Рішення № 136833487, 26.05.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2732/2026 Справа № 490/2452/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» (далі - ТОВ «ФК «Позика») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за Кредитним договором №26121303 від 26.09.2021 року в сумі 30430,00 грн та понесені судові витрати.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 26.09.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» (далі- ТОВ «ФК «Ірбіс») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 26121303. У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону вказаний Позичальником при укладанні кредитного договору. За даним кредитним договором Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в Правилах надання грошових коштів у позику, що розміщені на офіційному веб-сайті Кредитодавця. Таким чином, відповідачка уклала Кредитний договір № 26121303 від 26.09.2021 року із ТОВ «ФК «Ірбіс» та відповідачці перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 8500 грн. Видача (надання) Товариством Кредиту Клієнту за цим Договором проводиться протягом трьох операційних банківських дні з моменту укладення цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені Клієнтом у Особистому кабінеті, та, яка визначена Клієнтом у якості Основної платіжної картки.

Сторона позивача зазначає, що відповідачкою не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин ст. 526 та ст. 527 Цивільного кодексу України, внаслідок чого, керуючись нормами ст.ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» ТОВ «ФК «Позика», відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №01092025/1. Згідно даного Договору факторингу 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 26121303 від 26.09.2021 року. Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «Позика») є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 30430 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8500 грн; заборгованість за відсотками становить 21930 грн.

За такого, враховуючи невиконання відповідачкою своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та процентів за його користування, позивач просить стягнути з неї заборгованість за кредитним договором у сумі 30430,00 грн та судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 2662,40 грн та витрат на правову допомогу у сумі 5500,00 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

20.03.2026 року матеріали справи передано на розгляд судді.

Ухвалою судді від 23.03.2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

07.04.2026 року від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнала частково та заперечувала проти нарахування відсотків та витрат на правничу допомогу, мотивуючи це наступним.

ОСОБА_1 зазначає, що позивач заявляє до стягнення відсотки у розмірі 21 930,00 грн, що майже у тричі перевищує суму основного боргу (8500,00 грн), хоча в розрахунку зазначено, що нарахування здійснювалось до 25.12.2021 р.

Відповідачка категорично не погоджується із сумою, посилаючись на порушення принципу справедливості та приписи ст. 3 та ст. 509 ЦК України, за якою зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності та розумності. Відповідачка вважає, що нарахування відсотків, які за такий короткий термін (менше 3-х місяців) становлять понад 250% від суми кредиту, є явно несправедливим та свідчить про встановлення кабальних умов.

Також, ОСОБА_1 посилається на невідповідність Закону про споживче кредитування, оскільки позивач не надав доказів того, що при укладенні договору її було ознайомлено з реальною річною відсотковою ставкою та загальною вартістю кредиту в порядку, передбаченому чинним законодавством та вважає, що стягнення такої суми відсотків є неприпустимим

Крім того, відповідачка стверджує, що на даний час перебуває у критичному фінансовому становищі, вона є офіційно непрацевлаштованою та не має стабільного доходу для погашення такої значної суми відсотків. На її утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей, забезпечення яких є її першочерговим обов`язком. Вказує, що її чоловік є військовослужбовцем, який отримав поранення під час захисту територіальної цілісності України та отримує статус особи з інвалідністю внаслідок війни, а їх родина витрачає значні кошти на його лікування та реабілітацію. Відповідачка зазначає, що стягнення з неї 30 430,00 грн за таких умов є несправедливим та позбавить її дітей базових засобів до існування.

Щодо розміру витрат на правову допомогу, відповідачка вважає суму 5 500,00 грн за підготовку шаблонової заяви абсолютно неспівмірною. Ця справа є малозначною, а позивач професійною установою. Стягнення таких коштів з безробітної матері двох дітей на користь фінансової компанії суперечить принципам розумності.

За такого, враховуючи вищевказане, ОСОБА_1 просить суду позовні вимоги задовольнити частково в розмірі тіла кредиту 8 500,00 грн. У задоволенні вимог щодо стягнення відсотків (21 930,00 грн) та витрат на правничу допомогу (5 500,00 грн) просить відмовити у повному обсязі. Також, просила справу розглядати за її відсутності.

