Ухвала суду № 136849104, 26.05.2026, Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1570/26

Провадження № 2/376/1636/2026

У х в а л а

про залишення позовної заяви без руху

26 травня 2026 року Суддя Сквирського районного суду Київської області Батовріна І.Г., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Рада опіки та піклування Сквирської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Рада опіки та піклування Сквирської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддею встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам ст.175, 177 ЦПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України.

Згідно з п. 15 Постанови Пленуму ВСУ від 30.03.2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, особи можуть бути позбавлені батьківських прав виключно з підстав, передбачених статтею 164 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, особи можуть бути позбавлені батьківських прав виключно з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Однак, в позовній заяві не викладені конкретні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відповідно до вимог ст.164 СК України, не зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

У позові відсутні будь-які дані з приводу того, чи вживалися до відповідача будь-які заходи впливу та реагування (оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу), що могло б вказати на винну поведінку відповідача та підтвердити позовні вимоги.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду від 30 березня 2017 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» заборонену законодавством поведінку батьків можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Позивач не долучає жодних характеризуючи матеріалів, які б могли підтвердити ухилення відповідача від виконання батьківських обов?язків.

Питання захисту прав і законних інтересів дитини регулюється нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», міжнародного права, а також Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866.

Під час розв`язання спору щодо позбавлення батьківських прав служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.

Працівник служби у справах дітей, проводить бесіду з батьками та дитиною, з огляду на її вік, відвідує їх за місцем проживання, лише після обстеження житлово-побутових умов та проведення бесід складає висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Як зазначено в постанові Верховного Суду України в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2021 в справі № 459/3411/18, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і за наявності вини в діях батьків.

Позивач заявляючи вимогу про позбавлення відповідача батьківських прав, не надала характеристик на батьків, докази того, що відповідач дійсно ухиляється від виконання батьківських обов`язків, на які суд може посилатись при постановленні рішення суду та встановлення істини по справі.

Згідно з пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з положеннями частин 4, 5 статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Процес позбавлення батьківських прав умовно поділяється на етапи, зокрема, етап звернення заявника з відповідною заявою до органу опіки та піклування про надання висновку про доцільність позбавлення конкретної особи батьківських прав. Така заява подається до відповідної Служби у справах дітей органу місцевого самоврядування відповідного району в місті або місцевої державної адміністрації в районі відповідної області за місцем реєстрації матері або батька, стосовно яких вирішується питання про позбавлення батьківських прав згідно з вимогами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866, якою затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини (1); судовий етап, звернення з позовом та розгляд справи в суді (2); виконання судового рішення про позбавлення батьківських прав (3).

Питання щодо позбавлення батьківських прав певної особи повинно обов`язково розглядатися в досудовому порядку органом опіки та піклування з оформленням та видачею про це письмового висновку.

Ненадання висновку одночасно з позовом позбавляє суд можливості провести розгляд справи у встановленому законом порядку та строки. Суд вважає, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка документів, збір необхідної доказової бази. У цьому контексті суд звертає увагу на позицію ВС України, викладену в ухвалі від 01.11.2017 року у справі № 211/559/16-ц, відповідно до якої позбавлення батьківських прав є передчасним без відповідного висновку органу опіки та піклування і попередження батька про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Разом з тим, в матеріалах позовної заяви відсутній висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Позивачем не зазначено, чи взагалі розглядалось таке питання органом опіки та піклування із винесенням письмового висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача. Не зазначено про причини неможливості отримання вказаного висновку самостійно, якщо такі існують.

Висновок органу опіки та піклування є ключовим доказом по даній категорії справ, якою б не була підстава позбавлення батьківських прав. Даний висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування про питання доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки даного висновку комісія спілкується з відповідачем та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до пункту 16 Постанови Пленуму Верховного суду від 30 березня 2017 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» заборонену законодавством поведінку батьків можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

При цьому, у позові відсутні будь-які дані з приводу того, чи вживалися до відповідача будь-які заходи впливу (оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу) та реагування, що б могло вказати на винну поведінку відповідача.

Крім того, звертаючись з даним позовом, позивач просить визначити місце проживання дітей разом з матір`ю, при цьому в позові відсутнє посилання, які права безпосередньо позивача підлягають захисту, в чому полягає порушення, невизнання або оспорення прав.

Згідно з ч. 1ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 передбачено, що для розв`язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.

Однак, в позовній заяві не зазначено чи зверталася позивач до органу опіки та піклування, та чи наявний висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей з позивачем.

Суд також зазначає, що у разі наявності спору щодо визначення місця проживання дитини, предметом доказування у цих справах, зокрема, є: той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні; факти порушення одним з батьків обов`язків щодо виховання та розвитку дитини (ухилення від виконання батьківських обов`язків, фізичні покарання дитини, будь-які види експлуатації дитини); факти використання одним з батьків форм та методів виховання, які суперечать закону, моральним засадам суспільства; факти звернення матері, батька дитини або самої дитини за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій; факти здійснювання батьківських прав всупереч інтересам дитини.

При цьому позовна заява не містить вищевказаних відомостей.

Звертаючись до суду з позовом, у якому заявлено вимогу про визначення місця проживання дітей, позивачем не здійснено заходів обов`язкового досудового врегулювання спору шляхом звернення до служби у справах дітей за місцем проживання дитини для отримання Висновку, який складається Службою за місцем проживання дитини на підставі зібраних матеріалів згідно Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дітей від 24 вересня 2008 року № 866, - що є обов`язковою умовою/процедурою також і відповідно до частини 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України.

Таким чином, позивач звернувся з позовом до суду про визначення місця проживання дитини, без вжиття заходів досудового урегулювання спору, які є обов`язковими.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з положеннями п. 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об`єктом справляння судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня становить 3 328,00 гривень.

Судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає у 2026 році 1 331,20 гривень (пп.2 п.1 ч.2 ст.4 Закону № 3674-VI).

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимоги немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч.3 ст.6 Закону № 3674-VI).

З позовної заяви вбачається, що позивач заявлено дві вимоги немайнового характеру, однак нею сплачено судовий збір лише в розмірі 1 301,20 грн..

Таким чином позивачу слід доплати судовий збір у розмірі 1361,20 грн..

Вказану суму судового збору необхідно сплатити за наступним реквізитами: «Отримувач коштів: ГУК уКиїв.обл/Сквирська міс/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37955989; Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача: UA258999980313101206000010844; Код класифікації доходів бюджету: 22030101; Призначення платежу: *;101;___(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір за позовом _ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Сквирський районний суд Київської області (назва суду, де розглядається справа) та надати суду оригінали платіжних документів

Відповідно до ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтею 175 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Таким чином, враховуючи, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, приходжу до висновку, що її слід залишити без руху, про що повідомити позивача та надати йому строк для усунення недоліків.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 258, 260, 352-355 ЦПК України,

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Рада опіки та піклування Сквирської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав - залишити без руху.

Для усунення вказаних недоліків надати позивачу строк до десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, в іншому випадку позовну заяву буде повернуто.

Роз`яснити позивачу, що у випадку невиконання вимог, викладених в ухвалі, позовна заява буде визнана неподаною та повернута позивачу. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. Г. Батовріна