Рішення № 136843495, 27.05.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/16590/25

Номер провадження № 2/521/988/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Ганошенка С.А.

за участю секретаря судових засідань Папінян В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Одесі матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, як Орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 19.09.2025 року звернувся до Хаджибейського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, як Орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

Ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22.09.2025 року було відкрито провадження у зазначеній справі в загальному позовному порядку та призначено провести підготовче судове засідання 14.11.2025 року о 13-00 год., та визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, проте відзив до суду від відповідача або його представника -не надходив.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 22 січня 2011 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. В даному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 .

З лютого 2012 року сторони фактично припинили шлюбні відносини. Син залишився проживати з батьком. З 2013 року припинились будь-які відносини матері з сином.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року у справі №521/13746/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано. Мотивувальною частиною даного рішення встановлено, що ОСОБА_3 проживає із батьком, ОСОБА_2 спроб спілкування з сином не вживає.

09 вересня 2020 р. судовим наказом Малиновського районного суду м. Одеси № 521/13860/20 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Починаючи з 2014 р., неповнолітній ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_5 в будинку на земельній ділянці АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 02.06.2022 по теперішній час, має достатній рівень доходу, та можливість і здатність самостійно утримувати сина. На теперішній час перебуває на лікуванні, у зв`язку із захворюванням, отриманим під час виконання військових обов`язків. Батько ( ОСОБА_1 ) приймає активну участь у житті свого сина, займається його вихованням, забезпеченням, відповідально ставиться до його розвитку, стану здоров`я, турбується про його майбутнє, цікавиться його навчанням та досягненнями, підтримує в його прагненнях, проявляє до сина любов та турботу. Син емоційно прив`язаний до батька та, враховуючи відношення матері, бажання спілкуватися з матір`ю не має.

Мати ОСОБА_2 , як зазначає позивач жодного разу не шукала спроб зустрічі та спілкування з сином, участі в його житті не приймає, вихованням не займається, не цікавиться його життям та станом здоров`я. Будь-який зв`язок (емоційний, психологічний, моральний) між сином та матір`ю розірвано, у зв`язку з повною відсутністю спілкування між ними. Разом з тим, ОСОБА_1 ніколи їх спілкуванню не перешкоджав, не вчиняв жодних дій, які робили б зустрічі матері із сином неможливими.

Зазначені обставини підтверджуються наступними доказами, які долучені до позовної заяви, а саме: копією епікризу ДЗ «Український медичний центр реабілітації матері та дитини МОЗ України» від 07.03.2014, в якому міститься інформація про те, що ОСОБА_3 знаходився в лікарні з бабусею, так як мати відмовилась від госпіталізації; копією виписки № 3361 від 15.10.2014, з якої вбачається, що з дитиною знаходилась бабуся ОСОБА_5 ; копією епікризу ДЗ «Український медичний центр реабілітації матері та дитини МОЗ України» від 01.12.2014, з якого вбачається, що по догляду за дитиною в лікарні знаходилась бабуся ОСОБА_5 ; копією характеристики ОДНЗ «Ясла-садок» № 171 ОМР № 129 від 26.10.2016, відповідно до якої ОСОБА_3 відвідував вказаний дошкільний навчальний заклад та у його вихованні приймали участь: батько ОСОБА_1 та бабуся ОСОБА_5 , а мати - ОСОБА_4 не приймала участь в житті дитини, до ДНЗ не навідувалась; копією характеристики від 29.10.2016, виданої головою кооперативу Об`єднання садоводів «СТЕПОВЕ», з якої вбачається, що ОСОБА_1 з народження виховує сина ОСОБА_3 , а мати сина не навідує, і не намагається налагодити спілкування з дитиною; копією характеристики ЗОШ І-ІІІ ступенів - ліцею №67, яка містить інформацію, що у вихованні ОСОБА_3 приймають участь батько та бабуся; копією характеристики зі школи програмування «Logika» від 21.08.2025, з якої вбачається, що всі питання з приводу оплати, виховання та організаційних моментів вирішуються тільки з батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_5 ; копією характеристики з Одеського ліцею № 67 ОМР від 18.08.2025, в якій вказано, що всі питання з приводу виховання та інші організаційні моменти вирішуються тільки з батьком дитини ОСОБА_1 , дядьком ОСОБА_9 , бабусею ОСОБА_5 ; копією довідки ОС «СТЕПОВЕ» №180 від 02.09.2025, про склад сім`ї; копією листа з КНП «Дитяча міська поліклініка № 2» № 649 від 12.09.2025, з якої вбачається, що декларація про вибір лікаря укладена між лікарем педіатром та законним представником ОСОБА_3 , а саме його батьком ОСОБА_1 та копією Висновку органу опіки та піклування № 01/03-18/448 від 05.03.2019, складеного Біляївською районною державною адміністрацією від 05.03.2019 року №01/03-18/448 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина- ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Долученими доказами підтверджується, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно свого сина, не бере участі у його вихованні та утриманні, не піклується про його фізичний, духовний і моральний розвиток, проживає окремо від дитини більш як 11 років. Дитина протягом усього часу проживає разом з батьком та знаходиться на його утриманні і вихованні.