10.04.2026 року від представниці позивача ТОВ «ФК «Позика» Міньковської А.В. надійшла відповідь на відзив, в якій вважала заперечення, викладені відповідачкою у відзиві безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу. Зазначила, що позивачем належними та допустими доказами підтверджено розмір заборгованості за Кредитним договором, у зв`язку з чим позовні вимоги є законними, обгрунтованими та підлягають задоволенню, з підстав вказаних в позові та у даній відповіді на відзив.

Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд проводиться по матеріалах справи.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що часткове визнання відповідачкою позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що 26.09.2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 в електронному вигляді укладено Договір про надання фінансового кредиту №26121303, який підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора «798711».

Згідно п.3.1. Договору, Товариство надає Кредит Клієнту у розмірі 8500 гривень 00 копійок, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього Договору, а Клієнт зобов`язується повернути Кредит та сплатити передбачені цим Договором проценти у строки та на умовах даного Договору.

За п.3.2. Договору, за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою Клієнта.

При цьому, Клієнт може скористуватись Пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку (знижку) на умовах, визначених в п.п. 3.2.1, 3.2.2. п.3.2. цього Договору:

- п. 3.2.1. п. 3.2. Договору: пільговий період 12 календарних днів з 26.09.2021 по 08.10.2021 пільгова процентна ставка (знижка) 2%;

- п. 3.2.2. п. 3.2. Договору: стандартний період 78 календарних днів з 09.10.2021 по 25.12.2021 стандартна процента ставка 3%.

Відповідно до п.4.1. Договору, видача (надання) Товариством Кредиту Клієнту за цим Договором проводиться протягом трьох операційних банківських дні з моменту укладення цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені Клієнтом у Особистому кабінеті, та, яка визначена Клієнтом у якості Основної платіжної картки.

В п.5.2. Договору сторони погодили, що сукупна вартість Кредиту з урахуванням відсоткової ставки за Кредитом, передбаченої пунктом цього Договору, та детальний розпис сукупної вартості Кредиту для Клієнта (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки та формули розрахунків за Кредитом наведено у Додатку №1 до цього Договору.

Згідно п.11.1. Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 25.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання Клієнтом зобов`язань за цим Договором.

Факт перерахування кредиту на рахунок ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 23.10.2025 вих.№3152_251023173411, згідно якого ТОВ надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків (Ліцензія НБУ №21/788-рк від 01.05.2023 р.). Між Товариством та ТОВ «ФК «Ірбіс»було укладено Договір про переказ коштів ФК-П-21/04-21 від 06.04.2021. Відповідно до зазначеного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 26-09-2021 17:50:33 на суму 8500,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 110754721, призначення платежу: Зарахування 8500 грн на карту НОМЕР_1 .

Крім того, суд бере до уваги, що відповідачка визнала факт отримання нею кредитних коштів у сумі 8500,00 грн.

01.09.2025 між ТОВ «ФК «Позика» (Фактор) та ТОВ «ФК «Ірбіс» (Клієнт) укладено Договір факторингу №01092025/01.

Відповідно до п.2.1. Договору, Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених Договором.

Згідно із п.4.1. Договору, Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку №1 до цього Договору.

Актом прийому-передачі Реєстру прав вимоги за Договором Факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025 року, ТОВ «ФК «Ірбіс» передало, а ТОВ «ФК «Позика» прийняло Реєстр прав вимог за Договором, складений за формою згідно із Додатком № 1 до даного Договору. Кількість боржників: 25419.

Відповідно до витягу з Додатку №1 до Договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року ТОВ «ФК «Позика» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №26121303 від 26.09.2021 р. в сумі 30430,00 грн, яка складається з: 8500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 21930,00 грн - заборгованість за відсотками.

Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

У даній справі, встановлено, що відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення Договору факторингу про відступлення ТОВ «ФК «Позика» належне йому право вимоги .

У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання Договору факторингу №01092025/1 до боржниці ОСОБА_1 , укладеного 01.09.2025 р. між ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «ФК «Ірбіс», недійсним або заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цього договору.

За такого, враховуючи вищевказане, право вимоги до ОСОБА_1 за Договором кредиту №26121303 від 26.09.2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Позика», що дає останньому право на стягнення з відповідачки в судовому порядку неповернуту нею суму позики.

