Рішення № 136849016, 26.05.2026, Миронівський районний суд Київської області

26.05.2026 Єдиний унікальний № 371/1475/25 провадження № 2/371/448/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Гуренко М.О.,

при секретарі Овчаренко В.С.,

за участі

представника позивача Одноволик І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Десятої київської державної нотаріальної контори, Миронівської міської ради Обухівського району Київської області про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину, визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В :

До Миронівського районного суду Київської області з вищевказаною позовною заявою звернулася представник позивача адвокат Одноволик І.В. та просила суд:

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №54838147 про реєстрацію права власності від 01 квітня 2024 року на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3222986301:01:221:0042, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 01 травня 2024 року видане Шульгою С.В., державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори, 01 травня 2024 року ОСОБА_1 на (одну другу) частку земельної ділянки загальною площею 0,25 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину але не оформила своїх спадкових прав на підставі Рішення органу місцевого самоврядування від 19 вересня 2014 року за №412 та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ 0000518412024 від 28 лютого 2024 року Кадастровий номер земельної ділянки 3222986301:01:221:0042. Земельна ділянка за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), свідоцтво зареєстроване в реєстрі за №2-895.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Одноволик І.В. позовні вимоги підтримала просила їх задовольнити, з підстав викладених у ній.

Від представників відповідачів до суду надійшли заяви про розгляд справи за відсутності їх представників.

У відповідності до ч. 10 ст. 130 ЦПК України неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи.

На підставі ст. 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість вирішення справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Таким чином, суд під час розгляду цивільної справи повинен захищати порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як встановлено в судовому засіданні, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 28.10.2023 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану і місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (а.с. 12).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 зареєстрованому Виконавчим комітетом Пустовітської сільської ради Миронівського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с. 13).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 зареєстрованому Відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського районного управління юстиції у м. Києві, батьками якого являються ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 14).

Позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_1 будучи спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 отримав:

Свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить померлій на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шульгою С.В., державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори, 01.05.2024 року за реєстровим №2-893 та зареєстрованого, Шульгою С.В., державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори, 01.05.2024 року (а.с. 18).

Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.05.2025 року, індексний номер Витягу 376843819, номер запису про право власності 54837151 від 01.05.2024 року, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 62546073229 (а.с. 19).

Свідоцтво про право на спадщину на (одну другу) частку земельної ділянки, загальною площею 0,25 га., що розташована за адресою АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину але не оформила своїх спадкових прав на підставі Рішення органу місцевого самоврядування від 19.09.2014 року за №412 та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ -0000518412024 від 28.02.2024 року Кадастровий номер земельної ділянки 3222986301:01:221:0042. Земельна ділянка за цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), свідоцтво видане Шульгою С.В., державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори, 01.05.2024 року зареєстроване в реєстрі за №2-895 (а.с. 24-26).

Як вбачається з копії спадкової справи №865/2023 заведеної Десятою Київською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом яке складається з частини земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину але не оформила своїх спадкових прав, на підставі Рішення органу місцевого самоврядування від 19 вересня 2014 року за №412 та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0000518412024 від 28 лютого 2024 року, кадастровий номер земельної ділянки 3222986301:01:221:0042. Земельна ділянка за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 98-207).

Згідно копії спадкової справи заведеної Приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Шепітко В.В., після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 отримали свідоцтво на право на спадщину за законом на (одну другу) частку земельної ділянки, площею 6,2042 гектарів, кадастровий номер земельної ділянки:3222986300:03:214:0044, що розташована за адресою: Київська область, Миронівський район, Пустовітська сільська рада, вид використання земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, цільове призначення, що належала померлій, ОСОБА_2 , на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, серія КВ №035038, виданого 28 липня 2004 року, Миронівською районного державною адміністрацією Київської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю, за №527 (а.с. 209-246).

Як вбачається з довідки виданої Архівним відділом Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 24 жовтня 2024 року №05-02/764, що в архівному відділі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (м. Миронівка) рішення Пустовітівської сільської ради Миронівського району Київської області від 19 вересня 2014 року №412 «Із затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3222986301:01:221:0042, розробленої на замовлення ОСОБА_2 на постійному зберіганні не перебуває (а.с. 40).

Згідно із ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 2 ст. 158 ЗК України, виключно судом вирішуються спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом : визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів захисту (стаття 16 ЦК).

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до частини 1статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб?єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Згідно зі ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Законом України «Про нотаріат» визначено повноваження нотаріусів на вчинення нотаріальних дій.

Свідоцтво про право на спадщину - це процесуальний нотаріальний акт, який засвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців. Якщо успадковане майно підлягає обов`язковій державній реєстрації, то свідоцтво про право на спадщину є для спадкоємців основним правовстановлюючим документом.

Свідоцтво про право на спадщину не створює ніяких нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право на нього, оскільки право на спадкове майно у них виникає з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз`яснень, викладених у п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі за текстом - «Закон про державну реєстрацію»). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону про державну реєстрацію державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 9 ч. 1 статті 2 Закону про державну реєстрацію реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в державному реєстрі прав, крім надання інформації з державного реєстру прав.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно спадкодавця, спадкоємець має право, згідно з пунктом 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (із змінами) (далі Порядок № 1127), звернутись до суб`єкта державної реєстрації прав або державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про державну реєстрацію права власності спадкодавця, що було набуто останнім за життя.

У пункті 66 Порядку № 1127 встановлено, що для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються: документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком № 1127, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи, документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб`єкта права власності спадкодавця з обов`язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

Проте, Державний нотаріус Десятої київської державної нотаріальної контори Шульга С.В. в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.66 Порядку № 1127 провела реєстрацію права власності на земельну ділянку, загальною площею 0,25 га., що розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222986301:01:221:0042. Земельна ділянка за цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за померлою ОСОБА_2 спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину але не оформила своїх спадкових прав на підставі Рішення органу місцевого самоврядування від 19.09.2014 року за №412 та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ -0000518412024 від 28.02.2024 року Кадастровий номер земельної ділянки 3222986301:01:221:00420.

Виготовлення технічної документації на земельну ділянку на замовлення ОСОБА_2 не було завершене, технічна документація була розроблена, але не затверджена у встановленому законом порядку, що підтверджується Листом №29-10-0.331-9607/2-24 від 09.10.2024 року ГУ Держгеокадастру у м.Києві та Київській області (додається), Листом Обухівської районної державної адміністрації Київської області (архівний відділ) №05-02/764 від 24.10.2024 року (копія додається).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (№12-304гс18).

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів, є обов?язковою передумовою звернення особи до суду за захистом своїх прав; при цьому обов?язком позивача, відповідно достатті 81 ЦПК Україниє доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Гарантоване статтею 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб?єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

На підставі частини 1 статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Дане зобов`язання встановлено законодавством у зв`язку з тим, що право власності на спадкове нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Згідно з пунктами 4.12, 4.15, 4.18 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 за № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 за № 282/20595, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

При вирішенні спору про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину потрібно визначити норми чинного законодавства на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі Кодекс) визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 Кодексу, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною 1 статті 1225 Кодексу, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до п.п. 2 п. 1 перехідних положень Земельного кодексу України, рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок (далі Декрет), є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Кабінет Міністрів України п 1. Декрету постановив: сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України. Декретом було встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей передбачених п. 1 Декрету, посвідчується Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Статтею 6 Декрету було зупинено дію частини 2 статті 17 і статті 23 Земельного кодексу України (в редакції 1992 року), яким передбачалося, що право власності виникає лише з дня видачі та державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку. Отже, якщо у громадянина була у користуванні земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва і рішенням місцевої ради така земельна ділянка була передана йому у приватну власність, то з дня прийняття цього рішення радою у такого громадянина вже по-суті виникло право власності на земельну ділянку. Якщо такий громадянин помер, не отримавши державного акта на право власності на земельну ділянку, його спадкоємці мають право оформити право власності на дані земельні ділянки вже на себе. Згідно з п.2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Отже, у разі наявності у громадянина документа, що підтверджує спадкоємство (свідоцтво про право на спадщину видане на все інше, окрім земельної ділянки, майно, або ж рішення суду) та рішення про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки спадкодавцю, прийняте органом місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», такий громадянин має право на дану земельну ділянку розробити технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та внести дані про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції Закону № 2255-ІХ від 12 травня 2022 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Пунктом 9 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

На підставі викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76-83, 141, 209-211, 223, 258, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №54838147 про реєстрацію права власності від 01.04.2024 року на земельну ділянку площею 0,25 га., кадастровий номер 3222986301:01:221:0042, цільове призначення-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за ОСОБА_2 .

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 01.05.2024 року видане ОСОБА_7 , державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори, 01.05.2024 року ОСОБА_1 на (одну другу) частку земельної ділянки, загальною площею 0,25 га., що розташована за адресою АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину але не оформила своїх спадкових прав на підставі Рішення органу місцевого самоврядування від 19.09.2014 року за №412 та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ -0000518412024 ві 28.02.2024 року Кадастровий номер земельної ділянки 3222986301:01:221:0042. Земельна ділянка за цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), свідоцтво зареєстроване в реєстрі за №2-895.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.О. Гуренко