Оскільки ОСОБА_2 самоусунулася від виконання батьківських обов`язків відносно свого сина, не дбає про його догляд, здоров`я та матеріальне забезпечення, не цікавиться його долею, зазначене, вказує на її байдужість та свідоме нехтування як своїми батьківськими обов`язками, так і правами дитини, яку вона покинула у віці 2,5 роки.

Таким чином свідоме і тривале нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками щодо сина ОСОБА_3 , відсутність будь-якого інтересу щодо його життя є на думку позивача наслідком її винної поведінки, та підставою для позбавлення її батьківських прав та не суперечать інтересам ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Оскільки батько неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_1 , 1987 р.н. - є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 НГУ тому, під час розгляду цивільної справи у судовому засіданні виникла необхідність щодо залучення третіх осіб, а саме військової частини Національної гвардії України НОМЕР_1 , оскільки прийняте рішення у справі може вплинути на майбутні відносини продовження військової служби позивача у військовій частині.

Ухвалою суду від 04.11.2025 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - військову частину Національної гвардії України НОМЕР_1 .

Військова частина Національної гвардії України НОМЕР_1 , яку було залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, була повідомлена про дату та час і місце розгляду справи шляхом надсилання ухвали суду та повісток на адресу місцезнаходження. У судові засідання представники військової частини НОМЕР_1 НГУ не з`являлися, заяв та клопотань не надсилали.

10.04.2026 року на електронну адресу суду надійшло рішення виконавчого комітету Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області від 26.03.2026 року №24 "Про затвердження висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав".

15.04.2026 року в підготовче судове засідання з`явилися: представник позивача - адвокат Воронцова Я.В., представник відповідача - адвокат Друганова В.А., інші учасники процесу були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомляли, заяв та клопотань про відкладення не надходило.

15.04.2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Друганової В.А. у справі надійшла заява, у якій остання просила суд закрити підготовче провадження у зазначеній цивільній справі, представник позивача не заперечувала проти задоволення клопотання та закриття підготовчого засідання, призначення судової справи до розгляду по суті .

Ухвалою суду від 15.04.2026 року закрито підготовче засідання по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, як органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 19.05.2026 року представник позивача - адвокат Воронцова Я.В. позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав, зазначених у ньому.

В судовому засіданні 19.05.2026 року представник відповідача - адвокат Друганова В.А. проти задоволення позову заперечувала, письмового відзиву до суду не надала. Зазначила, що відповідач категорично проти позбавлення її батьківських прав, не вважає що навмисно ухиляється від здійснення батьківських обов`язків, аліменти на сина перераховує регулярно, допомагала речами, передавала їх через колишнього чоловіка та його матір. Про заборгованість через неповну сплату взнала вже під час судового розгляду.

Вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх воз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не в достатній мірі спілкуються з дитиною, не забезпечують її матеріально в повному обсязі, беруть участь у вихованні не у достатній мірі - не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування у ній.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено саме на позивача.

Як встановлено судом, 22 січня 2011 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року у справі № 521/13746/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано, та визначено судом, що дитина залишається проживати разом із батьком, оскільки позивач у справі, якою є ОСОБА_2 на час розгляду справи спроб спілкування з сином не вживала.

24 листопада 2025 р. Хаджибейським районним судом м. Одеси № 521/13860/20 був виданий судовий наказ, яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

09.12.2025 року приватним виконавцем Р. Бондаревим на підставі заяви представника стягувача - адвоката Воронцової Я.В. про примусове виконання судового наказу № 521/13860/20, виданого 24.11.2025 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_3, яка долучена до матеріалів справи.

15.12.2025 року приватним виконавцем Р. Бондаревим була видана довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій зазначено що судовий наказ №521/13860/20 від 24.11.2025 року пред`явлений був до примусового виконання 09.12.2025 року, і станом на дату видання наявна заборгованість зі сплати аліментів у сумі -28504,59 грн., яка долучена до матеріалів справи.

Отже, суд дослідивши та проаналізувавши зазначені докази в їх сукупності, та надавши їм оцінку дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 не отримала на момент розгляду справи судового наказу № 521/13860/20 від 24.11.2025 року та постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 від 09.12.2025 року, а отже про утворену заборгованість зі сплати аліментів у сумі 28504,59 грн навіть не могла знати. Вказана заборгованість має ознаки штучного утворення, оскільки вказаний судовий наказ розглядався судом 5 років і вказана обставина не цікавила заявника до розгляду у суді цієї цивільної справи. Тому суд критично оцінює зазначені твердження позивача та його представника щодо свідомого створення відповідачкою заборгованості зі сплати аліментів.

З наданих позивачем до суду разом із позовом доказами вбачається, що починаючи з 2014 р., по т.ч. неповнолітній ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_5 в будинку на земельній ділянці АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 02.06.2022 по теперішній час, має достатній рівень доходу та можливість і здатність самостійно утримувати сина. На теперішній час перебуває на лікуванні, у зв`язку із захворюванням, отриманим під час виконання обов`язків військової служби. Батько ( ОСОБА_1 ) приймає активну участь у житті свого сина, займається його вихованням, забезпеченням, відповідально ставиться до його розвитку, стану здоров`я, турбується про його майбутнє, цікавиться його навчанням та досягненнями, підтримує в його прагненнях, проявляє до сина любов та турботу. Син емоційно прив`язаний до батька та бабусі.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Так, даний висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).

Тлумачення змісту частин четвертої, шостої статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування під час розгляду справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою.

Наведені вище положення статті 19 СК України та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, відповідно до якого такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

Однак винесення рішення в справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19.

10.04.2026 року на електронну адресу суду надійшло рішення виконавчого комітету Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області від 26.03.2026 року №24 "Про затвердження висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав", у якому зазначається наступне.

На засідання комісії, яке проводилось 14 січня 2026 року, були запрошені батьки дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Батько ОСОБА_1 на засідання з' явився, надав усні пояснення, відповів на запитання членів комісії. ОСОБА_2 на засідання комісії не з`явилась, надіслала на електронну адресу Красносільської сільської ради заяву, в якій просила відкласти розгляд даного питання на наступне засідання. В своїй письмовій заяві заперечувала проти позовних вимог щодо позбавлення її батьківських прав, обґрунтовувала тим, що тривалий час вона своєчасно виконувала свої зобов`язання зі сплати аліментів, проте через необізнаність щодо законодавчого збільшення розміру прожиткового мінімуму та відповідного перерахунку суми виплат, у неї виникла заборгованість. Наголосила на своїй готовності та намірі погасити повному обсязі найближчим часом, проти позбавлення батьківських прав заперечувала.

У наступне засідання комісії з питань захисту прав Красносільської сільської ради, яке було призначене на 23 січня 2026 року, ОСОБА_2 повторно не з`явилася. На адресу сільської ради від ОСОБА_2 надійшла повторна заява з клопотанням про перенесення розгляду питання на іншу дату.