Щодо укладення договору в електронній формі.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір кредиту №26121303 від 26.09.2021 року укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальниці та використання нею електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором «798711», що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Таким чином, встановлено, що договір між первісним кредитором та відповідачкою укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подала заяву на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачці за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявниця використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Судом встановлено, що без здійснення вказаних дій відповідачкою Договір кредиту №26121303 від 26.09.2021 року не був би укладеним сторонами, отже цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що Договір про надання фінансового кредиту №26121303 від 26.09.2021 року, укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Щодо стягнення суми заборгованості за тілом кредиту.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 26.09.2021 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «ФК «Ірбіс» Договір про надання фінансового кредиту №26121303, який підписаний в електронній формі відповідачкою, відповідно до якого останній надано кредит у сумі 8500,00 грн на умовах повернення, строковості та платності.

Договір кредиту є дійсними, у судовому порядку не оскаржувався.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Враховуючи вищевказане, а також визнання відповідачкою позову в частині стягнення з неї тіла кредиту в сумі 8500,00 грн, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині

Щодо стягнення суми заборгованості за процентами.

Відповідачка заперечуючи проти суми нарахованих процентів посилалася на несправедливість їх нарахування та невідповідність Закону про споживче кредитування.

Разом з тим, суд критично оцінює вказані твердження відповідачки, виходячи з наступного.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18)).

Згідно п. 4.2. Договору №26121303 від 26.09.2021 року, Клієнт зобов`язується повністю повернути Кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за Кредитом до 25.12.2021 року, шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства.

Як втсановлено судом вище, в п.3.2. Договорусторони погодили, що за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою Клієнта.

При цьому, Клієнт може скористуватись Пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку (знижку) на умовах, визначених в п.п. 3.2.1, 3.2.2. п.3.2. цього Договору:

- п. 3.2.1. п. 3.2. Договору: пільговий період 12 календарних днів з 26.09.2021 по 08.10.2021 пільгова процентна ставка (знижка) 2%;

- п. 3.2.2. п. 3.2. Договору: стандартний період 78 календарних днів з 09.10.2021 по 25.12.2021 стандартна процента ставка 3%.

За п.5.1. Договору, Клієнт зобов`язаний сплачувати Товариству проценти за користування Кредитом, за процентною ставкою, зазначеній у пунктах 3.1, 3.2 цього Договору, але з урахуванням положень, передбачених пунктом 3.2 цього Договору.

Відповідно до п.5.11. Договору, за даним Договором в період, що вказаний в п. 3.2.1 Договору діє пільгова процентна ставка, що вказана у п. 3.2.1 Договору та розміщена на Сайті Товариства, відповідно до якої: 5.11.1 процентна ставка є фіксованою та складає 2 % в день; реальна річна процентна ставка за кредитом складає 720%, розрахунок якої було здійснено на припущенні, що Сторони виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені у цьому Договорі; 5.11.2. Процентна ставка діє лише в Пільговий період. Строк пільгового періоду обирається Клієнтом перед укладенням Договору, у значенні від 1 до 30 днів. Якщо Клієнт, з урахуванням вимог п.3.3 цього Договору, повторно обирає Пільговий період, такий період обирається до підписання Додаткового договору до цього Договору між Клієнтом та Товариством. Після закінчення строку Пільгового періоду нараховується стандартна процентна ставка, зазначена у п. 3.2.2. цього Договору.

Тобто, сторонами погоджений розмір процентів, строк та порядок їх нарахування.

З наданого позивачем розрахунк заборгованості за Договором кредиту №26121303 від 26.09.2021 року вбачається, що первісним кредитором у відповідності до п.п.3.2.1., 3.2.2. Договору в період з 26.09.2021 року по 08.10.2021 року нараховувалися проценти за пільговою ставкою 2% (170 грн), в період з 09.10.2021 року по 25.12.2021 року нараховувалися проценти за стандартною ставкою 3% (255,00 грн). При цьому, проценти нараховувалися до 25.12.2021 року, тобто до строку передбаченого п.4.2. Договору.

