Рішення № 136846444, 26.05.2026, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

Справа № 390/1372/25

Провадження № 2/390/1720/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2026 р.Кропивницький районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Бойко І.А.,

при секретарі Погрібній А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницький, цивільну справу за позовом ТОВ "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ "Споживчий центр" звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 42519,02 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 13.12.2024 укладено Кредитний договір № 13.12.2024-100000768, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 15000 грн, строком на 140 днів. ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у вказаному розмірі, яку позивач просить стягнути, також просить стягнути судові витрати.

Представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якій він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив зазначає, що позивачем не доведено факту видачі кредитних коштів відповідачу. Лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до відомостей якого перераховано грошові кошти на платіжну картку за договором №13.12.2024-10000768 в розмірі 15000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 593959168. У той же час, вказаний лист не є первинним бухгалтерським документом, він не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу коштів на картковий рахунок, який належить саме відповідачу. Вважає, що лише первинні бухгалтерські документи та виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Проте таких документів позивачем до суду надано не було.

Крім того, кредитний договір містить суперечливі умови. Так зокрема, згідно умов кредитного договору загальні витрати за споживчим кредитом складають 17309 грн. 68 коп. Згідно п.12 Заявки та Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору «Графік платежів» вбачається, що вказані загальні витрати за споживчим кредитом складаються з комісії в розмірі 2250,00 грн. та процентів у розмірі 15059,68 грн. У той же час, згідно вимог позовної заяви та «Довідки розрахунку про стан заборгованості», за період з 13.12.2024 по 01.05.2025, позивачем нараховано проценти в загальному розмірі 18900,00 грн. Такий розмір процентів суперечить домовленостям, досягнутим сторонами при укладенні Кредитного договору, що є неприпустимим.

Також зазначає, що відповідач не заперечує, вона сплатила в рахунок погашення кредиту кошти в розмірі 3230,98 грн., з яких 1130,98 грн - комісії та 2100,00 грн. процентів. Таким чином, максимально можливий розмір процентів, за умови його доведення в ході розгляду справи, складає 12959,68 грн. (15059,68 - 2100).

Окрім того, позивач безпідставно вимагає стягнення неустойки за порушення умов кредитного договору, так як це суперечить вимогам п.18 розд. Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Щодо позовної вимоги про стягнення комісії зазначає, що графіком платежів визначено платежі за додаткові та супутні послуги товариства, у тому числі комісії, за надання кредиту в сумі 2500,00 грн. Зі змісту п.7. Договору передбачено сплату комісії пов`язаної з наданням кредиту в розмірі 15% грн, що складає 2250,00 грн. За змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь. Вважає умови кредитного договору щодо сплати комісії в розмірі 2250,00 грн за надання кредиту є нікчемними, а тому вимоги щодо стягнення заборгованості за комісією в сумі 1119,02 грн. задоволенню не підлягають.

У відповіді на відзив представник позивача зазначила, що відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. У даному випадку відповідач, заперечуючи проти позову, не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок щодо доказування. Заперечуючи щодо отримання відповідачем кредитних коштів, сторона відповідача не подала виписки по рахунках відповідача або клопотання про витребування таких доказів, на спростування доказів, наданих стороною позивача.

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді. Для підписання та укладання договору відповідачу було направлено смс на його фінансовий номер, тобто, відповідач підтвердив факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодився на відповідні умови кредитування.

Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу iPay. Довідка ТОВ «УПР» про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач, заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Також сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу, так як виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею.

Щодо формули денної процентної ставки зазначає, що обрахування загальних витрат за споживчим кредитом базуються на припущенні, що позичальник буде виконувати свої зобов`язання належним чином, а саме згідно графіку платежів. У випадку належного виконання кожного окремого зобов`язання згідно графіку платежів кошти погашали б вимоги позивача у відповідності до частині 1 статті 534 ЦК України, таким чином було б погашено першочергово комісію та проценти, а решта коштів погасила б базу розрахунку.

Окрім того, сторона відповідача, заперечуючи сам факт укладення кредитного договору та факт надання останньому кредитних коштів, водночас заявляє заперечення щодо розміру процентної ставки за цим договором, а також щодо правомірності нарахування комісій та неустойки. Така позиція є внутрішньо несумісною, оскільки заперечення умов договору щодо процентів та інших платежів можливе виключно в межах визнання існування самого договору та факту отримання кредитних коштів. Фактично сторона відповідача формує свою процесуальну позицію, виходячи з презумпції укладеного кредитного договору та надання коштів, але намагається уникнути негативних для себе наслідків, пов`язаних із виконанням договірних зобов`язань, шляхом одночасного заперечення самого юридичного факту виникнення таких зобов`язань. Така поведінка суперечить вимогам добросовісності, закріпленим у статтях 3 та 13 Цивільного кодексу України, а також обов`язку добросовісного користування процесуальними правами, встановленому статтею 44 Цивільного процесуального кодексу України.

