Рішення № 136818840, 20.05.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 761/14894/25

пр.№ 2/464/550/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2026 м. Львів

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Мички Б.Р.

секретаря судових засідань Ільницької О.В.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Львова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сімї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, -

встановив:

представник позивача ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом в якому просить встановити юридичний факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити місце проживання дитини з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування своєї заяви позивач посилається на те, що він знаходився з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03.10.2018. Вказує, що від даного шлюбу у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 2017 проживає разом з батьком, позивачем у справі, у м. Києві, вихованням та утриманням сина займається виключно він самостійно. Відповідачка з 2022 проживає в Сполучених Штатах Америки та самоусунулась від виконання своїх материнських обов`язків, фінансової допомоги на утримання сина не надає. Метою звернення до суду позивач зазначає захист прав та інтересів дитини, а також необхідність отримання можливості одноосібного звернення батьком до будь-яких державних та недержаних організацій, медичних та освітніх закладів він імені та в інтересах дитини. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.04.2025 року справу передано за підсудністю до Сихівського районного суду м.Львова.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.06.2025 року справу передано на розгляд судді Мички Б.Р.

Ухвалою суду від 18.06.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком - залишено без руху.

Ухвалою суду від 25.06.2025 відкрито провадження в справі, визначено, що розгляд справи проводитиметься за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

30.07.2025 до Сихівського районного суду м. Львова представником відповідача ОСОБА_4 було подано відзив на позовну заяву в якому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що спору щодо визначення місця проживання дитини не існує, оскільки між батьками добровільно було погоджено проживання дитини з батьком, а також, що матір щоденно спілкується з дитиною та фінансово приймає участь у забезпечення сина.

06.08.2025 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якому просили задовольнити позовні вимоги.

11.08.2025 року представником відповідача подано до суду заперечення (на відповідь на відзив) у яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог, вирішити питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду по суті позовних вимог.

04.09.2025 року представником відповідача подано до суду клопотання про витребування у Державній податковій службі України інформацію про джерела та суми виплачених доходів ОСОБА_1

09.09.2025 року представником позивача подано до суду клопотання про залучення третьої особи ОСОБА_5 , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Протокольною ухвалою без виходу суду до нарадчої кімнати від 28.10.2025 року ухвалено у задоволенні клопотання представника позивача про залучення дитини в якості третьої особи відмовлено, клопотання про заслуховування думки дитини задовольнити.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 17.11.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

11.05.2026 року представником позивача подано до суду клопотання про стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 22321, 20 грн.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідачка та її представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову та просили відмовити в задоволенні позовних вимов в повному обсязі.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився.

Заслухавши позивача та його представника, відповідача та її представника, опитавши дитину, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Судом, на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28.04.2012 встановлено, що син сторін ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і його батьками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03.10.2018 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно із ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У статті 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Як вбачається із долучених до матеріалів справи позивачем доказів, дитина сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає на даний час із батьком ОСОБА_1 у м. Києві про що не заперечує відповідачка.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, (провадження № 61-1964св24) вказано, фактичне проживання дитини з батьком та відсутність заперечення з боку матері щодо місця проживання дитини не свідчать про порушення прав батька та наявність підстав для звернення останнього до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним Батько звернувся до суду з позовом до матері про визначення місця проживання малолітньої дитини, мотивуючи тим, що самостійно займається вихованням доньки, повністю її утримує, забезпечує належні умови для їх спільного проживання, має стабільний дохід, так як проходить військову службу у військовій частині на посаді бойового медика, має у власності об`єкт інвестиційного будівництва. Шлюб між подружжям розірваний. Мати змінила своє місце проживання та реєстрації, офіційно не працює, власного житла не має, з малолітньою донькою відносини не підтримує, що негативно впливає на дитину. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, у задоволенні позову відмовив, мотивуючи тим, що батьком не доведено, що між сторонами у справі існує спір щодо визначення місця проживання дитини, а тому позов є передчасним. Верховний Суд погодився з висновками судів, мотивуючи тим, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком малолітньої доньки, з яким дитина і так фактично проживала та продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а матеріали справи не містять доказів того, що батько дитини забороняє матері бачитися з донькою.

До аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від «10» грудня 2024 року в справі № 299/8679/23 та у постанові від «19» лютого 2025 року у справі № 562/3371/23.

У постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24) вказано, що якщо батьки, які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким проживатиме малолітня дитина, і відповідач не заперечує проти фактичного проживання дитини з позивачем, відсутні правові підстави для задоволення позову про визначення місця проживання дитини, оскільки права позивача не є порушеними, невизнаними чи оспорюваними Батько звернувся до суду з позовом до матері про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Зазначав, що між сторонами було укладено шлюб, в якому народилася донька, шлюбні відносини між сторонами припинено через відсутність взаєморозуміння, донька добровільно вирішила проживати разом з ним. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини, мотивуючи тим, що на час звернення до суду та під час судового розгляду за домовленістю батьків дитина проживає з батьком. Мати під час судового розгляду не заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила їх задовольнити. Отже, беззаперечне визнання відповідачем позову у цій справі, її процесуальна поведінка під час судового розгляду, а також встановлені судом у справі обставини свідчать про те, що сторони між собою дійшли згоди відносно того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача у такій ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою. Верховний Суд погодився з висновками судів, зазначив, що оскільки сторони у справі, які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто факт порушення прав, про що стверджує позивач, відсутній, підстав для визначення у судовому порядку місця проживання дитини немає. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. У цій справі малолітня проживає разом із батьком, мати дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді не проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Судом встановлено, що ОСОБА_5 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і на час розгляду справи судом йому виповнилося 14 років. Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства він може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності (користуванні) житлові приміщення. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, суд вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини з ним, необхідно відмовити.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексомУкраїни (стаття 1 СК України).

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150,151 СК України.

За приписами частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин 1 4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року посправі № 278/2111/23 (провадження № 61-5586 св 24) зазначено, що тлумачення вказаних норм ст.5 ЦПК України свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 та інші).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, провадження № 12-20гс22).

Суд приходить до висновку, що в позовній заяві не зазначено порушене або оспорюване право/інтерес позивача, для захисту яких позивач звернувся до суду. В позовній заяві викладена лише вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, однак, позивачем не надано обґрунтування і докази на підтвердження цих обґрунтувань, які б свідчили про усунення матері від виконання своїх материнських обов`язків.

Посилання в позовній заяві на те, що відповідачка не бере участі у житті і вихованні сина, не підтверджені ніякими доказами.

Судом, під час розгляду справи встановлено, що відповідачка регулярно спілкується з дитиною та приймає участь в фінансовому утриманні дитини.

Відповідачкою до суду надано низку доказів, що підтверджують дані факти, а саме: роздруківки переписки відповідачки з дитиною, копії квитанцій про грошові перекази на рахунок позивача на утримання дитини, а також, фото посилок, які вміщують: одяг, іграшки, солодощі, вітаміни і т.і., які відповідачка надсилає для сина.

Суд на виконання вимог статті 171 СК України з`ясував думку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо участі матері у його вихованні та утриманні. В судовому засіданні ОСОБА_5 при особистих поясненнях зазначив, що підтримує теплі та близькі стосунки як із матір`ю, так і з батьком, однак в більшій мірі з батьком. Повідомив, що спілкується з матір`ю, отримує від неї матеріальну допомогу.

Психолог у судовому засіданні пояснила, що окремі особливості спілкування з матір`ю зумовлені об`єктивними обставинами, зокрема відстанню та гендерними відмінностями, які впливають на характер взаємодії та сприйняття батьків. Однак, це не свідчить про ухилення відповідачки від виховання та утримання дитини.

В той же час, під час слухання справи судом встановлено, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дитини. Судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що відповідачка ухиляється від виконання своїх материнських обов`язків. За таких обставин суд вважає, що факт проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, не підтверджує самостійне виховання та утримання дитини виключно батьком.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2026 у справі № 137/1845/24, (провадження № 61-14408св25 ) зазначено, що сам факт проживання дитини з одним із батьків не підтверджує самостійного виховання.

У постанові Верховного Суду від «16» березня 2026 року у справі № 487/11354/24, (провадження № 61-13118св25) зазначено що сам факт окремого проживання матері від дитини не є доказом самостійного виховання дитини батьком. Для цього необхідно довести обставини, які свідчать про припинення або істотне обмеження батьківських прав іншого з батьків у встановленому законом порядку.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що позивачем та його представником не обрано ефективний спосіб захисту права позивача, яке він вважає порушеним, як і не доведено сам факт порушення прав позивача зі сторони відповідача, пов`язаних з виховання та утримання дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Беручи до уваги вищевикладене, не доведеність обставин, зазначених в позовній заяві, в тому числі недоведеність обставин того, що відповідач не бере участі у вихованні сина, не доведеність порушення прав позивача зі сторони відповідача, пов`язаних з виховання та утримання дитини, а також враховуючи не обрання позивачем та його представником ефективного способу захисту прав позивача, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись ст.ст.5,10-13, 23, 76-81, 83,141, 258, 259, 264-265, 354 ЦПК України, ст.ст.1, 15, 141, 150, 151, 157, 164 Сімейного кодексу України, - суд

у х в а л и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сімї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Служба у справах дітей та сімї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37470112, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 26/4.

Повне судове рішення складено 20 травня 2026 року.

Головуючий Мичка Б.Р.