Отже, з наданого розрахунку вбачається, що проценти у сумі 21930,00 грн нараховувалися у відповідності до погоджених відповідачкою умовами.

Оскільки нормативно-правовими актами, в тому числі актами Національного Банку України, не затверджено зразок «Розрахунку заборгованості кредитним договором», тому розробка такого документу такого типу віднесена до компетенції кожної фінансової установи.

За таких обставин, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості є формою, встановленою фінансовою установою, мета якого фіксування кредитної заборгованості позичальника.

Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий позивачем розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.

Крім того, суд враховує, що відповідачкою, яка не погоджується з розрахунком заборгованості позивача, не наданого власного контррозрахунку заборгованості, підтвердженого відповідними доказами.

При цьому, суд вважає безпідставними твердження відповідачки про те, що її не було ознайомлено з реальною річною відсотковою ставкою та загальною вартістю кредиту, оскільки такі твердження спростовуються підписаною відповідачкою електронним підписом таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, яка є Додатком №1 до Договору про надання фінансового кредиту №26121303 від 26.09.2021 року.

Отже, аналізуючи зміст Договору кредиту №26121303 від 26.09.2021 року та виконання відповідачкою кредитних зобов`язань суд дійшов висновку, що 21930,00 грн заборгованості по процентам за користування кредитом станом на день відступлення первісним кредитором на користь позивача права вимоги до ОСОБА_1 , була нараховано правомірно, згідно з умовами договору, підписаного первісним кредитором та позичальницею за допомогою електронного підпису шляхом використання одноразового ідентифікатора, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що посилання відповідачки на відсутність можливості погашення заборгованості через тяжкий матеріальний стан також не спростовують висновків суду з приводу наявності підстав для задоволення позову, а тяжке матеріальне становище відповідачки може бути підставою для подальшої розстрочки виконання рішення суду

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, що відповідачкою не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав її звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідно до статті 617 ЦК України.

Щодо посилання на те, що її чоловік є військовослужбовцем суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

На підставі Указу Президента України від 17.03.2014№303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 18.03.2014 в Україні розпочався особливий період. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного станув Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022, який продовжувався і діє на час розгляду справи. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України було визначено в законодавчому порядку і є особливим періодом.

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В даній справі розглядаються кредитні відносини, які виникли до повномаштабного вторгнення, а отже, враховуючи принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, в даному випадку застосування ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставним.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На час розгляду справи судом відповідачкою не надано даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, оскільки ОСОБА_1 прострочено виконання грошового зобов`язання в строки, передбачені умовами кредитного договору, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Позика» щодо стягнення з відповідачки заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту №26121303 від 26.09.2021 року року у загальному розмірі 30430,00 грн, з яких: 8500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 21930,00 грн - заборгованість за процентами.

Щодо стягнення судових витрат.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №26121303 від 03.03.2026 року.

За такого, враховуючи задоволення позовних вимог, з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 2662,40 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.

Позивач у позові просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5500,00 грн.

В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 39493634 року від 02.01.2026 року, укладений з ФОП ОСОБА_2 , Додаткову угоду № 26121303 до Договору про надання правової допомоги № 39493634 року від 02.01.2026 року, детальний опис робіт, виконаних ОСОБА_2 , Акт наданих послуг від 16.02.2026 року, в якому наведено перелік наданих юридичних послуг та їх вартість у розмірі 5500,00 грн та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Білецького Б.М. серії КС №5618/10.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок викладено у постанові ВС від 12.01.2026 року у справі №642/716/22.

В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено без участі сторін у справі.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 5500,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідачки становить надмірний тягар для останньої, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідачки, повинен становити 2 000,00 грн.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

За такого, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачки заборгованість за кредитним договором у сумі 30430,00 грн та судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 2662,40 грн і витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 77-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту №26121303 від 26.09.2021 року в сумі 30430,00 грн (тридцять тисяч чотириста тридцять гривень 00 копійок), з яких: 8500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 21930,00 грн - заборгованість за відсотками.

Вимогу щодо стягнення судових витрат - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» витрати на судовий збір у сумі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) та витрати на правову допомогу у сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Реквізити сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Позика», код ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_2 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О.В. Саламатін