На чергове засідання комісії з питань захисту прав дитини Красносільської сільської ради, яке було призначено 23 лютого 2026 року, з урахуванням попередніх клопотань заявниці, ОСОБА_2 повторно не з' явилась. Попри офіційні повідомлення про час та місце розгляду питання жодних заяв чи пояснень від ОСОБА_2 щодо причин відсутності останньої на засідання комісії не було надано.

У подальшому, ОСОБА_2 на зв`язок із представниками Служби у справах дітей Красносільської сільської ради не виходила, на телефонні дзвінки не відповідала.

Тому, комісія з питань захисту прав дитини Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області прийшла до висновку що систематична неявка матері на засідання комісії та відсутність зворотного зв`язку свідчать про її свідоме ухилення від розгляду питання по суті, незацікавленість у подальшій долі дитини, а також ставить під сумнів раніше надані нею письмові пояснення щодо готовності виправити ситуацію та погасити заборгованість по аліментах.

Також, у наданому висновку комісія зазначила що зі слів батька дитини ОСОБА_1 , вбачається що ОСОБА_2 не приймала та не приймає участі у вихованні сина, не піклується про її фізичний і духовний розвиток; не цікавиться його інтересами, навчанням, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду, не бачиться з дитиною, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до його внутрішнього світу. Згідно зі свідченнями батька, матір не цікавилася станом здоров' я сина під час його хвороб та не брала участі у витратах на лікування. Окрім того, ОСОБА_1 повідомив комісію про те, що по відношенню до ОСОБА_2 раніше вже розглядалось питання щодо позбавлення її батьківських прав відносно її сина від іншого шлюбу - ОСОБА_10 , та надав на підтвердження копію висновку органу опіки та піклування Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 05 березня 2019 року № 01/03-18/448.

Комісія з питань захисту прав дитини Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області прийшла до кінцевого висновку про те, що через систематичну неявку ОСОБА_2 на засідання комісії без поважних причин, ігнорування офіційних повідомлень, відсутність зворотного зв`язку, свідчить про свідоме ухилення її від участі щодо вирішення долі дитини та відсутність реального наміру виправити ситуацію, діючи в інтересах дитини, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області (протоколи № 01, 02, 04) та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області вважає за доцільне позбавити батьківських прав громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд, дослідивши зазначений висновок комісії з питань захисту прав дитини Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, заслухавши у судовому засіданні думку представника органу опіки та піклування Красносільської сільської ради, та надавши йому оцінку разом з іншими матеріалами справи вважає його недостатньо обґрунтованим, оскільки у ньому мотиви, які наведені, а саме щодо неявки ОСОБА_2 на засідання комісії та щодо заборгованості по аліментах, яка виникла, як зазначила відповідач з незалежних від неї причин, носять формальний характер. Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що комісія зробила висновок лише на підставі неявки ОСОБА_2 , але не навела достатніх доказів, що дитина перебуває у небезпеці і що мати фактично ухиляється від виконання батьківських (материнських) обов`язків, наводячи лише пояснення батька.

Суд дійшов висновку щодо недостатності доказів та мотивів, які викладені у висновку комісії з питань захисту прав дитини Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області від 26.03.2026 року, № 24, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої дитини.

Отже, аналізуючи в сукупності докази, які містяться у матеріалах справи та, з урахуванням висновку комісії з питань захисту прав дитини Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області щодо неналежного на думку позивача виконання відповідачем свого обов`язку, у тому числі зі сплати аліментів, суд дійшов висновку що зазначене не може бути підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

У ході судового засідання 19.05.2026 року була допитана у якості свідка ОСОБА_13 , яка є близькою подругою матері позивача ОСОБА_5 , яка повідомила суд про те, що вона була в родині ОСОБА_1 декілька разів на рік (3-4 рази) на свята, а щодо ОСОБА_2 їй не відомо, вона її не бачила.

