Рішення № 136829280, 26.05.2026, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 392/2118/25

Номер провадження 2/404/5192/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Кропивницький

Фортечний районний суд м. Кропивницького у складі:

головуючої судді Варакіної Н.Б.

за участю секретаря Андон`євої В.

розглянув у м. Кропивницькому цивільну справу у порядку спрощеного провадження без виклику сторін за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» (01054, місто Київ, вулиця Липинського В`ячеслава, будинок 10/1 ЄДРПОУ 41229318) до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року представник ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Гелексі» заборгованість за кредитним договором № № 47588 від 19 січня 2019 року в розмірі 22 929 грн. 70 коп. та понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04 січня 2019 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_3 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики № 47588 в електронній формі.

Згідно умов договору: сума позики 5 000,00 грн., проценти 0,01 % в день від поточного залишку позики, комісія 1,5 % в день від початкового розміру позики. Нарахування процентів та комісії здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Строк повернення позики до 02 лютого 2019 року.

Строк дії договору до повного виконання позичальником зобов`язань за договором.

Зазначений договір підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором «53256435».

Сторонами також було підписано графік платежів до договору позики № 47588 від 04 січня 2019 року та паспорт позики (зазначеним вище одноразовим ідентифікатором).

Отримання ОСОБА_3 позики у сумі 5 000,00 грн. підтверджується договором № 04/08-17ПК про надання послуг з переказу грошових коштів від 04 серпня 2017 року та довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 01 вересня 2025 року № 47588, номер транзакції в системі 1101437896.

Отже, ТОВ «ФК «Гелексі» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі.

В свою чергу ОСОБА_3 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, заборгованість станом на на дату подання позову складає 22 927,70 грн., з яких: 3 000,00 грн. заборгованість за позикою; 19 929,70 грн., - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Ухвалою Фортечного районного суду м. Кропивницького від 24.02.2026 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

09 березня 2026 року від представника відповідача Осіпової Ю.Ю. надійшов відзив на позов, в якому вона просила задовольнити частково позовні вимоги ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_4 в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам в розмірі 3 036 грн. 60 коп. та 2 000 грн. витрат на правничу допомогу; в задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити. Зазначає, що за умовами укладеного між сторонами договору, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», відповідно до ст. 1048 ЦК України, має право стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 05 квітня 2019 року, а після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, а у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання позикодавець має право на стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак у цій справі таких позовних вимог ТОВ «ФК «Гелексі» не заявило, а тому, вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами поза межами дії кредитного договору є безпідставними та такими, що не можуть бути задоволені. Вважає, що проценти, які позивач мав право нараховувати у межах строку дії кредитного договору: 3 000,00 грн. (тіло кредиту) х 0,01% (відсотки відповідно умов договору позики) х 122 к.д. (строк дії договору позики) = 36,60 грн. (заборгованість за відсотками) і саме ця сума підлягає стягненню, тобто вимоги в цій частині мають бути задоволені частково. З приводу нарахування заборгованості по комісіях вказує, що у договорі позики не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія. Звертає увагу, що в укладеному сторонами договорі взагалі на зазначено за які послуги нараховується комісія, а тому в частині стягнення комісії, нарахування якої передбачено п. 1.1.2.2, слід відмовити. Вважає, що заборгованість відповідачки перед позивачем складає 3 036,60 грн., що складається з: 3 000,00 грн. заборгованість за позикою та 36,60 грн. заборгованість по процентам за користування позикою. Зазначає, що витрати на правничу допомогу мають бути зменшені з 5 000 грн. до 2 000 грн. враховуючи те, що дана справа є типовою та нескладною, розгляд самої справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, адвокатом у позові було заявлено клопотання про розгляд справи без їх участі, тому виникають сумніви щодо часу витраченого представником позивача на надання правової допомоги згідно вказаного у Акті приймання-передачі.

09 березня 2026 року представник Позивача Рудзей Ю.В. подав відповідь на відзив, в якій просив позовні вимоги ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити в повному обсязі. Вказує, що п. 5.3 договору сторони узгодили умови про те, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення. Отже, п. 5.3 договору передбачена відповідальність боржника, яка застосовується з моменту прострочення терміну платежу в разі наявності заборгованості поза межами строку повернення позики, та яку, як міру відповідальності, сторони визначили у виді підвищеної комісійної винагороди. Умови договору не містять положень обмеження строку відповідальності позичальника, визначеної п. 5.3, а тому з урахуванням порушення Позивачем строків повернення позики та невиконання ним умов договору щодо обов`язку повернення отриманих кредитних коштів, позивачем здійснено нарахування в період після закінчення строку кредитування. Також зазначає, що умовами Договору позики, нарахування та сплата комісії визначена сторонами кредитування та безпосередньо узгоджена з позичальником шляхом підписання Договору позики, а тому платежі за комісією правомірно включені до заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.

