Рішення № 136839044, 20.05.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/3902/26

Провадження № 2/201/3664/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра в особі головуючого судді Батманової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Соборного районного суду міста Дніпра 24 березня 2026 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2025 року у справі № 757/55065/25-к скаргу позивача було задоволено та визнано протиправною бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора. Вказаним судовим рішенням Офіс Генерального прокурора було зобов`язано внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості щодо вчинення кримінального правопорушення посадовими особами правоохоронних органів. Виконавши ухвалу Печерського районного суду та відкривши 11.12.2025 кримінальне провадження № 42025000000001192 за ч. 2 ст. 382 КК України (за фактом невиконання судових рішень службовими особами ТУ ДБР у м. Полтаві), Офіс Генерального прокурора доручив здійснення досудового розслідування Головному слідчому управлінню ДБР.

Підтвердженням фактичної відсутності належного досудового розслідування є подання позивачем скарги на бездіяльність слідчого Головного слідчого управління ДБР у межах кримінального провадження (справа № 757/9956/26-к), що свідчить про невчинення необхідних процесуальних дій та відсутність ефективного розслідування.

Невжиття належних заходів реагування з боку органів прокуратури призводить до системного уникнення відповідальності, що підтверджується офіційними листами Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (від 23.10.2025 № 5-4-9097ВИХ-25, від 03.11.2025 № 5-4-9547ВИХ-25 та від 24.11.2025 № 5-4-10175ВИХ-25), з яких вбачається, що Офіс Генерального прокурора безпідставно делегував розгляд скарг Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Східного регіону, а останній, у свою чергу, пересилав скарги позивача безпосередньо до органу, дії якого оскаржувалися (ТУ ДБР у м. Полтаві), фактично відмовляючись від здійснення процесуального керівництва та пропонуючи Позивачу самостійно звертатися до суду в порядку ст. 303 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Дніпра від 30.09.2025 (справа № 203/6832/25) було визнано протиправною бездіяльність слідчих ДБР та зобов`язано їх розглянути клопотання позивача від 14.08.2025. Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону як процесуальний керівник, протягом півроку не вживав жодних заходів для забезпечення виконання зазначеної ухвали суду підконтрольним органом досудового розслідування. Офіс Генерального прокурора, у свою чергу, не забезпечив належного реагування на таку бездіяльність, що свідчить про відсутність ефективного нагляду.

Позивач був змушений звернутись до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та за результатами його звернення Секретаріат Уповноваженого направив відповідний запит до Офісу Генерального прокурора. Проте Офіс Генерального прокурора (лист від 19.02.2026 № 11/2/1-Р) по суті не здійснив належного контролю, а переслав звернення Уповноваженого до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону органу, бездіяльність якого і є предметом скарги. Станом на день подання цього позову встановлений законом строк для реагування на запит Уповноваженого сплинув, однак його вимоги залишилися невиконаними.

Листом від 19.03.2026 (№ 11/2/1-26484ВИХ-26) Офіс Генерального прокурора офіційно повідомив позивача: «На цей час підстав для взяття на контроль стану досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні не встановлено». На думку позивача такі висновки зроблені в умовах очевидної процесуальної невизначеності, коли кримінальне провадження неодноразово передавалося між різними органами досудового розслідування між ДБР та органами Національної поліції без належного та послідовного процесуального обґрунтування. При цьому відповідно до вимог ст. 216 КПК України, розслідування кримінальних правопорушень відповідної категорії віднесено до підслідності ДБР, що ставить під сумнів правомірність здійснення досудового розслідування іншими органами. Більше того, зміна підслідності відбувалася у безпосередньому зв`язку з процесуальними діями у справі зокрема напередодні або після судових засідань, а також під час розгляду скарг на бездіяльність органу досудового розслідування, що свідчить про відсутність стабільності процесуального статусу провадження та унеможливлює ефективний контроль за його перебігом.

