 копійок.

Судом встановлено, що позов підписано позивачем ОСОБА_1 .

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду надано:

1) Договір про надання правової допомоги/юридичних послуг №04042604 від 04.04.2026 укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 далі - «Виконавець» та ОСОБА_3 далі -«Замовник»;

2) Акт №04042604 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги/юридичних послуг №04042604 від 04.04.2026, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 «Виконавець» надав, а ОСОБА_3 «Замовник» прийняв послуги згідно умов п.1.2. договору, а саме перелік послуг, який наданий : проект позовної заяви, вартість послуг Виконавця згідно переліку у п.1.2. договору становить 17 000 гривень 00 копійок;

3) Платіжна інструкція №P24A5720672614D3775 від 04.04.2026 про сплату ОСОБА_3 7000,00 грн. Призначення платежу - Переказ власних коштів.;

4) Платіжна інструкція № P24A5720057047D8683 від 04.04.2026 про сплату ОСОБА_3 10000,00 грн. Призначення платежу - Переказ власних коштів.

Доказів отримання професійної правничої допомоги ОСОБА_1 суду не надано.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених до відшкодування витрат суд зазначає наступне.

Так, згідно із ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст.132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст.134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Згідно із ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 ст.139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналізуючи вищенаведені норми, можна зробити висновок про те, що КАС України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Тобто, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Вищевказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Дослідивши матеріали справи, суд враховує, що позивачем не надано доказів понесення витрат на правову допомогу.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку що відсутні підстави для компенсації судових витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання до суду даного позову позивачем був сплачений судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, суд зазначає, що за подання цього позову позивачу з урахування коефіцієнту пониження слід було сплатити судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Отже, судовий збір у розмірі 1064,96 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Щодо надміру сплаченого судового збору у розмірі 266,24 грн., суд роз`яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 2,5-10, 72-80, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, пл. Соборна, будинок 3 ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.03.2026 № 104450017332 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 08.03.2026 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, б. 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 25 травня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Е. Абдукадирова