Ухвала суду № 136837863, 25.05.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/2-4696/11

н/п 6/953/402/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2026 р. Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України,

встановив:

22 травня 2026 року до суду надійшло подання ПВ ВОХО Кудряшова Д.В. (далі: приватний виконавець) про встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 (далі: боржник) у праві виїзду за межі України.

В обґрунтування подання приватний виконавець посилався на здійснення виконавчого провадження №71155890 з виконання виконавчого листа №2/2018/929/2012/05, виданого 01.11.2012 Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованості за кредитним договором №6648310 від 18.07.2008 у сумі 66170 доларів США 59 центів та 18 499,34 грн., судових витрат у сумі 2 823 грн., заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «ПУМБ» на ТОВ «АНСУ». Повідомив, що боржником не виконуються законні вимоги приватного виконавця, заходи вжиті ним та спрямовані на виконання рішення суду не досягли бажаного результату, рішення суду боржником не виконано. Вважає, що боржник ухиляється від виконання судового рішення.

До судового засідання приватний виконавець, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, не з`явився, причину неявки не сповістив.

Враховуючи, що подання розглядається негайно, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності приватного виконавця.

Обставини, встановлені судом при розгляді даного подання:

27.02.2012 заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором №6648310 від 18.07.2008 у сумі 66 170 доларів США 59 центів, 18 499,34 грн. та судові витрати у розмірі 2 823 грн.

01.11.2012 виданий виконавчий лист.

16.12.2013 ухвалою Київського районного суду м. Харкова замінено сторону виконавчого провадження стягувача ПАТ «ПУМБ» на ТОВ «АНСУ».

17.02.2023 ТОВ «АНСУ» звернулось до приватного виконавця Кудряшова Д.В. із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/2018/929/2012/05 від 01.11.2012.

28.02.2023 приватним виконавцем Кудряшовим Д.В. відкрите виконавче провадження №71155890.

28.02.2023 приватним виконавцем винесені постанови про арешт коштів та майна боржника.

Також, приватний виконавець під час здійснення виконавчого провадження сформував узагальнену інформацію про боржника, його майно, доходи та кошти. Так, у боржника не виявлене майно, кошти, доходи.

З відповіді Державної прикордонної служби України про перетин кордону за період з 28.02.2023 по 20.05.2026 вбачається, що боржник перетинала державний кордон, зокрема 12.04.2023 в`їзд 30.06.2023 виїзд; 30.04.2024 в`їзд 15.05.2024 виїзд; 15.08.2024 в`їзд 20.08.2024 виїзд; 20.08.2024 в`їзд 22.08.2024 виїзд; 25.12.2024 в`їзд 07.01.2025 виїзд; 02.07.2025 в`їзд та 02.08.2025 виїзд.

01.05.2023 до приватного виконавця звернувся адвокат Касторний С.С. в інтересах боржника із запитом про надання копій матеріалів виконавчого провадження.

06.10.2025, 14.10.2025, 06.10.2025, 10.04.2026, 16.04.2026 державним виконавцем направлені боржнику виклики на 13.10.2025, 21.10.2025, 19.11.2025, 16.04.2026 які боржником не отримані та повернуті за закінченням встановленого терміну зберігання приватному виконавцю.

13.10.2025, 21.10.2025, 19.11.2025, 16.04.2026, 22.04.2026 приватним виконавцем складені акти про неявку боржника.

Суд, дослідивши матеріали справи, зазначає наступне:

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст.313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок розгляду подання державного (приватного) виконавця про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України регулюється ст.441 ЦПК України.

Зокрема, ст.441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосовано судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

За змістом п.19 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 із змінами, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Із змісту цього пункту вбачається, що ухилення боржника від виконання зобов`язань позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Так, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо.

Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Отже, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини, непереборної сили, події тощо.

На момент звернення до суду з вказаним поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Таким чином, під ухиленням від виконання зобов`язання варто розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об`єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.

Проте, особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення ст.12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

У ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон.

Так, згідно п.5 ч.1 ст.6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Разом з тим, сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є відповідно до цього Закону підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов`язкового визначення дій боржника по ухиленню від виконання рішення.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

При тому, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд зазначає, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13.11.2003за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Відповідно до другого абзацу ст.1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що повинен існувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст.1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п.50, Series A № 98).

У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто, бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Таким чином, для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника згідно вказаних правових норм необхідним елементом є пропорційність втручання у конвенційне право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов`язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та гарантій на вільне пересування особи.

З аналізу приписів ст.81 ЦПК України у системному зв`язку з п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що саме на виконавця покладено обов`язок надання доказів стосовно наявності навмисного чи іншого свідомого ухилення боржника від виконання обов`язків за рішенням суду, та доведення перед судом їх переконливості.

Судом становлено, що приватним виконавцем відкрите ВП №71155890 з виконання виконавчого листа №2/2018/929/2012/05, виданого 01.11.2012 Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №6648310 від 18.07.2008 у сумі 66170 доларів США 59 центів та 18 499,34 грн., судових витрат у сумі 2 823 грн.

Боржником рішення суду добровільно не виконане.

Приватним виконавцем здійснений ряд необхідних виконавчих дій з метою розшуку доходів та майна боржника та проведені всі необхідні виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Однак, у боржника майно, кошти, доходи не виявлено.

Приватний вважає, що боржник ухиляється від виконання рішення суду.

Разом з тим, відсутність майна, або інших доходів боржника, на яке можливо здійснити стягнення, не може слугувати підставою визнання дій боржника свідомим ухиленням від виконання ним своїх зобов`язань.

Матеріали подання доказів факту ухилення боржника від виконання судового рішення, не містять.

Факт відкриття виконавчого провадження, неявка боржника до виконавця на виклики, а також невиконання боржником зобов`язання самостійно не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього обов`язків.

З урахуванням викладеного, за недоведеності обставин, на які посилається державний виконавець, подання задоволенню не підлягає, що не перешкоджає повторному зверненню до суду.

Керуючись ст. 441 ЦПК України, суд,

постановив:

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст ухвали складений 25.05.2026.

Суддя Н.В. Єфіменко