09 березня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_6 надійшла заява про розмір судових витрат та про відшкодування зазначених судових витрат, в якій просить стягнути з ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на користь Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

11 березня 2026 року представник Позивача ОСОБА_7 подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якій зазначив, що дана справа є справою незначної складності (малозначною), розглядалася у спрощеному провадженні. Предметом спору є стягнення заборгованості за типовим кредитним договором. Заявлена сума витрат Відповідача (7000 грн) є явно завищеною та свідчить про зловживання правом на відшкодування судових витрат. Просить відмовити ОСОБА_5 у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі. У разі прийняття рішення про стягнення зменшити їх розмір до символічної суми, співмірної з витратами Позивача (не більше 1 000 грн), враховуючи малозначність справи та принципи справедливості.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково із наступних підстав.

03 березня 2023 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_8 , в результаті чого змінила прізвище на ОСОБА_2 .

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом на підставі наданих матеріалів встановлено, що 04 січня 2019 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_3 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики № 47588 в електронній формі. Згідно умов договору: сума позики 5 000,00 грн, проценти 0,01 % в день від поточного залишку позики, комісія 1,5 % в день від початкового розміру позики. Нарахування процентів та комісії здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Строк повернення позики до 02 лютого 2019 року. Строк дії договору до повного виконання позичальником зобов`язань за договором. Зазначений договір підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором «53256435».

Сторонами також було підписано графік платежів до договору позики № 47588 від 04 січня 2019 року та паспорт позики (зазначеним вище одноразовим ідентифікатором).

Отримання Відповідачкою позики у сумі 5 000,00 грн. підтверджується договором № 04/08-17ПК про надання послуг з переказу грошових коштів від 04 серпня 2017 року та довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 01 вересня 2025 року № 47588, номер транзакції в системі 1101437896.

06 лютого 2019 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_3 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено додаткову угоду № 1 до договору позики № 47588 від 04 січня 2019 року, якою було внесено до договору позики № 47588 від 04 січня 2019 року наступні зміни:

«1.1 Пункт 1.1.1. Статті 1. «Предмет договору» викласти в наступної редакції:

«1.1.1. сума позики 4000,0 грн. (надалі за текстом іменується «сума позики» в усіх відмінках);»

1.2 Пункт 1.1.5. Статті 1. «Предмет договору» викласти в наступної редакції:

«1.1.5. строк повернення позики (термін платежу 07 березня 2019 року.»

1.3 Пункт 4.1. Статті 4 «Порядок повернення позики, порядок нарахування та сплати процентів та комісійної винагороди» викласти в наступної редакції:

«4.1. Позичальник зобов`язується повністю повернути Позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені Договором, не пізніше 07 березня 2019 року.»

2. Скасувати графік платежів до договору позики № 47588 від 04 січня 2019 року та викласти його в новій редакції з урахуванням змін та вимог, що викладені в п. 1 цієї Додаткової угоди.

3. Ця додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання Сторонами, є невід`ємною частиною договору.

4. Всі інші умови договору, що не суперечать цій Додатковій угоді, залишаються без змін.»

07 березня 019 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_3 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено додаткову угоду № 2 до договору позики № 47588 від 04 січня 2019 року, якою було внесено до договору позики № 47588 від 04 січня 2019 року наступні зміни:

«1.1 Пункт 1.1.1. Статті 1. «Предмет договору» викласти в наступної редакції:

«1.1.1. сума позики 3000,0 грн. (надалі за текстом іменується «сума позики» в усіх відмінках);»

1.2 Пункт 1.1.5. Статті 1. «Предмет договору» викласти в наступної редакції:

«1.1.5. строк повернення позики (термін платежу 05 квітня 2019 року.»

1.3 Пункт 4.1. Статті 4 «Порядок повернення позики, порядок нарахування та сплати процентів та комісійної винагороди» викласти в наступної редакції:

«4.1. Позичальник зобов`язується повністю повернути Позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені Договором, не пізніше 05 квітня 2019 року.»

2. Скасувати графік платежів до договору позики № 47588 від 04 січня 2019 року та викласти його в новій редакції з урахуванням змін та вимог, що викладені в п. 1 цієї Додаткової угоди.

3. Ця додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання Сторонами, є невід`ємною частиною договору.

4. Всі інші умови договору, що не суперечать цій Додатковій угоді, залишаються без змін.»

Представник позивача у позовній заяві зазначає, що всупереч умовам Договору позики № 47588 від 04 січня 2019 року, ОСОБА_3 не виконала свого зобов`язання перед позивачем. Як зазначає позивач, заборгованість відповідачки перед позивачем на дату подання позову складає 22 927,70 грн., з яких: 3 000,00 грн. заборгованість за позикою; 19 929,70 грн., - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Як вбачається із договору, підписавши його, відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з умовами кредитування.

Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з п. 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Згідно п. 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №5017/1987/2012 зазначено, що така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Якщо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3 та 4 ст. 213 ЦК України, неможливо встановити порядок проведення розрахунків між сторонами, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (висновки Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19).

