Постанова № 13684963, 18.01.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2011 р. № 2а-8783/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Васильків О.С.,

представника позивача Ядчишин О.Т.,

представник відповідача Хавич А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Львівкульттовари»про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Львівкульттовари», в якому просить стягнути з відповідача на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму боргу в розмірі 3608 грн. 00 коп. та пеню в розмірі 126 грн. 00 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не сплатив адміністративно господарські санкції за нестворені робочі місця для інвалідів Львівському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, що зумовило його звернення до суду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених в позовній заяві. Додатково пояснив, що на підприємстві відповідача створено робочі місця для працевлаштування інвалідів та працевлаштовано ОСОБА_3, який є інвалідом ІІ групи. Крім того, зазначає, що позивачем порушено строки проведення перевірки осіб, що використовують найману працю. У звязку з викладеним, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Субєкти господарювання самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст. 18 цього Закону. Крім того, використання нормативу робочих місць, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких місце роботи є основним.

Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів проведено перевірку виконання ПП «Львівкульттовари»ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за результатами якої складено акт перевірки від 22.07.2010 року.

Як вбачається із поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік (форма 10-ПІ), середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб) відповідача у 2009 році становить 11 осіб (код рядка звіту 01). Чисельність інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»- 1 особа. Перевіркою встановлено, що встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на 2009 рік відповідачем не виконано, оскільки середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Спір між сторонами виник стосовно визначення правового статусу ОСОБА_3 як штатного працівника ПП «Львівкульттовари»чи як працівника за сумісництвом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає за адресою: м. Львів, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, є інвалідом ІІ групи безтерміново, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою обласної МСЕК № 1 та посвідченням громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи від 09.11.1993 року, категорія 1, серія НОМЕР_2

Судом встановлено, що 07.02.2007 року ОСОБА_3 прийнятий на посаду курєра ТзОВ «Автек-Захід»з окладом згідно з штатним розкладом, що підтверджується наказом від 07.02.2007 року № 10 «Про прийняття на роботу», заявою про прийняття на роботу від 07.02.2007 року, звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік (форма № 10-ПІ) та звільнений з посади курєра ТзОВ «Автек-Захід»31.12.2009 року за власним бажанням згідно з ст. 38 КЗпП України, що підтверджується наказом від 31.12.2009 року № 215 «Про звільнення», заявою ОСОБА_3 про звільнення з посади курєра ТзОВ «Автек-Захід»за власним бажанням від 31.12.2009 року, а також відповідними записами в трудовій книжці щодо відомостей про роботу. Отже, у 2009 році ОСОБА_3 був працюючим інвалідом особою працездатного віку, яка є інвалідом (згідно з довідкою МСЕК про встановлення інвалідності) та має основне місце роботи.

Крім того, за вказаний період роботи ОСОБА_3 в ТзОВ «Автек-Захід», а саме з 07.02.2007 року по 31.12.2009 року, зазначеним підприємством сплачувались відповідні податки та збори, зокрема збір на загальнообовязкове державне пенсійне страхування як штатного працівника, що підтверджується розрахунками суми страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, листами Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.12.2010 року № 11906/11-15 та від 28.12.2010 року № 11950/11-15, а також індивідуальними відомостями про застраховану особу. Крім того, актом від 20.11.2010 року «Про наслідки перевірки виконання ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»ТзОВ «Автек-Захід»встановлено, що у 2009 році середньооблікова кількість працюючих інвалідів на вказаному підприємстві становила 1 (одна) особа. За звітний 2009 рік ТзОВ «Автек-Захід»повністю виконано вимоги ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Таким чином, суд встановив, що ОСОБА_3 за період з 07.02.2007 року по 31.12.2009 року працював на посаді курєра в ТзОВ «Автек-Захід»як штатний працівник, з окладом згідно з штатним розкладом, а тому основним місцем роботи ОСОБА_3 у 2009 році було саме ТзОВ «Автек-Захід», що підтверджується зібраними у справі доказами.

Щодо тверджень представника відповідача про те, що основним місцем роботи ОСОБА_3 у 2009 році було ПП «Львівкульттовари», то такі не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що з 12.01.2009 року ОСОБА_3 прийнятий на тимчасово вивільнену посаду диспетчера з випуску автомобілів ПП «Львівкульттовари», що підтверджується наказом від 12.01.2009 року № 2 та працює на підставі трудового договору від 12.01.2009 року по теперішній час. Крім того, на ОСОБА_3 відповідачем оформлена нова трудова книжка з відповідним записом про працевлаштування та сплачено, передбачені чинним законодавством України загальнообовязкові платежі.

При цьому, суд не бере до уваги факт оформлення ПП «Львівкульттовари»на ОСОБА_3 трудової книжки та укладення трудового договору належною та достатньою правовою підставою для того, щоб вважати ПП «Львівкульттовари»основним місцем роботи вказаного працівника.

