Рішення № 136843412, 12.05.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа №504/597/24

Провадження №2/504/551/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

секретаря - Ориник М.В.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, смт. Доброслав, позовну заяву ОСОБА_1 до Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, яким просить визначити додатковий строк необхідний для прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач повідомлена про дату, час та місце розгляду справи по суті, подала письмову заяву про розгляд справи за своєї відсутності, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області у судове засідання не з`явився, відзив на позов не подав, проте у своєму листі просив справу слухати у свою відсутність, проти задоволення позову не заперечував.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявнісь підстав для задоволення позову виходячи з наступного:

За життя ОСОБА_2 належала на праві власності одна п`ята частина квартири АДРЕСА_1 .

Заявниця стверджує, що її батько - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На момент відкриття спадщини заявниця була неповнолітньою, оскільки народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заявниця стверджує, що її мати не оформила ані її право на спадщину ані право дитини на цю саму спадщину.

Заявниця стверджує, що у 2020 році вона звернулась до органу нотаріату із заявою про прийняття спадщини, але їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нею пропущений строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом.

Судом встановлено, що заявниця є донькою ОСОБА_2 , що вбачається зі змісту свідоцтва про народження, повторно виданого 25.10.2023 року виконавчим комітетом Качурівської сільської ради Котовського району Одеської області.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено зі змісту свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 11.02.1997 року, виданого Красносільською сільською радою Комінтернівського району Одеської області.

Мати заявниці- ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Спадщину після смерті матері прийняла її дочка - ОСОБА_1 , що встановлено судом зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.01.2024 року.

Водночас, судом зі змісту прибудинкової книги встановлено, що на момент смерті ОСОБА_2 з ним були зареєстровані та\чи проживали ОСОБА_3 (дружина), та діти ОСОБА_4 1986 р.н., ОСОБА_5 , 1984 р.н., ОСОБА_6 1990 р.н.

Зі змісту спадкової справи, заведеної до майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що інших спадкоємців за законом окрім ОСОБА_1 не має.

Встановивши виниклі між сторонами правовідносини, суд звертається до положень діючого законодавства, яким вони врегульовані.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Оскільки спадкодавець ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому спірні правовідносини, що пов`язані із питаннями саме відкриття та прийняття спадщини після смерті такої особи на той час були врегульовані нормами ЦК УРСР у редакції 1963 року.

За правилами статей 529-530 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого.

Статтею 535 ЦК УРСР передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка).

При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Статтею 561 ЦК УРСР було передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Разом із цим, на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини.

Згідно статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, які мали право на обов`язкову частку в спадщині на підставі статті 535 ЦК УРСР, у тому числі й малолітні діти спадкодавця, проте не здійснили дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР), мали право звернутися з позовом про продовження строку для прийняття спадщини (стаття 550 ЦК УРСР).

Згідно зі статтею 553 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 554 ЦК УРСР у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 560 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, є правом, а не обов`язком спадкоємця.

Відповідно до статті 14 ЦК Української РСР за неповнолітніх, які не досягли п`ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун.

Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , з заявою про прийняття спадщини ніхто зі спадкоємців не звернувся, зокрема дружина ОСОБА_3 ані в своїх інтересах, ані в інтересах дітей до органу нотаріату не зверталась.

Отже, мати позивачки, як законний представник своєї малолітньої на той час дитини ОСОБА_1 , якій на той час було 13 років, до нотаріусу з заявою про прийняття спадщини не зверталась.

Натомість матеріали справи свідчать про те, що мати заявниці- ОСОБА_3 і на момент смерті чоловіка проживала у спірній сімейній квартирі, і після смерті чоловіка проживала в ній з дітьми, аж до своєї смерті, отже вступила в управління або володіння спадковим майном, тобто саме мамою заявниці було виконано вказаний законодавчий обов`язок, та було здійснено передбачені на той час чинним законодавством дії, які свідчать про прийняття спадщини.

Нормами ЦК УРСР не передбачено автоматичного прийняття спадщини неповнолітньою особою.

Таким чином не вірно буде задоволення позову заявниці про встановлення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_2 за правилом статті 549 ЦК УРСР вже успадкована.

