Рішення № 136819417, 25.05.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/13584/25

Провадження № 2/750/371/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря Левченка К.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 24660 грн.

Обґрунтовано позов тим, що 09 жовтня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4039877 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Сума кредиту 3000 грн., строк кредиту складав 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 15 днів. 24 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (змінено назву на ТОВ «Фінтраст Капітал») було укладено договір факторингу № 24/05/2024, згідно якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило право грошової вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором. Неналежне виконання відповідачем договору призвело до виникнення заборгованості перед фінансовою установою, а тому позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Відповідач відзив на позов не подав.

У судове засідання представник позивача не з`явився, просив розглядати справу за його відсутності, вказавши, що позовні вимоги підтримує та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи по суті сповіщався завчасно та належним чином. Судова повістка відповідачу надсилалася за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Крім того, відповідач сповіщався шляхом публікації оголошення про виклик на сайті судової влади.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам статті 280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення відповідача, його представника та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

09 жовтня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4039877 про надання споживчого кредиту в сумі 3000 грн., які були зараховані на платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с. 81-89). Строк кредитування складав 360 днів. Стандартна процентна ставка в день за користування кредитними коштами складає 2,00 % (п. 1.4.1.).

Договір було підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «С148», після чого відповідач отримав кредит в сумі 3000 грн. на свою платіжну карту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Також, відповідачем було підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту (а.с. 75).

З матеріалів справи вбачається, що 09.10.2023 на платіжну карту № НОМЕР_1 перераховано 3000 грн. кредитних коштів, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 31.05.2024 (а.с. 74).

За інформацією АТ «Таскомбанк», наданою на запит суду, на ім`я ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) в банку емітовано карту № НОМЕР_1 , на яку 09.10.2023 відбулось зарахування коштів у сумі 3000 грн. (а.с. 100)

Таким чином, зарахування кредитних коштів в сумі 3000 грн. на картковий рахунок відповідача підтверджується належними доказами.

З розрахунку заборгованості за договором № 4039877 від 09.10.2023 про надання коштів станом на 24.05.2024 вбачається, що відповідач не здійснив оплату процентів згідно графіку платежу та не повернув тіло кредиту, а тому розмір основного боргу становить 3000 грн., розмір процентів становить 13740 грн. (а.с. 65-69).

Позивачем нараховано проценти за 132 календарних дні (25.05.2024 03.10.2024) в межах строку дії договору у сумі 7920 грн. (а.с. 70-71).

Проте, відповідач заборгованість по кредиту не повернув.

Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Таким чином будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

24 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК» «Фінтраст Україна» (змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал») було укладено договір факторингу № 24/05/2024 у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило право вимоги заборгованості за договорами кредиту ТОВ «ФК» «Фінтраст Україна» (а.с. 49-53).

Як вбачається з витягу реєстру боржників до договору факторингу 24/05/2024 від 24.05.2024, який підписаний обома учасниками угоди та скріплений їх печатками, ТОВ «ФК» «Фінтраст Україна» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4039877 (а.с. 73).

За вказаним договором новий кредитор сплатив попередньому кошти у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями № 410, 411, 412 від 30.05.2024 та платіжними інструкціями № 417, 418, 419 від 31.05.2024 (а.с. 20-22).

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно ч. 1, 2 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договорів про відступлення прав вимоги, як первісним Кредитором ТОВ «Авентус Україна» направлено повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні (а.с. 24).

Разом з тим суд зазначає, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 6 лютого 2019 року в справі №361/2105/16-ц.

Частиною 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

На підставі статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У позовній заяві зазначено, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в сумі в сумі 24660 грн., яка складається з: 3000 грн. тіло кредиту; 13740 грн. нараховані процентів згідно договору та 7920 грн. нараховані проценти за 132 календарних дні.

Щодо вимоги позивача про зазначення у рішенні суду згідно частини 10 статті 265 ЦПК України про нарахування інфляційних втрат та 3% річних згідно статті 625 ЦПК України до моменту виконання рішення, суд звертає увагу, що згідно із Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 18, яким визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

У частині зупинення примусового стягнення штрафних санкцій, дія правових норм у часі пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України мають ретроспективну дію, тобто поширюється також на кредитні договори і позики, які укладені до 17.03.2022 (набрання чинності законом № 2120). На даний час зміни до указаної норми Закону законодавцем не вносилися.

З урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства, суд не вбачає підстав для зазначення в судовому рішенні про нарахування 3% річних та втрат від інфляції у період виконання судового рішення.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, оскільки відповідач взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не виконав, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та процентами, нарахованими за користування кредитом.

Також, у зв`язку з наявністю підстав для часткового задоволення позову, позивачу мають бути відшкодовані понесені у справі судові витрати на правничу допомогу.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно п. 3 частини другої ст. 141 ЦПК судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачу правничу допомогу надавав адвокат Столітній М.М. на підставі ордеру серії АІ № 2000195 від 22 вересня 2025 року (а.с. 59) та договору про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року (а.с. 47-48).

Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 10/12-2024 від 10.12.2024 (а.с. 72) адвокатом були надані послуги на загальну суму 10000 грн.

Згідно частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу у даній справі. Проте, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 4000 грн. витрат на правничу допомогу, вважаючи таку суму співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 279, 289, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (місцезнаходження: вул. Загородня, 15, оф. 118/2, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи - 44559822) заборгованість у сумі 24660 грн. (двадцять чотири тисячі шістсот шістдесят грн.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 2422 грн. 40 коп. судового збору та 4000 грн. витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 25.05.2026.

Суддя І. П. Рахманкулова