11.03.2026 позивач подав скаргу до Східної спеціалізованої прокуратури та до Офісу Генерального прокурора. 13.03.2026 Східна прокуратура надала відповідь по суті зазначеної скарги (лист № 04/06-920ВИХ-26). Водночас Офіс Генерального прокурора свою копію скарги по суті не розглянув, а переслав її до Східної прокуратури, яка, у свою чергу, 18.03.2026 (лист № 04/06-985ВИХ-26), не перевіривши факт надання відповіді, повторно переслала цю ж скаргу до Дніпровської спеціалізованої прокуратури. Наведені обставини свідчать про відсутність належної координації та контролю між органами прокуратури, що призводить до багаторазового пересилання одних і тих самих матеріалів без їх вирішення по суті. Така практика має системний характер, фактично позбавляє позивача ефективного захисту його прав та підтверджує протиправну бездіяльність відповідачів.

У відповідь на скаргу позивача щодо притягнення до відповідальності прокурора Східної прокуратури за незаконну зміну підслідності, Офіс Генерального прокурора не лише безпідставно відмовився призначати службове розслідування Генеральною інспекцією, а й офіційно повідомив позивача, що переслав цю скаргу для розгляду до самої Східної прокуратури. Тобто найвищий орган прокуратури в Україні свідомо і письмово підтвердив факт грубого порушення статті 7 Закону України «Про звернення громадян», яка категорично забороняє направляти скарги органам або посадовим особам, дії яких оскаржуються.

У зв`язку з чим просить суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконною бездіяльністю Офісу Генерального прокурора та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, у розмірі 150000 гривень 00 копійок.

Представником Офісу Генерального прокурора надано відзив на позов в якому зазначив, що Прокурорами Офісу Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42025000000001192 від 11.12.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.

Вказане провадження зареєстровано на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2025 у справі № 757/55065/25-к, якою зобов`язано уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора внести до ЄРДР відомості за скаргою ОСОБА_1 від 31.10.2025.

Відповідно до скарги, службовими особами ТУ ДБР у м. Полтаві не виконуються рішення слідчих суддів Центрального районного суду м. Дніпра у справах № 203/6832/25 (нерозгляд клопотання ОСОБА_1 про закриття кримінального провадження № 62025170030009282) та № 203/6833/25 (невнесення до ЄРДР відомостей за заявою ОСОБА_1 від 14.08.2025).

При цьому, в мотивувальній частині ухвали Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2025 у справі № 757/55065/25-к зазначено, що «слідчий суддя відмовляє у задоволенні скарги в частині визнання неправомірною бездіяльності уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, з огляду на те, що кримінальним процесуальним законодавством не передбачено визнання бездіяльності неправомірною, оскільки, згідно зі ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатом розгляду скарги може бути про скасування рішення слідчого чи прокурора; зобов`язання припинити чи вчинити певну дію; відмову у задоволенні скарги».

Крім того, ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Дніпра від 30.09.2025 у справі № 203/6832/25 задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань та зобов`язано розглянути клопотання скаржника про закриття кримінального провадження № 62025170030009282.

Разом із тим, Третім слідчим відділом (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві за процесуального керівництва Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025170030009282 від 23.05.2025 за фактом нез`явлення з лікувального закладу на місце служби військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Відділенням поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції № 2 ГУНП в Дніпропетровській області за процесуального керівництва Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025170030022243 від 15.10.2025 за фактом невиконання рішення суду службовими особами військової частини НОМЕР_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Реалізація позивачем права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого або прокурора та задоволення таких скарг слідчим суддею, само по собі не свідчить про незаконність прийняття рішень, які обмежують права і свободи позивача, а зводяться до реалізації права на здійснення функції контролю в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.

Зазначає, що на даний час відсутні будь-які судові рішення або висновки компетентних органів, якими було б встановлено факт невиконання або неналежного виконання своїх службових обов`язків уповноваженими особами органів прокуратури під час розгляду заяв ОСОБА_1 .

Відтак просив відмовити в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю доказів, на обґрунтування вимог в частині стягнення моральної шкоди у зв`язку з незаконними діями та бездіяльністю працівників Офісу Генерального прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях Супрановичем М.С.

Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив в якій заперечував проти доводів викладених у відзиві відповідача, просив позов задовольнити з підстав у ньому викладених.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що Прокурорами Офісу Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42025000000001192 від 11.12.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.

