Рішення № 136832446, 26.05.2026, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/610/25

провадження № 2/445/136/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

26 травня 2026 року

Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бакаїм М.В.

секретаря судового засідання Ярчук Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки і піклування про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що «18» грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований у відділі РАЦС Золочівського районного управління юстиції Львівської області. Від даного шлюбу у подружжя народилося двоє дітей: 1) син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис № 03, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Великовільшаницькою с. р. Золочівського району Львівської області 03 травня 2014 року; 2) донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис № 04, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Великовільшаницькою с. р. Золочівського району Львівської області 28 листопада 2016 року. Згодом, після народження дітей Відповідач поїхав на заробітки, де зустрів іншу жінку та вчинив подружню зраду. Відтак, стосунки між Позивачкою та ОСОБА_2 значно погіршились. Відповідач не повертався додому, не цікавився життям дітей, їх здоров`ям, не забезпечував фінансово. Виявилося, що у сторін різні характери та різні погляди на життя у зв`язку з чим почуття любові та поваги один до одного були втрачені. Шлюб як такий, фактично був припинений, носив лише формальний характер, сторони не проживали разом, шлюбні стосунки не підтримували, не вели спільне господарство, Відповідач дітей не виховував, не утримував, а Позивачка була представлена сама на себе з маленькими дітьми, яких потрібно було виховувати та належним чином утримувати. Дані факти встановлені, зокрема, у рішенні Золочівського районного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року. У зв`язку з тим, що спільне життя з Відповідачем у Позивачки не склалося, рішенням Золочівського районного суду Львівської області у справі № 445/926/18 від 11.09.2018 року, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було розірвано, що підтверджується копією рішення суду, долученої до даного позову. Варто зауважити, що Відповідач у даній справі є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте він з 2018 року не бере жодної участі у вихованні дітей, не провідує ані доньку, ані сина, не цікавиться їхнім станом здоров`я, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує. Усім цим займається Позивачка, яка без допомоги Відповідача несе відповідальність за створення для дітей належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров`я, духовного та розумового розвитку. Починаючи від народження дітей, Позивачка здійснює догляд за ними, та здійснює фактичний догляд до сьогоднішнього дня. Відповідач обов`язків по догляду за дітьми не виконує, у нього відсутні батьківські почуття, він залишив дітей повністю на опіку матері, не допомагав дбати про їхній розвиток, не проявляв ініціативи у спілкуванні з дітьми. Батько вже давно не цікавиться життям дочки та сина, навіть в телефонному режимі не вітав з днем народження та будь-якими іншими святами. Місце перебування Відповідача Позивачу невідоме, телефонний зв`язок відсутній. Скоріш за все, Відповідач знаходиться за межами України та має свою окрему сім`ю, якою і опікується. Після фактичного припинення шлюбних відносин та спільного проживання однією сім`єю з Відповідачем, він в повному обсязі ухиляється від виконання батьківських обов`язків у відношенні до свого малолітнього сина - ОСОБА_3 та малолітньої дочки - ОСОБА_4 , не займається їхнім вихованням, не цікавиться їх розвитком, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків також полягає в тому, що він не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування діток і це негативно впливає на їхній фізичний та психоемоційний розвиток. Відповідач не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надає дітям доступу до культурного і духовного розвитку, не створює умов для отримання освіти, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей; не забезпечує матеріально, що у свою чергу свідчить про ухилення батька ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків та свідомого нехтування ними. Відповідач протягом цього часу не намагався знайти можливість налагодити взаємини з малолітнім сином та донькою, не намагався з ними бачитись та брати участь в їхньому житті. Відповідач не вчинив жодних дій для спілкування із сином та донькою. Таким чином, поведінка Відповідача є винною, оскільки він свідомо й навмисно нехтував своїми батьківськими обов`язками стосовно своїх малолітніх дітей протягом досить тривалого часу - семи років, що є підставою для задоволення заявлених вимог про позбавлення батьківських прав.

Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 16.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі. З метою виконання вимог ч. 1 ст. 189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 21.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи.

Представник позивачки в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить задоволити.

Відповідач у судове засідання жодного разу не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням, які повернулися на адресу суду із відміткою «адресат відсутні».

Окрім цього відповідача додатково повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Представник третьої особи Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки і піклування подала заву про розгляд справи у їх відсутність, зазначає про підтримання поданого раніше до суду висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про причини своєї неявки та відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, щодо задоволення позовної заяви не заперечують.

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі відповідача та представника третьої особи, суд у відповідності до вимог ст. ст. 280-282 ЦПК України, вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів та ухвалити заочне рішення.

Суд дослідивши матеріали справи, наявні в ній докази у їх сукупності та кожен доказ окремо, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Золочівського районного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року по справі № 445/926/18 розірваний.

Як вбачається із свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Згідно із свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Згідно довідки про отрмання аліментів від 05.11.2024 ОСОБА_5 від ОСОБА_2 зазначено, що з липня по жовтень 2024 року аліменти не сплачувалися.