До нотаріуса з заявою про видачу спадщини позивачка звернулась лише 01 жовтня 2021 року, з даною позовною заявою позивач звернулась - 08 лютого 2024 року (у віці 40 років), тобто як з пропуском шестимісячного строку з дня смерті спадкодавця, так і зі спливом шести місяців після набуття нею повноліття (більше 22 років).

Виходячи з зазначеного, суд першої інстанції констатує, що ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, мала право на спадкування за законом, але стосовно неї як малолітньої, а в наступному і нею самою у повнолітньому віці (тобто протягом 6 місяців від дня повноліття), не було здійснено дій щодо виконання вимог статті 549 ЦК УРСР, відтак остання не прийняла спадщину.

Частиною першою статті 550 ЦК УРСР визначено, що строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути подовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку й без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Цей строк може бути подовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску.

Аналогічна норма міститься у статті 1272 ЦК України.

Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила вищезазначених статей можуть бути застосовані, якщо:

1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви;

2) ці обставини визнанні судом поважними.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, тимчасова непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема:

тривала хвороба спадкоємця, складні умови праці, які пов`язані із тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними, перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, відбування покарання, з чим пов`язана неможливість прийняття спадщини, необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Суд першої інстанції виснує, що неповнолітній вік позивачки та нездійснення її матір`ю встановлених законодавством обов`язків щодо прийняття спадщини після смерті батька є поважними причинами, щодо пропуску строку прийняття спадщини позивачкою до її повнолітня, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Водночас суд першої інстанції виснує, що зазначені позивачкою причини пропуску строку прийняття спадщини після досягнення нею повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме: що про факт неоформлення мамою спадкового майна після смерті батька позивачці стало відомо при оформленні спадщини після смерті матері, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , та те що на момент повноліття вона не знала діючого законодавства, та не знала, що її права порушені, думала, що спадщина до неї переходить автоматично, як до неповнолітньої, відповідно до норм ЦК, які були чинні коли вона досягла повноліття, не можуть бути визнані поважними.

Досягнувши ІНФОРМАЦІЯ_4 повноліття, позивачка набула право на звернення із заявою про прийняття спадщини.

Однак, з такою заявою позивачка звернулася лише 01 жовтня 2021 року, а в суд за захистом своїх прав - лише 08.02.2024 року, тобто з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Доводи позову, що на момент повноліття в 2002 році вона не могла звернутися до нотаріусу із заявою про прийняття спадщини, оскільки не могла і не знала, що до 01 січня 2004 року діяли норми ЦК УРСР, які не передбачали прийняття малолітніми спадщини автоматично, та не знала про наявність спадкового майна, неоформлення мамою спадщини після смерті батька, а дізналася про це лише в 2020 році, не можуть бути прийнятті судом до уваги, оскільки така необізнаність не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, які пов`язані з об`єктивними, непереробними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже заявниця не можу ставити питання про встановлення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом, після смерті батька- ОСОБА_2 , оскільки ця сама спадщина була за правилом статті 549 ЦК УРСР вже успадкована.

Заявниця не позбавлена можливості на звернення до суду за захистом свого права шляхом визнання права власності на спадщину, яка залишилась після смерті батька- ОСОБА_2 та яка в силу статті 549 ЦК УРСР успадкована мамою заявниці- ОСОБА_3 .

Таких позовних вимог в цій справі заявниця не висувала.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Відсутність заперечень органу місцевого самоврядування на позовні вимоги не можуть бути самостійною підставою для задоволення позову, оскільки визнання вимог позову суперечить наведеним судом першої інстанції правилам чинного законодавства, яким врегульовані встановлені судом фактичні правовідносини.

На підставі наведеного, керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 258, 259, 263-265, 273, 315, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 15-16, 1216-1218, ст. 1220, 1258, 1269, 1270, 1272 ЦК України, ч. 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без задоволення.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що вона не позбавлена можливості на звернення до суду за захистом свого права шляхом визнання права власності на спадщину, яка залишилась після смерті батька- ОСОБА_2 , та яка в силу статті 549 ЦК УРСР успадкована мамою заявниці- ОСОБА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко