Рішення № 136849131, 26.05.2026, Тетіївський районний суд Київської області

26.05.2026 Провадження по справі № 2/940/382/26

Справа № 940/388/26

РІШЕННЯ

Іменем України

26 травня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.

розглянувши в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (надалі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 26.03.2023-100001315 від 26.03.2023 у розмірі 6803,20 гривень та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 26.03.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 26.03.2023-100001315, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 7000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 26.03.2023, на строк, вказаний в заявці.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. Натомість, відповідач ОСОБА_1 свої договірні зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 6803,20 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 05.03.2026 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач ОСОБА_1 23.03.2026 надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить ТОВ «Споживчий центр» відмовити у задоволенні позову повністю, вказуючи, що кредитний договір № 26.03.2023-100001315 від 26.03.2023 з ТОВ «Споживчий центр» не укладав, ніяких коштів не отримував, як і, відповідно, не сплачував будь-які кошти на користь позивача, адже фізично здійснити укладання будь-якого договору за наявності тяжкої групи інвалідності не міг. Крім того, щодо укладення договору в електронній формі відповідач посилався на постанову Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23.

26.03.2026 представник позивача ТОВ «Споживчий центр» Чехун Ю.В. надіслала до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії); 2) подання відповідачем заявки кредитного договору (кредитної лінії); 3) надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії). Тобто, спірний кредитний договір укладено в електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Водночас, сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами.

Також зауважено, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача.

TOB «Споживчий центр» вважає, що виконало свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Також вказано, що при проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента ідентифікатора позивачу) було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку.

Зрештою зазначено, що оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв.

31.03.2026 від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшло заперечення, в якому зазначено, що позов, а також його докази мають очевидно сумнівне походження, більше того, позивач отримавши відзив, а також докази до нього ніяким чином їх не спростовував, не зазначав нових обгрунтувань, як і не надавав до суду нових доказів, не кажучи вже про клопотання про зміну способу розгляду справи, що надало б змогу останньому здійснити захист своїх начебто порушених прав краще.?

Також вказано, що з огляду на судову практику, зазначену у відзиві, позивач не вчинив жодної дії, як і не надав жодного доказу на підтвердження заявлених вимог, що на думку відповідача, повинно розцінюватися судом на його користь.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26.03.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №26.03.2023-100001315, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит на наступних умовах: 1. Дата надання/видачі кредиту - 26/03/2023; 2. Сума кредиту: 7000 грн. 00 коп.; 3. Строк, на який надається кредит - 42 днів з дати його надання; 4. Дата повернення (виплати) кредиту - 06.05.2023; 5. Період користування кредитом кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту (надалі "черговий період"); 6. Період користування ставкою "Економ" період фактичного користування кредитом, протягом якого застосовується фіксована процентна ставка "Економ", який розпочинається в день, наступний за днем сплати позичальником повністю всіх платежів (частини суми кредиту, нарахованих процентів, комісії), нарахованих на дату платежу, та закінчується в дату поточного чергового періоду (надалі-період "Економ"). 7. Ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.2% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом першого чергового періоду та протягом періоду "Економ". Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку; 8. Ставка "Стандарт" - стандартна фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім першого чергового періоду та періоду "Економ". Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку; 9. Проценти розраховуються шляхом множення кредиту/залишку кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді. 10. Комісія, пов`язана з наданням кредиту (надалі "Комісія") - 15% від суми кредиту та дорівнює 1050 грн. 00 коп. Розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту; 14. Неустойка: 70 грн. 00 коп. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/ неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 3.1 договору, кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Згідно з п. 4.1 договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11XX-XXXX-0439.

Згідно з п. 6.1 договору, позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів, комісій - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойки, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

26.03.2023 відповідачем ОСОБА_1 електронним цифровим підписом - одноразовим ідентифікатором Н725 підписано: додаток до анкети позичальника; пропозицію про укладення кредитного договору (оферти) від 26.03.2023; заявку від 26.03.2023; підтвердження укладання кредитного договору від 26.03.2023; паспорт споживчого кредиту, чим підтверджується укладення кредитного договору між сторонами.

Факт перерахування 26.03.2023 ТОВ «Споживчий Центр» на користь відповідача ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 7000,00 грн через платіжну систему LIQPay на картку НОМЕР_1 з призначенням платіжної операції: «видача за договором №26.03.2023-100001315» підтверджується квитанцією № 2261404603 від 26.03.2023.

Відтак, ТОВ «Споживчий Центр» належним чином виконав умови кредитного договору № 26.03.2023-100001315 від 26.03.2023 та перерахував відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти в обумовленому розмірі на банківську картку № НОМЕР_2 .