У довідці про місце проживання Об`єднання власників багатоквартирного будинку «ЛЬВІВІДЕАЛ» вказано, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з грудня 2022 року проживають у квартирі АДРЕСА_1 . В матеріалах справи також наявний договір оренди квартири.

В матеріалах справи наявні письмові пояснення для характеристики ОСОБА_4 та ОСОБА_3 :

ОСОБА_7 - тренер секції таеквон-до у письмових поясненнях зазначає, що ніколи не бачила та не вела телефонних розмов з біологічним батьком ОСОБА_3 відносно успіхів сина, а ОСОБА_8 ніколи не згадував про свого біологічного батька. Натомість, ОСОБА_3 з радістю розповідав своїм друзям по секції та тренеру про приємні спільні миті життя з ОСОБА_9 , який забезпечує присутність ОСОБА_10 на тренуваннях, супроводжує на змаганнях та оплачує абонементи і інші витрати, пов`язані з участю дитини на змаганнях.

ОСОБА_11 , - вчителька ОСОБА_4 у письмових поясненнях від 18 лютого 2025 року вказує на те, що знайома лишень з мамою ОСОБА_12 та вітчимом - ОСОБА_9 . Саме вони беруть участь у навчально-виховному процесі, приводять дитину до школи та забирають після уроків, попереджають про відсутність у разі хвороби. Саме ОСОБА_1 та ОСОБА_9 приділяють максимум уваги вихованню та всебічному розвитку дочки. Натомість, з татом дівчинки вчителька не знайома, жодного разу з ним не спілкувалася. Більше того, ОСОБА_2 не цікавився навчально-виховним процесом дочки, не відвідував батьківські збори та свята.

ОСОБА_13 , - класний керівник ОСОБА_3 у письмових поясненнях від 13.02.2025 року вказує на те, що біологічний батько ОСОБА_14 не телефонував, успіхами сина не цікавився, на батьківських зборах був відсутній. Натомість вітчим - ОСОБА_9 починаючи з початку навчального року активно приймає участь у вихованні дитини, цікавиться освітнім процесом та успіхами ОСОБА_10 , бере участь в індивідуальних бесідах щодо освітнього процесу з вчителями, був присутнім на батьківських зборах.

ОСОБА_15 - вчитель початкових класів ОСОБА_3 , у письмовій характеристиці учня зазначає, що мати ОСОБА_1 та ОСОБА_9 брали активну участь у навчально-виховному процесі дитини, відвідували батьківські збори та інші шкільні заходи, цікавилися навчальним процесом дитини. Зокрема, ОСОБА_9 був активним учасником у навчально виховному процесі дитини, цікавився успіхами ОСОБА_10 , часто приводив та забирав зі школи. Батько - ОСОБА_2 , за час навчання сина у школі жодного разу не з`явився, не цікавився навчально-виховним процесом сина.

Згідно висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 № НОМЕР_3 від 24.09.2025 року Личаківська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітніх ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 Сімейного кодексу України (далі - СК України), здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачені підстави позбавлення батьківських прав.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення) визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків, характеру таких дій, їх особи та інших обставин справи. Адже питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Адже позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 постанови передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

В пункті 18 постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

У рішенні по справі «Хант проти України» п. 54 зазначено, що суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden») і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Так, Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11), якщо батько не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією. Суд дійшов висновку, що сімейні зв`язки між біологічним батьком і дитиною були втрачені.

Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дітей.

Вище зазначені обставини свідчать про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, оскільки останній, будучи батьком неповнолітніх сина - ОСОБА_17 та доньки - ОСОБА_4 , не переймається здоров`ям дітей, не створив жодних умов для їх фізичного та духовного розвитку; не піклується, не забезпечує їх необхідними продуктами харчування та речами, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей та їхнім навчання, не забезпечує медичного нагляду, чим порушує право дітей на належне утримання, виховання, турботу про фізичний та духовний розвиток, тому порушене право підлягає судовому захисту шляхом позбавлення останнього батьківських прав відносно його дітей.

Ухвалюючи вказане рішення, суд враховує, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

З метою дотримання зазначених принципів Декларації прав дитини, суд вважає, що у даному випадку є виняткові обставини для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його неповнолітнього сина та доньки. При цьому, інші положення принципу 6 Декларації прав дитини, у даному випадку, на переконання суду, порушені не будуть.

Таким чином, наведені вище обставини переконують суд у тому, що відповідач взагалі не має бажання та не виконує батьківські функції щодо своєї дитини, не виявляє жодної турботи щодо свого сина, відтак, дані обставини дають суду законні підстави у відповідності до положень ст.164 Сімейного кодексу України позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте, ухвалення цього рішення не позбавляє відповідача права, передбаченого у ст. 169 СК України за певних умов звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню сплачений судовий збір з відповідача на користь позивача в розмірі 1 212,00 гривень.

Керуючись ст. ст. 4-5, 12-13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки і піклування про позбавлення батьківських прав - задоволити.

Позбавити Відповідача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 1 212,00 грн. сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за заявою відповідача поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне судове рішення складено 26.05.2026 року.

Суддя М.В. Бакаїм