Також, у ході судового засідання 19.05.2026 року був допитаний у якості свідка ОСОБА_14 , який як він повідомив, є сусідом сім`ї ОСОБА_1 , проте через те що він постійно перебуває на роботі, то він бачиться лише з позивачем, їхні діти ходять разом до школи, ОСОБА_2 не бачив, особливо не розпитував сусідів.

Також, у ході судового засідання 19.05.2026 року було опитано у присутності представника Органу опіки та піклування Красносільської сільської ради неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ході якого він повідомив, що проживає з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та бабусею ОСОБА_5 , і що йому з ними подобається проживати, він всім забезпечений, вони йому допомагають, а з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , він не спілкується та такого бажання немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Згідно наданої позивачем інформації вбачається, що мати дитини ОСОБА_2 хоч не в повній мірі приймає участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак, бере участь в утриманні дитини та сплачує аліменти, а отже на даний час у суду не достатньо підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав і заявлені вимоги є передчасними.

Суд наголошує, що дитина є суб`єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Суд критично оцінює покази вказаних свідків та неповнолітнього, оскільки, на думку суду вони сформовані під впливом позивача та фактично не мають достатньої достовірності в силу їх упередженості.

Отже, під час дослідження доказів та в ході судового розгляду судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_6. батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Оцінюючи зібрані докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Крім того, суд критично сприймає докази, які надані позивачем в обґрунтування позовних вимог щодо повної відсутності у житті дитини відповідачки, зокрема копію висновку органу опіки та піклування №01/03-18/448 від 05.03.2019, якою Біляївська районна державна адміністрація дійшла висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_10 .

Надані докази які містяться у матеріалах справи та долучені до позову, якими позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, насамперед спрямовані на встановлення факту самостійного виховання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому аналізуючи їх в сукупності, суд приходить до думки, що ці дії зводяться до того, що позивач мав на меті таким чином встановити факт самостійного виховання ним дитини, що в свою чергу може стосуватися в подальшому звільнення його з військової служби, а отже, і стосується прав та обов`язків військової частини НОМЕР_1 НГУ, у складі якої позивач проходить військову службу.

Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї чи вчиняла інші подібні дії, мала шкідливі звички.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 року № 3 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Як передбачено статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, яка відповідно до ст. 9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяються якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Також, суд не може залишити поза увагою той факт, що позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 НГУ, який 02.06.2022 року був призваний на військову службу за загальною мобілізацією, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 02.06.2022 року № 143 (по стройовій частині).

З огляду на зазначене суд виснує про наступне.

Від так, звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав громадянку ОСОБА_2 , яка є матір`ю дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач мав на меті встановлення факту самостійного виховання ним дитини, а після ухвалення судом судового рішення про задоволення таких вимог отримував право надати до військової частини НОМЕР_1 НГУ рапорт про звільнення з військової служби на підставі цього рішення.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання повинні відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки про дотримання принципу справедливості виклав Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

Зважаючи на це, позов про позбавлення батьківських прав громадянку ОСОБА_2 у цій справі фактично пред`явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд звертає увагу на той факт, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Отже, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 , яка є матір`ю неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення нею від виховання і утримання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Позивачем не обґрунтовано належними доказами в чому саме полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останньої застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що вона притягувалася до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано.

Суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності (виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків), а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними, і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 р. у справі № 686/16892/20, від 3 серпня 2022 р. у справі № 306/7/20, від 7 грудня 2022 р. у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 р. у справі № 461/7447/17, від 6 вересня 2023 р. у справі № 545/560/21.

З врахуванням цього суд, оцінюючи докази в їх сукупності, за наявних на даний час обставин не вбачає необхідності в позбавленні відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України і покладає судовий збір на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, сплату судового збору суд залишає за позивачем.

На підставі викладеного та, керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 9 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 19, 164 СК України, ст. ст. 10, 76, 80, 81, 89, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, як Орган опіки і піклування, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.05.2026 року.

Суддя Сергій ГАНОШЕНКО