Рішення № 136811633, 22.05.2026, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1924/25

Номер провадження 2/350/263/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області в складі: головуючого судді Сокирко Л.М., секретаря судових засідань Видойник І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Рожнятів Калуського району Івано-Франківської області в залі судових засідань № 2 Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулося до суду із позовною заявою, у якій просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1917011 від 18 березня 2021 року у розмірі 31 117 грн 82 коп., а також судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. та 13 000 грн витрат на правову допомогу. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 18 березня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» та відповідачка ОСОБА_1 уклали договір №1917011 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 7 000 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису та підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора w33334.

Відповідно до умов вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» зобов`язалося надати відповідачці кредит у розмірі 7 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.

Отже, первісний кредитор Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» свої зобов`язання щодо надання грошових коштів відповідачці виконав в повному обсязі. 13 жовтня 2021 року було укладено договір №13/10-2021, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором №1917011. 10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором №1917011. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №1917011. Просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість у розмірі 31 117 грн 80 коп., яка складається із: заборгованості за осноівним зобов`язанням (тілом кредиту) 7 000 грн, заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 24 117 грн 80 коп. А також позивач зазначає, що ним понесено витрати у зв`язку із розглядом вказаної справи, які складаються із витрат по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн, які просить стягнути із відповідачки. У судове засідання представник позивача не з`явився, у заяві від 7 травня 2026 року просив розгляд справи проводити у його відсутності та позов задовольнити. Відповідачка в судове засідання не з`явилася.

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Ошуст С.Є. спрямував до суду заяву, у якій зазначив, що відповідачкою позов визнається частково, а саме в частині заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7 000 грн та відсотків за користування кредитом у розмірі 4 179 грн (загальні витрати за кредитом, строк дії якого 30 днів). Розгляд справи просив проводити без участі сторони відповідачки. Ухвалою судді Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін. Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Дотримуючись вимог зазначених вище норм процесуального закону, розгляд справи проводиться у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом на підставі письмових доказів, наявних в матеріалах справи. Дослідивши матеріали справи, суд установив такі факти та відповідні їм правовідносини. Суд установив, що 18 березня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» та відповідачка ОСОБА_1 уклали договір №1917011 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 7 000 грн. Договір підписано відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора w33334. Відповідно до пунктів 2.3.3 договору Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» зобов`язалося надати відповідачці кредит у розмірі 7 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит 7 000 грн, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі та у Паспорті споживчого кредиту до Договору №1917011 від 18 березня 2021 року, який є невід`ємною частиною цього договору. Строк кредитування (п. 2.3.4) складає 30 днів від дати отримання кредиту позичальником до 17 квітня 2021 року.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт укладання з відповідачкою договору №1917011 від 18 березня 2021 року та надання відповідачці 7 000 грн кредитних коштів, що не заперечується самою відповідачкою.

У подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 уклададиля додаткові угоди: Додаткова угода №1 від 17 квітня 2021 року до договору позики №1917011 від 18 березня 2021 року щодо викладу п.2.3.4 Договору позики в наступній редакції «Строк позики: до 24 квітня 2021 року»; Додаткова угода №2 від 24 квітня 2021 року до договору позики №1917011 від 18 березня 2021 року щодо викладу п.2.3.4 Договору позики в наступній редакції «Строк позики: до 24 травня 2021 року»; Додаткова угода №3 від 3 червня 2021 року до договору позики №1917011 від 18 березня 2021 року щодо викладу п.2.3.4 Договору позики в наступній редакції «Строк позики: до 3 липня 2021 року». Таким чином строк дії договору неодноразово продовжувався. Кожна Додаткова угода підписана відповідачкою шляхом накладення електронного підпису одноразовми ідентифікатором відповідно: f28161, w51588 та g47734. Щодо переходу (відступлення) права вимоги за договором №1917011 від 18 березня 2021 року, суд зазначає наступне.

13 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір №13/10-2021, за умовами якого до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором №1917011.

У Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №13/10-2021 від 13 жовтня 2021 року зазначається боржник ОСОБА_1 , договір №1917011 від 18 березня 2021 року та сума відступлення грошової вимоги 21 644 грн (порядковий номер 1155).

10 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено договір №10-01/2023, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором №1917011 (з урахуванням Додаткової угоди №10 від 4 лютого 2025 року до Договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року).

В Реєстрі боржників до договору факторингу №10-01/2023 від 10 січня 2023 року зазначається боржник ОСОБА_1 , договір №1917011 від 18 березня 2021 року та сума відступлення грошової вимоги 31 117 грн 80 коп. (порядковий номер 3186). Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №1917011 на суму 31 117 грн 80 коп. За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У статті 3вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини третьої статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII. Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, виходячи з приписів Закону України «Про електронну комерцію», укладення електронного договору можливо шляхом зазначення електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Згідно з частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частини перша-третя статті 207 Цивільного кодексу України). З огляду на викладені вище встановлені обставини справи, суд погоджується з тим, що договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 відповідно до вимог частини першої статті 638 Цивільного кодексу України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Тобто, ОСОБА_1 , діючи вільно, на власний розсуд, 18 березня 2021 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» договір №1917011 (строк дії якого тричі продовжувався).

Зазначений кредитний договір укладений в електронній формі за допомогою електронного сервісу та підписаний сторонами, зокрема, відповідачкою електронним підписом одноразового ідентифікатора. Отже, кредитний договір укладений з дотриманням встановленої для нього письмової форми, містить усі істотні умови.

Жодних обставин, які б вказували на його нікчемність, суду не надано. Правомірність укладеного між сторонами кредитного договору як правочину ким-небудь із сторін не оспорена, тому він є чинним і обов`язковим для виконання. Доказів належного виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_1 на користь первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» матеріали справи не містять. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Відповідно до статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника). Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16. Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012). Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема, підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним нею з Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» договором. Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором, а договори факторингу відповідачка не оспорювала, у цьому випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору. Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, витягами з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовується те, що позивач не набув права вимоги за кредитним договором. З огляду на наведені обставини та докази у справі, на переконання суду, відбулась заміна кредитодавця, на підставі укладених договорів, а тому до позивача перейшло право вимоги за договором №1917011 від 18 березня 2021 укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 . Таким чином, звертаючись до суду з позовом, позивач надав належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за кредитним договором, а також наявність у відповідачки грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем. Тобто, відповідачка несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором. Однак, суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості в частині суми заборгованості з відсотків за користування кредиту з огляду на таке. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. У частинах першій, третій статті 509 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів). Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»). Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України). Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно п. 2.3.4 договору №1917011 від 18 березня 2021 року кредит надається строком на 30 днів. Тричі за умовами Додаткових угод строк дії договору продовжувався, до 3 липня 2021 року.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 в п. 95-108 вказано щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)). Згідно з п. 2.3.4 Договору на момент укладання цього договору сторони дійшли згоди, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту, тобто до 17 квітня 2021 року включно. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредит 18 березня 2021 року, а тому строк кредитування закінчився 17 квітня 2021 року. Крім того в матеріалах справи наявні докази продовження строку кредитування до 3 липня 2021 року. З огляду на наведене відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача процентів за користування кредитом після 3 липня 2021 року (більше 108 днів), тобто поза межами строку кредитування. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідачки процентів за користування кредитними коштами мають бути нараховані за період погодженого сторонами строку кредитування. Пред`явлені до стягнення з відповідачки відсотки в розмірі 24 117 грн 80 коп. є безпідставними, а тому підлягають до стягнення лише відсотки у розмірі 15 044 грн 40 коп. (7 000 * 1,99 % * 108 днів).

Тож суд вважає доведеним зобов`язання ОСОБА_1 з повернення позивачу заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7 000 грн та відсотків на дату відступлення прав вимоги в розмірі 14 644 грн, що разом становить 21 644 грн, оскільки первісний кредитор Товариство з обмеженною відповівдальністю «МАНІФОЮ» відступнило Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги до відповідачки на суму 21 644 грн, яка склалаєтьяс із 7 000 грн тіла кредиту та 14 644 грн заборгованості за відсоками.

Однак як вбачається із матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» після отримання права вимоги до відповідачки за договором №1917011 від 18 березня 2021 року продовжувало здійснювати подальші нарахування відсотків, зокрема, на суму 9 473 грн 80 коп. (24 117 грн 80 коп. 14 644 грн), які є незаконними та такими, що суперечать істотним умовам Договору, який сторони узгодили та уклали між собою. Слід зазначити, що позивач не надав суду детальної виписки, яким чином та на яких підставах Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» здійснювало подальше нарахування відповідачці процентів за користування кредитом в розмірі 9 473 грн 80 коп., а тому у задоволенні позову в частині стягнення процентів слід відмовити. З наведенного вище слідує, що стягненню з відповідачки на користь позивача за договором №1917011 від 18 березня 2021 року підлягає сума в розмірі 21 644 грн, з них: 7 000 грн - тіло кредиту, 14 644 грн проценти (відступлене право вимоги первісним кредитором фактору), а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи наведене вище, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог. Статтею 133 Цивільного процесуального кодексу України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді суд враховує пропорційність задоволених позовних вимог, що складає 69,56% від заявленої ціни позову, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, що є малозначною, виходячи із засад розумності та справедливості, доходить висновку про доцільність відшкодування позивачу таких витрат у загальному розмірі 9 042 грн 80 коп. Стягнення витрат на правову допомогу в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат. Згідно з частиною першою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Звертаючись до суду з позовом, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. Отже, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (69,56%) позивач має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 1 685 грн 03 коп., які слід стягнути з відповідачки. На підставі викладеного, керуючись статями 525, 526, 527, 530, 1054 Цивільного кодексу України, статями 247, 259, 263 - 265, 268, 273, 355 Цивільного процесуального кодексу України,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за кредитним договором № 1917011 від 18 березня 2021 року у розмірі 21 644 (двадцять одна тисяча шістсот сорок чотири) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судові витрати по справі, які складаються із судового збору у розмірі 1 685 (одна тисяча шістсот вісімдесят п`ять) грн 03 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 042 (дев`ять тисяч сорок дві) грн 80 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відомості про учасників справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (місцезнаходження: 01133, місто Київ, вулиця Мечнікова, 3, офіс 306; ЄДРПОУ 44276926); відповідачка: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя Сокирко Л.М.