Згідно з п. 1.11 розділу 1 Порядку фінансування заходів, передбачених Переліком заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів, фінансування яких здійснюється за рахунок штрафних санкцій, які надходять до Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 12.12.2003 року № 180, під основним місцем роботи слід розуміти місце роботи, де особа працює на підставі укладеного трудового договору із оформленням трудової книжки та занесенням до неї запису про працевлаштування.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України, працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору укладати трудові договори про роботу за сумісництвом. Кодекс законів про працю України не містить визначення роботи за сумісництвом, проте, на законодавчому рівні такий термін визначений у Положенні про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 року № 43, затвердженого в Міністерстві юстиції України 30.06.1993 року за № 76 (із змінами і доповненнями). Відповідно до п. 1 вказаного Положення, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установу, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно. Отже, якщо працівник має більше одного місця роботи, то роботою за сумісництвом слід вважати роботу на іншому місці, ніж те, де зроблено запис у трудовій книжці про роботу та/або зберігається трудова книжка такого працівника.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, при укладенні трудового договору громадянин зобовязаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках передбачених законодавством також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоровя та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Отже, законодавством передбачено двохсторонній обовязок роботодавця та працівника, з однієї сторони, працівник зобовязаний надати документи, перелік яких передбачений ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, а з іншої роботодавець зобовязаний вимагати від працівника надання вказаних документів та перевірити відповідність записів. Обовязок роботодавця вимагати при укладенні трудового договору трудової книжки працівника прямо випливає зі змісту ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

Із змісту ст. 48 Кодексу законів про працю України вбачається, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад пять днів. При цьому, трудова книжка оформляється працівникам, що стають на роботу вперше, вказане положення міститься також у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників». Пункт 3 вказаної Постанови передбачає, що при влаштуванні на роботу працівники зобовязані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштуються вперше.

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 29.07.1993 року № 58, затвердженого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 (із змінами і доповненнями). Абзацом 2 п. 1.1 розділу 1 вказаної Інструкції передбачено, що на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

Чинним законодавством не передбачено можливості оформлення роботодавцем другої (нової) трудової книжки. Натомість оформлення другої (нової) трудової книжки слід розцінювати як порушення порядку ведення трудових книжок, за яке передбачена відповідальність, оскільки Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено видача лише дубліката трудової книжки.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що на час укладення трудового договору 12.01.2009 року з ПП «Львівкульттовари»він працював на посаді курєра в ТзОВ «Автек-Захід», де був зроблений відповідний запис про роботу та зберігалась його трудова книжка. Додатково пояснив, що в ТзОВ «Автек-Захід»працював з 07.02.2007 року по 31.12.2009 року як штатний працівник, з окладом згідно з штатним розкладом. Крім того, зазначив, що повідомив директора ПП «Львівкульттовари»Хавича А.Р. про те, що його трудова книжка знаходиться в ТзОВ «Автек-Захід», але незважаючи на це, директор ПП «Львівкульттовари»оформив йому нову трудову книжку.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що оформлення ПП «Львівкульттовари»трудової книжки ОСОБА_3 не доводить, що вказане підприємство є основним місцем роботи ОСОБА_3 Натомість, під час розгляду справи, суд встановив, що за період з 12.01.2009 року по 31.12.2009 року включно ОСОБА_3 міг працювати в ПП «Львівкульттовари»лише за сумісництвом, оскільки основним його місцем роботи було ТзОВ «Автек-Захід», на якому зберігалась трудова книжка ОСОБА_3 та був здійснений запис про його роботу, що підтверджується зібраними у справі доказами.

Таким чином, протягом 2009 року ПП «Львівкульттовари»не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Отже, позивачем правильно встановлено порушення ПП «Львівкульттовари»вимог ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Щодо твердження представника відповідача про порушення позивачем строків проведення перевірки, визначених Порядком проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, суд зазначає наступне.

Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.2007 року № 70. Вказаним Порядком передбачено механізм проведення відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місце роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні». Згідно з п. 7 цього Порядку, строк проведення планової перевірки для юридичних осіб роботодавців, крім субєктів малого підприємництва, не перевищує 15 робочих днів, а субєктів малого підприємництва пяти робочих днів.

Проте, планова виїзна перевірка виконання ПП «Львівкульттовари» вимог ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»проводилась Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів з 09.07.2010 року по 22.07.2010 року, що підтверджується актом перевірки від 22.07.2010 року та наказом від 15.07.2010 року № 36 «Про продовження терміну перевірки ПП «Львівкульттовари». Підставою для продовження терміну перевірки стала необхідність уточнення основного місця роботи працівника ОСОБА_3, для чого, зокрема, витребовувались відповідні документи від ТзОВ «Автек-Захід», на що позивач потребував додаткового часу.

При цьому, недотримання позивачем строків проведення перевірки саме по собі не може бути достатньою підставою для визнання протиправними дій Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та звільнення ПП «Львівкульттовари»від відповідальності за порушення вимог ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні». З огляду на це, суд не бере до уваги твердження представника відповідача щодо протиправності дій позивача при проведенні перевірки.

Згідно з розрахунком заборгованості, відповідачу визначено суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3608 грн. 00 коп. та нараховано пеню у розмірі 126 грн. 00 коп., що всього складає борг у розмірі 3734 грн. 00 коп. Сума адміністративно-господарських санкцій сторонами під час судового розгляду не оспорювалась.

Отже, судом встановлено, що сума заборгованості зі сплати адміністративно господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів, яка підлягає стягненню з відповідача, на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, становить 3734 грн. 00 коп.

Докази вжиття відповідачем заходів погашення заборгованості перед Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів у розмірі 3734 грн. 00 коп. в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Львівкульттовари»(місцезнаходження: 79058, м. Львів, вул. Мазепи, 15/142, код ЄДРПОУ 33285520) на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: 79000, м. Львів, пл. Маланюка, буд. 6, код ЄДРПОУ 23949066) суму заборгованості в розмірі 3734 грн. 00 коп. (три тисячі сімсот тридцять чотири гривні).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 24 січня 2011 року.

Суддя Гулик А.Г.