Вказане провадження зареєстровано на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2025 у справі № 757/55065/25-к, якою зобов`язано уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора внести до ЄРДР відомості за скаргою ОСОБА_1 від 31.10.2025.

Відповідно до скарги, службовими особами ТУ ДБР у м. Полтаві не виконуються рішення слідчих суддів Центрального районного суду м. Дніпра у справах № 203/6832/25 (нерозгляд клопотання ОСОБА_1 про закриття кримінального провадження № 62025170030009282) та № 203/6833/25 (невнесення до ЄРДР відомостей за заявою ОСОБА_1 від 14.08.2025).

При цьому, в мотивувальній частині ухвали Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2025 у справі № 757/55065/25-к зазначено, що «слідчий суддя відмовляє у задоволенні скарги в частині визнання неправомірною бездіяльності уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, з огляду на те, що кримінальним процесуальним законодавством не передбачено визнання бездіяльності неправомірною, оскільки, згідно зі ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатом розгляду скарги може бути про скасування рішення слідчого чи прокурора; зобов`язання припинити чи вчинити певну дію; відмову у задоволенні скарги».

Крім того, ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Дніпра від 30.09.2025 у справі № 203/6832/25 задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань та зобов`язано розглянути клопотання скаржника про закриття кримінального провадження № 62025170030009282 за фактом нез`явлення з лікувального закладу на місце служби військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Також, Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Дніпра від 30.09.2025 (справа № 203/6832/25) було визнано протиправною бездіяльність слідчих ДБР та зобов`язано їх розглянути клопотання позивача від 14.08.2025.

Позивач, також, звертався з листами та скаргами до Східної спеціалізованої прокуратури, Офісу Генерального прокурора та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Так, у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42025000000001192 процесуальним керівником ОСОБА_1 двічі (листами від 05.03.2026 № 31/1/20955ВИХ-26 та 31.03.2026 № 31/1/2-30311ВИХ- 26) детально роз`яснювалося, що у вказаному провадженні він має статус заявника, а тому вичерпний обсяг його прав у кримінальному провадженні чітко регламентовано нормами ч. 2 ст. 60 КПК України.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на зміст вищевказаної відповіді 05.03.2026 № 31/1/20955ВИХ-26 рішенням Кваліфікаційно дисциплінарної комісії від 16.03.2026 № 194дс/26 відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора другого відділу першого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора Хоміка С.В.

17.02.2026 до Офісу Генерального прокурора від Представника Уповноваженого Верховної ради України з прав людини надійшла скарга ОСОБА_1 щодо можливого неналежного здійснення досудового розслідування, зміни підслідності у кримінальному провадженні № 62025170030009282 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та з інших питань.

За результатами розгляду Спеціалізованою прокуратурою в сфері оборони скаргу ОСОБА_1 листом від 19.02.2026 № 11/2/1-15930вих-26 правомірно надіслано до Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Східного регіону для розгляду відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства, про що поінформовано заявника відповідно до положень Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Регламенту Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора від 22.02.2022 № 35 зі змінами, Інструкції про порядок розгляду звернень і запитів в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора від 25.06.2024 № 153 зі змінами.

ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора надіслано заяву від 12.03.2026, яку зареєстровано 13.03.2026 за № 56389-26, щодо скасування постанови про зміну підслідності у кримінальному провадженні № 62025170030022243 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України за фактом невиконання військовослужбовцями в/ч НОМЕР_1 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.12.2024, з 3-го СВ (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві до ВП №1 Дніпровського РУП № 2 ГУ НП в Дніпропетровській області, притягнення процесуального керівника до відповідальності та з інших питань.

За результатами розгляду заявника листом від 16.03.2026 за № 11/2/1 24724вих-26 поінформовано, що підстав для ініціювання службового розслідування на час її розгляду не встановлено та роз`яснено право на звернення до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку на підставі ст. 45 Закону України «Про прокуратуру».

Водночас, в частині здійснення досудового розслідування та процесуального керівництва листом від 19.03.2026 за № 11/2/1-26485ВИХ-26 звернення ОСОБА_1 надіслано до Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Східного регіону, про що поінформовано заявника.

