Рішення № 136818666, 26.05.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/10887/25

Провадження №: 2/336/813/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Савеленко О.А., за участю секретаря судового засідання Соколової А.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «ФК «Гелексі»» Рудзей Ю.В. звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява обґрунтована тим, що між ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №9222 від 06.05.2018 в електронній формі, за умовами якого позикодавець надав відповідачу позику, а відповідач зобов`язався повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою. За умовами договору відповідач отримав кредит в сумі 5000 грн. на умовах строковості, поворотності та оплатності. Позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування, тому, з метою перерахування коштів позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС». Відповідач обов`язки за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 25249,50 грн., яка складається з наступного: 5000,00 грн. за позикою, 20249,50 грн. за відсотками та комісією за користування позикою.

Посилаючись на викладені обставини, представник позивача просить стягнути з відповідача суму заборгованості за договором позики в сумі 25 249,50 грн. та судові витрати.

Ухвалою судді від 17.11.2025 відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.

29.12.2025 від представника відповідача - адвоката Іванісова В.С. до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, застосувати до позовних вимог строк позовної давності, посилаючись на наступне. Вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором є відображення односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідної суми та не може бути доказом розміру грошових вимог до відповідача. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми заборгованості. Наданий розрахунок не є первинним документом бухгалтерського обліку. Жодними належними та допустимими доказами не підтверджується надання позивачем грошових коштів позичальнику. Договір не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме відповідачем, оскільки саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача. Позивачем не надано до суду достатніх і допустимих доказів того, що саме відповідач погодив всі істотні умови вказаного кредитного договору. Відомості про те, що відповідач пройшов ідентифікацію та верифікацію особи, підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснив акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписав договір одноразовим ідентифікатором належним чином не підтверджено. Крім того, будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідачем, електронна ідентифікація (автентифікація) якої здійснена з дотриманням вимог Закону, та який би був підтверджений, в матеріалах справи відсутній. Також відсутні будь-які докази, що веб-сайт в мережі Інтернет, належить саме ТОВ «ФК «Гелексі», як і відсутній відповідний документ на підтвердження того, що відповідач отримував смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором. Крім того, відповідно до Договору кредит надавався товариством у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки аби на іншу платіжну картку клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству а метою отримання кредиту. Позивачем не доведено, що позичальнику надано кредитні грошові кошти в строк, у розмірі та на умовах встановлених договором. Реквізити повного карткового рахунку позичальника, на який мало би бути здійснено перерахування кредитних коштів, в матеріалах справи не містяться. Вважає необґрунтованим нарахування та стягнення з відповідача процентів поза межами строку кредитування, після 04.06.2018 та комісії. Витрати на правову допомогу вважає не співмірними із складністю справи.

29.12.2025 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На спростування доводів представника відповідача зазначає, що договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства. Послідовність дій щодо акцептування пропозиції укласти електронний договір чітко роз`яснені в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію. Після укладення договору кредитні кошти перераховані відповідачу на зазначену ним банківську картку за допомогою послуг ТОВ «ФЕК «Елаєнс», таким чином довідка ТОВ «ФК «Елаєнс» разом з договором та розрахунком є належними доказами надходження коштів відповідачу. Факт належності банківської картки відповідачу жодним чином не спростований. Вважає правомірним нарахування всіх складових, відображених у розрахунку заборгованості. Щодо спливу строку позовної давності заперечив, зазначивши, що строк позовної давності обраховується з 04.06.2018, у подальшому зупинявся на строк дії карантину та воєнного стану. Витрати на правову допомогу вважає співмірними.

Ухвалою суду від 19.01.2026 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Витребувано з АТ «Державний ощадний банк України» наступну інформацію: чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 платіжну карту НОМЕР_2 ; виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної картки НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 за період з 05.05.2018 по 07.05.2018 з відображенням часу зарахування коштів; інформацію про номер телефону, на який надсилається інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою НОМЕР_2 в період з 05.05.2018 по 07.05.2018.