Позивач, як юридична особа, діяльність якою пов`язана з наданням фінансових послуг і яка є правонаступником особи, яка підготувала проєкт договору позики - є сильнішою стороною у цих правовідносинах, а тому тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь відповідача.

За умовами укладеного між сторонами договору, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», відповідно до ст. 1048 ЦК України, має право стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 05 квітня 2019 року, а після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, а у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання позикодавець має право на стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак у цій справі таких позовних вимог ТОВ «ФК «Гелексі» не заявило, а, тому, вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами поза межами дії кредитного договору є безпідставними та такими, які не підлягають задоволенню судом.

Розмір процентів, які ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» мав право нараховувати у межах строку дії кредитного договору: 3 000,00 грн. (тіло кредиту) х 0,01% (відсотки відповідно умов договору позики) х 122 к.д. (строк дії договору позики) = 36,60 грн. (заборгованість за відсотками).

Крім того слід зазначити, що у договорі позики не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія.

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення п. 1.1.2.2 договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину (чи окремих його умов) недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2023 року у справі №181/384/21 при розгляді справи за аналогічних правовідносин.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідні висновки містяться у постанові Великої палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) та від 13 липня 2022 року у справі 363/1834/17 (провадження №14-53цс21).

Відтак, встановлення комісії за надання консультаційних та інформаційних послуг щодо споживчого кредиту є нікчемною умовою кредитного договору, оскільки не зрозуміло, які саме послуги надавались відповідачу, як часто проводились консультаційні та інформаційні послуги з клієнтом, чи проводились вони за вимогою клієнта частіше одного разу на місяць, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21).

Слід звернути увагу, що в укладеному сторонами договорі не зазначено за які послуги нараховується комісія, а тому в частині стягнення комісії, нарахування якої передбачено п. 1.1.2.2, слід відмовити.

Таким чином, вимоги Позивача про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 3 036,60 грн., що складається з: 3 000,00 грн. заборгованість за позикою та 36,60 грн. заборгованість по процентам за користування позикою.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При пред`явленні позовної заяви до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 423,00 грн.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 423,00 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 3 036,60 грн, що складає 13,25 % від загальної ціни позову (22 927,70 грн.), то із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 402,27 грн.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України, визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2020 р. в справі № 648/1102/19 вказано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до договору від 09.07.2025 року, акту наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 09.07.2025,встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідача становить 5 000,00 грн..

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

А тому, враховуючи те, що розгляд даної справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження, як малозначної справи, матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив значний час, виходячи з критерію реальності та розумності, а також відповідне клопотання представника позивача, яке викладено у відповіді на відзив, суд вважає, що з позивача слід стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Щодо стягнення з позивача понесених відповідачкою судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

За приписами ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 463/2001/19 де зазначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Так, в обґрунтування заявленої суми на надання професійної правничої допомоги та на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною відповідачки суду надано: копію Договору б/н від 04.03.2026 року про надання правничої (правової) допомоги, який укладено між адвокатом Осіповою Ю.Ю. та ОСОБА_5 ; копію Додатку № 1 від 04.03.2026 до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 04.03.2025; Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 04.03.2026 року, копію Акту приймання-передачі послуг 1 від 06.03.2026; рахунок на оплату № 06/26 від 06.03.2026 року, копію квитанції до прибуткового касового ордеру розрахункової квитанції № 06/26 до Договору від 04.03.2026 року.

Адвокат Осіпова Ю.Ю. здійснювала представництво та захист інтересів відповідача у справі № 392/2118/25, що полягало в ознайомленні з матеріалами справи, формуванні правової позиції, написанні заяв по суті, заяв та клопотань, та інше. Загальна вартість наданих послуг становить 7 000,00 грн.

Таким чином, аналізуючи викладені норми права та враховуючи обставини справи, обґрунтованості та реальності понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, складністю справи та виконаними адвокатом Осіповою Ю.Ю. послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання правничої допомоги, обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, суд вважає необхідним відшкодувати за рахунок позивача понесені відповідачкою витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» (01054, місто Київ, вулиця Липинського В`ячеслава, будинок 10/1 ЄДРПОУ 41229318) до ОСОБА_9 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_9 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» (01054, місто Київ, вулиця Липинського В`ячеслава, будинок 10/1 ЄДРПОУ 41229318) заборгованість за кредитним договором в сумі 3 036,60 грн., що складається з: 3 000,00 грн. заборгованість за позикою та 36,60 грн. заборгованість по процентам за користування позикою.

Стягнути з ОСОБА_9 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» (01054, місто Київ, вулиця Липинського В`ячеслава, будинок 10/1 ЄДРПОУ 41229318) 402,27 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 2 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» (01054, місто Київ, вулиця Липинського В`ячеслава, будинок 10/1 ЄДРПОУ 41229318) на користь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його складення, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Рішення складено 26.05.2026.

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Н. Б. Варакіна