Щодо розрахунку заборгованості зазначає, що відповідач заперечує вірність розрахунку спірної заборгованості, проте не зробив власного, а відтак вести мову предметно про конкретні суми не доводиться. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано.

ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит». Комісія за обслуговування пов`язана з наданням ряду перелічених послуг, а саме: 1) організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, 2) забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, 3) забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, 4) забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, 5) консультаційні послуги, 6) інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена.

Щодо неустойки представник позивача зазначає, що кредитний договір з відповідачем був укладений після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустоки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою , яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.

Представником відповідача до суду подано заперечення, в якому повідомляє, що відповідач частково визнає заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 27959,68 грн, виходячи з наступного розрахунку (контрозрахунку): 15000,00 грн заборгованість по тілу кредиту (основний борг), 12959,68 грн заборгованість по процентам.

Вказує, що паспорт споживчого кредиту та сам Кредитний договір містить в собі положення, які прямо суперечать одне одному, зокрема, в п.6 Заявки кредитного договору №13.12.2024-100000768 (кредитної лінії), яка є невідємною частиною Кредитного договору, передбачено, що Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом.

При цьому, в п.10 вказаної Заявки одночасно визначено, що Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.82% (денна процентна ставка) = (17309.68 / 15000)/ 140*100%).

Також в п.12 Заявки «Графік платежів» сторонами чітко визначений порядок та розмір платежів по кредиту, які позичальник має здійснити. Згідно стовпчику 3 вказаного графіку, загальний розмір процентів, який Позичальник має сплатити за весь строк кредитування складає 15059,68 грн. Згідно п.14 Заявки, загальні витрати за споживчим кредитом складають 17309,68 грн. (15059,68 грн. проценти та 2250,00 грн. комісія). Ідентичні суперечності містяться і у відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №13.12.2024 100000768 (кредитної лінії).

Враховуючи положення ч.5 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» та виходячи із досягнутих домовленостей, закріплених в п.12 кредитного договору графік платежів, максимальний розмір процентів, які визнає Відповідач складає 12959,68 грн. (15059,68-2100).

Вимога про стягнення неустойки за порушення умов кредитного договору є безпідставною з огляду на положення п.18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Щодо стягнення заборгованості за комісією вказує, що в якості обґрунтування правомірності стягнення комісії позивач стверджує, що вказана комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. При цьому, позивач не вказує, яким саме пунктом кредитного договору це було передбачено. У той же час, у паспорті споживчого кредитування, який надавася позичальнику перед укладенням кредитного договору та мав вирішальну роль для позичальника при виборі кредитодавця, відсутні відомості про сплату комісії за перерахування коштів з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу, а також можливість уникнути вищевказаних додаткових витрат.

Більше того, в п.9 Заявки до кредитного договору та в Паспорті споживчого кредитування (в графі «Платежі за додаткові та/або супутні послуги Кредитодавця, обов`язкові для укладання договору») вказано, що Кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг, тому вважає, що стягнення заборгованості за комісією в сумі 1119,02 грн. є безпідставним.

Крім того, зважаючи на часткове визнання позову відповідачем, представник відповідача просить суд під час ухвалення рішення по справі вирішити питання про стягнення судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та повернути позивачу 50% залишку судового збору з державного бюджету.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у відповіді на відзив просив розгляд справи здійснювати без його участі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, дату і час розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомила.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України).

У п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексам України, а також іншими актами законодавства (ч.7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Судом встановлено, що 13.12.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ "Споживчий центр" укладено кредитний договір № 13.12.2024-100000768, шляхом підписання Заявки, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомилася 13.12.2024 за посиланням.

Відповідно умов договору (відповіді позичальника про прийняття пропозиції) ТОВ "Споживчий центр" надали відповідачці кредит у сумі 15000,00 грн, строк, на який надається Кредит - 140 днів з дати його надання. Пунктом 6 відповіді позичальника про прийняття пропозиції, передбачено, що процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Пунктом 10 цієї відповіді, визначено, денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.82% (денна процентна ставка) = (17309.68 / 15000)/ 140 ? 100%.

Комісія, пов`язана з наданням Кредиту (економічна сутність плата за надання Кредиту) 15% від суми Кредиту та дорівнює 2250,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Аналогічні умови надання кредиту передбачені паспортом споживчого кредиту.