Водночас, з матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , після отримання кредитних коштів у сумі 7000,00 грн, належним чином не виконував взяті на себе договірні зобов`язання, проте здійснив часткову сплату по зазначеному кредитному договору на суму 3563,28 грн від 08.04.2023, на суму 951,34 грн від 22.04.2023, на суму 1000 грн від 15.06.2023.

При цьому, під час формування довідки-розрахунок про заборгованість та суми позовної вимоги було враховано факт оплати та змінено суму заборгованості.

Згідно з наданою ТОВ «Споживчий центр» довідкою-розрахунок, заборгованість за кредитним договором № 26.03.2023-100001315 від 26.03.2023 становить 6803,20 гривень, що складається з: 4662,72 грн - основний борг; 2140,48 грн - проценти.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно з ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 16.12.2020 у справі №561/77/19.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, відповідач ОСОБА_1 стверджує, що кредитний договорір № 26.03.2023-100001315 від 26.03.2023 не укладав, жодних грошових коштів від ТОВ «Споживчий центр» не отримував. Більш того зазначив, що з огляду на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23, позивач не надав доказів, які б підтвердили та надали змогу встановити факт укладення кредитного договору та підтвердження його цілісності й незмінюваності тексту.

Надаючи оцінку зазначеним доводам відповідача, суд зазначає таке.

Верховним Судом у постанові від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23 зазначено, що на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно з ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене ЗУ «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

Верховний Суд наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування.

Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.

Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Враховуючи зазначене правозастосування касаційного суду, суд констатує відсутність у цьому конкретному випадку технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами.

Водночас суд враховує, що відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (п. 68 постанови Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 701/171/25).

За обставин цієї справи позивачем було надано паперові копії доказів, зокрема, кредитний договір № 26.03.2023-100001315 від 26.03.2023, укладений між сторонами, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Н725.

Також у матеріалах справи наявна інформація, отримана з центрального вузла системи BankID НБУ, на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача, в якій зазначено контактні дані ОСОБА_1 , зокрема: ПІБ, РНОКПП, дата народження, серія та номер паспорта, реєстрація місця проживання позичальника.

Відтак, з огляду на наявність усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, на переконання суду, доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору № 26.03.2023-100001315 від 26.03.2023 сторонами, а також факту перерахунку кредитних коштів відповідачу.

Більш того, доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19 зазначено, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

З урахуванням наведеного, встановивши, що без вчинення відповідачем зазначених дій кредитний договір не був би укладений, суд дійшов висновку, що такий правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, його укладення у запропонований спосіб відповідало внутрішній волі відповідача, а тому посилання відповідача на недоведеність укладення договору з належною ідентифікацією є необґрунтованим.

При цьому суд критично оцінює заперечення факту отримання коштів за договором, адже з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанови Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, від 25.07.2024 у справі № 500/6150/14).

Водночас звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 463/9914/20).

Разом з тим, заперечуючи факт отримання коштів за кредитним договором, відповідач такий договір належним чином у судовому порядку не оспорив.

Крім того, суд враховує, що кредитор не є банківською фінансовою установою, діяльність якого регулюється Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», тому такий доказ, як виписка з рахунку позичальника на підтвердження отримання ним кредитних коштів, позивач об`єктивно позбавлений можливості надати, оскільки не є емітентом банківських послуг, в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Разом з тим, заперечуючи факт отримання грошових коштів за кредитним договором № 26.03.2023-100001315 від 26.03.2023, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень, зокрема виписки з власного банківського рахунку або довідки про відсутність у нього такого рахунку на момент укладення договору та перерахування коштів.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем ТОВ «Споживчий центр» доведено належними та допустимими доказами факт укладення з ОСОБА_1 кредитного договору № 26.03.2023-100001315 від 26.03.2023 та надання кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов`язків та прострочення виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості.

З огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти вчасно не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та відповідачем не спростовано, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Як встановлено судом, позивачем понесені судові витрати у виді судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2662,40 грн.

Згідно з копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0213285, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І «А» групи з дитинства довічно.

За таких обставин, враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а відповідач ОСОБА_1 , згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, оскільки є особою з інвалідністю І групи, суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати у виді судового збору у розмірі 2662,40 гривень необхідно компенсувати позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відтак, у контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 207, 509, 512, 514, 525, 526, 527, 536, 610, 611, 626, 628, 633, 634, 1048, 1054, 1055 ЦК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути зОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, адреса: вул. Саксаганського,буд. 133-А, м. Київ, 01032, р/р НОМЕР_4 , МФО 305299, заборгованість за кредитним договором № 26.03.2023-100001315 від 26.03.2023 у розмірі 6803 (шість тисяч вісімсот три) гривні 20 копійок.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: вул. Саксаганського,буд. 133-А, м. Київ, 01032) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати у виді судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя С.В. МАНДЗЮК