12.02.2026 від АТ «Державний ощадний банк України» до суду надійшли витребувані докази у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Просив справу розглядати без його участі, про що зазначив у прохальній частині позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Іванісов В.С. в судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить на наступних висновків.

Судом встановлено, що 06.05.2018 між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 в електронному виді укладений договір позики № 9222. Договір підписаний одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 95712263. За умовами договору сума позики становить 5000,00 грн. (п.п.1.1.1 Договору) строком до 04.06.2018 (п.п.1.1.5. Договору). Сторони узгодили, що позичальник зобов`язуються повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою. Плата за користування позикою у вигляді відсотків складає 0,01% в день від поточного залишку позики (п.п.1.1.2.1); комісії складає 1,5% в день від початкового розміру позики (п.п. 1.1.4 Договору). Нарахування процентів та комісії здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Позика надається у безготівковій формі, шляхом зарахування на банківський рахунок позичальника (п.1.2.Договору) (а.с.6-9).

Аналогічні умови кредитування та сума позики зазначені у Паспорті споживчого кредиту та у Графіку платежів, які містять відмітку про підписання їх позичальником ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 95712263 (а.с.9 зв.сторона-12).

04.08.2017 між ТОВ «ФК «Елаєнс» та ТОВ «ФК «Гелексі» укладено договір № 04/08-17ПК про надання послуг з переказу грошових коштів, за умовами якого ТОВ «ФК «Елаєнс» зобов`язалось надавати ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу грошових коштів (а.с.18).

Згідно з листом ТОВ «ФК «Елаєнс» (вих.№9222 від 01.09.2025) 06.05.2018 здійснено платіж щодо перерахування грошових коштів в сумі 5000,00 грн. на банківську картку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 (а.с.19).

Згідно з інформацією АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 відкрито банківський рахунок, який обслуговується за допомогою банківської платіжної картки № НОМЕР_3 . 07.05.2018 на рахунок ОСОБА_1 зараховано грошові кошти в сумі 5000,00 грн., про що свідчить досліджена судом виписка за період з 05.05.2018 по 07.05.2018 (а.с.90-93).

Згідно з розрахунком заборгованості з 06 травня 2018 року по 30 липня 2025 року за договором позики відповідач ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 27128,91 грн. (а.с.13-15).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення ч.1ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Згідно із ч. ч. 1, 2ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч. 1ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Згідно статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Пунктом 12 ч.1ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що одноразовий Ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст. 642 ЦК України).

При цьому, на виконання вимог ч.1ст. 638 ЦК України сторони у вказаному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, в зв`язку з чим він в силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Із вказаних норм права та із аналізу письмових доказів вказаної цивільної справи можна дійти висновку, що сторони погодили умови кредитування.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України також передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено у ч. 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частино першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором про приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Частиною 1 ст.633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Суд, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, доходить наступного висновку.

Дослідженими матеріалами справи підтверджено факт укладення між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 договору позики № 9222 від 06.05.2018. Договір укладений в електронній формі відповідно до умов Закону України «Про електронну комерцію», підписаний відповідачем ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 95712263.

Позика надана на споживчі цілі, строком повернення позики - до 04.06.2018. У п.2.1 договору сторони узгодили, що договір діє до повного його виконання.

Всебічно дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що отримання у кредит грошових коштів відповідачем підтверджено належними доказами по справі. Оскільки відповідачем не доведено факту повернення кредитних коштів, суд констатує порушення з його боку умов кредитного договору №9222 від 06.05.2018 та правомірність вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5000,00 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення заборгованості за процентами на 01.10.2018, суд зазначає, що вони нараховані поза межами строку кредитування, оскільки п.п.п.1.1.5 договору позики встановлений строк її повернення, а саме 04.06.2018.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначила: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України».

У такому випадку, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, враховуючи, що позивачем нараховані проценти за користуванням позикою згідно з Договором №9222 від 06.05.2018 за межами строку дії такої позики, то у задоволенні вимог позивача в частині нарахування відсотків за користування позикою, починаючи з 05.06.2018 по 01.10.2018 у розмірі 60,00 грн., слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Одночасно із цим, вимоги позивача про стягнення процентів за період дії строку позики, а саме, з 06.04.2028 по 04.06.2018 у розмірі 14,50 грн. підлягають задоволенню, оскільки відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача комісії за користування позикою. З розрахунку, наданого позивачем, встановлено, що загальний розмір комісії, заявлений до стягнення становить 20175,00 грн. (а.с. 13-15).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.

Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів" (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року".

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі № 686/9372/16, провадження № 61-663св21 від 15 грудня 2021 року.

У даній справі умовами договору позики передбачено, що позичальник зобов`язаний сплачувати позикодавцю комісію за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Між тим, Верховний суд у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (п.29) прийшов до висновку, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За таких обставин вимоги позивача в частині стягнення комісії за користування позикою у сумі 20175,00 грн. не підлягають задоволенню.

Щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та відмінено з 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів Україна щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ Прикінцевих та перехідних положень ЦК України доповнено, зокрема, п. 19 наступного змісту: у період дії воєнного, надзвичайного стану строки визначені за ст.ст. 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК продовжуються на строк його дії.

Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції щодо зупинення строків позовної давності у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022.

Такі висновки щодо позовної давності викладені в постановах Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) та від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20, а також у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23 (провадження № 61-3852св24).

Враховуючи, що ТОВ «ФК «Гелексі», звертаючись до суду з позовом у листопаді 2025 року, просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором позики, в якому строком повернення позики є 04.06.2018, позовна давність для пред`явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення до суду не сплинула, її перебіг був зупинений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) з 12 березня 2020, року та до кінця дії воєнного стану, який був введений з 24.02.2022 року та продовжувався відповідними указами. А тому підстав для застосування судом позовної давності немає.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Гелексі», а саме: в частині стягненні з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за договором позики №9222 від 06.05.2018, яка складається із заборгованості за позикою в сумі 5000,00 грн. та заборгованості за нарахованими відсотками за період з 06.05.2018 по 04.06.2018 в сумі 14,50 грн., а всього в сумі 5014,50 грн.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьої вказаної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги представником позивача суду надано договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025, згідно з яким правова допомога ТОВ «ФК «Гелексі» надавалась адвокатом Рудзеєм Ю.В., довіреність, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт №9222 наданих послуг правничої допомоги від 01.09.2025 згідно з яким адвокатом надано послуги з правової допомоги в сумі 5 000 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що він вважає заявлену позивачем вимогу щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. неспівмірною із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, такою, що не відповідає ринковій ціні адвокатських послуг та такою, що не підлягає задоволенню. Жодних доказів та обґрунтувань цього суду не надано.

Судом встановлено, що адвокатом Рудзеєм Ю.В. відповідно до акту №9222 наданих послуг правничої допомоги від 01.09.2025 надано правничу допомогу ТОВ «ФК «Гелексі», зокрема: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових консультацій щодо захисту інтересів клієнта 1000,00 грн., складання позовної заяви 3000,00 грн., формування додатків до позовної заяви 1000,00 грн. Таким чином, сума витрат є доведеною стороною позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість суми заявлених представником позивача витрат на правову допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу пропорційно до задоволених вимог.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково (на 19,86%) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 481,09 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 993,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76, 81, 141,223, 247, 265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики №9222 від 06.05.2018 у загальному розмірі 5014 (п`ять тисяч чотирнадцять) гривень 50 копійок, яка складається із заборгованості за сумою позики в розмірі 5000,00 грн. та заборгованості за відсотками у сумі 14,50 грн. нарахованими за період з 06.05.2018 по 04.06.2018.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» судовий збір у розмірі 481 (чотириста вісімдесят одна) гривня 09 копійок та витрати на правову допомогу в сумі 993 (дев`ятсот дев`яносто три) гривні 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Інформація про учасників справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі», ЄДРПОУ: 41229318, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, 10/1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.А. Савеленко

26.05.26