Рішення № 136817059, 26.05.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1383/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Глушко С. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого,

встановив:

представник позивачки адвокат Кубаренко В. Б. звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 48 000,00 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.07.2024 року по вул. Городоцькій, 293 у м. Львові, відбулась дорожньо-транспортна пригода (наїзд транспортного засобу на пішохода) за участю автобуса марки «Setra», д.н.з. НОМЕР_1 під керування водія ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_3 , сина позивачки, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження, від яких помер у медичному закладі. Постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП у Львівській області Герасимчука Ю. О. від 31.10.2024 року кримінальне провадження № 12024140000000750 від 21.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Внаслідок вищевказаної ДТП, було завдано матеріальну та моральну шкоду ОСОБА_1 як матері загиблого, у зв`язку з чим у неї виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автобуса марки «Setra», д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна». Зазначає, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування та надала необхідні документи, а 24.09.2025 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки страхове відшкодування у сумі 65 000,00 грн. Не погоджуючись із визначеним розміром виплати, 07.11.2025 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про здійснення виплати страхового відшкодування у повному обсязі та надання роз`яснень щодо підстав зменшення його розміру. Зазначає, що ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із посиланням на положення ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», прийнято рішення про виплату страхового відшкодування моральної шкоди у сумі 48 000,00 грн. Позивачка вважає дії відповідача щодо зменшення розміру страхового відшкодування неправомірними, оскільки шкода була завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки транспортного засобу, а її син ОСОБА_3 , який був пішоходом, загинув унаслідок наїзду транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 . На переконання позивачки, відповідач безпідставно застосував положення ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо зменшення розміру страхового відшкодування. У зв`язку із цим позивачка просить задоволити позов у повному обсязі, стягнувши з відповідача невиплачену частину страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 48 000,00 грн.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 23.02.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

15 квітня 2026 року від представниці відповідача ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на вказану позовну заяву. Відзив мотивовано тим, що після отримання заяви позивачки про виплату страхового відшкодування за результатами аналізу поданих документів та постанови про закриття кримінального провадження від 31.10.2024 року страховик дійшов висновку, що причиною дорожньо-транспортної пригоди став раптовий вихід пішохода ОСОБА_3 на смугу руху автобуса, у крові якого згідно з висновком експерта було виявлено етанол у концентрації 1,52 %, внаслідок чого водій ОСОБА_2 не мав технічної можливості уникнути наїзду. Зазначає, що на переконання відповідача, поведінка потерпілого свідчить про грубу необережність, яка безпосередньо сприяла виникненню шкоди, оскільки ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та порушуючи вимоги Правил дорожнього руху України, вийшов на проїжджу частину без переконання у безпеці своїх дій та на такій відстані від транспортного засобу, яка унеможливлювала уникнення наїзду водієм. Представниця зазначає, що відповідач при визначенні розміру страхового відшкодування керувався положеннями п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а відтак страховиком прийнято рішення про виплату страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 48 000,00 грн., про що було повідомлено позивачку. У зв`язку з наведеним відповідач вважає здійснену страхову виплату правомірною та просить у задоволенні позову відмовити.

30 квітня 2026 року від представника позивачки адвоката Кубаренко В. Б. через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій останній щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, заперечив. Представник зазначає, що шкода, завдана позивачці в даній справі, не завдана взаємопов`язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, оскільки син позивачки ОСОБА_3 , загинув внаслідок дій водія транспортного засобу, який допустив наїзд на останнього, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. Вказує, що відповідач ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» належним чином не виконав свої зобов`язання в разі настання страхового випадку та не здійснив страхову виплату моральної шкоди позивачці в належному розмірі, а тому доводи відзиву вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

11 травня 2026 року від представниці відповідача ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, які мотивовані тим, що відповідно до постанови від 31.11.2024 року з технічної точки зору причиною ДТП став раптовий вихід пішохода ОСОБА_3 на смугу руху автобуса «Setra» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , у зв`язку з чим останній об`єктивно не мав технічної можливості уникнути наїзду. Зазначає, що на думку сторони відповідача виникненню шкоди безпосередньо сприяла груба необережність самого потерпілого, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та діючи всупереч вимогам Правил дорожнього руху України, не переконався у безпечності своїх дій під час виходу на проїжджу частину. Просить у задоволенні позову відмовити.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20.07.2024 року, близько 21 год. 50 хв. поблизу будинку 293 по вул. Городоцькій у м. Львові, відбулась дорожньо-транспортна пригода (наїзд транспортного засобу на пішохода) за участю автобуса марки «Setra», д.н.з. НОМЕР_1 під керування водія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , котрий отримав тілесні ушкодження, від яких помер у медичному закладі.

Відомості за вказаним фактом 21.07.2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024140000000750 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП у Львівській області старшого лейтенанта поліції Герасимчука Ю. О. від 31.10.2024 року кримінальне провадження № 12024140000000750 від 21.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України /а.с.17-18/.

Як зазначено у постанові, згідно з висновком експерта № 134/2024 та висновком судової інженерно-транспортної експертизи дослідження механізму і обставин ДТП № 3841-Е, при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_3 , встановлено, що смерть настала від тупої поєднаної травми тіла у вигляді закритої травми грудної клітки, закритих переломів 1-го ребра ліворуч, 5-го ребра праворуч, крововиливів в діафрагму, тупої травми органів черевної порожнини, розриву брижі сигмоподібної кишки, розриву стінки сечового міхура, перелому лонної кістки, відкритого перелому правої стегнової кістки. Судово-медичних даних про положення тіла потерпілого по відношенню до травмуючого об`єкта, немає. У крові ОСОБА_3 виявлено етанол в кількості 1,52%. Безпосередньо перед початком екстреного гальмування швидкість руху автобуса «Setra», д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 виходячи із зафіксованої слідової інформації складала величину біля 73 км/год. При заданих вихідних даних водій ОСОБА_5 не мав технічної можливості уникнути настання даної ДТП шляхом своєчасного застосування гальмування, а тому в його діях не вбачається невідповідностей вимогам ПДР України, які б знаходились у причинному зв`язку з фактом ДТП /а.с.17-18/.

Факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджується свідоцтвом про смертьсерії НОМЕР_4 від 25.07.2024 року /а.с.14/.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля автобуса «Setra», д.н.з. НОМЕР_3 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується полісом внутрішнього страхування № 221249949 /а.с.21/.

Позивачка ОСОБА_1 являється матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження останнього № НОМЕР_5 від 15.11.2002 року (актовий запис № 25) /а.с.13/.

Відповідно до наданого позивачкою копії свідоцтва про смерть № НОМЕР_6 від 02.01.2004 року, ОСОБА_6 , який, згідно зі свідоцтвом про народження від № 122582 від 15.11.2002 року є батьком ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що зроблено відповідний актовий запис за № 02 /а.с.15/.

12 грудня 2024 року позивачкою ОСОБА_1 на адресу ПрАТ »СК «ПЗУ Україна» надіслано заяву про виплату страхового відшкодування /а.с.20/.

Листами від 13.01.2025 року № 48-31 та 21.05.2025 року № 756-31 ПрАТ »СК «ПЗУ Україна» повідомило позивачку про необхідність долучення документів відповідно до зазначеного у листі переліку /а.с. 19, 23/.

15 травня 2025 року та 31 серпня 2025 року позивачкою ОСОБА_1 на адресу ПрАТ »СК «ПЗУ Україна» направлено заяву про долучення документів /а.с. 22, 24/.

Відповідно до листа від 16.09.2025 року № 1521-31, ПрАТ »СК «ПЗУ Україна» із врахуванням вимог п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прийнято рішення щодо виплати ОСОБА_1 страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 48 000,00 грн. /а.с.25/.

Дана обставина підтверджується наданими суду страховим актом № 51536/1 від 18.09.2025 року про розрахунок розміру страхового відшкодування, розпорядженням № 51536/1 на виплату страхового відшкодування, листом № 51536/ПВ-31 від 18.09.2025 року та платіжною інструкцією від 23.09.2025 року № 00148823, згідно яких загальна сума сплаченого страхового відшкодування становить 65 250,00 грн. /а.с.71-74/.

Не погоджуючись із прийнятим страховиком рішенням, позивачкою ОСОБА_1 06.11.2025 року скеровано на адресу ПрАТ »СК «ПЗУ Україна» заяву щодо виплати страхового відшкодування, у якій просила повторно провести нарахування суми страхового відшкодування та надати роз`яснення щодо суми сплаченого відшкодування /а.с. 26/.

Листом від 26.11.2025 року № 1938-31 ПрАТ »СК «ПЗУ Україна» повідомило позивачку, що виплата страхового відшкодування за вказаним вище випадком склала у сумі 62 250,00 грн, з яких: 48 000,00 грн. відшкодування моральної шкоди та 17 250,00 грн. витрат на поховання /а.с. 27/.

Вирішуючи вказаний спір суд виходить з таких мотивів та положень закону.

У ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування може бути, зокрема відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Відповідно до ч. 1 ст. 981 ЦК України договір страхування укладається в письмовій формі з дотриманням вимог до письмової форми правочину, встановлених цим Кодексом. Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим полісом (сертифікатом).

Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування), що передбачено ч. 1 ст. 999 ЦК України.

Згідно із ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Спеціальним нормативно-правовим актом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

20.06.2024 року набрав чинності Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX, який введено в дію з 01.01.2025 року, та у зв`язку із чим втратив чинність попередній Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року № 1961-IV.

Відповідно до ч. 6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX від 20.06.2024 року, договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Враховуючи наведене, незважаючи на те, що страховий випадок мав місце 20.07.2024 року, поліс № 221249949 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відтак до спірних правовідносин щодо страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів слід застосовувати положення Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року № 1961-IV (далі Закон) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з ст. 3 Закону метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону).

Відповідно до ст. 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 Закону).

Відповідно до ст. 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Стаття 27 Закону до поняття «шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника.

Страхове відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (п. 27.1 ст. 27 Закону).

За п. 27.3 ст. 27 Закону страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» п. 41.2 ст. 41 Закону) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За приписами ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з ч. ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п.1 ч.1 ст. 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.

Отже, у деліктних правовідносинах за участю джерела підвищеної небезпеки з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до положень ст. ст. 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах по справах: 751/8121/17 від 14 січня 2019 року, №500/2095/15-ц від 10 січня 2019 року, №757/59802/16-ц від 05 грудня 2018 року, та № 126/1439/17 від 01 лютого 2018 року.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що на відповідача покладено обов`язок довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, спричинена внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної безпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується і моральна шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03.12.2014 року у справі № 6-183цс14.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01.07.2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20) викладено правовий висновок про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Відтак, дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Setra», д.н.з. НОМЕР_3 є страховим випадком, оскільки шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується незалежно від вини власника чи володільця джерела підвищеної безпеки.

Викладені у відзиві доводи відповідача про те, що у даній справі наявні дві особи - учасники дорожнього руху, які є відповідальними за завдання шкоди, оскільки у діях водія ОСОБА_2 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а виникненню шкоди сприяла груба необережність самого потерпілого, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, не переконався у безпечності своїх дій та порушив вимоги Правил дорожнього руху України, у зв`язку з чим страховиком правомірно застосовано положення п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо поділу розміру заподіяної шкоди між відповідальними особами суд до уваги не бере з огляду на таке.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.01.2019 року в справі № 274/4882/17-ц (провадження № 61-38295св18) вказано, що за змістом пункту 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Відтак, положення пункту 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» застосуванню не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність візника гужового транспорту ОСОБА_7 не була і не може бути застрахована відповідно до вимог ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказала, що припис п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов`язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов`язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров`ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали. Отже, у разі, якщо потерпілий від взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що стала наслідком неправомірних дій або бездіяльності власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, заявить вимогу про відшкодування неподільної шкоди (як-от шкоди, завданої здоров`ю, моральної шкоди) одним із таких власників (володільців), і той відшкодує цю шкоду у повному обсязі, він отримає право зворотної вимоги до інших власників (володільців) у відповідній частці. За змістом припису пункту 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» частки відповідальних за завдання неподільної шкоди страхувальників (їхніх страховиків або Моторного (транспортного) страхового бюро України) є рівними». Перед потерпілим несуть обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Такі правові висновки викладено також в постановах Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15.08.2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02.10.2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11.12.2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 01.07.2020 року у справі №554/858/19

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що потерпілий ОСОБА_3 мав умисел щодо спричинення собі шкоди, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання дорожньо-транспортної пригоди зі смертельним наслідком або така сталась як внаслідок непереборної сили.

