Рішення № 136799092, 25.05.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/2339/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України, в якій просить:

- визнати протиправною відмову Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю оформлену листом № 27Лк/40/01-2026 від 23.02.2026 року, у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 відповідно до ст. 117 КЗПП (в редакції до 19.07.2022 року та після 19.07.2022 року);

- стягнути з Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 32478 (тридцять дві тисячі чотириста сімдесят вісім) гривень 60 коп, відповідно до ст. 117 КЗпП (з врахуванням редакцій до 19.07.2022 року та після 19.07.2022 року) з одночасною компенсацією ПДФО відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на дату звільнення позивача зі служби з ним не проведено повного розрахунку. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №440/5590/25 відповідачем проведено її виплату лише 22.01.2026. Таким чином, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с.14-21/.

25.03.2026 позивач надав відповідь на відзив /а.с.24-26/, в якому надав свої спростування доводам відповідача.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

Крім того, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 витребувано додаткові докази.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини шостої статті 12 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд установив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 в період з серпня 2020 року по червень 2022 року проходив службу в Національній поліції України на посаді начальника міжрайонного сектору Управління боротьби з наркозлочинністю в Полтавській області Департаменту боротьби з наркозлочинністю.

Відповідно до наказу Департаменту боротьби з наркозлочинністю НПУ від 07.06.2022 № 119 о/с звільнений зі служби в поліції згідно п.2 (через хворобу) ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію" /а.с.23/.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №440/5590/25, залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2025, визнано протиправною відмову Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо перерахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням індексації грошового забезпечення. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Платіжною інструкцією №3 (внутрішній номер 481502884) від 19.01.2026 підтверджено зарахування 21.01.2026 на рахунок позивача 15467,52 грн /а.с. 22 зворотній бік/. Призначення платежу: 100702;2800; виплата ОГД з урахуванням індексації ОСОБА_1 , рішення суду, справа №440/5590/25.

Суд зазначає, що на вказаній платіжній інструкції міститься відмітка "оплачено" 21.01.2026 10:30:17.

Позивач звернувся до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України із заявою щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Листом № 27Лк/40/01-2026 від 23.02.2026 /а.с.10/ відповідач відмовив у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погодившись із відмовою Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами справи, ОСОБА_1 по 07.06.2022 проходив службу у Національній поліції України на посаді начальника міжрайонного сектору Управління боротьби з наркозлочинністю в Полтавській області Департаменту боротьби з наркозлочинністю.

У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення в належному розмірі.

21.01.2026, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №440/5590/25, відповідачем виплачено на користь позивача кошти в розмірі 15467,52 грн, тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги статті 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд погоджується з позицією позивача про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, за усталеною практикою застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

У той же час, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі як до періоду з 07.06.2022 по 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 21.01.2026 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту Порядок № 100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п.4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі служби є 07.06.2022, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є травень та квітень 2022 року.

Довідкою Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України №2/26 від 13.06.2026 /а.с.22/ підтверджено, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 532,85 грн (32503,64 грн / 61 календарний день за два попередні місяці перед звільненням).

Період затримки розрахунку при звільненні з 08.06.2022 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 становить 41 день, а з 19.07.2022 по 21.01.2026 - 184 дні (шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).

Тобто, загальний період затримки розрахунку при звільненні становить 225 днів (41 день + 184 дні).

Отже, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 08.06.2022 по 21.01.2026 становить 119891,25 грн (532,85 грн х 225 днів).

З наявної в матеріалах справи довідки Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України №3/26л від 28.04.2026 /а.с.33/ слідує, що позивачу при звільненні виплачено 119850,90 грн.

Недоплачена сума одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення, що виплачена на виконання рішення суду від 25.06.2025 у справі №440/5590/25, складає 15467,52 грн.

Застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, майнові втрати позивача, пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, слід розрахувати таким чином.

Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат у червні 2022 року склав 135318,42 грн (119850,90 грн + 15467,52 грн), з яких частка суми доплати одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченого за рішенням суду у справі №440/5590/25 (15467,52 грн), становить 11,43 % = (237531,14 грн * 100 / 135318,42 грн ).

З огляду на зазначене сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 08.06.2022 по 21.01.2026, з урахуванням істотності частки 11,43 %, становить: 532,85 грн (середньоденний заробіток позивача) х 11,43 (істотна частка) х 225 (кількість днів затримки) / 100 = 13703,53 грн.

За наведених обставин суд дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 13703,53 грн.

Суд зазначає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інших судових витрат не поніс, тому підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (проспект Повітрофлотський, б. 24/2, м. Київ, код ЄДРПОУ 43673764), Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (проспект Повітрофлотський, б. 24/2, м. Київ, код ЄДРПОУ 43673764) про визнання протиправною відмови, стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13703,53 (тринадцять тисяч сімсот три гривні п`ятдесят три копійки).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко