Рішення № 136837640, 25.05.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/11378/25

Провадження № 2/466/1046/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючої судді Торської І.В.

секретаря судового засідання Гавдульський Р.І.

за участі:

представника позивача - Демарчук М.О.

представника відповідача Зав`ялов М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №014/0335/82/0150143 від 09.01.2018, №010/0101/82/0243113 від 27.03.2013 у загальному розмірі 23208,51 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що 27.03.2013 між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір №010/0101/82/0243113. Відповідно до кредитного договору №010/0101/82/0243113 від 27.03.2013, банк надав позичальнику грошові кошти відповідно до умов, передбачених цим договором, а позичальник зобов`язався повернути використану суму та сплатити проценти за користування кредитними коштами. Банк належним чином виконав свої зобов`язання перед позичальником за кредитним договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку та розмірі передбаченому умовами кредитного договору, що підтверджується відповідними доказами.

26.06.2019 було укладено договір №114/2-9, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №010/0101/82/0243113.

10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №010/0101/82/0243113.

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.

Як вказує позивач, заборгованість за договорами відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №010/0101/82/0243113 від 27.03.2013, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 23208,51 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 13926,64 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 7671,38 грн.; інфляційні збитки 1228,18 грн.; нараховані 3% річних 382,31 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Львова від 02.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання.

23.02.2026 до суду від представника відповідача адвоката Зав`ялова М.В. надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якій зазначає, що встановлення позовної давності у 70 років (що фактично дорівнює тривалості життя) занадто довгий, оскільки докази втрачаються, пам`ять свідків згасає, а боржник не може планувати своє життя. Вважає це порушенням прав споживача та створенням дисбалансу у відносинах, оскільки ця обставина надає банку перевагу, якої не має споживач та нівелює саму суть позовної давності. Виходячи з положень ст.257 ЦК України, якою визначено загальну позовну давність у три роки, зазначає, що строк позовної давності по кредитному договору №010/0101/82/0243113 від 27.03.2013 сплив 28.03.2020. Відтак, на думку представника відповідача, позивач пропустив строки на право звернення до суду для захисту свого цивільного інтересу.

Враховуючи вищевикладене, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

02.03.2026 до суду від представника позивача надійшли заперечення щодо заяви про застосування строку позовної давності, в яких зазначає, що твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами кредитного договору. Вказує, що сторони прямо погодили у договорі, що до правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням умов цього договору, застосовується строк позовної давності тривалістю 70 років. Окрім цього, представник позивача, вважаючи, що строк позовної давності не сплив, покликається на карантин, який запроваджено Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України), який тривав з 12.03.2020 до 30.06.2023, а також на введення 24 лютого 2022 року Законом України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні режиму воєнного стану. Відтак, вважає, що перебіг строку позовної давності за Кредитним договором (позики) станом на дату подачі позовної заяви не настав, а тому заява відповідача про застосування строку позовної давності до задоволення не підлягає.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав та мотивів викладених у позовній заяві та поясненнях наданих в судовому засіданні. Щодо застосування строку позовної давності заперечила.

Представник відповідача в судовому засіданні просив застосувати строк позовної давності щодо позовних вимог та відмовити у позові в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 27.03.2013 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №010/0101/82/0243113 з додатками №1 та №2.

Відповідно до кредитного договору, підписаного між його сторонами визначено базові умови кредитування, згідно яких на картковий рахунок відповідача встановлюється кредитна лінія за тарифним планом «Кредитна картка - Прозора» з процентною ставкою 30,0% річних; розмір ліміту кредитування 1000,00 грн., строком з 27.03.2013 по 27.03.2017, тобто тривалість дії ліміту кредитування 48 місяців.

Необхідно врахувати, що для отримання кредитної картки ОСОБА_1 заповнив та підписав власноручно і Заяву на відкриття поточних рахунків, операції за якими можуть здійснюватися з використанням платіжної картки № НОМЕР_1 від 27.03.2013, де вказав свої персональні дані, суму кредиту та термін кредитування.

26.06.2019 було укладено договір №114/2-9, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №014/0335/82/0150143 від 09.01.2018.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 26.06.2019 до договору відступлення права вимоги №114/2-9 від 26.06.2019 від АТ «Райффайзен Банк» до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 14272,23 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту 13926,64 грн; проценти 345,59 грн.

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» за кредитним договором №010/0101/82/0243113 від 27.03.2013, станом на 10.01.2023 вбачається, що за ОСОБА_1 значиться заборгованість в загальному розмірі 23208,51 грн., що зокрема, включає донарахування за відсотками з 26.06.2019 по 10.01.2023 в сумі 7325,79 грн., 3 % річних за користування грошовими коштами у відповідності до ст.625 ЦК України в сумі 382,31 грн., інфляційні збитки в розмірі 1228,18 грн.

В подальшому, 10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором за кредитним договором 010/0101/82/0243113 від 27.03.2013.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №010/0101/82/0243113 від 27.03.2013 на загальну суму 23208,51 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту 13926,64 грн.; проценти 7671,38 грн.

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Коллект Центр» за кредитним договором №010/0101/82/0243113 від 27.03.2013 станом на 13.11.2025 вбачається, що за ОСОБА_1 значиться заборгованість в загальному розмірі 23208,51 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту 13926,64 грн.; проценти 7671,38 грн. інфляційні збитки 1228,18 грн.; 3 % за користування грошовими коштами 382,31 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Таким чином, вбачається, що укладений договір між первісним кредитором та відповідачем відповідає формі, передбаченій ст.ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договорів шляхом звернення до відділень банку та заповнення заяви (анкети) для отримання кредиту.

Враховуючи вищенаведене та наявні в матеріалах справи докази вбачається, що між АТ «Райффайзен Банк» та відповідачем укладено кредитний договір, який підписано особистим підписом відповідача.

Оскільки згідно з положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, то ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

З кредитного договору вбачається, що у відповідності до вимог частини першої статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

З досліджених судом виписок слідує, що відповідач отримав від кредитодавця кошти на виконання умов кредитного договору, доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідачем було укладено договір за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням договору позичальник отримав від кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомився з усіма умовами договору та правильно зрозумів суть фінансової послуги.

Під час укладання договору, відповідач усвідомлював всі ризики, пов`язані з його укладенням, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору.

Зокрема, відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків.

Відповідно до правового висновку викладеного в Постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 по справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.

При цьому, договір та його умови в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін.

Також, при цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на спростування обставин та доказів, наданих позивачем в частині укладення, підписання кредитного договору.

Оцінивши допустимість, достовірність доказів, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд вважає, що у позивача виникло право на заявлення вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором №010/0101/82/0243113 від 27.03.2013 у загальному розмірі 23208,51 грн., в тому числі заборгованість по тілу кредиту в розмірі 139926,64 грн; заборгованість за процентами в розмірі 7671,38 грн.; інфляційні збитки 1228,18 грн.; 3% річних 382,31 грн.

На думку суду, розрахунок заборгованості, наданий представником позивача, відповідає умовам договору та вимогам Цивільного кодексу України.

Щодо доводів відповідача щодо пропуску строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12.03.2020, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, на підставі вищевказаним нормативно-правових актів було зупинено всі строки позовної давності на підставі п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Окрім цього, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Воєнний стан неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 258, 262, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.

Таким чином, з 12.03.2020 по 01.07.2023 року перебіг строків позовної давності продовжено, але з 24.02.2022 року до сьогодні перебіг строків позовної давності зупинено.

Отже, строки позовної давності не були пропущені позивачем, а, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні. Відтак, посилання представника відповідача на пропущення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими і застосування наслідків пропуску строку позовної давності неможливе.

З урахуванням викладеного, та умов договорів, суд приходить висновку, що позов поданий у строки, визначені законом, та вони позивачем не пропущені.

Щодо факту переходу права вимоги за кредитним договором до позивача судом враховано наступне.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до відповідача за укладеним ним з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитним договором.

Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, витягами з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача.

При цьому суд вказує, що повідомлення про заміну кредитора не є обов`язковим при укладанні договорів відступлення прав вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Так, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17, законодавець відокремлює надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов`язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог. Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам ч. 1 ст. 516 ЦКУ.

Відповідач, отримавши кредитні кошти, не виконав свої зобов`язання за кредитними договорами, тому позивач, якому перейшло право вимоги за вказаними договорами, отримав право на задоволення своїх вимог кредитора шляхом стягнення заборгованості.

З огляду, що кредитором нараховано 3 % річних та інфляційні збитки на суму не виконаного грошового зобов`язання по договору №010/0101/82/0243113 за період з 27.03.2021 до 23.02.2022, вимоги щодо яких відступлені 10.01.2023 на користь ТОВ «Коллект Центр», суд дійшов висновку про обґрунтованість позову і в цій частині також.

При цьому суд вказує, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані й заявлені внаслідок невиконання грошового зобов`язання, позовна давність також не поширюється, оскільки вони входять до складу грошового зобов`язання.

Такі висновки містяться і в постанові ОП КЦС Верховного Суду від 02.02.2026 по справі №716/1842/24.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором підлягає до задоволення у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав копію договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року, копію Заявки на надання юридичної допомоги №3065 від 01.10.2025 року, Витяг з Акту №15 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025 року.

Представник позивача просить стягнути витрати за надання професійної правничої допомоги на загальну суму 13000,00 грн.

Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19.02.2020 року. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі є завищеними, враховуючи категорію справи та час, який захисник міг би потратити на підготовку матеріалів. В цій частині заявлених вимог слід стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., що буде співрозмірним, на думку суду, з ринковими цінами адвокатських послуг, та складністю вказаної цивільної справи.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статями 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №010/0101/82/0243113 від 27.03.2013 у загальному розмірі 23208 (двадцять три тисячі двісті вісім) грн. 51 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення суду складено та підписано 25.05.2026.

Суддя І.В.Торська