Окремо суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 року у справі № 191/1119/22, де встановлено те, що суди зробили неправильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки не врахували, що моральна шкода в цій справі не завдана взаємопов`язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, а тому підстави для застосування абз. 1 п. 36.3. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відсутні.

Відтак, відповідач дійшов помилкового висновку, що шкоду було завдано внаслідок непрямого умислу самого потерпілого на вчинення ним протиправних дій, що полягали в порушені ним Правил дорожнього руху України. Такі висновки, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження наявності умислу у потерпілої особи, є припущеннями щодо можливості або неможливості ОСОБА_3 вчинити певні дії та в силу закону не є беззаперечним доказом наявності в останнього умислу на спричинення собі шкоди.

У даній справі судом встановлено, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є водій ОСОБА_2 , який керував автомобілем марки «Setra», д.н.з. НОМЕР_3 та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , а тому, з огляду на вищевикладені правові висновки, суд дійшов висновку, що моральна шкода в цій справі не завдана взаємопов`язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, а тому положення абз. 1 п. 36.3. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не можуть бути застосовані в даному випадку.

Страховиком визначено розмір страхового відшкодування витрат в сумі 48 000,00 грн., що становить 50% від розміру страхового відшкодування, розрахованого згідно положень ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на день настання страхового випадку розмір мінімальної заробітної плати становив 8 000,00 грн.

Отже, гарантований загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди у даному випадку становить 96 000,00 грн., який розподіляється рівними частинами між особами, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд керується положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України, згідно з якою враховується характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також інші обставини, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілих.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Смерть сина безумовно завдала позивачці душевних страждань через втрату близької людини і змінило її життя. При цьому, відновити становище у житті позивачки, яке існувало до смерті сина, неможливо.

Моральну шкоду неможливо відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується фізичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.

Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, оцінивши надані сторонами докази, враховуючи наявність особи, яка має право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_3 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, погоджується з розміром моральної шкоди, заявленим позивачкою.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування у розмірі 48 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Відповідно до п. 8 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також ту обставину, що позивачка звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви відповідно до закону, суд дійшов висновку, що з відповідачана користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 331,20 грн.

Відповідно до норм ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України)

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

07 квітня 2026 року представником позивачки адвокатом Кубаренко В. Б. через систему «Електронний суд» подано до суду заяву про компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, зокрема витрат на правову допомогу /а.с. 40-44/.

На підтвердження понесених витрат у справі, до суду надано: Договір про надання правової допомоги та представництво інтересів від 18.02.2026 року № 02/18.02.2026, який укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «АК «Фавор» в особі керуючого партнера Луки Т. М., предметом якого виступають зобов`язання адвоката надавати юридичну (правничу) допомогу для позивачки; Узгодження оплати правової допомоги від 31.03.2026 року; Акт № 1 приймання виконаних робіт від 31.03.2026 року, в якому зазначено про те, що вартість наданих послуг адвокатом становить 16 000,00 грн. /а.с. 41-44/.

Визначаючи суму до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічного змісту висновків щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 року у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 року у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 року у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (п. 6.52 постанови Верховного Суду від 02.02.2024 року у справі № 910/9714/22).

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивачки в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд вважає, що заявлена позивачкою сума витрат на правову допомогу в розмірі 16 000,00 грн. є необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи, пов`язаної з розглядом справи у суді та її доцільністю).

Таким чином, беручи до уваги обсяг та зміст позовних вимог, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивачки на правову допомогу в межах суми понесених нею витрат в розмірі 8 000,00 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи та зміст процесуальних дій, вчинених представником позивачки.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1167, 1168, 1177, 1187, 1200, ЦК України, ст. ст. 5, 12, 13, 76, 81, 89, 137, 141, 263 - 265 ЦПК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд,

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого задовольнити частково.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 48 000 (сорок вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», код ЄДРПОУ: 20782312, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40.

Суддя: Постигач О. Б.