Відповідно до кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5457-08XX-XXXX-2183.

Відповідно до листа ТОВ «УПР» від 26.05.2025 за № 1-2605 успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 13.12.2024 12:18:05 на суму 15000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 593959168, призначення платежу: Видача за договором кредиту №13.12.2024-100000768.

Довідка - розрахунок заборгованості, проведений ТОВ "Споживчий центр", свідчить, що загальна сума заборгованості становить 42519,02 грн та складається з: основного боргу 15000,00 грн; 18900,00 грн проценти; 1119,02 грн комісія; 7500,00 грн - неустойка.

Щодо нарахування відсотків.

Як встановлено судом, умовами кредитного договору № 13.12.2024-100000768 передбачено фіксовану процентну ставку у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку кредитування та не підлягає односторонній зміні. Проценти нараховуються щоденно з дня надання кредиту включно до дня його фактичного повернення. Водночас заявка позичальника, підписана ним відповідь (акцепт) та паспорт споживчого кредиту містять також денну процентну ставку за кредитом у розмірі 0,82 % від суми кредиту, розраховану відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування».

Суд звертає увагу, що у документах, які утворюють зміст спірного кредитного договору, одночасно містяться два різні показники вартості користування кредитом - 1 % за день як фіксована процентна ставка і 0,82 % як денна процентна ставка, що об`єктивно створює неоднозначність сприйняття змісту умов договору споживачем.

З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору у договорах про надання споживчого кредиту.

У Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 та Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 наголошено, що умови договору споживчого кредиту повинні підпорядковуватися засадам справедливості, добросовісності і розумності, а особа споживача є слабкою стороною у таких правовідносинах.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, до спірних правовідносин підлягає застосуванню правило contra proferentem, відповідно до якого неясність умов договору повинна тлумачитись проти сторони, яка їх сформулювала або запропонувала.

З урахуванням викладеного і зважаючи на умови кредитного договору, суд приходить до висновку, що за користування кредитними коштами відповідачеві підлягали нарахуванню проценти за ставкою 0,82 % за кожен день.

Щодо вимоги про стягнення комісії.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Отже, суд приходить до висновку щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1119,02 грн.

Нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує позивач. Такий висновок сформульовано Верховним Судом в постанові від 20.07.2022 у справі № 343/557/15-ц.

Крім того, як вбачається з позовної заяви та підтверджується представником відповідача ОСОБА_1 26.12.2024 частково сплатила заборгованість у сумі 3230,98 грн, з яких: 1130,98 грн - комісії та 2100,00 грн - процентів.

Оскільки вказана сума фактично сплачена, однак Товариство зарахувало її за послуги по наданню кредиту, суть якої не підтверджено доказами, суд вважає необхідним, з наведених вище мотивів, грошові кошти у сумі 1130,98 грн врахувати в рахунок погашення заборгованості по відсотках.

Щодо вимоги про стягнення неустойки суд зазначає наступне

Пункт 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, містить приписи, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України введений в дію Законом України № 2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022.

Воєнний стан, що триває, введений в Україні із 24 лютого 2022 року, згідно Указу Президента України року № 64/2022 від 24.02.2022 та Закону України № 2102-IX від 24.02.2022.

Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленій в постанові від 22.04.2024 по справі № 559/1622/19 суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнити пунктом 6-1 такого змісту:"6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".

Пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.

На час розгляду справи положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).

Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Крім того, у постановах Верховний Суд від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) та від 06 травня 2025 року у справі № 464/2647/22 (провадження № 61-6059св24) виснував, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, відповідач звільняється від сплати неустойки, в силу прямої вказівки цього Закону, і позовні вимоги в частині 7500,00 грн неустойки, які нараховані позивачем, задоволенню не підлягають.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача слід стягнути заборгованість у розмірі 28989,02 грн, з яких: 15000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 13989,02 грн заборгованість за відсотками.

Відповідно до ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Положенням частини 1 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути 1651,56 грн судового збору.

Прохання представника відповідача щодо повернення позивачу 50 відсотків судового збору у зв`язку з визнанням відповідачем позову, задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем позов визнається частково, а не у повному обсязі.

Керуючись ст.525-527, 530, 625, 1054 ЦК України, ст.4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ТОВ "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за договором № 13.12.2024-100000768 від 13.12.2024 в сумі 28989,02 грн, з яких: 15000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 13989,02 грн заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" судові витрати у сумі 1651,56 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр", юридична адреса: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, ЄДРПОУ 37356833;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя І.А. Бойко