Рішення № 136832505, 25.05.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/3564/26

Провадження № 2/463/1715/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Нора Н.В.

при секретарі Заверуха О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовомОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, про повернення безпідставно набутого майна, суд -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області в якому просить суд стягнути Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно збережені (утримані) кошти в сумі 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень. Стягнути судові витрати.

Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 02.10.2025 року оплатив адміністративний штраф згідно постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності №R107016 від 02.10.2025 року в розмірі 8500 грн, що підтверджується квитанцією №63e6c49_51c6_43b0_a6ba_6d9cabdff02a_0 від 02.10.2025 року. 13.11.2025 року Шевченківським районним судом м. Львова у справі №466/9494/25 постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №R107016 від 02.10.2025 по справі про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП скасовано, провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрито. Отже, правова підстава, на якій Позивачем було сплачено адміністративний штраф у сумі 8 500,00 грн, відпала, а тому в Позивача виникло право на повернення сплачених ним коштів. З метою реалізації свого права на повернення сплаченої суми, 16.01.2026 Позивач звернувся до Відповідача 1 із заявою за вих.№190126/3, у якій просив підготувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області подання про повернення коштів помилково сплаченого адміністративного штрафу у розмірі 8 500,00 грн за постановою №R107016 від 02.10.2025. Окрім того, 20.01.2026 Позивачем було подано безпосередньо до Відповідача 2 заяву за вих. №200126/1 з проханням повернути кошти помилково сплаченого адміністративного штрафу. У подальшому, з метою врегулювання питання повернення коштів, представник Позивача також неодноразово звертався до Відповідачів із адвокатськими запитами. Проте у відповідях уповноважені органи фактично перекладали обов`язок щодо вирішення цього питання один на одного. Так, у листі Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області №05.1-10-06/615 від 23.01.2026 зазначено, що, оскільки штраф накладений ІНФОРМАЦІЯ_3 , для повернення з державного бюджету сплачених коштів необхідно звернутися саме до відповідного ТЦК та СП. Водночас у відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 за вих.№5019 від 13.04.2026 Позивачу, навпаки, було повідомлено про необхідність звернення до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області. Таким чином, після скасування постанови №R107016 від 02.10.2025 у Відповідачів були наявні всі правові підстави для вчинення необхідних дій, спрямованих на повернення Позивачу сплаченого адміністративного штрафу. Однак фактично Відповідачі ухилились від вчинення необхідних дій для повернення сплачених коштів, безпідставно переадресовуючи Позивача один до одного, що унеможливлює реалізацію його права на повернення штрафу та зумовили подальше безпідставне утримання належних йому коштів. Саме така протиправна поведінка Відповідачів, яка полягає у невчиненні дій щодо повернення Позивачу сплаченого штрафу після скасування постанови, і зумовила необхідність звернення Позивача до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Представником Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, було подано відзив в якому просить суд відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Залучення Головного управління Казначейства в якості відповідача є безпідставним та не обґрунтованим, зважаючи на те, що відповідно до наданих повноважень Головне управління Казначейства здійснює повернення/стягнення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету тільки за поданням органів, що контролюють справляння надходжень чи відповідним рішенням суду. Вважає, що належним відповідачем в даній справі має бути ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначає, що суд може стягнути з Державного бюджету України на користь платника сплачену до Державного бюджету України суму, якщо підстава такого перерахування відпала, з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані у межах сплачених ним до бюджету коштів. При цьому кошти, які не були перераховані на відповідні рахунки Державного бюджету України підлягають поверненню отримувачем, як безпідставно набуті кошти.

Представником позивача, було подано відповідь на відзив вважає, що залучення Головного управління ДКСУ у Львівській області як Відповідача не є безпідставним. Воно обумовлене тим, що предметом спору є саме повернення коштів з Державного бюджету України, а Казначейство є органом, який відповідно до законодавства бере участь у механізмі повернення таких коштів. Крім того, ще до звернення до суду Позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою за вих.№190126/5 від 19.01.2026 щодо питання повернення сплачених коштів. У відповіді ІНФОРМАЦІЯ_5 від за вих.№115911/771 від 27.01.2026 на заяву зазначено, що останній не вправі сформувати подання про повернення надміру та помилково сплачених коштів, стягнутих на підставі скасованої постанови у справі про адміністративне правопорушення № R107016 від 02.10.2025. ІНФОРМАЦІЯ_3 у своїй відповіді за вих.№2160 від 13.02.2026 повідомив, що для повернення Позивачу сплаченого ним штрафу у розмірі 8 500 грн за постановою №R107016 від 02.10.2025 йому потрібно звернутися із відповідною заявою до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області. Отже, з отриманих Позивачем відповідей вбачається, що вирішення питання повернення сплаченого штрафу органами, які надавали відповіді Позивачу, пов`язане саме зі ІНФОРМАЦІЯ_3 та Головним управлінням ДКСУ у Львівській області, що й зумовило їх визначення як відповідачів у цій справі. Зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 як юридична особа має окремий код ЄДРПОУ, ідентифікаційні реквізити, рахунки та відповідні бюджетні асигнування. Це підтверджує, що в межах бюджетних правовідносин та виконання судових рішень ІНФОРМАЦІЯ_3 не є абстрактним структурним утворенням без будь-якої фінансово-організаційної самостійності. Більше того, у практичному аспекті саме з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 Казначейством здійснюється виконання судових рішень про стягнення відповідних сум, зокрема судових витрат. Це підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18.11.2025 у справі №466/9494/25, додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24.11.2025 у справі №466/9494/25, а також виконавчими листами виданими у цій справі (про стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) та відповіддю Головного управління ДКСУ у Львівській області про прийняття виконавчих документів до виконання.

Представником Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, було подано відповідь на відзив, який мотивує наступним. Залучення Головного управління Казначейства в якості відповідача є безпідставним та не обґрунтованим, зважаючи на те, що відповідно до наданих повноважень Головне управління Казначейства здійснює повернення/стягнення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету тільки за поданням органів, що контролюють справляння надходжень чи відповідним рішенням суду про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів та інших доходів бюджету. Вважає, що належним відповідачем в даній справі має бути ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20.04.2026 року відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали не надав відзив на позов в порядку, визначеному ст. 178 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів

Судом встановлено, що ОСОБА_1 02.10.2025 року оплатив адміністративний штраф згідно постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності №R107016 від 02.10.2025 року в розмірі 8500 грн, що підтверджується квитанцією №63e6c49_51c6_43b0_a6ba_6d9cabdff02a_0 від 02.10.2025 року.

13.11.2025 року Шевченківським районним судом м. Львова у справі №466/9494/25 постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №R107016 від 02.10.2025 по справі про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП скасовано, провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрито.

З листа Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області №05.1-10-06/615 від 23.01.2026 зазначено, що, оскільки штраф накладений ІНФОРМАЦІЯ_3 , для повернення з державного бюджету сплачених коштів необхідно звернутися саме до відповідного ТЦК та СП.

З відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 за вих. №5019 від 13.04.2026 Позивачу, навпаки, було повідомлено про необхідність звернення до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відповідний висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

За змістом глав 82 і 83ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, визначений Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент сплати 02.10.2025 року позивачем штрафу у розмірі 8500 грн юридична підстава для такої сплати існувала, оскільки була чинною постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення.

В подальшому, з огляду на скасування постанови про накладення адміністративного стягнення в зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення судом відповідна юридична підстава відпала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 зроблено висновок, що сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави (п. 39).

У п. 53 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави.

Також Верховного Суду України в постановах від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15 зазначив, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Тобто набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин(частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах,у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу,який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 БК України у редакції, чинній на час звернення до суду).

Щодо доводів представника, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, в частині того, що залучення Головного управління Казначейства в якості відповідача є безпідставним та не обґрунтованим, суд зазначає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; нині - стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКСУ та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що в ухвалі Верховного Суду від 04 вересня 2019 року, якою справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, міститься помилкове посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, оскільки в тій справі зроблений висновок про повернення сум виконавчого збору, надміру сплачених до Державного бюджету України, а не про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, і не зроблено висновку про обов`язкове залучення ДКСУ та неможливість задоволення позову у разі незалучення.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган, подібна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження 14-515цс19).

Аналізуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що після скасування судом постанови щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 8500,00 грн. та закриття провадження у справі, останній згідно зі статтею 1212 ЦК України, має право на звернення до суду з позовом про стягнення суми перерахованих коштів до Державного бюджету України, як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Задовольняючи позов, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім і документально підтверджені судові витрати, що становлять 1064,96 грн.судового збору.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 18, 76, 77, 81, 141, 263,265, 354ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

позов задволити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно збережені (утримані) кошти в сумі 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області (місцезнаходження: 79005, вул. К. Левицького, 18, м. Львів, ЄДРПОУ 38008294).

Суддя Нор Н.В.