Разом з цим, реалізація позивачем права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого або прокурора та задоволення таких скарг слідчим суддею, само по собі не свідчить про незаконність прийняття рішень, які обмежують права і свободи позивача, а зводяться до реалізації права на здійснення функції контролю в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.

Зокрема, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності відповідних органів, для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Такі ухвали підтверджують лише факт реалізації особою свого права на оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, яке передбачено кримінально-процесуальним законодавством.

Водночас позивачем не надано будь-яких судових рішення або висновків компетентних органів, якими було б встановлено факт невиконання або неналежного виконання своїх службових обов`язків уповноваженими особами органів прокуратури під час розгляду заяв ОСОБА_1 .

Також, під час розгляду звернень ОСОБА_1 працівники Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством та вимогами організаційно розпорядчих документів Генерального прокурора у сфері розгляду звернень та запитів.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 03.07.2020 у № 686/27965/19 дійшов висновку про те, що«..ухвала слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 24.10.2017, якою зобов`язано начальника СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області забезпечити внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення за заявою позивача від 20.04.2017, не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю слідчого СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області, яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР, та настанням шкоди.

Права позивача у зв`язку із невнесенням слідчим відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР були відновлені ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 24.10.2017, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин справи».

Також Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі № 199/1478/17, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення на користь позивача моральної шкоди, завданих незаконною бездіяльністю посадової особи органу прокуратури, та постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку про те, що оскарження позивачем бездіяльності прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР свідчить про реалізацію останнім оспорювання процесуальної діяльності прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 1176 ЦК України. Сам факт зобов`язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу.

Аналогічну правову позицію викладено також і в постанові Верховного Суду від 13.05.2020 № 638/8636/17-ц.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 03.04.2019 у справі № 211/7655/15-ц дійшов висновку про те, що, розглядаючи справи щодо стягнення шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю органів державної влади, у конкретних правовідносинах суду необхідно встановити неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, а довести наявність цих умов має позивач. З урахуванням положень ст. ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) посадовими особами відшкодовується державою лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування та визнання дій чи бездіяльності таких органів чи (та осіб) незаконними.

Аналогічної правової позиції додержується Верховний Суду постанові від 13.03.2019 у справі № 338/12193/16-ц, у якій з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 23, 1174, 1176 ЦК України, зазначено, що шкода, завдана зазначеними органами чи (та) посадовими особами відшкодовується державою лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Верховний Суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі про те, що оскільки позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності діяння його заподіювача (визнання незаконними дій), наявності причинного зв`язку з між завданою шкодою і протиправними діями слідчого прокуратури під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, правові підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Таким чином, в указаних справах Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що сам факт звернення позивача із заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав. Не погоджуючись з рішеннями слідчого чи прокурора, скаржник у повному обсязі реалізує своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який згідно з п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Крім того, слід зазначити, що згідно зі ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. З постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів протиправності дій відповідача, спричинення йому моральної шкоди та не здійснено її розрахунок.

Отже, при відсутності встановленого факту порушень прав позивача, відшкодування йому моральної шкоди не є його абсолютним правом, а підлягає доказуванню за усіма критеріями, визначеними законодавством: наявність шкоди, протиправна поведінка, вина заподіювача шкоди, причинно - наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Саме позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01 березня 2005 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позові не зазначено співвідношення розміру моральної шкоди позивача залежно від характеру та обсягу його душевних страждань, характеру майнових втрат, можливості їх відновлення, тяжкість вимушених змін у суттєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану. З урахуванням принципу змагальності, встановленому ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження його моральних страждань.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. З постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня1995 року № 4 (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою позивачем шкодою.

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Вирішуючи спір у межах позовних вимог, з урахуванням установлених обставин, суд вважає, що позивачем не доведений факт заподіяння йому шкоди діями (бездіяльністю) саме відповідача.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, а позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судові витрати відносяться за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 141, 259, 263 - 265, ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суддя,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Батманова